4, Найдавніші свідчення про діалектне членування спільноруської мови» Протоукраїнські, проторосійськІ і протобілоруські риси - ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА - Підручники, навчальні посібники - Краткие содержания произведений. Підручники, посібники. - Бесплатная электронная библиотека FreeLib
Четверг, 18.12.2014, 09:13
Логин:
Пароль:
Меню сайта
Скачать бесплатно
Статистика

Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0
Яндекс цитирования
Главная » Статьи » Підручники, навчальні посібники » ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА

4, Найдавніші свідчення про діалектне членування спільноруської мови» Протоукраїнські, проторосійськІ і протобілоруські риси
4, Найдавніші свідчення про діалектне членування  
спільноруської мови» Протоукраїнські, проторосійськІ і протобілоруські
риси в пам'ятках давньорусько? мови. Найдавніші пам'ятки епохи
Київської Русі написано старослов'янською мовою і відносно  
унормованою давньоруською.
Вони можуть дати лише приблизне уявлення про діалектне  
членування давньоруської мови. До того ж від давньоруського періоду
(XI—XIV ст.) збереглося понад 500 книг, а більш-менш надійні,
хоч і поодинокі факти, крізь які просвічує колишній діалектний г
поділ східнослов'янської єдності, можна виявити лише в деяких
із них. Як правильно зазначав Л. А. Булаховський, «традиційне
письмо, староболгарський склад словника, книжноцерковне коло
понять та способів висловлювання думки —все це у великій мірі
закриває від нас живу стихію південноруської мови того часу,
даючи їй виступити на поверхню лише більш-менш випадково» 46.
І все ж спільні риси, особливо фонетичні, властиві всім руським
наріччям, всупереч церковнослов'янській основі більшості пам'яток,
проступали тут Досить виразно. На це звертав увагу ще О. 6. Шах-
матов. «Церковнослов'янська мова,— писав він,—дуже швидко
набула звукового обличчя руської мови; її особливі звуки,  
невластиві руській мові, замінювалися відповідними руськими звуками,
| ті, що говорили нею, не докладали ніяких зусиль до того, щоб
зберегти в своїй вимові чужі для їхньої рідної мови староболгарські
особливості» 47.
За свідченням найдавніший давньоруських пам'яток, усі  
східнослов'янські говори характеризувалися^ такими мовними рисами,
як повноголосся, перехід початкового к в о, втрата носових  
голосних & та А. Наприклад, т повноголосся фіксується в Ізб. 1073 р.
(полон* —63 6, полоньникь —57 б, золобу~—105), в Ізб. 1076 р.
(морокь —170 б, сором/яживу —102, переже —120,125, вь полонЬ —
71, полоньникьі—83 б), в Житії Феодосія Печерського XII ст-
(сорочицю *— 47', оболость—63,68). Давньоруське о замість к
засвідчує Ізб. Св. 1076 р. (один* —168 б, в-ь оданьшнадес/яте
Ч/йсь — 127), Іпатіївський літопис (одна —514, одиному —?13)
та ін. Усім східнослов'янським діалектам цього часу було властиве
розрізнення грлосних нормального творення і коротких.
Уже в найдавніших пам'ятках помітне й діалектне членування
східнослов'янської мовної території. Деякі фонетичні явища,
поширені в діалектах спільносхіднослов'янської мови, очевидно,
виникли ще в надрах спільнослов'янської єдності. Так, Ф. П. Філін
припускає, що російське а давніше за о в ненаголошеному складі,
бо саме о розвинулося з праіндоєвропейського ненаголошеного а, а
не навпаки. До того ж акання збереглося неї тільки в південновели-
коруських говорах, російській літературній та білоруській мовах,
але і в родопському (смолянському) діалекті болгарської мови, в
46 Булаховський Л. А. Зазнач, праця, с. 43.
47 Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода исторйи русского язьїка.—
Знциклопедйя славянской филологии, вьіп. 11, 1, Пг., 1915, с, 16Ц
23
одному з сербохорватських діалектів і т. ін48. Спорадично воно  
простежується і в українських говірках 49.
