Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 1 Пользователей: 1 Max
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
б) Дослідження з української діалектології в Чехословацькій Соціалістичній Республіці § 26.
б) Дослідження з української діалектології
в Чехословацькій Соціалістичній Республіці
§ 26. У післявоєнний період в ЧССР коло дослідників
українських народних говорів значно розширилося;
поповнилося воно головним чином учнями І. А. Панькевича.
Чехословацькі україністи-діалектологи основні свої зусилля
зосереджують на вивченні українських говорів Східної
Словаччини.
І. А. Панькевич у післявоєнні роки основну свою увагу
зосереджує на питаннях історичної діалектології. У цей
час він публікує дослідження «Дві лемківські грамоти з
початку XVI століття» (Slavia, XXIII, 23—46); «Українсько-
болгарські мовні зв'язки в Семигороді» (Slavia, XXIV,
211—240) та ін.
Свої студії в галузі історичної діалектології І. А.
Панькевич узагальнив у монографії «Нарис історії українських
закарпатських говорів. Частина перша. Фонетика»59. В
українському мовознавстві це взагалі перша спроба
монографічного опису місцевих писаних пам'яток. В історії
розвитку закарпатських говорів автор розрізняє три
періоди: 1. староруський період XI—XIV ст.; 2. доба формації
української народності XIV—XVI ст. і 3. доба формації
української національної мови від XVII до половини
XIX ст. На думку автора, протягом другого періоду (XIV—
XVI ст.) сформувалися як окремі типи лемківські і
бойківські (закарпатські) говори, протягом третього періоду
завершується формування сучасних лемківських та
бойківських говорів, у цей же час (XVII—XIX ст.) формуються
сучасні закарпатські гуцульські говори (говори Рахівщи-
ни).
У 1958 р., посмертно, вийшла праця І. А. Панькевича
«До питання генези українських лемківських говорів»60,
яка мала бути виголошена як доповідь на четвертому
міжнародному конгресі славістів у Москві. В огляді історії
питання автор виділяє два основні погляди на
походження північних лемків: 1. що північні лемки з походження
є зрущені західні слов'яни — поляки та словаки (А. Пет-
рушевич, І. Свенціцький, Т. Лер-Сплавінський); 2. що
північні лемки з походження є східними слов'янами, мова
59 Acta Universitatis Carolinae. Philologica, 1, 1998 (Praha).
60 Славянская филология. Сборник саттей, II, Μ., 1958, стор.
164—199.
73
яких уже в історичний період зазнала сильного впливу
сусідніх польських та словацьких діалектів (І. Зілинський,
й. Шемлей, 3. Штібер, цей останній автор допускає
можливий польський субстрат у північно-західній частині
лемківської території).
І. А. Панькевич вважає, що територію Північної Лем-
ківщини найраніше в XIV ст. заселили українці, що були
вихідцями з сусідніх Перемиської та Сяноцької земель.
На новозаселених лісистих просторах прибулі сюди
українці займалися в основному скотарством і вели
господарство на основі так званого валаського права. У
результаті тісних контактів з поляками ці українські говори
зазнали значного польського впливу і через посередництво
українського населення, що розселилося у цей же час на
південних схилах Карпат, також деякого словацького впливу.
До найдавніших польських елементів, що стали рисами
північнолемківських говорів, І. А. Панькевич відносить:
відсутність повноголосся у прийменниках пред — «перед»,
през — «через» (<пол. przez) та префіксі пре- (замість
пере-), втрату епентетичного л після губних у формах
теперішнього часу та в пасивних дієприкметниках минулого
часу (робю, робеный), ствердіння ρ у деяких позиціях,
форми наказового способу типу ідь, ідьме, їдьте, бер, бер-
те та деякі інші. Автор приходить до висновку, що
формування лемківського діалектного типу відбувалося
протягом XVI століття і що в кінці цього століття лемківський
діалект уже сформувався61.
Також уже посмертно з'явилася стаття І. А. Панькеви-
ча «Сполучник «чом» в підрядних реченнях причини в
українських закарпатських літературних пам'ятках»62.
Г. І. Геровський у 50-х роках надрукував лише одну
статтю з діалектології «Южно-карпатское название рус-
нак и его западнославянские соответствия»63, у якій
намагається довести, що закарпатський етнонім руснак по-
6і Про І. А. Панькевича як діалектолога див. Vaclav Vazny,
Ivan Pankevyc jako dialektolog. — Ceskoslovenska rusistika, 1958і,
№ 2—3, str. 172—180; Jozcf Kurz, 2ivot a dilo Ivana Pankevyce.
Ceskoslovenska rusistika, 1958, № 1, str. 38—44; У. Я. Єдлінська,
Іван Артемович Панькевич. — Українська мова в школі, 1957, № 6,
стор. 80—82.
62 Див. Ceskoslovenska rusistika, 1958, № 2—3, str. 115—121.
63 Див. там же, 1957, № 3, стор. 429—432; див. також Дукля, VI
A958), № 3, стор. 47—52.
став із давньоруського русинъ під впливом ентонімів slo-
vak, polak.
Плідно працював у галузі дослідження українських
говорів Східної Словаччини (Пряшівщини) доцент Бра-
тіславського університету В. П. Латта A921 —1965). Він
написав і опублікував у різних виданнях, у тому числі й
радянських, до двох десятків статей про ці говори. Серед
них: «Полногласие в украинских говорах Восточной
Словакии»64, «Рефлексы носовых в украинских говорах
Восточной Словакии»65; «Фонологические системы украинских
говоров Восточной Словакии»66; «Рефлексы общеслав. *ё
и изменение и^>і в украинских говорах Восточной
Словакии»67; «Словацько-українська мовна межа»68; «Система
наголосу українських говірок Східної Словаччини»69 та ін.
