Статистика
Онлайн всего: 4 Гостей: 4 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
§ 81. Протетичні приголосні в українській мові.
Українська"
мойа, як і всі слов'янські, успадкувала протетичні приголосні, що
виникли ще на спільнослов'янській основі. Від спільнослов'ян-
ської мови збереглися в ній протетичні IV], [(у)] та [}]: видра, вим'я,
яблуко, ягня, їсти, є, юний.
З погляду поширення протетичних приголосних сучасні
слов'янські мови не становлять єдності. В одних із них відомі звичайно
тільки ті протетичні приголосні, що успадковані від
спільнослов'янської й закріпились лише в окремих словах; в інших — вони
виникали й пізніше, коли спільнослов'янська мова вже не існувала,
причому в окремих із таких мов протетичні приголосні охоплювали
обмежене коло лексики, а в деяких, як наприклад у верхньолужиць-
кій та нижньолужицькій, мййже всі слова з початковим голосним
одержували приставний приголосний. Із східнослов'янських
поширена протеза в білоруській (вус, вуліца, єн, яна, гарбуз, гзта) та
українській мовах. У вживанні протетичних приголосних майже
всім сучасним східнослов'янським мовам властива діалектна
диференціація. Широко відома вона й українській мові. Як
протетичні виступають у ній приголосні [\у], Ц] та [Ь].
Розвиток протетичних приголосних, як відомо, не пов'язаний
зі зміною семантичної природи слова чи його граматичного значення,
тобто протеза щодо значення слова завжди нейтральна. її
виникнення викликається й зумовлюється фонетичними причинами.
Українська мова успадкувала від діалектів давньоруської мови
тенденцію до усунення збігу голосних, що діяла ще в мові
спільнослов'янській. Протетичні на її грунті розвивалися перед початковим
голосним, якщо попереднє слово теж закінчувалося на голосний
звук. Виникнувши як засіб уникнення не характерного для
української мови міжслівного збігу голосних, протетичний поступово
закріплювався в звуковому складі слова, і слово з цим протетичним
починає вже функціонувати в будь-якій позиції.
Протетичний [У] виникає в українській мові звичайно перед
початковим [и]: вуж, вус, вухо, вулиця, вулик, вузол, вугїль, вузько.
Зумовлюється це насамперед артикуляційними причинами, місцем
і характером творення білабіального |У] і лабіалізованого [и].
Імовірно, IV) розвивався сперщу лише перед наголошеним [и],
тобто таким, що репрезентував фонологічно сильну позицію, отже,
виразніше виявляв диференціальні ознаки голосної фонеми, а вже
потім за аналогією він поширився й у позиції перед ненаголошенйм:
вужі за аналогією до вуж, вусатий за аналогією до вус, вузький за
аналогією до вузько і т. д. Пізніше зв'язок виникнення протетичного
IV] з наголосом втрачається і він починає закривати початковий
[и] незалежно від цієї ознаки: вугор, вудила (хоч тут можлива
аналогія до вудити), вузда, вуздечка, вуста, діал. вуддд. Проте перед
голосним [її], що належить до префікса, протетичний не розвивався:
ув'язь, уклад, уряд, усміх, успіх, уставка, участь, також увага,
угар, угода, удав, уклін тощо.
Не приймають протетичного [чу] перед [и] слова книжні та
іншомовного походження: цзи, ухил, узус.
Протетичний [\у] перед [и] засвідчується, хоч і не дуже часто,
ще в давньоруських південного походження та староукраїнських
304
писемних пам'ятках: воужась (Є. Гал. 1283, 103), вгь вустьЬ Дн?прь-
скомь (ЛЛ, 1377; ПВЛ, 37), вутра (Є. Луцьк. XIV, 145), на вутрие
(Р., гр. 1404, 70), вулици (АПГУ, XVII, II, 24).
і Послідовно розвинувся в українській мові протетичний [^}
перед секундарним [і] з етимологічного [о]: він, вітчизна, вітця,
вітчим, вікно, вільха, вівця, вівса, вістря, вісь, у південно-західних
говорах також вірла, вірли (літ. орла, орли. Пор. «Чи то вірли крил-
ма бют-ся...» Рус. Дн., 3). Він поширився й на іншомовні слова,,
якщо в них початковий [о] змінився в [і]: вівтар (ч- ольтарь), д.-р.
