Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ В РУМУНІЇ § 29.
ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ
В РУМУНІЇ
§ 29. Протягом останнього десятиліття досить активно
в розробку питань української діалектології включилися
славісти Румунської Соціалістичної Республіки. їх зусилля
скеровані головним чином на дослідження українських
говорів на території РСР.
У РСР українське населення проживає в Мараморош-
ській, Сучавській, Добруджанській та Банатській областях.
За історичними даними, українські поселення в Мараморо-
щині засвідчуються з XIV ст., а в Сучавщині — з XV ст.
У Добруджі ж українські поселення виникли в кінці
XVIII ст. у зв'язку з ліквідацією Запорізької Січі. На
територію Баната українці — вихідці із Закарпаття і
частково з Галичини — прибули лише на початку XX ст.
Першою монографією про українські говори в Румунії
є книга славіста Клужського університету І. Петруца
(І. Pätrut) «Fonetica graiului huful din valea Sucevei»
(«Фонетика гуцульського говору долини Сучави»)
(Бухарест, 1957). Книга написана на підставі досить значного
матеріалу, зібраного в 1936—1937 рр. акад. Е. Петровичем
для румунського лінгвістичного атласу від п'яти
інформаторів з чотирьох гуцульських сіл (Нісіпіт, Кунунське,
Егріште та Садеу), що знаходяться між рікою Сучавою
та її притокою Бродіною в північній частині Румунії. Цей
матеріал використаний в старій і використовується далі в
новій серіях румунського лінгвістичного атласу під
картографічним номером 366.
У вступній частині автор заперечує різні теорії про ие- слов'янське походження гуцулів (що вони ослов'янені
залишки скіфів, готів, куманів, печенігів, половців, узів —
торків, що вони українізовані румуни), а також відхиляє
думку, що гуцул постало з рум. hotul.
В основній частині книги І. Петруца подається досить
докладний опис голосних та приголосних звуків
досліджуваних говірок. Дослідження І. Петруца істотно поповнює
відомості про ці говори рядом нових спостережень. Серед
інших рис описуваних гуцульських говірок автор відзначає:
На місці давнього іь взагалі виступає і: obid, misce та
ін. і лише в одному випадку відзначено дифтонг s'errHe'k —
«сірник» (стор. 27).
Досить часте вживання лабіалізованого а° в
наголошених і ненаголошених складах, причому не лише в позиції
перед у (як це має місце в ряді наддністрянських,
бойківських, надсянських та деяких інших говірках): Pä°ulek,
pra°ua° rukä°, na klubä°ch та ін. (стор. 28—29).
На місці давніх о, є γ новозакритих складах
виступають монофтонги і, и і лише в одного (з п'яти)
інформатора в окремих формах на місці о відзначаються дифтонги
і1 (ы1): k^n', ki'tka, ki't та ін. (стор. 35).
Лише те і, що походить з є, пом'якшує попередню
приголосну.
У сусідстві з губними приголосними, особливо після них,
рефлекси давніх і, ы, о і рідше інших голосних
лабіалізуються, наближаючись до ü, ö: do kupü, müsei (мишей), püt-
kowa, mö'lo та ін. (стор. 44—45).
Диспалаталізація с у займенникових та прислівникових
формах: sos, xtos, suda. Збереження твердості с у суфіксі
-CK-: süski1 (стор. 59).
Африката дз засвідчується лише в небагатьох словах
слов'янського походження; звичайно вона вживається в
румунізмах: dzär (сироватка), brendza та ін. (стор. 61).
Африката дж фіксується лише в румунізмах.
Збереження м'якого р' в кінці слова і в ряді випадків
у середині слова.
Задньоязичний вибуховий ґ виступає лише в
румунізмах.
