Статистика
Онлайн всего: 5 Гостей: 5 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
§ 83. Ствердіння приголосних перед [а] з [§]
. У позиції перед
[а] з [$] в давньоруській мові приголосні були напівпалаталізовані
і палатальні. Як палатальні вимовлялись [2], [с], [з] та [}], а решта —
як напівпалаталізовані: жати, часть, лоша, [ж'ати], [ч'асть],
[лош'а]; любніть, вшзати, піать, мтсо, тєліа, сидшть, рмдь
[л'уб'ать], [в'азат'і], [п'ать], [м'асо], [т'ел'а], [с'ід'ать], [р'адь].
Приголосні [Ь], [к], [х] перед [а] з [§] не вживалися, оскільки в
такій позиції вони ще на спільнослов'янському грунті змінилися в
[П [с'], [5']-
Напівпом'якшені приголосні переднього ряду ]г'], [з'], [п'],
[(!'], [Г], [Г], [г'] у позиції перед [а] повністю палаталізувалися іДе в
протоукраїнських діалектах давньоруської мови: [з'ать] ->- [з'ат'],
[с'а] -* [с'а], [ін'ат'і] -> [ін'ати], [ход'ать] ->• [ход'ат'], [т'агота] ->
[т'агота], [т'єл'а]-> [тел'а], [р'адь]->¦ [р'ад], орф. зять, ся, іняти,
ходять, тягота, теля, ряд.
Губні напівпалаталізовані приголосні в такій позиції депалата-
лізувалися. Процес депалаталізації супроводжувався
розщепленням їх артикуляції на тверду й м'яку, внаслідок чого після губних
перед [а] з [$] розвинувся приголосний Ц], який і став носієм
виділеної тут губним палатальності: [м'асо] -»¦ [м]асо], [тЬм'а] -*-
308
[т'ілф], [в'азат'і]-> [вїазати], [дев'ат'] ->- [девіат'], [п'ат'] ->- Мат'],
орф. м'ясо, тім'я, в'язати, дев'ять, п'ять. Депалаталізація губного
перед [а] з [§] мала в українській мові й певні обмеження, вона
залежала від того, який звук — голосний чи приголосний —
вимовлявся перед ним. У сучасній українській мові депалаталізовані
губні послідовно вживаються у «такій позиції лише після грлосного
(в'язати, дев'ять, пам'ять, м'яч, п'ять), хоч приголосний, що
належав до префікса, звичайно не впливав на процес депалаталізації
губних перед [а] з [§]: зв'язати, розв'язати, підв'язати за аналогією
до в'язати. Аналогія виявилася тут сильнішою від впливу
префіксального приголосного. Якщо перед губним стояв інший
приголосний, який належав до тієї ж морфеми, то він внаслідок регресивної
асиміляції пом'якшився, а під його впливом і губний зберіг
властиву йому палатальність: [св'§ть] -*¦ [с'в'агь], [с'в'ат], суч. святий,
свято. Однак в окремих південно-західних говорах губний перед
[а] з [а] депалаталізувався й у позиції після іншого приголосного.
В деяких з них в процесі депалаталізації після губного виділився
[]] при збереженні пом'якшеної вимови попереднього приголосного
(с'в\ато, с'в\атий); в інших пом'якшена вимова приголосного
перед губним втратилась (св\ато, св\атий); ще в інших — при
збереженні палатальності попереднього приголосного [')] після депалата-
лізованого приголосного занепав (с'вато; с'ватий). Про те, що
втрата []] після депалаталізованого губного належить до явищ пізнішого
часу, може свідчити втрата в такій позиції в окремих говорах
південно-західної діалектної зони приголосного [\у] або й сполучення
ІУЛ» с}ато, с]'атий, с'ато, с'атий (АУМ, т. 2, карта № 77).
У північних говорах української мови, крім південної смуги
їх поширення, звук [)] після губно-носового [т] звичайно
зберігається: м'ясо, м'ята, м'яч, пам'ять, тім'я, вим'я [пцазо], [пцаіа],
[пфс] і т. д. Але в багатьох південно-східних та південно-західних
діалектах він зазнав асимілятивного впливу губно-носового й
змінився в [п]: мнясо, мнята, мняч, памнять, тімня, вимня [мн'аісо],
[мн'аїта], [мн'ач], [паїмн'ат'], [т'іімн'а], [виїмн'а] (АУМ, т. 1,
карта № 91, т. 2, карта № 76). Пор. мнясо в праці кінця 30-х — початку
40-х років XIX ст. «Словарь малороссийского или юго-восточного
русского язьїка» П. П. Білецького-Носенка 417.
Палаталізації напівпом'якшених приголосних переднього ряду
перед [а] з [§] тогочасна староукраїнська орфографія не відбивала,
але вона, очевидно, збігалася хронологічно з депалаталізацією їх
перед [є], тобто відбувалася в XIII ст. Депалаталізація
напівпом'якшених губних приголосних розпочалася, певно, теж у той час,
оскільки це процеси взаємопов'язані, але з артикуляційного погляду
депалаталізація губних, пов'язана з розщепленням звука на дві
артикуляції, значно складніша, ніж палаталізація
напівпом'якшених переднього ряду, тому вона, звичайно, завершилася пізніше,
найбільш імовірно, в XIV ст. З наступного століття її наслідки
Див.: Білецький-Носенко П. Словник української мови, с. 227.