альтарь; Вірменія, вірменин (-<- орьменинь), пор. рос. Арменияу
армянин.
Вживання протетичного [\у] перед [о], що пізніше розвинувся
в новому закритому складі в [і], зрідка відбивають ще давньоруські
пам'ятки південного походження: ворьли (Є. Пут., XIII, 143),.
вовьцш (Є. Гал. 1266—1301, 150 зв.), вовца (Є. Гал. 1283, 23 зв.).
Староукраїнські пам'ятки фіксують його з найдавніших часів і
досить часто: водрь (ЄЛ, к. XIII — п. XIV, 248), волтарь (Є. Пол.„
1307, 96 зв.), воотца A04), вовца (ПО зв.), вовцмм-ь (Є. Луцьк. XIV,.
26), вовса, по томь вовсЬ (Р., гр. між 1386—1418, 35), вотчичь (гр.
1401, 65), вокно (гр. 1413, 83), вонь нЬшто имЬль чинити (гр. 1435,
132), вовца (АПГУ, XVII, І, 26), вовчарь F2), вочи A35), вокьна
(АПГУ, III, 94). Фіксують вони його й перед літерою у, що,
очевидно, позначала дифтонг, який розвинувся "з [о]; вун-ь (К. 3., к. XVII—
п. XVIII, 219), вувчар (АПГУ, І, 36), вувцЬ A58), вусЬмь (Л. Вел.^
.1720, 42).
Протетичний |У] розвинувся, звичайно, не перед секундарним
[і], а ще перед звуком [6], що виник з етимологічного [о], після
якого в наступному складі занепав зредукований: онь -> он -> вбн
->• ву&н... -> в'ін; ось -> ос' ->¦ вбс' ->¦ вуос'... ->- в'іс'. За аналогією
до займенника еон (->• він) протетичний [У] поширився і в формах
вона, воно, вони, в яких фонетичних умов для його виникнення
не було; пор. вона два прилюбила (Р., гр. 1404, 68).
Протетичний [V] вживається перед [о] також в іменнику огонь,
хоч для його виникнення в цій позиції фонетичні умови теж
відсутні. Припускають, що він з'явився тут внаслідок перерозкладу
звуків у сполученні ув огні: ув огні ->¦ у вогні ш.
У староукраїнських пам'ятках, відповідно до сучасного отаман
(-<- атамань), іноді трапляється написання ватаман (Р., гр.
1435, 134); ватамань (Рус, гр. 1446, 99), тобто в перед а. Можливо,
що в такій орфографії відбився вплив старопольського ^аіатап
(суч. п. аіатап).
Фарингальний [Ь] у функції протетичного закріпився в
українській літературній мові значно в меншій кількості слів, ніж [то].
Він вживається в деяких давно засвоєних словах іншомовного
походження, як-от: гарба (тюрк. агаЬа, пор. рос. арба)9 гармата,
411 Див.: Булаховський Л. А. З історичних коментарів до української мови.
Протетичні приголосні.— Мовознавство, т. 9. К., 1951, с. 63.
305
(п. агтаіа, лат. агта), ганус (пор, рос. анис, нім. Апїз, фр. апїз,
лат. апізигл, з гр. "ауіох^), гаспид (рос. аспиду ст.-сл. аспидт>, гр.
"аалібоз), Ганна (рос. Анна), пор. Гарбузенку (АПГУ, XVII, II,
18). Проте більшість слів з початковим [а], які в українській мові,
крім вигуків та сполучників іншомовного походження,
вживаються без протези: агонія, альфа, Андрій, анахорет та ін.
У кількох словах протетичний [Ь] усталився в позиції перед [о]
як наголошеним [гострий], так і ненаголошеним [горіх]. Однак слова
з початковим [о] звичайно протези не одержують: осінь, озеро, обід,
орати, останній. Припускають, що протетичний у такій позиції
українській мові взагалі не властивий і що в іменнику горіх він
виник за аналогією до горох. З цього погляду залишається загадковим
лише слово гострий, в якому [Ь] відомий значній більшості говорів
української мови і засвоєний у літературному вживанні, хоч його
виникнення тут пояснити аналогійними причинами немає
можливості.
