Статистика
Онлайн всего: 4 Гостей: 4 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.2.9. АСИМІЛЯЦІЯ ЗВУКА /
У ході занепаду зредукованих у середині слова приголосні
різної артикуляції опинилися поруч і під час вимови стали
впливати один на одного, унаслідок чого в усіх давньоруських
говорах виникли різні асиміляційні процеси в нових групах
приголосних (регресивна і — значно рідше — прогресивна
асиміляція): др. сьдоровьіє -> здоровьє, оузькии -> оускии, бьчє-
ла -> бджола і т. п. Результати цих процесів, успадковані
всіма сучасними східнослов'янськими мовами, становлять одну
з їх спільних типологічних рис [детальніше див.: Історія укр.
мови 1979 : 205—208]. Проте нові сполуки палаталізованих
передньоязикових приголосних д\ ж\ з\ л\ н\ с\ т\ ц\
ч\ ьії з наступним /, коли між ними занепав короткий
голосний ^ на зіткненні основи або кореня із закінченням, у
давньоруських говорах розвивалися не однаково: у північних і
північно-східних говорах, як правило, первісні сполуки
збереглися, а в південно-західних говорах (ареал майбутніх
української та білоруської мов і крайніх західних російських
говірок, зокрема західних бєлгородських, курських, орловських,
більшості брянських, західних калузьких, смоленських,
західних калінінських, і південних псковських) [Филин 1972 :
326] вони в інтервокальній позиції зазнавали істотних
перетворень: / асимільовувався попереднім приголосним, який за
рахунок цього в ряді говорів ставав подовженим: суд'Ца ->
•"*¦ СУ&№ ->¦ суд'а або суд'д'а ->- суд':а, сьбож'^е ->- сбфж'і'е ->
215
збож'е або зббж'ж'е -> зб6ж':е, зел' і\е -> зел']е -> зм'е або
зіл'л'е-+зіл':е, жит'і]е-+жит'\е-> жит'є або жит'т'е-*
-> жит':е, ноч' і]у -> яо^/У ->- «Л'у або ноч'ч'у ->- жм':# і т. п.
Цей процес виявився особливо послідовно в сполученнях
палаталізований передньоязиковий + / між голосними в іменниках
середнього роду на -є: володіннє, знанне, камінне, насінне,
промінне, розуміннє, терпіннє, хрещеннє і т. п. Згодом у
південно-східних українських говорах, на відміну від усіх
інших східнослов'янських, відбулася також аналогійна зміна
кінцевого є > 'а: знанн'а, камінн'а, терпінн'а і т. п.
[Історія укр. мови 1979 : 210].
Причину асиміляції приголосного / лише в
південно-західному ареалі давньоруських говорів слід шукати в
анатомофізіологічній природі та особливостях артикуляції
пом'якшених приголосних перед ]. На основі експериментального
вивчення ступеня палаталізації приголосних у сучасних
українській та білоруській мовах можна припустити, що «в
південно-західних говорах давньоруської мови приголосні д\
т\ л\ н\ з\ с\ ц\ можливо, також і ж\ ч\ ш\ були звуками
сильно палаталізованими, їх артикуляція наближалася до
середньопіднебінної, а в деяких і збігалася з нею, що й сприяло
асиміляції ними подальшого середньопіднебінного ]. У її
північних і східних говорах артикуляція передньоязикових,
що характеризувалася меншим ступенем палаталізації, якісно
була більш відмінною від артикуляції звука ]', таким чином,
вона не створювала умов для виникнення процесу асиміляції
цими приголосними наступного і, що після занепаду
зредукованих став безпосередньо вимовлятися після них» [Історія
укр. мови 1979 : 212. Див. також: Андреева 1964 : 17—18].
ІдД У південно-західних давньоруських говорах низький
ступінь палаталізації мали лише губні приголосні та р, в
артикуляції яких не було тих рис, що зближували б її з
артикуляцією середньопіднебінного /, через що він не асимільовувався
попередніми губними та р. Пор. укр. б'ю, в'юн, п'явка, сім'я,
пір'я; бр. б'ю, п'яука, сям'я, надвор'е та ін. Проте в деяких
південних говірках приголосний р відзначався сильним
ступенем палаталізації, що артикуляційно зближувало його з
наступним ] і створювало умови для процесу прогресивної
асиміляції у новій групі ру: укр. довірря, зневірря, міжгірря,
повірря, подвірря, пірря, матіррю тощо [Історія укр. мови
1979 : 212—213].
