Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 2 Пользователей: 1 Max
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
АСПЕКТИ ДІАЛЕКТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ § 8.
§ 8. Як окрема галузь мовознавства діалектологія
сформувалася в системі історично-порівняльного мовознавства
в другій половині XIX ст. Отже, це порівняно ще молода
лінгвістична дисципліна. Компаративісти-мовознавці уже в
першій половині XIX ст. переконалися в значній науковій
вартості діалектних матеріалів і почали їх досить широко
використовувати в своїх лінгвістичних дослідженнях і
особливо при вивченні історії мови. У зв'язку з цим з по-
* Додана «схема» складена на підставі вісімнадцяти зведених карт
(М° 1, 2, 3, 4, 7. 8, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 18, 19, 20, 22, 23. 24 —
всього біля 230 ізоглос) «Лінгвістичного атласу українських народних
говорів Закарпатської області УРСР», чч. І—II, Ужгород, 1958, 1960. чатку другої половини XIX ст., крім численних збірок
етнографічних матеріалів (пісень, казок і т. п.), яких
чимало виходило і раніше, починають з'являтися уже
спеціальні діалектологічні дослідження. Так, у 1852 р.
виходить праця В. І. Даля «Про наріччя російської мови»1, у
1864 р. А. В. Шембера видає першу спробу загального
опису чеських та словацьких діалектів2. Початок наукового
вивчення діалектів польської мови поклав Луціан Мали-
новський A873 р.K. На другу ж половину минулого
століття припадає і початок української діалектології як
окремої наукової дисципліни. Основоположниками наукового
вивчення діалектів та говорів української мови були О. О.
Потебня («О звуковых особенностях русских наречий»
1865 р.4, «Заметки о малорусском наречии» 1870 р.5) та
К. П. Михальчук («Наречия, поднаречия и говоры Южной
России в связи с наречиями Галичины»; праця була
написана в 1871 р., а надрукована лише у 1877 р.6).
Залежно від характеру дослідження розрізняється
загальна, чи теоретична, і окрема, чи
національна, діалектологія. Теоретична
діалектологія вивчає загальні особливості діалектів, закономірності
їх розвитку; предметом її також є теорія та методика
дослідження діалектів, принципи класифікації діалектів та
говорів і т. п. Завданням окремої діалектології є якнайдо-
кладніший опис усіх без винятку рис говірок, говорів,
діалектів якоїсь конкретної мови. Теоретична і окрема
діалектології, зрозуміло, тісно між собою пов'язані, власне, вони
одна без другої немислимі. Свої положення та висновки
теоретична діалектологія узагальнює на підставі фактів, які
подаються в описах фонетичної системи, граматичної
будови та словникового складу говорів якоїсь однієї мови чи
\В. И. Даль, О наречиях русского языка. — Вестник
императорского Русского географического общества, кн. V, СПб., 1852.
2 Alois Vojtech Sembera, Zakladove dialektologie cesko-
slovenske, Wien, І864.
3 L. Malinowski, Beiträge zur slavischen Diabetologie. I. über
die oppelnsche Mundart in Oberschlesien, 1. Heft: Laut- und Formenlehre,
Leipzig, 187G.
4 Див. Филологические записки, вип. I, II, III, Воронеж, 1865.
5 Див. Филологические записки, вип. I, Воронеж, 1870.
6 Див. П. П. Ч у б и н с к и й, Труды этнографическо-статистической
экспедиции в Западнорусский край, снаряженной Императорским
Русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и
исследования, т. VII, Петербург, 1877.
2
таких же діалектологічних досліджень ряду мов. У свою
чергу теоретична діалектологія визначає методологічні та
методичні засади і прийоми дослідження окремих говорів,
сприяє глибшому осмисленню та правильній кваліфікації
досліджуваних діалектних явищ тощо.
Щодо хронологічного аспекту дослідження розрізняють
о и и с о в у, або синхронну, та і с τ ο ρ и ч н іу, або
д і а х ρ ο и н у, діалектологію. Описова
діалектологія вивчає територіальні діалекти в їхньому сучасному
стані, взаємозв'язки різних діалектів і говорів між собою та
з літературною мовою. Основним завданням описової
діалектології є найдокладніша фіксація фонетико-граматич-
них та лексико-семантичних явищ говорів на сучасній
стадії їх розвитку. Для таких досліджень найчастіше береться
якась більша чи менша група говорів, нерідко навіть
говірка одного села. У сучасних описових діалектологічних
дослідженнях те чи інше явище звичайно не лише
констатується, а й відповідним чином кваліфікується та
пояснюється. Як приклад таких досліджень можна було б
назвати книгу П. І. Приступи «Говірки Брюховецького
району Львівської області» (Київ, 1957), працю А. П.
Могили «До характеристики середньочеркаських говірок»
(Київ, 1958), книгу Я. Янува про говірку сіл Мошковець
і Сивки7, статтю О. С. Мельничука «Південноподільська
говірка села Писарівки (Колимський район, Одеської
області)»8 і т. ін.
