Свободная БИБЛИОТЕКА

Український народ упродовж усієї своєї нелегкої історії
творив і плекав рідну мову. Митці слова відшліфовували
кожну його грань, щоб піднести нашу мову до рівня
найрозвиненіших мов світу. Але залишитися на вершині
вона зможе тільки тоді, коли ми й далі берегтимемо її як
найцінніший скарб, пильнуватимемо її норми. Дбатимемо
про те, щоб єдиний народ мав єдину мову.

Одне із завдань заголовка в газеті —привертання уваги
читача. Розгорнувши «Літературну Україну» за 17 квітня
1997 року, я відразу «клюнув» на категорично-закличний
заголовок «І все ж Січ — Запорозька!», а ще більше на
оксиморонічний підзаголовок «Репліка-роздум». І неда-
недаремно — в матеріалі йшлося про мене.

«Думки нарозхрист» Павла Загребельного, видатного
українського письменника, не можуть залишити бай-
байдужими ні його прихильників, ні опонентів. Роздуми
цікаво читати, звіряючи з власними, а також з поглядами
інших сучасників. Це дає можливість відтворити повніше
картину життя України наприкінці XX століття. Письмен-
Письменник виступає тут у ролі ігубліциста, а публіцистика, відома
річ, вимагає недвозначних оцінок, чіткої позиції автора,
який прагне переконати читача в тому, що обстоює та
проти кого виступає. Брак такої чіткості (в тому числі й
мовної) неабияк послабляє впливовість публіцистичного
виступу.

Перебуваючи в зарубіжному відрядженні, я щоразу,
коли простував вулицями Праги, з сумом і зітханням думав
про Київ. Тут, у столиці Чехії, всі магістралі промовляють
до перехожих національною державною мовою в назвах
магазинів, кав'ярень, ресторанів, рекламних панно. У
моєму ж рідному місті всі вулиці зіноземнилися, тільки й
знай, що вивіски в англійсько-російській формі. Тут, у
Празі, за таке мера б судили, не те що з роботи зняли.
Керівники ж української столиці байдуже проходять повз
ці чорні пороги нашої культури.

Літній чоловік на подвір'ї Хмельницької приміської
автобусної станції питає в студента політехнічного інсти-
інституту, що таке на кшталт. Діставши пояснення, «дідусь з
підкованих» (бо читає всі газети) цікавиться значенням
вислову на всіх теренах, позаяк у його селі замість бовкаю
або мелю казна-що кажуть тереню-мареню. Тут мені прига-
пригадалося, як років тридцять тому на теперішній вулиці Бог-
Богдана Хмельницького перед крамницею «Цигарки. Тютюн»
стояли два парубки й несамовито реготали.

З-поміж численних питань, які ось уже не один рік
обговорюються (завдяки започаткованій у квітні 1985 року
добі гласності й демократизації) на сторінках нашої преси,
одне з найважливіших —мовне питання. Дивного в цьому
нічого немає. Віддаючи належне економічним, еколо-
екологічним, суспільно-політичним та іншим життєво важливим
проблемам, люди з особливою гостротою відчули потребу
в збереженні рідної мови — духовної основи нації. Про
значення рідної мови в житті людини неодноразово ви-
висловлювалися в усі часи відомі й менш відомі представники
різних народів світу. «Поки жива мова народна в устах
народу, доти живий і народ», —казав видатний вітчизня-
вітчизняний педагог минулого століття К. Ушинський.

Від попередніх розділів книжки цей від-
відрізняється тим, що в ньому йдеться не про
лексичні, фразеологічні, граматичні та стиліс-
стилістичні особливості української літературної мо-
мови, а про її роль у житті держави, у духовному
відродженні нашого народу. Написані напри-
наприкінці 80-х — на початку 90-х років статті від-
відбивають різні етапи становлення української
мови як державної та функціонування її в
незалежній Україні.

