Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
ТЕОРЕТИЧНЕ І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ ЗВ'ЯЗКИ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ З ІНШИМИ НАУКОВИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ Діалектологія та історія мови § 9.
§ 9. Діалектологія передусім має дуже важливе
значення для вивчення історії мови. Факти діалектології і дані
писаних пам'яток минулих епох — основні джерела для
і4 Докладніше див. Й. О. Д з є н д з є л і в с ьк и й, Засади
укладання регіональних атласів слов'янських мов, К-, 1963, стор. 26—27.
15 Докладніше див. Й. О. Дзендзелівський, Деякі питання
методики і теорії інтерпретації лінгвістичних карт. — Праці XI респуб.-
ліканської діалектологічної наради, К., 1965, стор. 20—21 і далі. дослідження процесів історичного розвитку мови. Ряд
визначних — і вітчизняних, і зарубіжних — мовознавців не
без підстав при студіях історії мови фактам діалектології
навіть надають перевагу. Так, наприклад, проф. О. О.
Потебня вважав, що дані діалектів та говорів для вивчення
історії мови є найважливішим джерелом. Він говорив, що
історія будь-якої конкретної мови — це історія її наріч.
Акад. О. О. Шахматов з цього приводу писав: «...письмові
пам'ятки не завжди дають надійний матеріал для
визначення звукового складу минулих епох... Головне джерело,
звідки добувається найбільш надійний і важливий
матеріал для історичної граматики, — це, звичайно, сучасні
живі говори»1.
Письмові пам'ятки, безперечно, дуже важливе джерело
не лише для вивчення історії мови, а й для дослідження
взагалі історії культури народу. Проте вони далеко не
повністю і часто надто неточно відбивають дійсний стан живої
народної мови певної епохи. Нові мовні явища та процеси,
які безперервно з'являються в мові, через традиційність
письма у пам'ятках відбиваються з певним запізненням,
звичайно уже тоді, коли усталяться, набудуть загального
поширення. Таким чином, пам'ятка звичайно фіксує більш
давній період мовного розвитку порівняно з часом її
написання. Проф. Р. І. Аванесов слушно зауважує, що письмова
мова взагалі більш одноманітна, ніж розмовна, в ній менше
і архаїзмів живої мови, і новотворів, що побутують в
останній2. Нерідко пам'ятка, створена в одному діалектному
середовищі, через певний час переписувалася в іншому
місці носієм іншого діалекту. Копіюючи оригінал, писар
під впливом своєї власної мовної практики міг
«помилятися» і в новостворюваний список пам'ятки вносив риси
своєї говірки, в результаті чого початкова діалектна основа
пам'ятки зазнавала іншодіалектних нашарувань і т. ін.
Ускладнює справу й те, що часто пам'ятки бувають не
датовані, невідоме місце їх написання. Варто звернути увагу
й на те, що значна частина наших пам'яток і зокрема
пам'яток старших епох, — це у значній своїй частині неори-
гінальні твори релігійного жанру, канонічні тексти яких
надто неповно відбивають мовне багатство відповідних пе-
1 Цитата наводиться за працею: Р. И. Аванесов, Очерки русской
диалектологии, ч. І, Μ., 1949, стор. 13.
2 Р. И. Аванесов, Названа праця, стор. 15.
21
ріодів, зокрема багатство словникового складу. Деякі шари
лексики ν таких пам'ятках або зовсім не знайшли свого
відображення, або відбиті досить бідно. Наприклад, досить
багата давня і оригінальна слов'янська ткацька
термінологія і в староруських, і в староукраїнських пам'ятках
засвідчена буквально кількома словами. Це можна сказати
і про ряд інших лексичних груп. Через значну традиційність
і одноманітність літературного синтаксису у письмові
пам'ятки надто слабо проникають синтаксичні риси живої
розмовної мови. Тому і для історичного синтаксису, і для
історичної лексикології дані живих народних говорів мають
особливо важливе значення3.
У чому ж, власне, полягає і чим зумовлене таке
важливе значення діалектологічних матеріалів для вивчення
історії мови? Всі діалекти та говори мови є її
відгалуженнями і, незважаючи на їх нерідко досить значну
строкатість і численність, всі вони врешті-решт звичайно посталії
в основному з одного мовного стану, з однієї мовної
.системи. Але справа в тому, що різні галузі та явища мови
і навіть ті самі мовні явища в різних районах поширення
мови, тобто в різних діалектах та говорах, в силу ряду
і лінгвістичних, і нелінгвістичних факторів, розвиваються
чи видозмінюються нерівномірно, з різною інтенсивністю
і не завжди в однакових чи тотожних напрямах. Нерідко
буває так, що якесь мовне явище в одній частині мовної
території (в одних діалектах) досить інтенсивно
еволюціонує в своєму розвитку і значною мірою видозмінює свій
зовнішній вигляд, а в інших діалектах його розвиток з
якихось причин затримується і воно продовжує жити ще
у своєму первісному стані. Часто трапляється й так, що
ще в якихось інших діалектах еволюція цього явища була
менш інтенсивною і в своєму розвитку воно пройшло лише
«півдороги» чи якусь частину шляху того розвитку, який
при інших умовах відбувся в перших діалектах, і т. п.
