Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 2 Пользователей: 1 Max
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
ВАЖЛИВІШІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ § ЗО.
ВАЖЛИВІШІ ПРОБЛЕМИ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ
§ ЗО. Із сказаного в попередніх розділах видно, що
українська діалектологія має певні досягнення, значна
частина яких припадає на останнє десятиліття:
опубліковано ряд монографій, велику кількість статей, два регіональні
атласи (Північної Лемківщини і Закарпаття), підготовлено
до друку перший том Атласу української мови, два
регіональні атласи (Південної Лемківщини і басейну
Нижньої Прип'яті) тощо. Проте слід визнати, що українська
діалектологія поки що не в усіх ланках розвивається
рівномірно. Найбільше в нас зроблено в галузі описової
діалектології, причому знову ж таки зокрема в описі
фонетичної системи та морфологічної будови наших говорів.
Дослідження ж словотвору, синтаксису та лексики
останнім часом помітно пожвавилися, проте все ж тут зроблено
надто мало, ці ділянки описової діалектології у нас
значною мірою відстають.
Українська лінгвістична географія протягом 50-их та
60-их років зробила значні кроки вперед. Великим,
зокрема, досягненням є підготовлений до друку перший том
АУМ, при укладанні якого творчо використано кращий
досвід як вітчизняної, так і зарубіжної лінгвогеографії.
Проте в галузі лінгвістичної географії нам потрібно ще
багато чого зробити, щоб досягти загального рівня сучасного
мовознавства. Не на повну силу все ще ведеться
підготовка на матеріалах атласу і взагалі лінгвістичного
картографування значних узагальнюючих праць та розробка
загальнотеоретичних питань.
Появився останнім часом ряд досліджень з історичної
діалектології (праці І. А. Панькевича, О. М. Маштабей,
І. М. Керницького, Μ. Φ. Станівського та ін.), але все це
можна назвати лише початком тієї великої роботи, яку в
цій галузі потрібно здійснити.
Виходячи з усього сказаного, а також враховуючи
потреби і темпи розвитку мовознавчої науки та наші
можливості, до найважливіших проблем чи завдань сучасної
української діалектології слід віднести такі:
І. Розгортання дальшого поглиблення дослідження
більших чи менших діалектних груп, зокрема і в першу
чергу тих, які досі не досліджувалися або досліджені
недостатньо (наприклад, значна частина поліських, степових, слобожанських та ін. говорів; українські говори за межами
УРСР, зокрема на Кубані, Курщині, Вороніжчині, Брест-
щині, на території Румунії тощо). Ці дослідження слід
провадити на базі якнайширшого застосування технічних
засобів.
II. Розробка методики і теорії дослідження
діалектного синтаксису і на цій базі розгортання широкого вивчення
синтаксису українських говорів.
III. Широке розгортання лінгвогеографічного аспекту
дослідження говорів: підготовка монографій, більших і
менших статей з якнайширшим застосуванням
лінгвогеографічного аспекту, укладання і публікація
регіональних атласів різних типів (загальних, проблемних),
дослідження питань теорії лінгвогеографії.
Публікація підготовленого до друку першого тому АУМ,
закінчення впорядкування другого тому та
картографування матеріалів третього і четвертого томів цього
дослідження.
IV. Розробка загальнотеоретичних питань
діалектології та таких теоретичних питань, які пов'язуються з
специфікою українських говорів. На матеріалах АУМ,
регіональних атласів та нових діалектологічних описів
дослідження питань класифікації українських говорів.
V. Дослідження тих нових процесів, які відбуваються у
фонетиці, граматиці та лексичному складі сучасних
українських говорів. Гарним початком вивчення цієї проблеми є
кілька статей у збірнику «Закономірності розвитку
українського усного літературного мовлення» (К., 1965). Коло
досліджень такого типу необхідно розширювати як
тематично, так і щодо охоплення говорів різних діалектних
угруповань.
VI. Розгортання досліджень міждіалектних та
міжмовних контактів.
VII. Розгортання досліджень з історичної української
діалектології. Для успішної розробки цієї проблеми
необхідно налагодити публікацію писаних пам'яток (усіх без
винятку районів України), причому не лише тих, які досі
не публікувалися, а й тих, наявні публікації яких
непридатні для лінгвістичних досліджень. Інститут мовознавства
ім. О. О. Потебні АН УРСР розпочав публікацію писаних
пам'яток (гарним прикладом у цьому відношенні є
опублікована в 1965 р. «Актова книга Житомирського міського
уряду кінця XVI ст. A582—1588 рр.)» (К-, 1965), але все
93
це поки що робиться дуже повільно і в надто мізерних
масштабах.