Слова з фонемою Ґ
Загальні назви
автотренінг, -у
аґрус, -у
аґрусівка
аґрусовий
аґу (виг.)
агусі
агукати
алеґрі
алегро (муз.)
ангажемент, -у

Українська мова належить до тих індоєвропейських
мов, де проривний задньоязиковий приголосний ґ пере-
перейшов у глотковий, або фарингальний, г (іноді його ще
називають фрикативним). Зі слов'янських мов таке явище
спостерігаємо також у білоруській, верхньолужицькій, сло-
словацькій та чеській мовах. Там, де в інших слов'ян на місці
праслов'янського ? зберігся проривний г (§), у зазначених
п'ятьох мовах маємо фрикативний г Aг). Для прикладу
візьмемо слово голова: паї. §о1уа, п., нл. §1о^а, рос. голова,
болг., мак., срб. глава (вимовляється, як наша фонема г),
хрв., слп. §1ауа, з одного боку, та укр. голова, бр. галава, вл.
пкша, слц., ч. Мауа — з другого.

 
В Україні і на Україні
Ще за радянських часів багато хто цікавився, чому
чуємо й читаємо в Росії, у Франції, в Англії, у Вірменії, але
на Україні. Після того, як наша Батьківщина відновила
свою незалежність, в офіційному вжитку запанувала форма
в Україні. Проте окремі громадяни її не сприймають і
вишукують різні підстави, аби повернутися до старого —
на Україні.

Компостувати, а не компостирувати
Відомо, що дієслова іншомовного походження, входячи
в українську мову, втрачають наросток -ир: дезавуювати,
легалізувати, редагувати, транспортувати, фотографу-
фотографувати тощо. Деякі з цих дієслів під упливом російської мови
спочатку вживалися в нас з -ир (-ір, -їр): бравірувати,
мусирувати, шокірувати, але згодом їх витіснили законо-
мірніші українські варіанти — бравувати, мусувати, шоку-
шокувати. У сучасній українській літературній мові з -ир
зберігаються дієслова компостирувати та репетирувати.
Мовознавці пояснюють це прагненням уникнути над-
надмірної омонімії: є вже компостувати — перетворювати на
добриво (компост) та репетувати — голосно кричати,
верещати. Але носії української мови не сприймають
дієслів з -ир.

Українська мова належить до тих слов'янських мов, що
зберегли кличний відмінок, тоді як інші (російська,
білоруська тощо) втратили його. Тож у нашій мові тепер,
як і колись, сім відмінків: називний, родовий, давальний,
знахідний, орудний, місцевий та кличний, що зафіксовано
й у новому виданні «Українського правопису» (К., 1990).
Кличний відмінок у нас (не так, як у чехів і поляків!)
тривалий час перебував у становищі Попелюшки: його
називали кличною формою, дозволяли при звертанні за-
замість нього вживати іменники у формі відмінка називного.
Ллє всі борці за культуру рідної мови завжди обстою-
обстоювали законні права цієї граматичної категорії, витіснення
якої спричинило б зникнення ще однієї оригінальної,
збереженої в віках риси. Наприклад, М. Рильський писав:
«Ще гірше стоїть справа з кличним відмінком.

Батькові — давальний відмінок
Батьку! —кличний відмінок
Однією з морфологічних особливостей сучасної україн-
української літературної мови є наявність у Іменників чоловічого
роду другої відміни варіантних закінчень давального
відмінка однини: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю). Це дає змоіу
врізноманітнювати виклад, уникати нанизування в реченні
слів з однаковими закінченнями. Скажімо, не зовсім удало
зі стилістичного погляду звучить фраза: «Диплом про за-
закінчення університету вручається випускнику Петру Бон-
Бондаренку». Що ж тут рекомендує стилістична норма? Коли
в давальному відмінку стоїть одне слово, треба вживати
форми з -ові (-еві, -єві): написати листа братові, зателефо-
зателефонував товаришеві, допоміг батькові косити сіно.

Порівняно з досить помітними лексичними
помилками, про які вже чимало писали і ще
багато писатимуть, менш виразними с похибки
морфологічного та синтаксичного плану. Але
віл того вони не перестають бути вадами.
Відступи від морфологічних і синтаксичних
норм української літературної мови знижують
рівень культури мовлення ще більше, ніж
лексичні огріхи.

Тягар (а не вантаж) обов'язків
Багато фразеологічних одиниць має чітко окреслене
національне обличчя. Безпідставне калькування тут особ-
особливо недоречне, до нього вдаються з незнання, з неви-
невибагливості або з лінощів люди, яким чужі муки слова.

