Статистика
Онлайн всего: 5 Гостей: 5 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.3.5. ВИНИКНЕННЯ ДЗЕКАННЯ І ЦЕКАННЯ
Формування опозиції приголосних за твердістю — м'якістю
в ареалі протобілоруських говорів мало яскраву локальну
особливість: перетворюючись із пом'якшених у м'які,
приголосні З' і пї досягли такого високого ступеня палаталізації,
що в них розвинувся додатковий м'який свистячий призвук,
унаслідок чого палатальні д' і пї змінились у м'які африкати
дз' і цу (т. зв. «дзекання» і «цекання»). Це фонетичне явище
стало однією з найвиразніших особливостей білоруського
консонантизму: у переважній більшості білоруських говорів
(ДАМБ, к. 56, 57) та в білоруській літературній мовї^будь-який
палатальний д' і пї перед голосними переднього ряду, перед
м'якими приголосними і в абсолютному кінці слова переходить
у д'з\ ц: дзверьі, дзень, дзіва, дзікі, ждлудзь, медзь, цесньї,
ціхі, чьітаць і т. д.
Нині серед дослідників немає сумніву в тому, що
білоруське дзекання і цекання автохтонного походження і, всупереч
відомій гіпотезі О. О. Шахматова, воно розвивалося без
польського впливу. Ця теза знайшла підтримку і в польському
мовознавстві [Кигазгкіе\уіс2 1963: 43]. Разом з тим, було б
неправильно розглядати це фонетичне явище цілком
ізольовано, поза зв'язком з аналогічним виявом надпалатальності сі'
і V в інших слов'янських мовах. Як відомо, дзекання і цекання
з різними місцевими орфоепічними особливостями засвідчено,
крім білоруської мови, також у більшості мов північної
слов'янської мовної групи: у польській, верхньо- і нижньолу-
жицькій та в полабській мовах, у західному і східному
наріччях словацької мови [Вступ 1966 : 95—96; Кгаісоуіс 1981 : 77].
Пор. п. сігіасі, сігіаіо, сігіеско, сігіеп, сНосігіс, сгуїас, вл. сігеп,
сігезас, сігеско, сШ\уак, Ьоіо^іс, сЬосШс, нл. геп «день»,
гешіез «дев'ять», геко\уаз зе «дякувати» (африката втратила
проривний компонент і перейшла в м'який свистячий), сЬІосі-
позс, сЬисіоЬпозс, НеЬІо^аз, сішаїіз (перехід с > з), слц. [сігесі,
сігегї, уісігес, осес, сісНо, ріасіс]. При цьому ядром даного
фонетичного явища вважається центральна лехітська територія
в ареалі великопольських говорів [Мартьшов 1968 ; 35, 36].
Таким чином, ще в той доісторичний період, коли
діалекти —- предки відзначених північних слов'янських моз і говорів
.входшш ^.суцільний південнобалтійський етнокультурний
233
ареал, їм, очевидно, був властивий особливий тип палаталь-
ності сҐ і і', що згодом розвинувся у надпалатальність сі" і і".
Аналізуючи причини протобілоруського дзекання і
цекання, не можна ігнорувати і того факту, що воно виникло лише
в зоні колонізованих східнослов'янськими племенами
балтійських земель. Тому пов'язування дзекання і цекання, як і
польського мазуріння, з балтійським субстратним впливом
[Оіг^Ьзкі 1964 : 209; Седов 1970 : 185] слід визнати цілком
вірогідним. Проте розвиток тенденції до надпалатальності
сі" і і" в різних слов'янських діалектах відбувався, очевидно,
в різний час. У протобілоруських говорах фрикація д' і т\
мабуть, найраніше почалася в говорах радимичів, що могли
входити ще до дулібського племінного союзу, і завершилась
разом із розвитком протиставлення твердості — м'якості
приголосних після занепаду зредукованих, тобто протягом кінця
XII—XIII ст. Сусідство польських говорів з подібним
фонетичним явищем могло підтримувати цей процес.