Розглядаючи праруський діалектний поділ, треба мати на увазі,
що ізоглоси, які існували в спільносхіднослов'янській мові, часто
не збігалися з територією поширення історично засвідчених  
російської, української і білоруської мов. Як правильно зауважує
Ф. П. Філін, «сучасні східнослов'янські мови —продукт складних
культурно-історичних змін. Вони походять не безпосередньо із
спільноруської прамови, а склалися на базі наріч, на які вона  
розпалася» ьо. Окремі факти і явища, які тепер засвідчуються  
східнослов'янськими мовами та їх діалектами, колись могли мати  
спільноруський характер 51. Наприклад, за рефлексами, які давав  
колишній $, староруська мова розпадалася щонайменше на шість діалектних
зон52. О. О. Шахматов твердив, що на IX—X ст. у староруській
мові було три великих наріччя: південноруське (Київщина,  
Чернігівщина, Переяславщина, Галицько-Волинська земля), східно-
руське, або середньоруське (Смоленсько-Полоцька і Ростовсько-
Суздальська землі) та північноруське (Псковщина і Новгород-
щина).
До ознак, які фіксуються в південних пам'ятках давньоруської
мови і які згодом стали характерними для української мови, могли
належати чергування у з в (явище, спільне з білоруською мовою),
перехід "Ь в і (явище, спільне з північноросійськими говорами),  
перехід є в о після шиплячих та ї (зокрема в формах дієприкметників),
вживання фрикативного г (явище, спільне з білоруською мовою
і південноросійськими говорами), утворення середнього и, велике
поширення закінчення -ови (-еви) у дав. відм. одн. чол. роду,  
збереження кличної форми, закінчення -? в род. відм. одн. іменників з
основами на -]а (землЬ > землі), уживання флексії -мо в 1 ос.  
множини різних часових форм, можливо, поширення -?- в формах  
наказового способу під впливом,аналогії І утворення форм імперфекта
на -ть.
Усі ці риси трапляються в пам'ятках XI—XII ст., що походять
з південної Русі, зокрема в збірках великого князя Святослава
1073 і 1076 років, «Руській Правді», житіях Феодосія Печерського
та Бориса і Гліба, в Галицькому євангелії 1144 р., у «Тринадцяти
словах Григорія Богослова» XI ст. та ін,
Чергування у з в — спільна риса сучасних української та  
білоруської мов. Вона розвинулася, очевидно, не пізніше XII ст., хоч
за пам'ятками вперше фіксується в останній чверті XIII ст.: в сЬбе
(смол, грамота 1284 р.), вдобь замість удобь (Псалтир 1296 р.). Про
48 Див.: Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского
язьїков, с. 114.
49 Там же, с. 139.
50 Там же с. 114.
51 Див.: Котков С. И. Ламятники русской письменности и историческая ди-
алектография. — Вопр. язнкознания, 1975, № 2, с, 20,
?? Див.: Филин Ф. Я. Зазнач, праця, с. 114,
24
можливість вимови * як і свідчать такі приклади з пам'яток цього
часу: написання ниций замість нЩіи —5, в-ь еЬри замість в-ь
вЬрЬ — 17 б, нимакі замість нЬміа — 142, исцили замість исцЬли —
162 б, в-ь разуминиіє замість в-ь разумЬниіє —264, видома замість
єЬдома —6 в Ізб. Св. 1073 р., сицими —66 і сицЬми —50 в Житії
Феодосія Печерського, витви замість вгЬт&Ь в Тріоді пісній Мойсея
Киянина та ін 53. На користь переходу * в і може свідчити  
топонімічний матеріал, скажімо, написання Зимигола поряд із ЗимЬгола
в Лаврентіївському та Іпатіївському літописах і под 54. Найдавніші
південноруські пам'ятки засвідчили перехід є в о після шиплячих,
але здебільшого в морфологічних категоріях, зокрема у  
відмінкових формах активних дієприкметників: дьржащомь («Слово Иппо-
лита», XII ст.), не рассуждающомь, носящому («Л^ствица», XII ст.),
пожившомь, приемшомоу, стоящомь («Тріодь Мойс. Киянина»,
XII—XIII ст.) та ін. Як свідчення того, що на півдні Київської
Русі г вимовлявся як.фрикативний звук, наводять ряд пропусків
літери г або написання її як х в давніх пам'ятках. Так, в Ізб. 1073 р.
знаходимо мночьстьньшхь замість многочьстьньшх-ь —264, в Ізб.
1076 р. — изниієть замість изгниють —237, сьрЬшу замість сьгрЬ-
ту — 1 б, у Словах Григорія Богослова XI ст. — ходт> замість
годь —146, у написі на чарі чернігівського князя Володимира
Давидовича близько 1151 р. — своего осподаря і под. 55 З XII ст.