Поширений протетичний [Ь] в деяких вигукових словах як перед
[а], так і перед [є] та [и] з [і]: гайда (тюрк, аісіа), га, гай-гай, гам
(род. ам),гей, ген-ген, геть, гикати. Але в інших словах перед [є]
та перед [і] протеза не розвинулась: етика, екзамен, іти, істина,
інший, індик, іржа, історія.
Протетичний [}] на власне українському грунті не виявляв
активності. Він засвоївся лише в окремих словах і тільки в деяких
північних діалектах: іулиця, іасокор, \оврам, і'іволга, )іскра. Пор.
«На юлицю разювь с пять ходила» (І. Некр., XVIII, 13).
Щодо поширення протетичних приголосних українські діалекти
не становлять єдності. В окремих з них протетичні, що виникли вже
на українському грунті, представлені одиничними прикладами,
а в інших — протеза майже обов'язкова перед кожним початковим
голосним. Не поширена протеза, за винятком окремих слів
(гострий), у більшості південно-східних говорів української мови. Майже
не відома вона лемківським і закарпатським говорам, що межують
з словацькою мовою 412. Зате дуже поширена протеза в багатьох
південно-західних говорах, зокрема наддністрянських, волинських
та подільських, а також у західнополіських говорах північної
діалектної зони.
Протиставляються діалекти й характером протетичних
приголосних. В одних говорах переважає або й послідовно вживається
протеза [то], як-от вострий, воріх, ворать (у багатьох говорах Львівської,
Тернопільської, Хмельницької обл.), в інших — [Ь]г гулиця, гулик,
гузький, газарт, гетап, гиржа, гострий, горіх, горати, гобід і навіть
гогонь (с. Вишнів Долинського р-ну Ів.-Франк. обл., с. Клубівка
Ізяславського р-ну Хмельн. обл.), гогірок (с. Пониковиця Заболт.
р-ну Львівської обл.) *м.
412 Див.: Закревська Я* В. Явище протези в західних говорах української
мови.— Дослідження і матеріали з української мови, т» 4, К-, 1961, с, 73,
413 Там же, с. 70.
306
У надсянських говорах, що межують з польськими, у функції
протетичного, крім [У] і [Ь], зрідка може виступати також звук [1]:
лутава (отава), лобора (обора), лоса (оса), навіть налука (наука).
Його вживання є наслідком контактування цих говорів з сусідніми
діалектами польської мови, в яких поширений губно-губний [1]414,
Функціонування протетичних у сучасних українських діалектах
здебільшого це залежить від словесного оточення. Проте
трапляються говори, в яких така залежність ще зберігається. У говорі,
наприклад, с. Миляча Дубров, р-ну Ровенської обл. початковий [о]
звичайно не закривається протетичним, але після префікса і прийменника
він обов'язковий: острий, але вигострити, орати, але вигорати,
озеро, але до гдзера 415.
У діалектах з поширеною протезою вона обіймає не тільки давні
слова, а й нові, запозичені з інших мов, напр.: гаптека, гатака,
гелеватор, гінспектор, \інвалід, \інфещія 416 та ін. Це свідчить про
те, що явище протези в таких діалектах належить до живих процесів
на сучасному етапі їх розвитку.
Спостерігається в українських діалектах і зворотний процес,
а саме відпадання етимологічного приголосного |у] та [Ь] в позиції
перед [о], напр.: орох, орон (горох, ворон) у покутських,
буковинських, гуцульських говорах, олуб'ята (голуб*ята), оробець (горо-
бець), орох — у деяких західнополіських, орох у багатьох південно-
східних говорах. Явище втрати етимологічного приголосного перед
[о] пояснюється, певно, аналогією до інших слів, як-от орох, з горох
до оріх тощо. Поширене воно в основному в тих ґоворах, у яких
нові протетичні не вживаються або вживаються дуже рідко.
Засвідчують його і староукраїнські писемні пам'ятки: озму (грам. 1643,
405), озми довбню (К. 3., XVII — п, XVIII, 242).
|
| Категория: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА | Добавил: Blacklady (13.09.2009)
|
| Просмотров: 585
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
