І все-таки до тебе думка лине
І все-таки до тебе думка лине.
Мій занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
О, сліз таких вже вилито чимало, —
Країна ціла може в них втопитись:
Доволі вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!
Коментар
Леся
Українка так переймалася долею свого «занапащеного краю», нещаснішого
за якого не бачила навіть у далеких землях, що болем промовляла: «Що
сльози там, де навіть крові мало!» Наскільки ж глибокими були сила
почуттів, відчай поетеси, що вона, гуманна людина, заговорила навіть
про кровопролиття! А можливо, це лише заклик до дії, адже «сором сліз,
що ллються від безсилля».
|