Виникнення процесу прогресивної асиміляції
приголосного і орієнтовно можна віднести до початку XII ст., коли
зредуковані голосні значною мірою вже занепали, а завершення —
десь до середини XIII ст. Цей фонетичний процес у різних
півдешю-західвдх давньоруських говорах, очевидно, відбу-
219
вався не одночасно і мав певні локальні особливості. Так,
наприклад, у давньоруських говорах, що стали основою
пізнішого північного наріччя та північних середньонаддніпрян-
ських говірок, де інтенсивність артикуляції початкових і
кінцевих складів у слові була більш-менш рівномірною, крім
артикуляції середньопіднебінного ], відбулося також подвоєння
(подовження) попереднього приголосного, а в ареалі пізніших
південно-західних говорів української мови та півдєнно-
західних говорів білоруської мови, де початкові звуки в слові,
мабуть, вимовлялися інтенсивніше, ніж кінцеві [Андреева
1963 : 8], подовження інтервокального приголосного не
відбулося: після занепаду зредукованого ь звук ] унаслідок
слабкої артикуляції кінцевих складів випав або злився з
попереднім приголосним [Німчук 1965 : 144—145], хоч на початку
слова прогресивна асиміляція цього звука в деяких говорах
була підтримана інтенсивною артикуляцією початкових скла-
дів.'Пор.: жит'е, зіл'є, насін'є, але ззісти, ззіжа (Ж), ллАти,
ллєш. Щоправда, асиміляція л'йу, л'йеш ->- л'лу, л':еш
відбулася лише у волинських і закарпатських говірках, а в
більшості інших південно-західних говорів особливості
артикуляції початкових приголосних не створювали умов для такої
асиміляції, через що після занепаду зредукованого ь тут
виникли форми лейу, лейіш (північні наддністрянські говірки),
лийу, лийеш (південна частина західноволинських говірок, над-
сянські та буковинські говірки), л'айу, л'айеш (західні
подільські говірки) (АУМ т. 2 к. 236).
Існуючий погляд, за яким подовження інтервокальних
приголосних було характерне спочатку для всіх південно-західних
давньоруських говорів і лише згодом відбулося їх стягнення
у південно-західних говорах української мови [Історія укр.
мови 1979 : 214; Бевзенко 1980 : 84 та ін.], маловірогідний
з огляду на сучасні лінгвогеографічні дані. За матеріалами
АУМ (т. 2, к. 94), асимілятивне подовження приголосних
послідовно відсутнє у великому й компактному діалектному
масиві, що охоплює більшу частину південно-західних говорів
української мови південніше умовної лінії Володимир-Волин-
ський — Луцьк — Дубно — Хмельницький, а саме: у
західних і південних волинських говірках, у надсянському,
наддністрянському, покутсько-буковинському, гуцульському,
бойківському, закарпатському і лемківському говорах.
Припущення, що в цьому величезному мовному ареалі спочатку
відбулося послідовне асимілятивне подовження (подвоєння)
м'яких приголосних, а потім так само послідовно сталося (до того ж,
з невідомих причин) їх стягнення видається занадто штучним.
Для розуміння історії коротких і подовжених
інтервокальних приголосних у сполученні з асимільованим \ важливе
•17
значення мають також лінгвогеографічні дослідження
білоруської мови. Згідно з цими даними, на білоруській мовній
території переважає спільне з українськими говорами
подовження інтервокальних приголосних. Лише широка смуга
говорів, що тягнеться з північного заходу через усю Білорусію
на південний схід від умовної лінії Ошмяни — Воложин —
Мінськ — Руденськ — західніше Старих Доріг — Глуськ —
Октябрський — східніше Мозиря — північніше Лоєва,
охоплюючи гродненські говірки (крім північних островецьких,
ошмянських і сморгонських), південно-західні говірки Мін-
щини, крайні східні берестейські і західні гомельські, а також
середньополіські говірки (східніше Горині) північного наріччя
української мови, зберігає короткий приголосний (насен'е,
восен'ю), а в центральній частині окресленого ареалу
(південно-західна Мінщина і західна Гомельщина) і спорадично —
практично в усьому ареалі збереглися навіть давньоруські
сполуки приголосних з у. насен'і'е, восен'і'у (ДАБМ к. 64;
АУМ т. 2, к. 94; Нарьісьі бел. дьіял. 1964 : 142—145]. Ця
своєрідна смуга з неподовженими приголосними в інтервокальній
позиції ніби ділить білоруський діалектний масив на дві
нерівні частини: більшу північно-східну й набагато меншу
південно-західну (брестсько-пінське Полісся). Своєрідна
локалізація цієї смуги викликає у дослідників різні здогади й
припущення щодо її походження [пор.: Филин 1972 : 325—326].