309
починають відбивати староукраїнські писемні пам'ятки.
Найдавніший досі відомий приклад позначення твердого губного перед [а] з [§]
подав у свій час А. Ю. Кримський з господарської присяги 1448 р.:
Обьвгмзуємьісіа (Укр. грам, І, 109). Зрідка засвідчують депалаталі-
зовану вимову губних й інші староукраїнські пам'ятки: вьязене (Л.
Вел. 1720, 16).
Новий Ц] розвинувся після губного в процесі ствердіння
останнього, незалежно від якості попереднього звука, також в основі
дієслів другої відміни перед закінченням 3-ої особи множини
теперішнього (і майбутнього простого) часу: [ловить] ->¦ [ло'в'ать] ->•
[ловїат']; [куп'еть]-> [куп'ат'}-> [куіцат']; [робить] ->- [роб'ать]->*
[робіат']; [сп'еть]->- [сп'ать]->- [сіц'ат']. Проте цей Ц] в українській
мові не зберігся. За аналогією до форми 1-ої особи однини тих же
дієслів, якій властивий епентетичний [1] з давнього [}] (ловлю,
люблю, куплю, сплю), він теж змінився на [1]: ловлять, люблять,
куплять, сплять, дивляться, кривляться.
У цьому процесі виявилась тенденція до вирівнювання
дієслівної основи. Але в окремих українських діалектах — надсйнських
і наддністрянських — південно-західного ареалу (у Львівській,
Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській і Хмельницькій
областях) вирівнювання дієслівних основ 1-ої особи однини і 3-ої
особи множини відбулося в іншому напрямі, а саме за аналогією
до 3-ої особи множини епентетичний [1] у 1-ій особі однини
витіснився звуком 0]: [гоЬГи] ->- [гоЬіи]. Аналогічні форми (робіать, любіать,
робіу, любіу) трапляються й у деяких середньополіських говорах.
В окремих західнополіських говорах, а також і в частині
закарпатських та буковинських епентетичний []] як у 1-й особі однини, так
і в 3-ій особі множини в позиції після [т] внаслідок неповної
прогресивної асиміляції заступився приголосним [п]: ломню, лом-
нять ш.
Палаталізацією передньоязикових приголосних у позиції перед
[а] з [^] завершується процес утрати ним^ в українській мові напів-
палаталізованого варіанта відповідних твердих фонем,
успадкованого від давньоруської мови, тобто функціонально не навантаженої
їх диференційної ознаки. Розширюється в ній функціонування
м'яких передньоязикових фонем, а разом з цим розширюється й стає
позиційно не обмеженим вживання корелятивних за твердістю —
м'якістю пар таких фонем, як ІгІ — /г7, /з/ — /з7, /сі/ — /A7, /і/ —
/17, /п/ — /п7, /г/ — /г7. До періоду втрати передньоязиковими
напівпалатаЛізованої вимови перед /а/ за ознакою твердості —
м'якості, причому лише перед /а/ етимологічним, виступали тільки три
корелятивні пари: /п/ — /п7, ІгІ — /г7 та /1/ — /17. Після її втрати
кількість таких пар розширилась, а вживання м'яких
передньоязикових фонем, крім позиції перед /а/ спільнослов'янського
походження, поширилось і на позицію перед /а/ з /а/, що походить з [§], інакше
кажучи, цей процес позначився й на сполучуваності приголосних
418 Див.: Закревсьт /7, В, Епентетичні звуки в українських говорах, с. 64—
65. ,
310
фонем з голосними. Якщо до його реалізації сполучення м'якої
приголосної і /а/ обмежувалося фонемами /п'а/, /г'а/, /ГаЛ то після
воно стало включати й фонеми /г'а/, /з'а/, /сі'а/, /і'а/.
Втрата напівцалаталізованої вимови губних перед (а] з [§)
спричинилася до обмеження в українській мові функціонування
позиційного варіанта фонем /Ь/, /р/, Лм\ /т/, що реалізувався в звуках
/Ь7, /р7, Лу7, /т7; у позиції перед колишньою фонемою /а/ він
зовсім занепав, крім нечисленних випадків у словах типу свято.
З цією втратою безпосередньо.пов'язане розширення
функціональних можливостей фонеми Г}1, що стала вживатися в новій для неї
позиції, а саме після губних перед /а/, таким чином, розширилась
в українській мові й сполучуваність фонем І]І + /а/.
Процес палаталізації передньоязикових і депалаталізації
губних перед /а/ з /§/ спричинився також до виникнення важливих змін
у складі українського вокалізму: в ньому втратилася окрема
фонема /а/, оскільки вона функціонально^перестала відрізнятися від
/а/, отже, з двох давньоруських фонем /а/ і /а/ розвинулася одна
фонема /а/, що стала вживатися як після твердих, так і після
пом'якшених приголосних: рад — ряд [р'ад].
|
| Категория: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА | Добавил: Blacklady (13.09.2009)
|
| Просмотров: 319
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
