Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 2 Пользователей: 1 Max
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНї а) Дослідження до кінця 40-их років § 25.
ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ
В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНї
а) Дослідження до кінця 40-их років
§ 25. Розборка питань української діалектології в Чехо-
словаччині в період до 1945—1950 р. пов'язується головним
чином з іменами І. А. Панькевича та Г. І. Геровського.
Основним об'єктом їх досліджень була українська
етнографічна територія, що входила в той час до складу Чехосло-
ваччини, тобто закарпатські та південнолемківські говірки.
Дослідження українських закарпатських говорів Іван
Артемович Панькевич A887—1958) розпочав зразу ж після
переїзду в 1919 р. на місце постійної роботи в Ужгород
(спочатку працював у шкільному відділі, а пізніше —
викладачем гімназії). Уже з самого початку свої
діалектологічні студії І. А. Панькевич проводив у трьох основних
напрямах: 1. вивчення фонетики та морфології
закарпатських говорів; 2; підготовка обласного діалектологічного
словника Закарпаття і 3. дослідження мови місцевих
писаних пам'яток.
Протягом багатьох років дослідник старанно вивчав
фонетику та морфологію закарпатських говорів, застосовуючи
Зі Названа праця, стор. 12.
32 Там же, стор. 7—8. при цьому найбільш досконалі на той час методи
дослідження (механічні записи діалектної мови,
експериментальні фонетичні спостереження, зокрема у фонетичній
лабораторії проф. Й. Хлумського). У 20 та 30-их роках
І. А. Панькевич у різних виданнях часто виступає з
статтями, в яких на багатому фактичному матеріалі^ розглядає
ряд важливих питань закарпатських говорів. Серед
важливіших з цих праць назвемо: «Кілька заміток до останку
аориста в закарпатських говорах» (ЗНТІІІ, CXL1—CXLII1,
1—5): «Перезвук етимологічного о, в на у (/о), іі, і наших
говорів та їх географічне поширення»33: «О domnele difton-
gicke vyslovnosti hläsky ы ν ukrajinskydi inänecich Podkar-
patske Rusi a Vych. Slovenska»34; «Говір сіл ріки Руської
був. Марамороша в Румунії» (НЗб., X; 185—216); «До
питання про класифікацію південнокарпатських говорів
межи Латорицею і Боржавою» (НЗб., XI, 8—16); «Чи
можна говорити про болгаризми в південнокарпатських
говорах» (Варшава, 1937); «Говір села Валашковець був.
Земплинської жупи на Закарпатті» (НЗТШ, ХСІХ, 337—
374); «Фонетика говору села Завадки на південнім Спиші
на Словаччині»35; «З морфології говору села Завадки»36;
«Відношення південнокарпатських говорів української
мови до всіх інших українських говорів» (ЗНТШ, CLV, 173—
189) та ін.
Свої результати більше ніж п'ятнадцятилітніх
досліджень фонетичної системи та граматичної будови
закарпатських говорів (у тому числі і південнолемківських)
І. А. Панькевич узагальнив у капітальній монографії
«Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей.
Частина І. Звучня і морфологія» (Прага, 1938), яка
написана на багатому фактичному матеріалі з використанням
даних експериментальної фонетики та широким
застосуванням лінгвогеографічного аспекту. До цієї праці додано
п'ять карт з понад ЗО ізоглосами фонетичних та
морфологічних явищ. Ця синтетична праця І. А. Панькевича
високо оцінена фаховою критикою. Один із рецензентів писав,
що взагалі в слов'янській діалектологічній літературі книга
І. А. Панькевича є одним з найдокладніших і найгрунтов-
ніших монографічних досліджень.
33 Див. Підкарпатська Русь, річн. IV, Ужгород, 1927.
34 Див. Casopis pro moderni filologii, XVII A931), str. 151 — 155.
35 Див. Sbornik Matice Slovenskej, 14 A936).
:i« Див. там же, річник 15 A937).