в пам'ятках відображається поплутання ьі та и, що свідчить про
початки їх збігу в одному звукові. Так, у Житії Феодосія  
Печерського XII ст. знаходимо ти замість ти —50; це фонетичне явище
знайшло відбиття і в написанні помозьіте на фресці «сорока сева-
стійських мучеників» у Київському Софійському соборі. Процес
збігу голосних ьі та и в одному звукові відбувався в цей час і в інших
слов'янських мовах.
У давньоруській мові іменники чоловічого роду з давньою  
основою на -о могли приймати в дав. відм. одн. закінчення іменників
з давньою основою на -й і навпаки. Перша тенденція найвиразніше
виявлялася в південноруських пам'ятках: коневи (Ізб. 1073 р.),
53 Слід, проте, мати на увазі, що подібні написання трапляються і в  
московських пам'ятках XVII ст., напр., свЬдительствуеть замість свЬдЬтельствуеть
(Кузнецов П. С. К исторической фонетике ростово-суздальских говоров. —  
Доклади и сообщения Института русского язмка, 1948, вмп. 2, с. 146), хоч це зовсім не
свідчить про вимову і як І у живій мові тодішнього московського населення.
Тому зрозумілий скептицизм Л. А. Булаховського (зазнач, праця, с. 123—124)
щодо можливості бачити в цих прикладах .відбиття переходу Ь в і.
64 Див.: Марков А. Заметки по русской диалектологии. — Рус. филол. вестн.,
1916, т. 66, вьш. 1, с. 164—266.
56 Визнати ці випадки за незаперечне свідчення вимови г як фрикативного
звука все ж важко. В юридичних документах XVII ст., написаних у Москві, теж
можна натрапити на хрЬхом замість грЬхом, Боучаров замість БЬгучаров, княиня
замість княгиня, знила замість сгнила і под., і все ж дослідники не можуть визнати
це за підставу «для перегляду усталеної думки про вживання в старому  
московському говорі за загальною нормою вибухового «г» (Котков С. И. Московская
речь в начальний период становлення русского национального письма. М., 1974,
с. 178).
25
моужєви, доухови, коневи (Ізб. 1076 р.), Холмови, лєдови, Батшви,
ГлЬбови, Давьідови (ЛЛ) та ін. Клична форма, род. відм. іменників
-)а-основ на -* (зємлгЬ, доушЬ) були характерними ознаками  
давньоруської мови і тому, природно, вживалися у всіх пам'ятках.
Отже, це не бу^іи відмітні риси південноруських пам'яток. Як про-
тоукраїнські особливості їх можна розглядати тільки  
ретроспективно. Що ж до дієслівної флексії -мо, вживаної в 1 ос. множини
теперішнього часу, то її вперше засвідчують такі документи: Ізб.
1073 р. (пьіємо —121 б), Слова Григорія Богослова XI ст. (не
еЬроуіемо —45), Успенський зб. XII—XIII ст, (вЬровахомо —79 а)
та ін.
До діалектних рис південноруського характеру Л. А. Була-
ховський відносив також, правда, із застереженнями, поширення
фіналей -*Ьмь, -*те, що були характерні для 1—2 ос. множини  
наказового способу дієслів з основами на -є- та -не-, на дієслівні основи
з суфіксами -0-, -и-: несЬмг, несЬтеї ходЬм^ь, хо&Ьте 56. Проте  
насторожує той факт, що вияви цієї аналогії зовсім не зафіксовані
в українсько-білоруських грамотах XIV—XV ст ". Щодо флексії
-ть у 3 ос. однини й множини імперфекта, то Л. А. Булаховський
слідом за П. А. Лавровським вважав, що в північних пам'ятках
вона була менше звичною, ніж у південних. В Іпатіївському  
літописі і в «Слов'Ь о пльку Игорев'Ь» кінцеві елементи -шеть і -хуть були
панівними, тоді як у" новгородських і псковських літописах вони
трапляються дуже рідко 58.
Говорам Західної Русі ще до занепаду глухих були, очевидно,
властиві такі риси, як акання, фрикативне г, тверде р.