VIII. Дослідження генетичних питань окремих більших
чи менших діалектних угруповань.
IX. Публікація діалектних текстів, причому записаних
не лише на слух, а й особливо на магнітофоні чи якомусь
іншому приладі.
X. Впорядкування фонотек із записами діалектної
мови з різних районів України.
Окремо слід зупинитися на завданнях сучасної
української діалектної лексикології та лексикографії. Тут
виділяються чотири важливі проблеми.
I. Розгортання досліджень лексико-семантичної
системи (систем) говорів та діалектів. Опис окремих лексичних
шарів, груп і т. ін. більших чи менших діалектних урупо-
вань, окремих говірок; узагальнюючі монографічні описи
лексичного складу окремих діалектних груп і українських
говорів у цілому. При цьому важливо підкреслити, щоб
досліджувалися не лише так звані особливості, а саме
система, тобто знакове вираження всіх наявних на
досліджуваній території понять, всі вживані у цій місцевості слова
та їх значення, різні зміни слововжитку тощо. Відсутність
у якихось говорах якогось слова чи якогось значення слова
— це така ж важлива діалектна риса, як і наявність тієї чи
іншої діалектної (лексичної, семантичної) риси..Як і при
дослідженні інших галузей, вивчення лексико-семантичної
системи слід проводити при якнайширшому застосуванні
лінгвогеографічного методу.
II. Укладання Лексичного атласу україської мови
(ЛАУМ).
Розділ «Лексика» в «Програмі для збирання матеріалів
до діалектологічного атласа української мови» (К-, 1948,
1949) порівняно невеликий, а формулювання значної
кількості запитань у ньому невдала. Через те лексичний розділ
АУМ виявився бідним. Тому науково необхідним є
складання спеціальної докладної програми для збирання матеріалів
до Лексичного атласу української мови, підготовка якого
є однією з першочергових проблем сучасної української
діалектології. Автор цих рядків уклав «Програму ЛАУМ».
Про цю програму та про основні принципи побудови ЛАУМ
він доповідав у 1965 році на XII республіканській
діалектологічній нараді. Конференція схвалила запропонова-
94
ний проект програми та проспект ЛАУМ. «Програма АУМ»
охоплює біля 2000 питань, зараз вона готується до друку.
III. Укладання регіональних (обласних)
діалектологічних словників говорів різних районів України і особливо
тих говорів, де досі не робилося чи мало зроблено записів
діалектної лексики. Збирання діалектної лексики в нас
проводилося й раніше, досить інтенсивно така робота
здійснюється й тепер. Надоліком її є відсутність належної
координації та певного керівництва з визначеного центру
чи центрів. Певну складність також становить публікація
уже зібраних лексичних діалектологічних матеріалів. На
жаль, до цього часу залишаються в рукописах
регіональні словники М. А. Грицака (закарпатських говорів),
М. Й. Онишкевича (бойківських говорів) та ін.
Важливо було б мати ряд повних словників окремих
говірок (окремих сіл) з різних наших діалектних
угруповань, наприклад, словник якоїсь говірки (села) з Волині,
те ж саме з Полтавщини, Полісся, Поділля, Київщини,
Гуцульщини, Бойківщини, Слобожанщини тощо (типу
словника села Доманєвка М. Шимчака1 чи словника села
Деуліно, який укладається в Інституті російської мови АН
СРСРJ. Кожен з цих словників представив би більш-менш
повну лексико-семантичну систему досліджуваної говірки.
Такі повні словники окремих говірок різних діалектних
угруповань мали б дуже важливе значення для
дослідження лексико-семантичної системи (систем) наших говорів
взагалі, для вивчення ряду питань історичної лексикології,
питань міждіалектних та міжмовних контактів, генетичних
та інших питань.
Дуже важливо, зокрема для історичної діалектної
лексикології, було б мати обласні історичні словники.
IV. Укладання «Словника українських народних
говорів», тобто зведеного словника специфічної лексики всіх
українських народних говорів. Необхідність такого
словника уже давно дає про себе знати. Словник, який більш-
менш повно фіксував би лексичне багатсво української
народної мови, дав би багато цінного матеріалу не лише для
1 М. Szymczak, Slownik gwary Domaniewka w powiecie l§czyc-
kim, cz§sci I—III (A—L), Wroclaw—Warszawa—Krakow, 1962—1964.
2 Див. И. А. О с с о в е ц к и й, Словарь говора деревни Деулино
Рязанского района Рязанской области. —Вопросы диалектологии
восточнославянских языков, Μ, 1964, стор 176—206
95
дослідження історії української мови, а й дослідження
історії споріднених слов'янських мов та при вивченні ряду
питань сусідніх неслов'янських мов.
