Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ В ПОЛЬЩІ а) Дослідження до кінця 40-их років § 23.
ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ В ПОЛЬЩІ
а) Дослідження до кінця 40-их років
§ 23. У Польщі ще до другої світової війни працювала
значна група мовознавців, які чимало зробили в галузі
дослідження українських, особливо західноукраїнських
народних говорів та інших питань українського
мовознавства (І. Зілинський, Т. Лер-Сплавінський, Я. Янув, В, Ку-
рашкевич, 3. Штібер, Г. Улашин, Ю. Тарнацький, Я. Руд-
ницький, Й. Шемлей, К. Дейна та ін.).
Найбільший доробок у царині вивчення українських
говорів має україніст-славіст професор Іван Миколайович
Зілинський A879—1952), який ще до першої світової війни
опублікував ряд праць, найважливішою з яких є «Проба
упорядкування українських говорів» (ЗНТШ, CXVII—
CXVIII, 333—390). Протягом 20 і 30-их років І. Зілинський
написав чимало досліджень з української діалектології,
серед яких своїм значенням виділяються: докладний
аналіз розділу про українські говори праці «Опыт
диалектологической карты русского языка в Европе с приложением
4*
51
очерка русской диалектологии» (М., 1915) Μ. Μ. Дурново,
М..М. Соколова та Д. М. Ушакова (RS, IX, 217—254); «До
питання про діалектологічну класифікацію українських
говорів» (ЗНТШ, CXLI— CXLIII, 1 — 19); «З фонетичних
студій. І. У справі лабіалізації та веляризації в українській
і в декотрих інших слов'янських мовах» (LS, І, Л169—
А211); «Opis fonetyczny j§zyka ukrainskiego« (Краків,
1932); «Карта українських говорів» (Варшава, 1933);
«Лемківська говірка села Явірок» (LS, III, А178—А212);
«Границі бойківського говору»1; «Питання про
лемківсько-бойківську мовну границю» (LS, IV,A75—А101); «Wspolczesny
stan ukrainskiej dialektologii» (LS, I, A296—A306); «Ukra-
inskie spolgloski wargowe w porownaniu ζ polskiemi і го-
syjskiemi» (Prace filologiczne, XV); « Взаємовідносини між
українською та польською мовою» (ЗНТШ, CLV, 203—216)
та ін.
Проф. І. Зілинський визначний україніст-фонетист
(учителями його були О. Брох, Я. Нагель, Екснер). Протягом
багатьох років він старанно вивчав говори Галичини,
Буковини, Волині, Поділля, Закарпаття. У 1911 р. за
рекомендацією акад. В. Ягича Петербурзька АН надала І. Зілинському
кількамісячне відрядження для вивчення говорів
Наддніпрянщини (Київщини, Чернігівщини, Полтавщини,
Дніпропетровщини та ін.). На підставі багатого особисто
зібраного матеріалу І. Зілинський написав ряд досліджень з
української фонетики, найвизначнішим серед яких є його
синтетична згадана вище монографія «Opis fonetyczny j§-
zyka ukrainskiego». У цій праці подається докладний і
глибокий опис фонетичної системи української (розмовної)
мови. Монографія ця складається з двох частин. У першій
з них розглядається вокалізм (стор. 10—50) та
консонантизм (стор. 51 —106), а в другій — сполучення
(комбінації) звуків (стор. 107—153), а також подаються зауваження
про склади, часокількість, наголос та інтонацію (стор.
153—168). У монографії багато цікавих оригінальних
спостережень, висновків, узагальнень. Свою високу наукову
вартість вона зберігатиме, очевидно, ще досить довго. Як
видно з поданого переліку праць, І. Зілинський багато
працював у галузі теоретичної діалектології, зокрема щодо
класифікації українських говорів. Він один із перших в
українському мовознавстві уклав програму для збирання
і Див. Літопис Бойківіцини, ч. 10, Самбір, 1938, стор. 75-87.
52
діалектологічних матеріалів для лінгвістичного атласу і
на підставі зібраних матеріалів (у Галичині і Волині)
проводив пробне картографування2.
Відомий дослідник, Нестор польської славістики, акад.