У зв'язку з такою природою розвитку мови місцеві
діалекти та говори заховують риси, властиві різним етапам
чи стадіям еволюції мовних явищ — початкові чи вихідні,
а також проміжні форми. У різних діалектах та говорах
і якість, і кількість таких реліктових, чи пережиткових,
явищ різна. Зрозуміло, що для історичної граматики
особливо багато цінного матеріалу у першу чергу дають ті діа-
з Р. И. Два песо в, Названа праця, стор. 14—15.
22
лекти та говори, які в силу певних обставин порівняно з
іншими діалектами у своєму розвитку більшою мірою
затрималися чи відстали від розвитку загальнонародної
літературної мови і зберегли багато традиційних елементів,
тобто так звані архаїчні діалекти. Як правило, такими
більш архаїчними діалектами найчастіше виявляються
окраїнні, чи латеральні, діалекти, які звичайно із певним
запізненням зазнають тих інноваційних процесів, які
відбуваються в центральних діалектах мови. Серед
українських до числа найбільш архаїчних говорів належать,
наприклад, карпатські (бойківські, закарпатські,
лемківські), гуцульські, буковинсько-покутські, поліські, підлясь-
кі та деякі інші говори.
Наведемо кілька прикладів пережиткових явищ різних
галузей мови з українських діалектів та говорів.
Фонетика:
а) відповідно до літературної норми і на місці
споконвічних о, є γ новозакритих наголошених складах у
північних діалектах виступають дифтонги уо, уи, уе, уі, уе
та ін. (вуоз, вуиз, вуіз; куон', куін', куен'; вуол, вуіл} вуел
і т. ін.), а в групах закарпатських, південно-лемківських
та в ряді поліських говорів — монофтонги у, іі, и, ы (вуз,
виз,і виз, выз; кцн', кіін', кип, кын'; вул, вил, вил, выл
і т. ін.).
Згадані дифтонги, точніше так звані дифтонги (звуки
неоднорідного творення) є проміжними ступенями
процесу розвитку давніх ол є до і (у, и, и) у новозакритих
складах. Загальну еволюцію цього явища можна уявити
так *ο>*οο^>*όο, *оо^>уо, уо, уе, уе, уи, уй, уі, уі, ü'ö,
üö', іїе, Не, ії'и, ий, й!і, іії... > у1, уи, уе, у0, üL, übl, üe, üö,
lJi, Уи, Уе, üi, üu... > і, и, у, ü...
Сучасні наші говори зберігають майже всі наведені
в цій формулі проміжні ланки в діапазоні від вихідного
стану о до кінцевого результату і. Тобто дані живих
народних говорів дають змогу наочно і майже в усіх деталях
простежити розвиток однієї з найхарактерніших рис
української фонетики;
б) лемківські, закарпатські та бойківські говори
характеризуються різними рефлексами давньоруських и та
23
и (сын, сила; мыло, милый), в той час як в літературній
мові та в більшості говорів ці звуки збіглися в звуці
середньо-переднього ряду середньо-високого піднесення и:
син, сила; мило, милий;
в) вживання сполучень гы, кы, хы (ряд карпатських
говорів);
г) збереження м'якості шиплячими (гуцульські,
буковинсько-покутські, західноволинські та деякі інші
говори).
Морфологія:
а) називний відмінок однини середнього роду
прикметників, порядкових числівників та відповідних
займенників у закарпатських говорах має закінчення: -ойе, -ое,
-ой, -є (білойе, білое, бїлой, біле молоко). Флексія -ойе є
вихідною ланкою, а -ое, де випав інтервокальний /,
проміжним ступенем розвитку членних нестягнених
прикметникових форм у стягнені;
б) збереження іменниками -jo- основ середнього роду
в називному однини флексії -'є: жит'т'е, нас'ін'н'е, жит'е,
зіле (для північних та південно-західних говорів);
в) форми орудного множини на -ы іменників чол.
роду: орав, з быкы, иию'в з хлопы (Закарпаття).
Синтаксис:
а) збереження давньої слов'янської риси логічного
узгодження присудка у множині з підметом, вираженим
іменником збірного значення: вс'а чел'ад' обїдайут';
народ виноград пол'ут' (Нижнє Подністров'я); дітвора
граються (Полтавщина). Такі конструкції досить широко
фіксуються староруськими пам'ятками. Пор., наприклад,
у «Слові о полку Ігоревім»: храбрая дружина рыкаютъ,
акы тури;
б) спорадичне вживання архаїчних конструкцій
безсполучникового поєднання у складносурядному реченні з
спільним членом: По дорог'і вона зустріли шче багац'ко
л'удей, ішли шукати шчас'ц'а (Нижнє Подністров'я).
Такі конструкції в давній писемності зрідка зустрічалися
лише до середини XVI ст.
24
Лексика:
Словник взагалі найбільш чутлива ланка мови до тих
змін, які відбуваються в житті суспільства. Але разом з
тим у певній своїй частині словник мови досить стійкий і
глибоко традиційний.