Слід зазначити, що думки про необхідність укладання
зведеного словника українських народних говорів
розходяться. Одні автори вважають, що до укладання такого
словника необхідно приступити уже тепер3, інші ж
(наприклад, акад. Б. О. Ларін) гадають, що ця проблема поки
що другорядна, що «потрібно спочатку укласти
серію окремих обласних словників
(розрядка Б. О. Ларіна — Я. Д.) за єдиним планом, який дав
би можливість охопити основні діалекти мови»4. Отже,
єдиною перешкодою, яка заважає приступити до укладання
зведеного словника українських народних говорів, на
думку акад. Б. О. Ларіна, є недостатня кількість записів
української діалектної лексики.
Безперечно, з територій різних діалектних угруповань
ми маємо різну і далеко нерівномірно зібрану кількість
діалектної лексики. Але чи означає це, що поки що ми не
можемо і не повинні приступати до укладання такого
зведеного словника? Чи справді в нас так мало записів
діалектної лексики? На обидва ці питання можна відповісти,
гадаємо, лише негативно.
Зупинимося на цьому докладніше. Зведений словник
українських народних говорів укладатиметься на підставі
таких матеріалів: а) друкованих словників, словничків та
збірок діалектної лексики; б) рукописних словників,
словничків та збірок діалектної лексики, які знаходяться в
архівах, бібліотеках; в) етнографічних друкованих (і
рукописних — в архівах) матеріалів та досліджень; г) творів
художньої літератури і д.) нових, спеціально для цього
зроблених записів діалектної лексики.
За нашими далеко не повними підрахунками, ми маємо
біля 200 друкованих різних за обсягом словників та
збірок діалектної лексили (значна частина з них розкидана
по маловідомих як вітчизняних, так і зарубіжних
виданнях).
Очевидно, не меншим (якщо не набагато більшим)
виявиться і число рукописних словників та списків діа-
3 Див. В С Ващенко, Побудова словника українських
говорів (проект), Дніпропетровськ, 1956.
4 Б. О. Ларін, Принципи укладання обласних словників
української мови. — Діалектологічний бюлетень, вип. VI, K., 1956, стор. 8.
96
лектних слів, що зберігаються в різних архівах. Так,
наприклад, за свідченням М. М. Пилинського, лише у
бібліотеках і архівах одного Ленінграда їх нараховується десь
біля 605. Серед них і такі, як вісімнадцятитомний словник
української мови М. О. Руберовського (понад 100 000 слів),
словники Д. Запари (приблизно 2000 слів), В. А. Долин-
ського (приблизно 2000 слів) та ін. Нам відомо, що
рукописні українські словники є також у бібліотеках, музеях,
архівах Львова, Дніпропетровська, Самбора, Праги та ін.
Чимало діалектного лексичного матеріалу містять
рукописні словники, прикладені до кандидатських дисертацій,
до студентських дипломних та курсових робіт, що
зберігаються в архівах кафедр тощо.
У нас є велика кількість друкованих етнографічних
матеріалів (лише більших збірок у середньому по 250—300
сторінок нараховується біля 200 томів, див. § 21). Можна
собі уявити, яку кількість діалектної лексики фіксує лише
один 40-томний «Етнографічний збірник» НТШ.
З поданого, гадаємо, цілком ясно, що твердження про
те, що досі мало зібрано української діалектної лексики,
є помилковим.
Отже, укладання зведеного словника українських
народних говорів є однією з найактуальніших проблем
сучасної української діалектології. Зрозуміло, що укладання
цього словника не знімає актуальності підготовки нових
регіональних словників. Коли ж буде нагромаджено значну
кількість нового діалектного лексичного матеріалу, то
можна буде публікувати додаткові випуски «Словника
українських народних говорів» (як це передбачається до
«Словаря русских народных говоров»6, перший випуск якого
вийшов минулого року) чи навіть видати новий словник
такого типу.
Доцільно, щоб укладання «Словника українських
народних говорів» здійснювалося в тому ж центрі, де буде
укладатися «Лексичний атлас української мови».
5 Див. Μ. Μ. Пилинськи й, Українські рукописні словникові
матеріали в бібліотеках і архівах Ленінграда. — Лексикографічний
бюлетень, в. IX, К., 1963, стор. 74—89.
6 Див. Ф. Филин, Словарь русских народних говоров. Выпуск
первый. Α., Μ —Л , 1965, стор 4
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 1003
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