Велику синтетичну працю про українські говірки Східної
Словаччини написав В. П. Латта для нового видання
чехословацької енциклопедії.
Всі ці та інші не названі тут дослідження мала увінчати
монументальна тритомна праця «Атлас українських
говірок Східної Словаччини», над якою автор працював біля
десяти років. Основні теоретичні засади цього атласу В. П.
Латта виклав у статті «К вопросу диалектологических
атласов областного типа»70. У мережу атласу В. П. Латти
включено 314 сіл. Перший том його складається з 400
карт, 200 з яких присвячено фонетиці, 154 — морфології і
46 зведених карт (карт ізоглос). Атлас супроводжується
рядом вступних статей, допоміжними картами, індексами
і т. ін. До кожної карти подається докладний коментар.
Перший том уже здано до видавництва Словацької
Академії наук. Другий і третій томи атласу присвячені лексиці.
Кілька діалектологічних праць на матеріалах
українських говорів Східної Словаччини опублікував Я. Мора-
вець. У статті «Зміни в українській говірці села Ублі на
64 Див. Sbornik Filozofickej fakulty univerzity Komenskeho. Philo-
logia, roc\ X A958), Bratislava, str. 108—119.
es Див. Там же, гос. XI—XII A959—1960), стор. 57—65.
66 Див. Дукля, IX A961), Пряшів, № 1, стор. 104—110.
67 Див. Jazykovedny casopis, гос. XIII A962), с. 1, Bratislava, str.
63—69.
б« Діалектологічний бюлетень, в. IX, К., 1962, стор. 15—30.
69 Див. Українська діалектологія і ономастика, К., 1964 стор.
108-116. F
70 Див. Jazykovedny casopis, гос. XIV A963), с. 1, Bratislava,
str. 20—29.
75
Словаччині протягом останніх 60 років»71 автор розглядає
не лише ті фактичні зміни, які відбулися в обстежуваній
говірці в указаний час, а й ті передумови, які ці зміни
безпосередньо чи посередньо спричинили. Ця та інші статті
Я- Моравця досить докладно показують суть і характер
тих процесів, які відбуваються в останній період в
українських говорах на території ЧССР. «...Сучасне українське
село в Східній Словаччині вже не є тією, майж^
ізольованою від навколишнього світу, одиницею з винятково
землеробським населенням і з неймовірно відсталим,
злиденним рівнем життя, яке було ще не так давно. У
суспільному відношенні село стало значною мірою
неоднорідним»,72 — говорить автор. Зміни політичних та економічних
умов життя і в зв'язку з цим швидке піднесення загального
культурного рівня українського населення ЧССР істотно
позначилися на мові. «Говірка зазнає нових впливів, які
зачіпають певні її норми і порушують її типовість:
традиційна лексика поповнюється словацькими запозиченнями з
різних галузей суспільного та економічного життя;
щоденний контакт з словацьким населенням спонукає до дедалі
ширшого вживання словацької мови; зносини з
українським населенням інших місцевостей сприяють виникненню
інтердіалектних форм; піднесення культурного рівня
населення пов'язане з більш частим стилізуванням мовних
форм, серед яких активізуються словацькі особливості...»
«Інтенсивність цих процесів зумовлена специфічністю
розвитку української говірки в іншомовній державі і дво-
або кількамовністю місцевого населення. Літературною
словацькою мовою, як мовою державною, володіє
здебільшого молодше покоління, а східнословацьким діалектом,
що є своєрідним інтердіалектом всієї Східної Словаччини,
володіють середнє і старше покоління. Це є причиною того,
що значна частина розглянутих змін у говірці Ублі
викликана словацьким впливом або співзвучна з словацькими
мовними особливостями»73.
На відміну від інших українських говорів специфікою
розвитку українських говірок Пряшівщини, на думку
автора, є відсутність більш виразного на них впливу
української літературної мови.
71 Див. Збірник славістичних праць філологічного факультету
(Київського університету), К., 1958, стор. 205—228.
72 Там же, стор. 226—227.
73 Там же, стор. 227.
76
Певний інтерес становлять статті Я. Моравця, в яких
на матеріалі українських говорів Пряшівщини
розглядається теоретичне питання про вплив білінгвізму на
загальний розвиток говорів на мовних пограниччях: «К uloze
bilingvinsmu ve vyvoji pomeznich näfeci»74; «K metodice stu-
dia zmen ν pomeznich näfecich»75.
Докладний опис фонологічної та морфологічної систем
однієї з говірок Східної Словаччини подав А. Куримський
у статті «Говірка села Новоселиця, Снинського району»76.
Автор приходить до висновку, що «переважною більшістю
своїх системових ознак новосільська говірка творить
єдність з іншими укаючими українськими говорами
Снинського району і разом з ними належить до бойківсько-се-
редньозакарпатської групи південно-західних українських
діалектів»77. Стаття супроводжується писаними
транскрипцією взірцями розмовної мови досліджуваної говірки.
Кілька статей про українські говори Східної
Словаччини опублікували працівники кафедри української мови
та літератури Пряшівського філософського факультету Ко-
шицького університету П. Й. Шафарика: «Сучасна
українська говірка села Вублі в порівнянні з її записом в
1896 році»78 та «Які старші діалектологічні дослідження
сприяли поглибленню слов'янських взаємин на поприщі
діалектології»79 П. П. Бунганич; «Система голосних у
говірках північної Лабірщини»80 М. Штець.
Певне значення має нова монографія проф. Д. Краи-
джалова «Valasi na Morave» (Оломоуц, 1963).
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 323
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