63
Одним із основних висновків праці І. А. Панькевича
«Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних
областей» є твердження про те, що досліджувані говори не
утворюють якогось зовсім окремого діалектного угруповання,
як це вважали деякі дослідники, а що розрізнювані тут
три основні групи говорів — лемківські, середньозакарпат-
ські та гуцульські — є продовженням відповідних трьох
типів говорів на північних схилах Карпат — північнолем-
ківських, бойківських та гуцульських.
Після опублікування цієї монографії І. А. Панькевич ще
не раз повертався до висвітлення деяких питань фонетики
закарпатських говорів. Так, наприклад у 1947 р. у Празі
в одному із збірників виходить стаття «Уваги до вияснення
процесу ікавізму в українських південнокарпатських
говорах» та ін.
Паралельно з дослідженням фонетики та морфології
закарпатських говорів І. А. Панькевич, як зазначалося,
працює над підготовкою обласного діалектологічного
словника цих говорів. Уже в 1920 р. І. А. Панькевич друкує
звернення до місцевих учителів з проханням збирати і
надсилати записи лексичного матеріалу. Через три роки у
краєзнавчому журналі «Подкарпатска Русь» (річник 1,
стор. 24—ЗО) друкує статтю «Подкарпато-руській
діалектологічний (областный) словарь», у якій ідеться про
основні завдання словника, подається програма збирання
лексичного матеріалу для нього та методичні настанови, як
практично найдоцільніше проводити такі записи. На думку
І. А. Панькевича, цей словник має два основні завдання
— наукове і практичне. Наукове значення словника автор
вбачав у тому, що він зафіксує велику кількість
традиційної лексики, яка збереглася в цих говорах: «Гористий
край и недостача ширшої комунікацій з
одноплеменниками по другой стороні Карпат зберегли туй такі слова и
формы язьїкові, котрі вже вымерли або вымирають на
другых областях малоруського языка»37. Практичне
завдання словника, на його думку, полягає в тому, що «он має
нам выказати все Языкове багатство, котре до ньші
збереглося в живой нашой бесіді, або записане в нашбй
старой книжной литературі. Мы тогды наглядно
пересвідчимося, якій у нас скарб словный великій»38.
^7 Подкарпатська Русь, річник 1, Ужгород, 1923, стор. 25.
38 Там же.
64
Протягом багаторічної кропіткої роботи І. А. Панькеви-
чем зібрано багатий лексичний та фразеологічний матеріал.
Готувати до друку зібраний матеріал він розпочав лише
десь у 1956 році, тобто в останні роки свого життя.
І. А. Панькевич встиг підготувати рукопис лише букв А,
Б та частину В. Зараз матеріали словника І. А. Панькевича
зберігаються в Інституті мов та літератур Чехословацької
АН у Празі.
З початку 20-х років І. А. Панькевич приступає до
старанного вивчення мови писаних на Закарпатті пам'яток.
Так, у 1922 р. він публікує текст і мовний аналіз
знайденого на Закарпатті варіанта з початку XVIII ст.
«Олександрії» — «Тишівська «Александрія» з початку XVIII в.»
(НЗб., І, 7—108), у наступному році — «Ладомирівське
євангеліє» (НЗб., II, 93—107); згодом «Покрайні записи на
підкарпатських церковних книгах» (ч. І, НЗб., VI, 129—
196; ч. II, НЗб., XII, 1—36. Третя частина цієї праці з
додатком чотирьох грамот вийшла окремою книгою в 1947 р.
в Празі); «Найдавніша грамота подкарпаторуська»39;
«Пісня про Штефана воєводу як пам'ятка лемківського шарись-
кого говору»40; «Фольварська грамота Алексія Милоро-
вича 1607 р. як пам'ятка лемківського говору на Спиші»41
та ін.