Логіка відносно хронологічної послідовності фонетичних
змін наводить на думку про те, що дзекання і цекання мало
виникнути після остаточного завершення диспалаталізації ц>
бо інакше стверділи б і новоутворені палатальні дз\ цУ:
жолудз' -> жолудз, рабіц -> рабіц і т. п. Насправді ж цього
не могло статися навіть при синхронному перебігу обох
процесів принаймні в деяких протобілоруських говорах: у такому
разі паралельно з втратою палатальності етимологічним ц"
надпалатальні д" і /л" все більше наближалися до дз' і ц\ і
поки ц" втратив м'якість, палатальних д" і т" уже не було.
Акад. Ю. Ф. Карський вважав, що дзекання і цекання на
білоруському грунті виникло не пізніше XIV ст. Проте в ста-
робілоруську писемність воно проникає досить пізно. Першим
відомим випадком відображення дзекання, очевидно, можна
вважати написання мець (< медзь < медь): и взаль мець со
собою по нашеи пошлине; и мець вьізетд ли силою оу него
(Гр. 1300). Від початку XV ст. відомий лише один приклад з
грамоти 1409 р.: людзи, який може бути й полонізмом [Кар-
ский 1955 : 346]. Цілком достовірно дзекання і цекання
відбивається в старобілоруській писемності лише з XVI ст. у
рукописних пам'ятках: ц(е)стк\ его (КОД 1519 1320), соцець
(КГр. 1556 181) і т. п. [див.: Бульїка 1970 : 76].
Нечисленність випадків фіксації дзекання і цекання в
рукописах і повна їх відсутність у білоруських стародруках
пояснюється, очевидно, не тільки традиційністю старобілоруської
орфографії та впливом орфографічної системи
староукраїнської писемності, але й соціальним моментом: тогочасні писарі
зневажливо ставились до цієї «простонародної» фонетичної
риси й рет^льцф намагалися її уникнути. Справа доходила
234
аж до порушень традиційного позначення м'яких З' і т' за
допомогою ь, унаслідок чого з'явились невідповідні живій
вимові форми типу детми, людми, одповедми, печатми, петма,
свадба, тма тощо [Бульїка 1970 : 79—80].
Отже, за наявністю надпалаталізованих д" і /л" > дз\
ц' давньоруські говори в протобілоруському діалектному
ареалі виявили типологічну схожість із рядом
західнослов'янських діалектів, що за праслов'янської доби входили до
великого південнобалтійського етнокультурного регіону.
Як свідчать розглянуті матеріали, за розвитком колишньої
напівпалаталізації приголосних давньоруські говори мали
досить істотні відмінності, що спричинилися до значних
особливостей кореляції твердість — м'якість приголосних в
окремих східнослов'янських мовах. Зокрема, в ^білоруській
мові м'якість колишніх напівпом'якшених приголосних
проявляється значно послідовніше, ніж в українській, що
типологічно зближує її з російською мовою. В обох цих мовах
тенденція до сильного пом'якшення колишніх напівпом'якшених
приголосних перед рефлексами давніх е9 §, ь, ї виявилася з
послідовністю фонетичного закону. За цією ознакою
білоруська й російська мови типологічно близькі до польської мови,
в якій найбільш помітним відхиленням від загальної
закономірності перетворення напівпалатальних приголосних у
палатальні є ствердіння приголосних перед сполученням -аг-
з колишнього -ьг- (иаеггЬа, зтіегс, але Ітагсіу, тагі\уу)
[Вступ 1966 : 95]. Разом з тим, білоруська мова виділяється
ствердінням губних приголосних та /?, що типологічно об'єднує
її з українською мовою.
|
| Категория: Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ | Добавил: Blacklady (01.09.2009)
|
| Просмотров: 213
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