Відзначення дифтонгів на місці давнього о у
новозакритих складах на території південно-західних українських
говорів є досить цікавим і важливим спостереженням для
пояснення однієї з найхарактерніших рис українського
вокалізму (ο>ί). У противагу гіпотезі Т. Лер-Сплавінського
89
це є цілком переконливим аргументом, що і
південно-західні українські говори у розвитку цього явища проходили
стадію дифтонгів. Дуже важливо було б, щоб засвідчені
дифтонги у гуцульських говірках на території РСР були
докладніше досліджені, зокрема й експериментально.
І. Петруц твердить, що в досліджуваних ним говірках
немає жодної фонетичної риси, яка б не була відома
українській мові. Іншомовні впливи, серед яких найбільш
відчутним є румунський, досить значні в галузі лексики, у
фонетичній же системі, на його думку, взагалі відсутні. В
цьому останньому твердженні І. Петруца, гадаємо, можна
до деякої міри сумніватися: пор., наприклад, відзначені
ним випадки втрати голосу кінцевими голосними в
обстежуваних говірках та деякі інші явища, які не відзначаються
в інших українських говорах, але які властиві румунським
діалектам: пор. також вживання звуків дз, gotc, ґ в
описуваних говірках.
М. Павлюк написав велике монографічне дослідження
«Українські говори Мараморощини (області Бая-Маре
Румунської Народної Республіки)» і в 1958 р. захистив його
в Харківському державному університеті як кандидатську
дисертацію. Після короткого вступу, де визначається
предмет і завдання дослідження, подається огляд літератури
питання тощо, автор у п'ятьох розділах розглядає питання
про історію українських поселень румунської
Мараморощини, фонетичні, морфологічні, лексичні особливості
описуваних говірок та вплив на них румунської та угорської
мов. М. Павлюк зазначає, що в українських говорах на
території РСР у зв'язку з їх ізоляцією від
східнослов'янських мов збереглося чимало давніх діалектних
особливостей. За свідченням автора, останнім часом у
досліджувані говори посилилося проникнення слів літературної
української мови, проте на фонетичну систему та граматичну
будову цих говорів літературна норма не впливає113.
М. Павлюк та І. Робчук у статті «Фонологічні
особливості українських говірок у Румунії» 1І4 охарактеризували
важливіші фонологічні риси українських говірок у РСР.
Автори зазначають, що досліджувані ними говори за свої-
113 М. Павлюк, Украинские говоры Мараморощины (области
Бая-Маре Румынской Народной Республики). Автореф канд. дис,
Харків, 1958, стор. 17.
114 Див. XII республіканська діалектологічна нарада. Тези
доповідей, Κ·, 1965, стор. 55—58.
90
ми фонетичними, морфологічними, синтаксичними та
лексичними особливостями належать до двох основних
українських наріч — південно-західного і південно-східного.
До першого належать закарпатські у Марамороші та Ба-
наті, гуцульські у Марамороші, Банаті та Сучаві і
буковинські говірки у Сучаві, до другого, південно-східного,
наріччя належать степові говірки у Добруджі115.
У частині гуцульських і буковинських говірок Сучав-
щини наголошені є, и в позиції після зубних д, т, н
вимовляються з дифтонгічним забарвленням: д1ес'ік, ш^ест'
копией, д1им, платника, н'йтка. В окремих гуцульських говірках
Сучавщини на місці давнього о у новозакритих складах
виступає дифтонг ы1: кы1н\ кы1т, кы[ш, вы1ск, двы1р, рьАс116.
Зараз М. Павлюк та І. Робчук працюють над
регіональним атласом українських говірок Румунії.
Питання загального характеру про завдання і
перспективи вивчення сучасних слов'янських (у тому числі й
українських) говорів на території РСР піднімав Е. Врабіє
(Vrabie) у статті «Stadiul actual §i sarcinile cercetärii
graiurilor slave din Republica Popularä Rominä»
(«Сучасний етап і завдання дослідження слов'янських говорів на
території Румунської Народної Республіки»I17.
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 278
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