А хура й досі там, а віз і нині там
Часто послуговуються журналісти висловом з байки
І. Крилова а віз і нині там (коли хочуть емоційно висло-
висловитися про те, що якесь діло не йде). Нічого поганого в
тому, звичайно, немає, треба збагачувати палітру виразо-
виразових засобів. Прикро лише те, що майже ніхто не згадус
українського вислову з байки Л. Глібова а хура й досі там.
Можливо, бояться рідковживаного тепер слова хура
(великий віз або сани для перевезення вантажів та людей).
Але ж незнання якогось слова не є підставою для ігнору-
ігнорування цілого фразеологізму.

Мовні одиниці, що складаються з кількох роздільно
оформлених компонентів, характеризуються стійкістю
лексичного складу та синтаксичної будови і, як і окремі
слова, позначають поняття, звуться фразеологічними
одиницями, або фразеологічними зворотами, чи просто
фразеологізмами.

У засобах масової інформації зростає кількість рек-
рекламних оголошень різного плану. Вадою майже всіх текстів
цих оголошень є численні помилки проти норм сучасної
української літературної мови. Ті, хто читас ці оголошення
на радіо й телебаченні, не володіють вимовними нормами
української мови і замість код (Харкова, Одеси, Ужгорода)
кажуть кот; замість сюрприз, хліб вимовляють сюрприс,
хліп і под. Пропонують рослинну олію й евкаліптове масло.
Олія, як відомо, бувас тільки рослинна, тому досить ска-
сказати олія (а евкаліптова, соняшникова, кукурудзяна —то вже
її види).

Частково про них уже згадувалося в цій книжці. Але
трапляються особливо кричущі випадки порушення лек-
лексичних норм, коли в засобах масової інформації викорис-
використовують російські слова, сяк-так пристосовані до україн-
української фонетики.

Запозичання іншомовних слів є наслідком географіч-
географічних, економічних, наукових, культурних та інших зв'язків
між народами. Слова іншомовного походження с одним із
шляхів збагачення лексичного складу кожної мови. У
різних мовах співвідношення питомих та запозичених слів
не однакове — в одних їх більше, в інших менше, що
пояснюється багатьма мовними та позамовними чинни-
чинниками. В українській мові, за підрахунками лінгвістів, чу-
чужомовні слова становлять приблизно 10 відсотків.

Слово ономастика (від гр. онома — «Ім'я») мас два
значення: сукупність власних назв у словниковому складі
мови, а також галузь мовознавства, що вивчає назви країн,
міст і сіл та їхніх частин, назви морів, річок, озер, гір та
інших ономастичних об'єктів; імена, прізвища й прі-
прізвиська людей тощо.

Чимало термінологічної лексики утворено шляхом ме-
метафоризації — перенесення назви з одного явища або
предмета на інший на підставі подібності ознак чи
функцій. Такий спосіб творення термінів спільний для всіх
мов. Наприклад, поширений у техніці термін сорочка
(ізольована порожнина в машинах та апаратах для цирку-
циркуляції охолоджувальної чи обігрівної речовини) передається
в слов'янських мовах так: укр. сорочка, рос. рубашка,
п. козгиіка, ч. ко$і1е і т. д.

Газета «Вечірній Київ» багато років веде рубрику «Бо
то не просто мова, звуки...», під якою виступають мово-
мовознавці, вчителі, письменники, публіцисти, інженери,
робітники, селяни — люди з різних куточків України,
об'єднані щирим уболіванням за долю української мови.

Пам'ятка і пам'ятник
Здавалося б із словами пам'ятка та пам'ятник уже все
гаразд: маємо Товариство охорони пам'яток історії та
культури (хоча спочатку в складі його назви замість нам 'я-
ток стояло пам'ятників), часопис «Пам'ятники України»
перейменовано на «Нам 'ятки України». Але багато мовців,
серед яких, на жаль, є й працівники засобів масової
інформації, досі не бачать особливої відмінності між цими
двома паронімами. По радіо й телебаченню часом висту-
виступають кореспонденти, які розповідають про роботу
Товариства пам'ятників... Виходить, є потреба ще раз нага-
нагадати, що пам'ятник у сучасній українській літературній
мові має тільки одне значення — скульптурна споруда на
пам'ять або на честь когось чи чогось.

Індійці й індіанці
Індійці, як відомо, живуть в Індії. Проте це слово в
газетах використовують як назву корінного населення
Америки: «Майже напівлегально грав ролі індійців та
гномів; Побували в гостях у вождя індійського племені»