Як один з редакторів «Наукового збірника» т-ва
«Просвіта» в Ужгороді І. А. Панькевич сприяє іншим
дослідникам у публікуванні новознайдених на Закарпатті
пам'яток писемності. Так, Ю. А. Яворський друкує
«Ветхозаветные библейские сказания в карпаторусской церковно-
учительной обработке конца XVII-го века» (НЗб., V, 125—
204); «Исторические, личные, вкладные и другие записи
в карпаторусских рукописных и печатных книгах XVI—XIX
веков» (НЗб., VII—VIII, 189—216); В. Саханєв друкує
«Новый карпаторусский эпиграфический материал» (НЗб.,
IX, 68—100) та ін!
Збирач і дослідник закарпатських писаних пам'яток
Ю. А. Яворський, крім того, в інших виданнях опублікував
чимало знайдених ним текстів: «Повести из «Gesta Roma-
39 Див. Підкарпатська Русь, річник II, Ужгород, 1925, стор.
114—115.
40 Див. Linguistica Slovaca, IV—VI, Bratislava, 1946—1948, str.
354—367.
41 Там же, стор. 368—380.
5
65
norum» в карпаторусской обработке конца XVII-ro века»42;
«Новые рукописные находки в области старинной
карпаторусской письменности XVI—XVIII веков» (Прага, 1931)
та ін.
Відомий дослідник Закарпаття проф. О. Л. Петров
A859—1932), який до революції працював у Петербурзі,
продовжує й далі публікувати тексти закарпатських
пам'яток: «Отзвук реформации в русском Закарпатьи XVI в.
Няговские поучения на евангелие»43; «Древнейшая
церковнославянская грамота 1404 г. о карпаторусский
территории» (Ужгород, 1927); «Древнейшие грамоты по истории
карпаторусской церкви и иерархии 1391 — 1498 гг». (Прага,
1930); «Духовно-полемические сочинения Иерея Михаила
Оросвиговского Андреллы против католичества и унии»
(Прага, 1932) та ін.
У 20 і 30-их роках ряд праць про закарпатські
(закарпатські і південнолемківські) говори написав Г. І. Геров-
ський A886—1959): «О языке грамоты 1404 г.» (Slavia,
XVII, 354—373; «Zur Behandlung der Lautverbindungen -tl,
-dl im Südkarpatorussischen (Ugrorussischen)»;44 «Русский
язык в церковно-славянско-русской грамматике Михаила
Попа-Лучкая»45, «Jazyk Podkarpatske Rusi»46. У цій
останній статті Г. І. Геровський робить спробу подати
синтетичний огляд закарпатських і південнолемківських говорів.
Крім загальної характеристики головним чином на основі
фонетичних ознак, автор на підставі, власне, єдиного кри-
терія — рефлексації давнього о у новозакритих складах —
V цій праці подав опис діалектного групування цих
говорів, додавши до нього спеціальну карту «Говори
Підкарпатської Русі». З класифікацією Г. І. Геровського, як
справедливо зауважував І. А. Панькевич, важко погодитися,
«бо різними рефлексами етимологічного закритого о не
вичерпується характеристика південнокарпатських україн-
42 Див. Сборник русского института в Праге, Прага, 1929 (і
окремий відбиток).
43 Див. Вестник Чешского Королевского общества наук. Класс
философский и историко-филологический. Ежегодник, г. 1921 —1922,
Прага, 1923.
44 Див. Zeitschrift für slavische Philologie, VI, 1927.
45 Див. Карпаторусский сборник, Ужгород, 1931, стор. 259—311.
46 Див. Ceskoslovenskä vlastiveda, т. III, Прага, 1934, стор. 460—
517.
66
ських говорів»47. Не витримує також критики загальний
висновок Г. І. Геровського: «З перерахованих особливостей,
властивих лише одному підкарпаторуському наріччю
супроти всієї малоруської мови і в протилежність до її
основних ознак, необхідно визнати, що підкарпаторуське
наріччя займає нарівні з усіма частинами південноруської
групи зовсім самостійне місце. Тому не можна його
зараховувати ні до одного з малоруських наріч, які визнаються
наукою, а потрібно вважати його за окреме наріччя, як і
ті інші діалектні групи»48.