Предметом історичної, або діахронної, діалектології є
дослідження генези чи походження (історії формування)
говорів та діалектів, процесів розвитку і змін їх
фонетичної, граматичної та лексичної системи протягом минулих
епох, вивчення взаємозв'язків та групування діалектів у
різні історичні періоди. Завданням історичної
діалектології є також дослідження ролі окремих територіальних
говорів у процесі формування загальнонародної національної
мови. Матеріалом для досліджень з історичної
діалектології є дані писаних пам'яток, відомості про сучасний стан
досліджуваних та суміжних говорів, а також дані з
історичної граматики, відомості з історичних діалектологій
сусідніх мов, з історії, археології, історії матеріальної та
духовної культури і взагалі етнографії, історичної ботаніки,
7 Jan Janow, Gwara maloruska Moszkowiec і Siwki naddniestr-
zanskiej ζ uwzglednieniem wsi okolicznych, Lwow, 1926.
8 Див. Діалектологічний бюлетень, вип. III, К., 1956, стор. 44—68.
18
зоології тощо. Як приклад досліджень з історичної
діалектології назвемо статтю А. Ю. Кримського, «Древнекйевскии
говор»9, книгу І. А. Панькевича «Нарис історії українських
закарпатських говорів»10, статтю цього ж автора «До
питання генези українських лемківських говорів»11, серію
статей І. М. Керницького про лемківські говори Сяноччини
XVI—XVII ст.12, статтю О. М. Маштабей «Деякі
морфологічні риси говорів Полтавщини XVII ст.»13 та ін.
Останнім часом в описових діалектологічних
дослідженнях досить часто для порівнянь, пояснень і т. ін. тією чи
іншою мірою притягуються матеріали писаних пам'яток
з тієї ж місцевості. Так, наприклад, написана монографія
І. О. Варченка «Лубенські говори і діалектна суміжність»
(Київ, 1963), монографія В. С. Ващенка «Полтавські
говори» (Харків, 1957) та ін.
Окремо слід сказати про такий аспект, чи прийом,
діалектологічних досліджень, як лінгвістична
географія, чи лінгвогеографія. Суть цього методу
діалектології полягає в тому, що діалектний матеріал
збирається за спеціально укладеною програмою чи
питальником або в усіх без винятку селах досліджуваної території,
або в населених пунктах, визначених за певним принципом
(за так званою мережею опорних пунктів), і за допомогою
певних графічних засобів наноситься на географічну карту.
Таким чином створюється географічна проекція різновидів
досліджуваного явища та його еквівалентів. Складені у
такий засіб лінгвістичні карти об'єднуються в лінгвістичний
атлас.
Лінгвістична карта, звичайно, подає синхронну
картину, тобто зображує стан говорів на період збирання
матеріалів для атласу. Таким чином, лінгвістична карта по
суті є працею описовою. Але оскільки лінгвістична карта
є не простою фотокопією діалектного ландшафту тієї чи
іншої місцевості, а такою географічною проекцією, на якій
відповідним чином оцінюється (зокрема, в радянській
лінгвогеографії) взаємовідношення між скартографовани-
ми явищами (протиставлюваними на карті елементами) в
9 Див. ИОРЯС, т. XI, кн. З, СПб., 1907.
10 Acta Universitatis Carolinae, Philologica, I, Praha, 1*958.
11 Див. Славянская филология. Сборник статей, т. II, М., 1958.
12 Див. Дослідження і матеріали з української мови, т. IV, К.,
1961, τ. V, К., 1962, т. VI, К., 1964.
13 Див. Середньонаддніпрянські говори, К., i960.
2*
19
плані історичному і т. ін., то в зв'язку з цим лінгвогеогра-
фічна карта одночасно:.є. і дослідження діахронне14,
В завдання лінгвогеографії, крім укладання
лінгвістичних карт, входить також інтерпретація чи дешифровка,
відчитання їх. Прочитати лінгвістичну карту означає:
спираючись на географічне розміщення наявних на карті
протиставлень та залучаючи так чи інакше пов'язаний з ними
інший матеріал (дані писаних пам'яток, історії, археології,
етнографії і т. ін.), дати оцінку скартографованих явищ
щодо їх хронології (точної чи відносної), етимології,
внутрішніх та зовнішніх взаємозв'язків, тенденцій та напрямів
розвитку і на підставі всього цього зробити певний
висновок про те чи інше питання історії мови, культури і т. ін.15.
У цій частині лінгвогеографія має характер діахронного
дослідження. Таким чином, лінгвістична географія щільно
поєднує синхронний і діахронний аспект дослідження
народних говорів.
Дані лінгвогеографії є дуже важливими і для історії
мови, і для орфоепічної, граматичної та лексичної
нормалізації літературної мови, і для вивчення історії краю тощо.
Лінгвогеографія як окремий метод (аспект)
діалектологічних досліджень виникла в останній чверті XIX ст., а
помітних результатів досягла уже на межі XIX і XX ст.
(Ж. Жільєрон, Г. Венкер, Г. Вейганд). Ідея
картографування мовних явищ (укладення лінгвістичних карт)
належить учителеві Ж. Жільєрона романісту Гастону Парісу.
|
| Категория: Й.О. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ (ВСТУПНІ РОЗДІЛИ) | Добавил: Blacklady (17.09.2009)
|
| Просмотров: 778
| Рейтинг: 3.5/2 |
|