Для словникового складу нерівномірність розвитку
характерна не в меншій мірі, ніж для фонетики та
граматики. Навпаки, в лексико-семантичній системі такі
розходження часто бувають досить значні не лише щодо
кількості, а й щодо хронології та територіального
виявлення. Так, наприклад, в українських говорах зберігається
значна кількість слів староукраїнської, староруської,
праслов'янської епох, які тепер уже невідомі літературній
мові. Вивчення таких слів становить значний інтерес для
дослідження лексики (як взагалі історії мови та історії
культури) не лише української, а й інших слов'янських
мов. Такими є, наприклад:
бер', беир' (закарпатські та деякі інші південно-західні
говори), берва (західнополіські говори) — «кладка»; пор.
ст.-рус. бервь, брьвь;
беиреимн'а — «торба, мішок з речами, що несуть на
плечах», «клумак» (закарпатські та деякі інші південно-
західні говори); пор. ст.-рус. берем* ;
братанец — «племінник» (західнополіські говори); пор.
ст.-рус. братаничь;
вепер, випар' (ряд південно-західних говорів), вепрук
(західнополіські говори) — «кабан»; пор. ст.-рус. вепрь;
веред (західнозакарпатські, лемківські та деякі інші
говори), верод (західнополіські говори) — «чиряк»; пор.
ст.-рус. вередъ, вртьдъ;
верейі — «двері, ворота в стодолі» (західнополіські
говори); пор. ст.-рус. верея, верш, віьргья;
вуйко, уйко — «дядько по матері» (ряд
південно-західних говорів); пор. ст.-рус. у и, вуи;
вір', вур, вир', род. од. βόρ'ά — «жеребець» (ряд
південно-західних говорів); пор. ст.-рус. орь;
говедо — «худоба» (лемківські говори); пор. ст.-рус.
говльдо, ст.-ел. говядо;
кл'іт' (закарпатські та деякі інші говори), кл'ет'
(західнополіські говори) — «комора», «амбар»; пор. ст.-рус.
клгьть, клеть;
25
команици, комонйца, каманиц'а, команичина —
«конюшина»; пор. ст.-рус. комонь — «кінь»;
л'уба — «кохання, любов» (Гуцулыцина); пор. ст.-рус.
люба;
ногавиц'і, нагавйц'і — «штани» (західнополіські, ряд
південно-західних та інших говорів); пор. ст.-рус. нога-
вици;
серен — «замерзла кірка на снігу» (Закарпаття); пор.
ст.-рус. серенъ;
слутый — «каліка», «той, що має скалічену чи
ампутовану руку, ногу» (Закарпаття); пор. ст.-рус. слукыи,
съл& кыи;
стрый, стрыко — «дядько по батькові» (ряд південно-
західних говорів); пор. ст.-рус. стрыи, стръи, строи;
туск — «жаль» (Гуцулыцина); пор. ст.-рус. тъска;
шолом — «шапка» (гуцульські говори); пор. ст.-рус.
ин-ломъ;
иар' — «весна» (ряд західноукраїнських говорів); πυρ.
ст.-рус. -нхрь.
По говорах трапляється немало випадків збереження
словами давньої семантики. Наведемо кілька прикладів із
говорів Закарпаття:
вино — «виноград» (слово виноград первісно
означало «виноградник», тобто «город, де росте вино»; пор. ще
винобрання — «збирання винограду»); пасіка —
«лісосіка», плат'а — «одяг взагалі», пйаст' — «кулак»; чел'ад'
— «сім'я, родина; велика людна сім'я, де одружені діти
живуть при батьках»4 (у такому значенні челядь у східних
слов'ян вживалося ще до епохи «Руської правди» і
першої давньоруської державності5 і т. ін.
Уже наведені приклади переконливо показують, яке
велике значення для історії української мови мають її
живі народні говори. Зіставлення даних діалектології з
даними писаних пам'яток дозволяє досить докладно пізнати
шлях розвитку нашої мови з часів глибокої давнини аж
до сьогодні.
Діалектна лексика є дуже цінним матеріалом для
дослідження розвитку лексико-семантичної системи літера-
4 Докладніше про це див. Й. О. Д з є н д з є л і в с ь к и й. Лексика
українських говорів Закарпатської області. Назви спорідненості,
свояцтва та сімейно-родинного побуту, Наукові записки (УжДУ), т. XXVI,
Ужгород, 1957, стор. 32—34. .
5 Див. Б. Д. Греков, Киевская Русь, Μ., 1949, стор. 162 і далі
26
турної мови, а також для з'ясування походження
літературних слів.
Теоретичне значення діалектології далеко не
обмежується винятковою важливістю її даних для історії мови.
У деяких говорах еволюція окремих мовних явищ може
випереджувати аналогічний розвиток цих же мовних явищ
у тих говорах, що лягли в основу літературної мови. У
таких випадках на підставі даних діалектології можна
передбачати ймовірний розвиток деяких елементів
літературної мови в майбутньому.
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 871
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