У 1946 ρ. Γ. І. Геровський у журналі «Костер» (№ 9)
опублікував невеличку статтю (всього на дві сторінки)
під назвою «Словарный состав южнокарпатской народной
речи», в якій зробив спробу загальної характеристики
словникового складу говорів Закарпаття (включаючи і
Пряшівщину). На думку автора, «склад слів південнокар-
патського наріччя можна поділити на декілька розрядів».
1. «Староруські слова»: головнйк — «вбивця», часть —
«посаг, віно», стяг чи курагов — «весільний прапор», гов'ї-
ня — «піст», прятати — «хоронити померлого».
2. «Слова із старослов'янського запасу, які «в
остальном русском языке неизвестны»: берь — «кладка», сокач
— «повар», селемено — «словок», бережено — «мішок із
зерном, який несуть молоти», плйга — «замок», пажить
—«місце, що поросло травою, цілина», т'іряти чи кіряти, про-
кірйти — «гнати, проганяти», пыреи — «груди тварини».
3. «Південнокарпатські слова, які збігаються з
великоруськими»: гуд чи гуд — «рік», час — «гарна погода»,
луч — «промінь», д'ів'ерь — «брат чоловіка», плясуня —
«повія», блюдо — «миска», верета — «простинь», сукман
— «спідниця», шір'інка — «хустка», порткы — «штани»,
портно — «грубе полотно», жуковина — «перстень»,
плата — «кухонна плита», лехкі — «легені», почкьі — «нирки»,
пл'іш, горсть, мышка — «м'яз на руці», вкус, вкусный, скус-
ный, увЧча, повар, полдник чи ополбвник, очередь —
«черга», гумно чи гуннд, гологунница, пласты (про сіно), в
ворох, у ворос'і — «разом, в одному місці», полос (у санях),
прбтюс — «нижня колода у зрубі», плаха — «грубо
витесана дошка», шар — «схил даху, покрівля», покровля —
47 Див. рецензію І. А. Панькевича в Casopis pro moderni filologii,
гос. XXIII, № 2, а також його «Українські говори Підкарпатської Русі
і суміжних областей», стор. 9.
48 Див. названу працю, стор. 466—467.
5*
67
«дах», вьір — «глибоке місце.в воді», прись — «швидка
течія серед річки», серен — «замерзлий сніг», йвовга чи
йговга, дятел, дербанка чи дерббгузка, дерббвуска —
«шипшина», незгода, убыток, цют-нецют (рос. чет-нечет),
веред, вередити — «шкодити», дерзкий, рЧзкый, криткый,
голубый, зазурный — «гордый», зажечй, искати, хватати,
крятати — «повертати», заставляти — «примушувати», да-
вЧ, чаяти.
4. «Слова карпатські, які складають особливість наших
говорів»: грунь, хаща — «молодий густий ліс», д'іл —
«старий, високий ліс», полонина, черт'іж — «очищене від лісу
місце», звур чи звур — «ущелина», мороква — «болото в
лісі, трясовина», лаз — «лука в лісі, нива», др'ік —
«стовбур дерева, тулуб», стовпля — «гілки», косиця — «квітка»,
команиця — «люцерна», пдтя — «птах», поклад — «пар»,
покладити або пареновати — «орати на зяб», ужбн —
«жнива», крыст або кырст — «купка снопів у полі», спЧх
— «знаряддя», спЧхарь — «майстер», копачка — «мотика»,
терпуга — «пила», «тирса», клепая — «молоток», оболок
або вдзур — «вікно», лазиво — «драбина», пуд чи пуд —
«горище», городина — «пліт», кал — «грязюка», чинёник
— «шосейна, брукована дорога», родич, старшина —
«батьки», вуста, уста — «вуса», пожед — «проценти», квар —
«турботи», играти — «танцювати», густи — «грати на
скрипці», загурятися — «забавлятися», заогура —
«іграшка», тякнути — «іти на користь», тьіти — «гладшати»,
мінити — «обіцяти», помЧнка — «обіцянка», питати —
«щупати, пробувати», псовати або судити — «лаяти»,
судьба — «лайка», гнявйти — «тиснути, жати», прочйти —
«транжирити», сочйти — «шукати, радити (дівчину для
одруження)».