Проте все стає на своє місце, коли зважити на те, що
північно-східна межа діалектної зони збереження неподовжених
голосних майже до деталей збігається з північно-східною
межею давнього єдиного, окреслюваного багатьма фонетичними
та граматичними ознаками діалектного масиву, що включав
у себе ареали пізнішого південно-західного наріччя
української мови, більшості північноукраїнських говорів та
південно-західного діалекту білоруської мови. Звідси випливає
висновок, що смуга південно-західних білоруських говорів з
нереалізованою тенденцією до асиміляції передньоязиковими
приголосними наступного ] займає ареал крайніх північно-
східних говорів відзначеного давнього діалектного масиву,
периферійність та ізольованість яких спричинилися не тільки
до збереження короткого голосного, властивого всьому цьому
діалектному ареалу, але й давнього '). Подовження голосних в
інтервокальній позиції у берестейсько-пінському регіоні було,
очевидно, результатом пізнішої експансії північного наріччя
української мови на захід. Ця експансія поділила за даною
ознакою колись єдиний діалектний масив на дві частини —
південно-західні говори української мови і північно-східні
говірки південно-західного діалекту білоруської мови.
У писемних пам'ятках відбиття явища прогресивної адимі-
218
ляції пом'якшеним приголосним наступного } зрідка
трапляється з кінця XII—поч. ХНІ ст.: в бєзаконьньи (Усп.
сб. 152), печалю и лестью (ЄБуч. 6) і значно більше — в
староукраїнських та в старобілоруських пам'ятках, починаючи з
XIV ст. Наприклад: ст.-укр. пасіапіа (Гр. 1322, Пещак 20);
богомоле (Гр. 1376, Розов 22); габаня, нароженя (Гр. 1388,
Пещак 86, 88); осоуженню (Никольский); печатю (Гр. 1422,
Русанівський І 66), с даню (Гр. 1434 90); широкостю и долгостю
(Гр. 1459, Розов 171), уживанд A72); обвиненю (Ап. К 138),
досветчєнє A59), згоршеня B10), поздоровлене C60), зьєднаня
C75), житє D04), взятя D61), знищене E66), будоване F59);
обличємь (ЄНег. 12), ролн\ A5), моцю D8), по пограничу F4);
важеню (АЖ 1582 39), оглєданє, оказанємь D2), оповєдане
A583 51), росказанємь E9), держанню A584 90), збожє, збожю
A01), попалене, спустошене A09), обличє A18), обвожєню,
печатю A21), писана, визнане, презрєнн* A54) і т. п.; ст.-бр.:
вь запомненю (Гр. 1389, Пещак 102), нароженя A03), вьіживе-
ню (Гр. 1396 129); беззаконне (ССк. І 20); хоте(н)д C6. 262 22),
захоте(н)є (86 зв.), в,Ьда(н)є о весе(л)є (87 зв.); поНченемь
(Будньі2 зв.), по з'глаже(н)ю C), вь тер'пени D5 зв.); камен'е
(Тяпинський 4 зв.), коренд D,17 зв.); печатю (Ст. 1588 28),
збо(ж)д C9); восНженю, зебра(н)є (Пс. XVI 11), згорше(н)є E1),
поколе(н)а (81 зв.), оу вьіхвалА(н)юA03), неєде(н)емьA09), раз-
мьішла(н)є A24) і т. п. [див. ще: Карский 1955 : 292—293].
Подовження (подвоєння) приголосних у позиції між
голосними стало також нормою сучасних української та білоруської
мов: укр. весілля, взуття, зілля, знання, життя, маззю,
насіння, бр. галле, збожжа, калоссе, ламачча, насенне, развбддзе,
смецце і т. п. Нормативною для сучасної української мови є
також заміна кінцевого є на а в наз. відм. одн. іменників сер.
роду типу знання, життя, що відбулася в південно-східних
та в деяких інших українських говорах, найвірогідніше, під
впливом форм род. відм. цих самих іменників та за аналогією
до форм наз. відм. однини іменників типу теля, лоша [Історія
укр. мови 1979 : 210; Филин 1972 : 324—325].
|
| Категория: Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ | Добавил: Blacklady (01.09.2009)
|
| Просмотров: 570
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