Щодо говорів з території поширення сучасної російської мови,
то тут локалізацію рис, які б охоплювали всю російськомовну  
територію, провести важче. Найвиразніше виділяється північний  
захід, Псковська земля, північноруський діалект якої  
характеризується деякими своєрідними рисами: нерозрізненням м'яких свистячих
і шиплячих та вживанням сполучень \А, §1 на місці  
спільнослов'янських 11, сії б9. Щоправда, поплутання м'яких свистячих і  
шиплячих займає значно більшу територію, охоплюючи Псковську,  
Новгородську і Смоленську землі. Факти, що засвідчують це явище,
є вже в найдавніших пам'ятках, зокрема в Новгородській Мінеї
1095 р. (видьчь замість видьцї —34, пЬвьчь замість пЬвьць — 34,
чвЬтгь замість цвЬть—59, црево замість чрЬео—59), у  
Новгородській грамоті Варл. Хутинського після 1192 р. (цьто захмість
чьто), в. Новгородській кормчій 1282 р. (володимирица замість
володимирича—615), в Новгбродському синодальному літопису
(оу мирославиц/й зам. оу мирославичАІ), у Смоленській грамоті
1229 р. (всемь коупчемь замість всемь коупцемь) та ін.
?* Див.: Булаховський Л. Л. Зазнач, праця, с. 69.
V* Див.: Русанівський В. М. Структура українського дієслова. К., 1971, с. 52,
Є8 Див.: Булаховський Л. А. Зазнач, праця, с. 72.
69 Див.: Борковский В, И„ Кузнецов Я. С. Историческая грамматика русско-
го язнка. Мм 1965, с, 97.
26
Досі йшлося про фонетичні й граматичні риси, що по-різному
виявлялися в пам'ятках давньоруської мови, які походять із  
різних територій. Специфічні особливості здавна виявлялися і в  
лексиці давньоруських говорів. Так, зокрема, пам'ятки з території
Південної Русі фіксували такі невідомі або зовсім маловідомі на
Півночі слова, як криница, лЬпокь 60, зоря (у знач, «зірка»), порох
(у знач, «пилюка») 61, сполучники та (у знач, «і»), бо 62, багно,
(о)болонь(е), гай, глей, глек, ирий, лимень (від гр. Афт^), пуща,
рЬнь, рольні та ін.63 Звичайно, ці лексичні вкраплення можуть  
свідчити лише про окремі діалектні явища в тодішній давньоруській
лексиці. «Те, що виявляють відносно свого лексичного складу  
староруські літописи,— слушно відзначав Л. А. Булаховський,— веде
До єдиного висновку в питанні про стосунок літературної мови,  
відбитої в них, до сучасної нам української: староруська літературна
мова лексично далека від специфіки теперішніх українських  
говірок, і треба, отже, визнати, що словник останніх, в усьому  
істотному, що його відрізняє від великоруських говірок, усталився в  
пізніший час»64.
Значно виразніші риси, що їх можна назвати протоукраїнськими,
проторосійськими й протобілоруськими, з'являються після  
занепаду глухих голосних ь і Ь, тобто з кінця XII—XIII ст. На цей час
досить чітко починають виділятися за Пам'ятками новгородський,
галицько-волинський і смоленсько-полоцький, менш чітко —  
київський і ростовсько-суздальський діалекти. Галицько-волинський
і київський говіркові масиви можна віднести до протоукраїнських,
новгородський і ростовсько-суздальський —до проторосійських,
смоленсько-полоцький —до протобілоруських.
Протоукраїнськими мовними рисами, за свідченням писемних
пам'яток того періоду, можна вважати такі, як перехід  
етимологічних о та є в новозакритих складах у звуки іншої якості,  
найімовірніше в дифтонги, ствердіння приголосних перед и та є, збереження
дзвінкої вимови приголосних в кінці слова і складу Після занепаду
зредукованих голосних, розвиток придихових звуків на початку
слова перед голосними, виникнення форм типу життя,  
рефлексація їгьі, ііьі як -рм-, -лм-, згодом перехід л у в вкінці слова чи
складу.
Уже в Добриловому євангелії 1164 р. знаходимо написання
камЬнь, ремЬнь, аЬдмь, шЬсть, пЬщь, в кЬмь, осЬмь, по чюоюЬмь
та ін., які, на думку О. Соболевського65, мають свідчити про появу
дифтонгів, що розвинулися з етимологічного є. Подібні приклади
5° Булаховський Л, А. Зазнач, праця, с. 85.
- 2і Там же, с. 91.
$2 Там же, с. 93—94.
53 Див.: Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского
язмков, с. 519 і далі.
64 Булаховський Л. Л. Зазнач, праця, с. 99.
5^ Див.: Соболевский А. И. Лекции по истории русского язьїка, М„ 1907,
с. 51.