5. «Південнокарпатські слова, що нагадують
південнослов'янські слова»: пырть — «доріжка, витоптана
тваринами», полонина, бедро — «скалиста гора», мерша, брыч,
читавши — «значний, сильний, здоровий», псовати —
«лаяти», дЧл — «гора», збур — «ярмарок», мачка — «кішка»,
мацур — «кіт», дыря — «стежка, витоптана звірами».
У кожному з цих розділів є чимало неточностей, а то
й просто помилок. Так, у пункті 1 із староруських слів
слід зняти курагов та говіня, як такі, що мають паралелі
в західно- та південнослов'янських мовах. Абсолютна
більшість слів пункту 3 широко відома і в інших українських
діалектах, тому їх не можна виставляти як специфічну оз-
68
наку закарпатських та великоруських говорів. Більше
того, значна частина з них вживається і в деяких інших
слов'янських мовах (наприклад, гуд, шірінка, почка, горсть,
веред та ін.). Із пункту 4 слід зняти визур, лазиво, чертіж,
поклад, покладати, пареновати, терпуга, копачка, клепач,
кал, родич, старшина, городина, псовати, полонина, игра-
ти, комониц'а, діл, пуд та деякі інші, які не можуть
складати особливості закарпатських говорів, тому що вони
вживаються і в інших українських говорах чи в говорах
інших слов'янських мов. Трапляється, що слова
повторюються у різних пунктах. Напр., полонина у 4 і 5 та ін.
В історико-літературознавчому збірнику «Пряшевщина»
Г. І. Геровський у 1948 р. надрукував статтю «Народная
речь Пряшевщины». Слід зазначити, що назва цієї статті
не зовсім відповідає її змісту. У статті йдеться лише про
українські говори, на Пряшівщині ж, крім українців,
проживає також чимало словаків, угорців тощо. На підставі
фонетичних, морфологічних та деяких лексичних рис автор
розрізняє на Пряшівщині п'ять говіркових груп, чи, як
говорить сам Г. І. Геровський, «п'ять говорів»: «східно-
земплинський у Снинській окрузі на схід від Снинської
ріки до державного кордону, західноземплинськии від
Снинської ріки до Лабірця і річки Ольки, маковицький
по гору Верх (по лінію сіл Варадка—Чарно), шариський
по лінію Малий Липник—Гайтівка—Висланка—Блажів,
списький говір по Татри, включаючи острови в Списько-
Нововеській та Гельницькій—Глиницькій округах»49.
Незважаючи на дослідження І. А. Панькевича, а також
на критику висновкових положень попередніх статей
(зокрема названої вище статті «Jazyk Podkarpatske Rusi»),
Г. I. Геровський і в цій статті залишається при старій своїй
думці, що закарпатські говори є зовсім окремою
діалектною групою50. Взагалі зазначимо, що Г. І. Геровський
був виразним представником реакційного русофільства і
в дусі цих поглядів писав свої дослідження. Ряд важливих
фактів замовчує чи применшує їх значення, іншим,
навпаки, надає більшої ваги, ніж вони насправді мають. При
користуванні його працями на це не можна не звертати
уваги.
У 1936 р. відділом вивчення Словаччини та Підкарпат-
49 Див. Пряшевщина. Историко-литературный сборник, Прага,
1948, стор. 95.
5° Див. там же, стор. 143.
69
ської Русі Празького інституту слов'янознавства було
видано збірник «Carpatica», У цьому збірнику Ф. Балицький
на підставі експериментальних спостережень подає
докладний опис приголосних та голосних звуків говірки с. Дра-
гова (тепер Хустського району Закарпатської області) у
статті «Drahovske näfeci v Podkarpatske Rusi». До статті
додано 90 палатограм та 2 осцилограми.
