Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 1 Пользователей: 1 Max
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
Діалектологія і ономастика § 10.
Діалектологія і ономастика
§ 10. Досить щільно пов'язується діалектологія з
ономастикою — галуззю мовознавства (лексикології),
об'єктом вивчення якої є топоніми (власні назви сіл, міст, гір,
річок, урочищ тощо), антропонімії (прізвища, власні назви
людей, прізвиська), зооніми (клички тварин) і т. п.
Вказані власні назви органічно входять у систему окремих
говірок чи діалектів. Особливо тісно пов'язані з тією чи
іншою говіркою, діалектом так звані мікротопоніми
(власні назви невеликих топографічних об'єктів), а також зоо-
німія та антропонімія. Як відомо, дуже велика кількість
власних назв виникла із загальних іменників (так званих
апелятивів), у тому числі і іменників-діалектизмів, або
утворена від них за допомогою п-евних словотворчих
засобів. У зв'язку з цим дані діалектології, зокрема
діалектної лексики, є дуже важливим матеріалом для
дослідження ономастики. Часто, наприклад, таємниці походження
топонімічних назв, етимологію яких немає змоги з'ясувати
на підставі словника літературної мови, легко
розкривають діалектні слова та їх варіанти. Наприклад, на
Львівщині (Журавнівський район) є село із назвою Чертіж, на
Закарпатті (Ужгородський район) є село Чертеж, на Ро-
венщині у Висоцькому районі два різні села носять назву
Чертежик, на Бойківщині6, Лемківщині7, Гуцульщині8, За-
β Див. J. R u d η і с k і, Nazwv geograficzne Bojkowszczyznv,
Львів, 1939, стер. 61.
7 Див. Ζ. Stieber, Toponomastyka bemkowszczyzny, cz§sc II.
Nazwy terenowe, Lodz, 1949, str. 17.
8 Див. S. Hrabec, Nazwy geograficzne Huculszczyzny, Krakow,
1950, str. 165, 170, 214.
27
карпатті9, Буковині10 та ін. є ряд інших топографічних
об'єктів (поляни в лісі, луки, частина села, гір, приселків
і т. ін.), які є назвами з цим же коренем Чертиж, Черте-
жі, Чертик, Прочерть, Черянина та ін. Літературна мова
не має слова, з яким можна було б пов'язати досить
поширену топонімічну назву Чертіж і т. п. У гуцульських,
бойківських, закарпатських, лемківських та деяких інших
говорах широко відома загальна назва (апелятив)
чертіж, чертёж із значенням «ділянка, місце, очищене від
пнів, чагарника, лісу і т. ін. для посіву». Чертіж утворено
від дієслова черти — «обдирати кору на деревах» (щоб
вони висихали і тоді їх легше можна було спалювати).
Отже, первісним значенням чертіж було «риска, зарубка,
із зняттям кори навколо дерева, що готувалося для
спалювання». Таким чином, топоніми Чертіж, Чертеж і т. ін.
зберігають пам'ять про ті давні часи вирубного
господарства, коли основну роботу в справі відвойовування від
лісу орних площ виконував огонь. І таких прикладів
багато; пор. назву річки на Середньому Поліссі Здвиж
(права притока Тетерева, басейн Дніпра) і вживаний на
Волині та деяких інших місцях загальний іменник здвиж —
«трясовина»; назву річки Синюха (ліва притока
Південного Бугу) і загальну назву син'уха — «річка з особливо
чистою, прозорою водою»; назву кількох річок Бистриця
і апелятив бистріщ'а — «річка з швидкою течією» та ін.
Прізвища Шульга, Шульженко пов'язується з тепер
уже застарілим шульга — «лівша». За цим взірцем,
очевидно, утворено порівняно широко відоме прізвище Мань-
ко від вузьколокального діалектизму манько — «лівша»
(пор. також вузьколокальні діалектизми манькут —
«лівша», манька — «ліва рука»I1.
Зрозуміло, що дані діалектології при дослідженні
ономастики використовуються у тісному зв'язку з
фактами історичних документів та з порівняльним матеріалом
з інших діалектів та мов.
9 Див. Λ. Петров, Каріїаторусские межевые названия из пол.
XIX и из нач. XX в., Прага, 1929, стор. 214.
м Див. Ю. О. Карпенко, Рошош (Роша), Рошешний, Росо-
шани, Чернівецької області, та споріднені топоніми України. —
Питання топоніміки та ономастики, К., 1962, стор. 76.
и Див. Μ. Μ. Пилинський, Українські рукописні словникові
матеріали в бібліотеках і архівах Ленінграда. — Лексикографічний
бюлетень, вип. IX, К-, 1963, стор. 81.
28
Ономастика ж з свого боку тісно пов'язується з
діалектологією, зокрема історичною діалектною
лексикологією. Топоніми і антропоніми— це специфічна лексика.
Характеризується вона значною стійкістю та
консервативністю і тому часто зберігає давні фонетичні та граматичні
риси, не властиві уже сучасній мові. Особливо багато
може дати ономастика для досліджень з діалектної
історичної лексикології. Як уже зазначалося, величезна кількість
і топонімів, і антропонімів походить від звичайних слів
(апелятивів). І нерідко трапляється так, що це звичайне
слово (апелятив) з тих чи інших причин взагалі виходить
з ужитку (в тому числі і в діалектах), що до того ж воно
не було зафіксоване пам'ятками писемності, а утворена
від нього власна назва (топонім чи антропонім),
продовжуючи існувати, зберігає пам'ять про те назавжди
втрачене слово. Наприклад, на Дніпропетровщині в Петриків-
ському районі є село із назвою Проданівка. Широко знане
в різних районах України прізвище Продан. Назва села
Проданівка, очевидно, пов'язується з прізвищем Продан.