27
знаходимо також у Типографському євангелії XII ст. № 7 (розо-
рЬнше, камінь, сЬжЬньния, грядЬть та ін.), Типографському  
євангелії XIII ст/ № 6 (перспгЬнь, камЬнь, оучипгЬль, зЬмнам, весЬльїє,
шЬстью), в Житії Сави Освященного XIII ст. (корЬниіе), в  
Галицькому євангелії 1266—1301 рр. (гіїиць, шЬсть, сЬдьмь) 66, у  
Лаврських листках XII—XIII ст. (сьгрЬшЬньш — 1 б, хоулЬньм —1 б,
оставл-Ьньм — 1 б, благоволЬнья — 3, оставлЬньїе]— 3, отпу-
щЬньїе — 3) та ін. Дифтонг бу, що виникав на місці етимологічного
о, звичайно, передавався через у: луи замість лой («Л'Ьствица»,
XII ст.).
Ствердіння - почалося ще з XII ст. На думку одних учених,
цей процес закінчився в XIII ст, 67, на думку інших, він тривав
аж до XVI Ст. 68 Про відсутність асиміляції приголосних в кінці
слова або складу у південноруських пам'ятках може свідчити той
факт, що це явище не засвідчене в жодній пам'ятці з території  
Південної Русі. У XIII—XIV ст. трапляються слова, в яких перед  
початковим голосним розвинулося в: еоовчии (Галицьке єванг. XIII ст.),
еон (Гр. Володислава 1378 р.). Щодо асиміляції ) попереднім
приголосним» тобто виникненням форм типу суддя, життя,
то О. О. Шахматов вважає за можливе віднести початок цього  
процесу ще до занепаду коротких голосних 69. Але приклади, що  
можуть підтверджувати це явище, він наводив тільки з пам'яток,  
написаних не раніше XIII ст.: свою ймень (Повчання Єфрема Сіріна,
XIII ст.), сотт? терьнш еЬнець (Путнянське єванг. XIV ст.), осу-
женню (Єванг. Верковича XIV ст.), прязь обвезаннЬ присяги
нашои (Буков. гр. 1462 р.) та ін. Сполучення -ри-, -ли- у пам'ятках
засвідчуються з XIII—XIV ст.: ябльїко (Житіє Сави Освященного,
XIII ст.), скрижет-ь (Луцьке єванг. XIV ст.), дрьша (Грам. 1424 р.)
та ін 70. Перехід л у в в кінці складу, на думку О. О. Шахматова,
відбувався не раніше XV ст., бо тільки від цього часу українсько-
білоруські грамоти фіксують написання типу Видоеда замість
Витолда, Воечькеежь та ін.71
Ці риси протоукраїнських говорів доповнюються тими, які
відбивалися в давньоруських пам'йтках ще раніше: чергуванням
у з в, наявністю протетичних приголосних, переходом *Ь в і,  
уживанням о на місці етимологічного є після шиплячих (зокрема, в
формах дієприкметників), уживанням фрикативного г та ін.
?? Див.: Шахматов А, А. Очерк древнейшего периода истории русского  
язика, с. 299—300.
62 Див.: Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусско-
го язнков, с. 311.
68 Див.: Крьшский А. Украинская грамматика, т. 1. М., 1907, с 198.
69 Див.: Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского  
язика, с. 306.
70 Див.: Історична граматика української мови. Авт.: О. Я. Безпалько,
М. К. Бойчук, М. А. Жовтобрюх, С. П. Самійленко, Д Й. Тараненко, К„ 1962,
с. 129. -
71 Див.: Шахматов А. А. Зазнач, праця, с. 308.
28
Протобілоруські й проторосійські пам'ятки цього періоду  
засвідчують спільне для них «акання», відсутність ствердіння  
приголосних перед є і чітке розрізнення ьі та и, чергування є з о не тільки
в позиції після шиплячи^ та ], але й після м'яких приголосних
(останнє, щоправда, не в уріх говорах) та ін.