У 1935 р. професор Братіславського університету В. По-
горєлов виступив з невеликою статею «Болгаризмы в кар-
паторусских говорах»51, у якій на підставі матеріалів
І. Верхратського52 визначає ряд лексичних, синтаксичних
та словотворчих явищ, які в закарпатських говорах, на
його думку, є болгаризмами. До болгаризмів у галузі
синтаксису і словотвору В. Погорєлов відносив: 1. вживання
частки май для творення форм вищого ступеня
прикметників та прислівників (май слабый, май лютый); 2.
використання префікса по- для творення прикметникових форм
типу покороткий, подовгий (наголос у цих формах завжди
переноситься на префікс по-); 3. вживання давального
відмінка особового займенника замість присвійного (говорить
жона ми, ци дома ти ґазда у значенні «говорить моя
жінка», «чи дома твій чоловік»); 4. вживання займенника що
замість котрий (в Унґварі тот шугай, што я го любила);
5. редуплікований прийменник зоз, соз (зоз другыма ґаз-
дома; зос тыма дверями).
До лексичних болгарських запозичень В. Погорєлов
зараховував: балта — «сокира» (болг. балтия); бердо —
«скеляста гора», «скеля» (болг. брьдо); брич — «бритва»
(болг. брич); дойка — «пестунка» (болг. дойка); жеб —
«кешеня» (болг. джеб); копилець — «позашлюбна дитина»
(болг. копил); мерша — «падло» (болг. мрьша); пазити —
«пильнувати, стерегти» (болг. пазя); перть — «витоптана
вівцями стежка», «доріжка» (болг. прътина); полонина —
«високогірне пасовисько» (болг. планина); псовати —
«лаяти когось» (болг. псувамь); сербати — «пити» (болг.
сърбам); твердо — «дуже» (болг. твърд?ь); чйтавый —
«добрий, сильний» (болг. читав).
В. Погорєлов вважає, що той цілий ряд спільних для
5і Див. Научный зборник въ память Е. Сабова, Ужгород, 1935,
стор. З—7. Без змін ця стаття була передрукована в книзі В.
Погорєлов, Карпаторусские этюды. Spisy Filozofickej fakulty Slovenskej
univerzitv ν Bratislave, t. XXIX, Братіслава, 1939, стор. 57—62.
52 І. Верхратський, Знадоби для пізнання угорсько-руських
говорів, І—II, Львів, 1889—1901.
70
закарпатських і болгарських говорів явищ не міг
розвинутися незалежно, що «тут безперечно вплив однієї мовної
групи на іншу»63. Оскільки, на думку автора, ці явища в
інших говорах української мови не виявляються, «то слід
визнати тут вплив саме болгарської мови»54 на
закарпатські говори. Запозичення ці В. Погорєлов відносить до
глибокої давнини і на доказ цього виставляє той факт, що
вони підпали фонетичним змінам української мови55. Автор
вважає, що вплив цей болгарської мови на закарпатські
говори міг мати місце в період до приходу мадьяр в
Угорську низовину, тобто тоді, коли на його думку, болгари
безпосередньо контактували із предками сучасних
закарпатців56. «Але встановлення цього давнього сусідства кар-
паторосів з болгарами неминуче приводить нас до висновку
про те, що предки південно-східних карпаторосів
проживали на місцях, які вони займають, ще до приходу мадьяр»57.
Ця коротенька стаття В. Погорєлова викликала досить
жваву полеміку, в якій взяли участь І. А. Панькевич,
М. Фасмер, К. й. Галас, Я. Стрипський, Е. Балецький. І
незважаючи на те, що більшість учасників цієї дискусії не
підтримали гіпотези В. Погорєлова, а також на те, що
більшість вказаних В. Погорєловим рис болгарсько-закарпато-
української мовної спільності згодом була заперечена, все
ж гіпотеза ця мала своє раціональне зерно. Тепер ця
гіпотеза ставиться в іншому плані, а саме як проблема
давніх взаємозв'язків між східними і південними слов'янами.
Дослідження цієї проблеми, в тому числі і методами
лінгвістичної географії, є одним з важливіших питань сучасної
славістики58.