Т. Лер-Сплавінський (Т. Lehr-Splawinski, 1891 — 1965)
поряд з іншими питаннями україністики жваво цікавився й
українською діалектологією. На підставі ним самим
зібраних матеріалів (записаних від трьох студентів
Краківського університету і п'яти учнів Коломийської гімназії — всіх
вихідців із Східної Галичини)— у 1916 р. написав працю «Z
fonetyki majoruskiej»3, в якій розглянув ряд питань,
зокрема таких, як видихова сила наголосу і її вплив на взаємний
стосунок складів у слові, палаталізація перед і (<гь, о,
є) та ін. У сьомому томі журналу «Rocznik slawistyczny»
A914—1915L Т. Лер-Сплавінський друкує докладну
рецензію на граматику української мови С. Смаль-Стоцького і
Т. Гартнера5, Найдосконалішому аналізу піддає рецензент
розділ з фонетики, який, на його думку, в цій книзі є
найслабшим. Т. Лер-Сплавінський вважає, що основною
вадою опрацювання цього розділу є цілковите
ігнорування діалектних матеріалів і відсутність вникнення в
історичний розвиток мови. У своїх зауваженнях Т. Лер-
Сплавінський широко залучає матеріали української
діалектології. Як і О. О. Шахматов6, Т. Лер-Сплавінський
негативно оцінив останній розділ цієї книги, в якому
йдеться про відношення української мови до інших слов'янських
і стверджується, що українська мова виникла
безпосередньо з праслов'янської і що вона своїми рисами стоїть
ближче до сербохорватської, ніж до російської. У 1918 р. Т. Лер-
Сплавінський друкує докладну і доброзичливу рецензію на
працю І. Зілинського «Проба упорядкування українських
говорів» (RS, VIII, 205—217O. Відзначивши, що на той
час у галузі дослідження українських говорів було ще
надто мало зроблено, що українська діалектологія у цьому
2 Докладніше див. Й. О. Дзендзелівський, 3 історії
дослідження українських говорів методами лінгвістичної географії. —
Тези доповідей до XIX наук. конф. (УжДУ), Ужгород, 1965, стор. 4—5.
3 Див. Prace Filologiczne, t. VIII A916), str. 3Θ1·—3β0.
Передруковано в Τ. Lehr-Splawinski, Studia i szkice wybrane, Warszawa,
1957, str. 339—Э52.
4 Передрук в Studia і szkice wybrane, str. 363—381.
5S. Smal-Stockyj und T. Gärtner, Grammatik der ruthe-
nischen (ukrainischen) Sprachen, Wien, 1913.
6 Див. журн. «Україна», Κ·, 1914, № 1.
7 Передрук в Studia і szkice wybrane, str. 382—391.
53
відношенні далеко відстає від польської, сербохорватської
та російської, Т. Лер-Сплавінський вказує, що найслабшим
місцем рецензованої праці (не з вини її автора) є надто
загальне окреслення географічних меж поширення
діалектних явищ. Проте взагалі ж цю працю І. Зілинського
рецензент вважає «першою справді науковою спробою
класифікації українських говорів». Тут Т. Лер-Сплавінський
вперше висловив думку, що розвиток давнього о у новозакритих
складах у різних українських говорах проходив
неоднаково: у північно-українських говорах це о дифтонгізувалося
в уо, yö, уе, yu, üu1, що врешті дало і, а в південно-західних
говорах такої дифтонгізації не було, що тут (як у польській
мові) відбулося звуження (scisnienie) і о в таких позиціях
дало у, а згодом в результаті пересунення артикуляції
вперед через ступені іі, и, її1 дійшло до і. Ця оригінальна
гіпотеза Т. Лер-Сплавінського багатьма україністами
ставиться під сумнів. Найновіші дослідження українських
говорів дають підстави твердити, що розвиток давнього о
у новозакритих складах і в північних, і в південно-західних
українських говорах проходив, очевидно, все ж в одному
загальному напрямі — через дифтонгізацію (наприклад,
дифтонги на місці о у новозакритих складах виявлено.в
гуцульських говорах на території Румунії, докладніше див.
§ 29). Своєї думки про два шляхи розвитку давнього о у
новозакритих складах в українських говорах (у північних
— через дифтонгізацію, а в південно-західних — через
звуження) Т. Лер-Сплавінський не змінив і повторив її в
пізніших працях.8
Безпосереднє відношення до діалектології мають праці
Т. Лер-Сплавінського «Drobiazgi z morfologii matoruskiej»9
та «Wzajemne wpiywy polsko—ruskie w dziedzinie j§zyko-
wej»10. Названі вище та інші праці Т. Лер-Сплавінського
відіграли позитивну роль у загальному розвитку
української діалектології.
Багато зробив для українського мовознавства, у тому
числі і в галузі дослідження українських (наддністрянських
8 Див. Т. Lehr-Splawinski, Р. Zwoliriski. S. Η r a b о с,
Dzieje j§zyka ukrainskiego w zarysie, Warszawa, 1956, str. 22—23 і
передрук у Studia і szkice wybrane, str. 417.
9 Див. Ksi§ga pamiajkowa ku czci Oswalda Balzera, 1925, str. 465—
502 і передрук в Studia і szkice wybrane, str. 392—398.
ю Див. Szkice ζ dzieiow rozwoju і kultury jezyka polskiego, Lwow—
Warszawa, 1938, str. 105—127.
та гуцульських) говорів, польський лінгвіст Я. Янув (Ja-
ηό\ν) A888—1952). Крім згадуваної уже (див. § 14)
ґрунтовної монографії про наддністрянські говори «Gwara ma-
loruska Moszkowiec і Siwki naddniestrzanskiej ζ uwzgl§dnie-
niem wsi okolicznydh» (Львів, 1926), цей дослідник написав
ряд статей про наші говори (наприклад, «Ze stosunkow
j§zykowych majorusko—rumunskich»11, «Ζ fonetyki gwar
huculskich»; «Wazniejsze cechy gwar huculsko—pokuckich а
teorie о Bofochowcach» (Варшава, 1938I2 та ін.). Довгий
час Я. Янув працював над словником гуцульських
говорів, але матеріали цього словника залишилися ненадруко-
ваними13 (тепер вони знаходяться в Кракові).