Для середньоруських говорів був характерний перехід -ми, -ий
в -ой, -ей. На відміну від білоруських говорів у більшості  
російських розрізнення •? та є, особливо під наголосом, зберігалося аж
до XVII ст. включно. ^
Аналізуючи так званий смоленсько-полоцький діалект за  
пам'ятками XIII—XIV ст., О. Соболевський звертає увагу на такі його
особливості, як збіг голосних * і є в одному звукові, взаємне  
поплутання ч і ц (немЬчь, немьчгжь, куноемьчи, немьчиць, при Рома-
новиці та ін.), а також вільна за\Чна в через у (уздумаль, а у РизЬ,
у СмолькЬскь та ін.). Перша й третя риси є відбиттям білоруської
фонетичної системи 72. /
Головними документами, що використовуються для аналізу
спільносхіднослов'янської мови київської Русі з її окремими  
діалектними особливостями, є Остромирове євангеліє, написане в
1056—1057 рр. в Києві або Новгороді, Мстиславове євангеліє,
написане близько 1115 р., і Юріївське — близько 1120 р. (обидва
походять, очевидно, з Києва), Галицьке євангеліє 1144 р., знайдене
поблизу Галича', Христинопільський апостол XII—XIII ст.,  
написаний в Галичині або на Волині, Ростовський апостол 1220 р.,  
написаний у Ростові Великому.
Значний інтерес становлять найдавніші житія святих. Це,  
зокрема, Новгородські мінеї (від гр. цг[Уіато? «місячний» — житія,  
поділені за місяцями в порядку їх святкування) 1095, 1096 і 1097 рр.,
Успенський збірник XII ст., який містить Житіє Феодосія Печер-
ського і сказання про руських святих Бориса і Гліба.
Своєрідними довідниками з усіх відомих на той'час галузей  
знання були збірники («ізборники») князя Святослава Ярославовича
1073 і 1076 рр.
Уся названа вище література була написана старослов'янською
(церковнослов'янською) мовою. Вона поділялася на перекладну
(євангелія, повчання, «ізборники») та оригінальну (житія святих,
слова-проповіді). Ще більший інтерес становлять пам'ятки,  
написані давньоруською мовою з більшими чи меншими домішками  
старослов'янської.
Найдавнішим документом, що засвідчує давньоруську мову,
є напис на Тмутораканському камені, датований 1068 р. Серед  
пам'яток пізнішого часу найбільш досліджені «Слово о полку  
Ігоревім», Лаврентіївський літопис, списаний монахом Лаврентієм у
1377 р. в Суздальській землі з більш раннього оригіналу, та Іпа-
тіївський, знайдений в Іпатіївському монастирі поблизу м. Костроми.
72 Див.: Соболевский А. Оіоленско-полоцкий говор в XIII—XV вв.— Рус.
филол. вестн,, 1886, т, 15, № 1, с. 7.
29
Обидва списки починаються з «Повести времдньньїхь л?ть»,
оригінал якої припадає на XI—XII ст. У^складі Лаврентіївського
літопису міститься ще Суздальський, у складі Іпатіївського —
Київський і Волинський літописи. Давньоруською мовою написана
також низка юридичних документів, зокрема декілька списків
«Руської Правди», найдавніший з яких міститься в Новгородській
кормчїй книзі 1282 р., різного роду грамоти (договірні, вкладні,
документи про купівлю й продаж, заповіти і т, ін.).
До церковнослов'янських пам'яток^які написані в XII—XIV ст.
на південноруських землях і поодинокими прикладами засвідчують
фонетичні, граматичні й лексичні особливості, що згодом стали
ознаками української мови, належать Добрилоре євангеліє 1164 р.,
Типографське євангеліє № 7, як^ за О. Соболевським73, відбиває
галицько-волинські мовні риси, ЙГипографське євангеліє № 6,  
Галицьке євангеліє 1266—1301 рр,, Євсевійове євангеліє 1283 р.,
ЖитієСави Освященного XIII от., Повчання Єфрема Сіріна ХНІ стм
Тріодь Мойсея Киянина XII—XIII ст., Полікарпове євангеліє
XIV ст., Євангеліє Верковича XIV Ст., Путнянське євангеліє XIV ст.,
Луцьке євангеліє XIV ст. та ін.
Відмінності між південними, західними і північно-східними  
масивами східнослов'янських говорів могли б лишитися локальними
явищами і не привели б до утворення трьох східнослов'янських
мов, якби не сукупність історичних умов, що спричинили  
формування в XIII—XIV ст. трьох східнослов'янських народностей, кожна
з яких характеризується спільністю території, розвитком  
своєрідних рис у культурі і закріпленням у мові тих характерних  
особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов'янський період.
Просмотров: 666 | Загрузок:
Категория: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. ФОНЕТИКА | Добавил: Blacklady | Дата добавления: 05.09.2009, 20:20 | Рейтинг: 0.0/0



Поиск