53 Названа праця, стор. 61.
54 Там же.
55 Там же.
56 Там же.
57 Там же, стор. 62.
58 Наявні в нашому розпорядженні матеріали переконливо
вказують на взагалі значне число південнослов'янських лексичних
елементів у закарпатських говорах, що, зрозуміло, свідчить про тісні і
довготривалі зв'язки предків носіїв цих говорів з південними
слов'янами. Привертає увагу той важливий факт, що південнослов'янізми у
закарпатських говорах мають різну локалізацію. З огляду на
територію поширення тут більш-менш виразно розрізняється кілька груп:
1. Елементи, які характерні для всієї території сучасної
Закарпатської області, за винятком говорів пізніших формацій (гуцульських,
верховинських) та в ряді випадків говорів, що зазнали пізніших
впливів з півночі та північного сходу. Сюди, наприклад, можна було б
віднести: чад — «сажа», играти — «танцювати» та ін.
Важливе значення для дослідження лексики українських
говорів району Карпат має монографія «Rumunske vlivy
ν Karpatech se zvlastnim zfetelem k moravskemu Valassku»,
яку в 1938 р. в Празі опублікував Д. Кренджала (D. Cräi>
jalä). Автор робить правильний висновок, що валаська
колонізація в районі Карпат в етнічному відношенні була
неоднорідною, що валахи це не лише румуни. Д.
Кренджала вважає, що значна частина термінів, пов'язаних з ва-
лаською пастушою культурою, є карпатослов'янського
походження, що запозичення в цій лексичній галузі йшли
не лише від румунів до слов'ян, а й навпаки — від слов'ян
до румунів.
2. Елементи, що локалізуються у марамороськнх говорах (Тячів-
щина, Хустщина).
3. Елементи, які виявляються у верховинських говорах (Міжгір-
щина, Воловеччина, північна Великоберезнянщина).
4. Елементи, які властиві боржавським говорам (Іршавщина, Бе-
регівщина, Виноградівщина, східна Мукачівщина).
5. Елементи, поширені лише на Рахівщині (Гуцульщині).
6. Елементи, які засвідчуються у західній частині Закарпаття.
Різна локалізація південнослов'янізмів, певно, пов'язується і
обумовлюється різними обставинами, напрямками та часом їх поширення
у закарпатських говорах. Гадаємо, що засвідчувані у закарпатських
говорах південнослов'янізми підрозділяються на кілька хронологічних
шарів.
1. Старовинні запозичення та давні перехідні елементи, які
виникли ще в період безпосередніх зв'язків (сусідства) південних і
східних слов'ян, у період до заселення сучасної Угорської низовини
мадьярами, сучасної Молдавії — молдаванами і т. ін.
2. Елементи, які постали уже в історичний час внаслідок
тісного контактування східних і південних слов'ян у районі Семиго-
роддя.
3. Південнослов'янські елементи, занесені на Закарпаття хвилею
румуно-валаських пастуших міграцій (починаючи з XIV ст.). Ці
елементи, власне, і не слід було б розглядати як південнослов'янізми,
а як румунізми. Взагалі для вирішення питання закарпатоукраїнсько-
південнослов'янських мовних зв'язків ті південнослов'янізми, що
властиві і румунським діалектам, можуть мати лише допоміжне значення.
4. Сербохорватизми, які були засвоєні місцевим українським
населенням від прибулої на Закарпаття в другій чверті XV ст. значної
групи боснійських і македонських сербів під проводом сербських де-
спотів Юрія Бранковича та Стефана Лазаревича. Крім того, якусь
частину південнослов'янізмів у закарпатські говори в останні століття
могли занести хорватські торгівці дрібними товарами, які (торгівці)
у значній кількості заходили сюди; болгари-городники, які орендували
землі під поливні городи біля Ужгорода, Мукачева та інших міст; а
також українці—закарпатці, які протягом довгого часу і досить
великими групами ходили на сезонні сільськогосподарські роботи в
Сербію, Банат і т. ін.
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 358
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