З важливіших довоєнних праць В. Курашкевича (W. Ки-
raszkiewicz) назвемо: »Z badan nad gwarami po{nocno-rna-
Joruskimi» (RS, X, 175—209); «Przegl^d gwar wojewodztwa
lubelskiego»14, «Przyczynek do iloczasu majoruskiego» (LS,
III, A40—A48); «Z badan nad ikawizmem w ruskich gwa-
rach karpackich» (LS, IV, A47—A74) та його монографію
з історичної української діалектології «Gramoty faalicko-
wofynskie XIV—XV w.» (Краків, 1934).
У статті про ікавізм у карпатських говорах В. Кураш-
кевич досить докладно аналізує різні рефлекси давніх о, є
-у новозакритих складах в українських говорах району
Карпат. Автор вважає, що, подібно до поліських, і карпатські
говори у розвитку цього явища проходили стадію
дифтонгів. «...Відзначувана тепер така велика кількість різних
монофтонгів з о, є на порівняно малій діалектній території
у зв'язку із збереженням без значних змін інших голосних
у системі вокалізму адже найлегше пояснюються тим, що
це є спрощення, монофтонгізація неоднорідних голосних на
різних ступенях його розвитку» (LS, IV, А57). Цьому
припущенню, як гадає автор, взагалі не суперечить те, що в
поліських говорах дифтонги виступають звичайно в
наголошених складах, а в карпатських говорах якість рефлек-
11 Див. Статьи по славянской филологии и русской словесности.
Сборник статей в честь акад. А. И. Соболевского. — СбогГник ОРЯС
АН СССР, т. СІ, № з, Ленинград, 1928, стор. 452—458.
!2 Див. Symbolae grammaticae in honorem Joanis Rozwadowski, vol.
II, Krakow, 1928, str. 259—290.
13 Повідомлення про працю цю див. Janow J. Slownik huculski
sprzed stulecia. — Sprawozdania T-wa naukowego we Lwowie, XVI, 1937.
14 Див. Monografia statystyczno-gospodarcza wojewodztwa
lubelskiego, Lublin, 1932.
55
сів о, є від наголосу не залежить. Зібраний автором
матеріал в підляських говорах (див. його працю в LS, III,
А40—48) свідчить, що на Підляссі, як, певно, і в інших
північноукраїнських говорах, первісно дифтонги з ot e
поставали незалежно від наголосу і лише пізніше, очевидно,
з початку XIV ст., в ненаголошених складах вони мо-
нофтонгізувалися.
В. Курашкевич гадає, що на підставі, припущення, що
давні о, є в своєму розвитку в карпатських говорах
проходили стадію дифтонгів, легко пояснюється ряд інших
явищ цих говорів.
Плідно працював і працює над дослідженням північ-
нолемківських говорів славіст акад. 3. Штібер (Zd.
Stieber). Ще в 30-их роках він опублікував ряд праць про ці
говори, серед них: «Wpjyw polski і sfowacki na gwary
Lemkow»15, «Wschodnia granica bemkow»16, «Gwary ruskie
na zachod od Oporu» (Варшава, 1938). Певний інтерес і в
теоретичному відношенні становить його праця «Sposoby
powstawania sfowianskich gwar przejsciowych» (Краків,
1938), де розглядається ряд важливих питань українсько-
польських мовних взаємовідношень.
Ю. Тарнацький здійснює першу спробу широкого
картографування матеріалів українських (західнополіських,
підляських) та суміжних білоруських говорів і в 1939 р. у
Варшаві видає лексичний атлас «Studia porownawcze nad
geografi^ wyrazow», який на той час був визначним
досягненням слов'янської діалектології (див. § 19). Крім того,
цей автор надрукував статтю «Podzia} j§zykowy Polesia na
podstawie faktow leksykalnych»17. На жаль, цей
талановитий лінгвіст загинув від рук гітлерівців під час окупації
Польщі німецько-фашистськими військами.
Важливу працю про подільсько-волинську діалектну
межу опублікував у 1938 р. К. Дейна (К. Dejna, «Podolsko-
wolynskie pogranicze j§zykowe»18).
Учениця І. Зілинського М. Пшеп'юрська в 1938 р. у
Варшаві друкує монографію «Надсянський говір».
Польськими лінгвістами в різних періодичних і неперіо-
15 Див. Sprawozdania Polskiej Akadeniii Umiej^tnosei, t. XLI
A936).
16 Bull, intern, de l'Ac. Pol. des Sc. et de Lei, 1935. str. 232—236.
17 Див. Pierwszy Ziazd Sprawozdawczo-naukowy poswiecony ziemiom
Wschodnim, Warszawa, 1938.
18 Rocznik podolski, t. I, Tarnopol, 1938, str. 1—63.
56
дичних виданнях у 20-их та 30-их роках опубліковано ще
й ряд інших статей з української діалектології.
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 282
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
