Меню сайта

Статистика

Онлайн всего: 4

Гостей: 4

Пользователей: 0

Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.

Главная » Статьи » Підручники, навчальні посібники » Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ

4.2.7. ПАЛАТАЛІЗАЦІЯ С, З, Ц У СУФІКСАХ -СЬКИЙ, -ЗЬКИЙ, -ЦЬКИИ

Прикметниковий суфікс -ьзк- у давньоруській мові міг вживатися після будь-якого приголосного твірної основи, зокрема й після передньоязикових. Пор.: члов'Ьчьскьш (ЄО 160 зв.); женьскоу (Изб. 1073 170 зв.), римьскьш B63); женьскьіихь (Изб. 1076 106), содомьско B36); искариотьскьш (ЄА 89), ва- вулоньское A41 зв.); искарїотьскьіи (ЄГ 1144, Амф. І 843); оуношьскьіи (Вьіг. сб. 64); мирьскии (ПНЧ 184 зв.); женьскоу (Усп. сб. 122г); латиньскому (ГВНиП № 29 1262—63); шєр- даньска (ЄОр. 132 зв.); єгипетьскьш (ЖОН 156 зв.); мирьскьіхь 14 8-1270 209 (ЖС 13) і т. п. Після занепаду зредукованого ь у центральних і північно-східних давньоруських говорах пом'якшені приголосні перед суфіксом -ьск- стверділи. У більшості південно- руських (протоукраїнських) говорів приголосні в цій позиції, за винятком губних, не втратили палаталізованої вимови, яка і в ранній староукраїнській писемності позначається літерою ь: польскому, вгорьскимь, оугорьскими (Гр. 1352, Пе- щак ЗО), богородицьскихь (Гр. після 1356 33), польскьій (Гр. 1361 36), снатиньский, варвариньский (Гр. 1398 133), русь- скьіи, фрдзьского, покутьскую, землдньски-Ь (Гр. 1411, Розов 76, 77, 80), самборьскьіи (Гр. 1422 97), володимирьского (Гр. 1499, Русанівський І 63) і т. п. Унаслідок прогресивної асиміляції палатальність передньоязикових у більшості пів- денноруських говорів (можливо, за винятком крайнього південно-західного ареалу) поширилась і на приголосний с у суфіксі -ский, а також на похідні від нього суфікси -зкий та •цкий: волиньскьш -> вольїн'скьіи -> вольт'с'кьш, мирьскьіи -*¦ мир'скьіи -> мир'с'ши і т. п. Перші випадки палаталізованих зубних у гфикметнико- вому суфіксі -ський засвідчено в окремих пам'ятках південно- руського походження, починаючи з XIII ст.: жрєчьськи (ЄПут. 15), соцькихь (ПВЛ 196) тощо [Історія укр. мови 1979 : 222], але ця палаталізація відбувалася значно раніше, очевидно, відразу після занепаду зредукованих у південноруських говорах, найвірогідніше, протягом XII — першої половини XIII ст. В українських грамотах XIV—XV ст. вона відбита частіше й послідовніше. Наприклад: саноцькьіи (Гр. після 1349, Пещак 28), пилецькии (Гр. 1368 42), волоською (Гр. 1378 59), городєцькии (Гр. 1392 108), галицький (Гр. 1398 133); галицький, грабовєцькии, драгомирєцькии, бучатьцькии (Гр. 1424, Розов 106), городєцькьіи (Гр. 1443 145), бискупиць- кому (Гр. 1445^150), чорторьізький (Гр. 1446 152) тощо. Губні приголосні перед суфіксом -ьск- після занепаду ь, як правило, диспалаталізувалися. В українських грамотах XIV—XV ст., поряд з традиційними написаннями типу кра- ковьскии, кудвьскии (Гр. після 1349, Пещак 27), илвовьскомь (Гр. 1371 44), з'Ьмьскомь (Гр. між 1386—1418 72), молдавьски, молдавьскихь, молдавьскою (Гр. 1392 109) тощо, досить часто засвідчені й диспалаталізовані губні: кїевскїй, ьлрославски(и) (Гр. 1301, Пещак 14), Львовьскую(Гр. 1366 38), холмьскоіє, холмьскомь (Гр. 1376 54), кракувьскии, литовьскии (Гр. 1378 59), тарнавьского, рАшювьскоЬ, рдшювьскои (Гр. між 1386— 1418 72), литовскии (Гр. 1388 84), тарнувьскии, мжюрувьскии (Гр. 1390 104); києвьскии, хохлєвьскии (Гр. 1438, Розов 138), молдавьскои (Гр. 1411, Русанівський І 74), горюховьскую (Гр. 1445, Розов 150) та ін. Лише згодом за аналогією до па- 210 латалізованого суфікса -ськ- після передньоязикових відбулася палаталізація цього суфікса й після губних. Переважній більшості говорів сучасного південно-західного наріччя української мови властиві суфікси -екай, -зкий, -цкий (галицкий, львівский, надбузкий і т. п.). Проте не зовсім ясно, чи це наслідок втрати палатальності передньоязиковими перед суфіксом -ьск- ще в ході занепаду ь (принаймні, в частині цих говорів), чи результат пізнішої диспалаталізації пом'якшених с\ з\ ц' уже на грунті української мови. Отже, за асимілятивною палаталізацією приголосних с, з, ц у суфіксах -ський, -зький, -цький значна частина південно- західного давньоруського мовного ареалу протиставилась усім іншим давньоруським говорам. Ця фонетична риса згодом стала однією з характерних особливостей української мови, що відрізняє її від російської та білоруської мов, і її сучасною літературною нормою.
1 2 3 4 5 Категория: Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ \| Добавил: Blacklady (01.09.2009)
Просмотров: 209 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0