Це ж останнє утворилося від власного чоловічого імені
Продан12, яке в одних місцях раніше, в інших пізніше
вийшло з ужитку (ні в словнику Б. Д. Грінченка, ні в обох
виданнях «Словника власних імен людей», К-, 1954, 1961)
це ім'я не фіксується (зрідка воно ще зустрічається у
верховинських закарпатських говорах, але уже на останній
стадії вимирання). Ім'я ж Продан — одне із слов'янських
дохристиянських чоловічих імен (дохристиянські власні
імена людей у нас взагалі мало збереглися). Такого ж
іменника із загальним значенням (апелятива), з яким
пов'язувалося б це дохристиянське ім'я Продан, словники не
фіксують, немає його і в писаних пам'ятках (в усякому
разі І. І. Срезневський в «Материалах для словаря
древнерусского языка» такого слова не подає). Проте все ж
такий загальний іменник був. У наших предків був звичай
символічно продавати немовлят. Був це один із
запобіжних заходів захистити новонародженого (чи хворе
немовля) від «злих духів» (чортів і т. ін.): щоб «злий дух» не
знав, кому належить дитина, і не міг на неї впливати не-
1:2 Від власного імені Продан утворено також відоме в ряді
місць України прізвище Проданюк (за взірцем Іван — Іванюк, Роман
Ромашок, Степан — Степанюк тощо).
29
бажаним способом13. Таким чином, первісно перед тим, як
стати -власним ім'ям, іменник *проданъ означав «в
описаний спосіб символічно проданий хлопчик». З походження
ж це субстантивований нечленний дієприкметник минулого
часу пасивного стану від дієслова продати. У такий засіб
дані ономастики допомогли нам реконструювати одне із
давно втрачених слів.
У назві невеличкої річки на Чернігівщині Реть (ліва
притока Десни) зберігся давно зниклий загальний
іменник реть — «суперечка, звада, розбрат»14 [пор.
збережений на Рахівщині (Гуцульщині) вузьколокальний діалек-
із Такий звичай до недавнього часу був порівняно широко відомий
на Закарпатті, подекуди уже як пережиток його можна зустріти ще й
тепер. Наприклад, на Рахівщині розповідають, що «продаж» дитини
буває тоді, коли хрестять її, або коли вона важко хворіє, особливо коли
хвороба повторюється. При хрещенні дитину звичайно «купує» хрещена
мати, причому не під тим іменем, яке дитині офіціально дають, а під
таємним, яке знають лише батьки дитини та хрещена мати. За
дитину «платиться» якась невелика сума грошей, що дорівнює дво-три-
денному заробітку. «Продаж» хворої дитини проходить дещо інакше.
Батьки дитини домовлюються (все це, звичайно, робиться таємно) із
знайомими (жінкою та чоловіком), що вони хотіли б «продати»
дитину. Як «викуп» за дитину дають якусь дрібну домашню тварину —
курку чи ягня, сподіваючись, що хвороба з дитини перейде на цю
тварину. «Продану» дитину уже під іншим іменем батьки передають крізь
вікно тим, хто її «купив», причому дитину подають так, щоб вона
обов'язково була лицем вниз (щоб вона не бачила, хто її віддає, хто
її бере, щоб вона не бачила навколишньої місцевості і щоб її ніхто
не бачив) і головою вперед. Ті, що «купили» дитину, обнісши навколо
хати, вносять її уже крізь двері до хати, кажучи, що передають
здорову дитину, яка не знає хвороби.
На Міжгірщпні «продають» дитину за якусь символічну суму
грошей C0—50 коп.) під її офіціальним, записаним при реєстрації,
ім'ям. Передають також крізь вікно і після здійснення спеціального
обряду (тією жінкою, що «купила» дитину) вносять дитину крізь двері
до хати, але уже під іншим ім'ям (трапляється, що та жінка, яка
«купила» дитину, бере її на кілька годин до себе додому). З цим новим
ім'ям дитина залишається назавжди. Одержані за дитину гроші батьки
передають найбіднішій у селі людині (щоб вона, як найщиріша і нан-
добріша, щиро молилася за цю дитину). Старожили розповідають, що
«продаж» дитини усвідомлювався як один із засобів захисту її від
злих духів. У верховинських селах на Міжгірщині таку «продану»
дитину називають проданеиц\
Як пережиток у Білорусії (Могилівщина) нами відзначено звичай
символічного продажу (чоловік жінці чи навпаки, онукам або іншим
близьким) домашніх тварин — телят, поросят тощо (щоб гарно росли,
велися, не гинули).
14 Див. И. И. Срезневский, Материалы для словаря
древнерусского языка, т. III, стор. 117.
30
тизм дієслово ретйтис'а — «сперечатися, доказувати
правоту», «старатися з-поміж інших парубків вийти,
переможцем у жениханні до дівчини і одружитися з нею», ретйти
— «штовхати (про запряжених волів)»]; на початку
XVII ст. слово реть було уже незрозумілим і П. Беринда
вимушений був його пояснювати15.
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 867
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
