Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 3 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.2.6. ЗМІНА ПРИГОЛОСНОГО Л НА У
Одна з найяскравіших спільних українсько-білоруських
фонетичних особливостей, що охоплює також суміжні російські
(переважно брянські, смоленські та великолуцькі) говірки,—
наявність нескладового голосного у на місці др. твердого л—
виникла також у давньоруський період як наслідок занепаду
й вокалізації зредукованих ь, ь. Перехід л > у відбувався
лише у двох фонетичних позиціях: а) у давніх сполуках типу
іьіі із іьіі, іьіі (др. вьлна «вовна», вьлк'ь, пьлньи, гьлсгьи,
шьлкь, мьлчати -> укр. вовна, вовк, повний, товстий, шовк,
мовчати, бр. воуна, воук, поуньї, тоустьі, шоук, маучаць)\
б) у граматичному суфіксі л?> колишніх дієприкметників мин.
часу, а згодом — дієслів мин. часу чол. роду (др. даль, зналь,
переписаль, сказаль, ходиль -> укр. дав, знав, переписав,
сказав, ходив, бр. дау, знау, перапісау, сказау, хадзіу). У всіх
інших позиціях та у випадках, коли голосний перед л не був
206
пов'язаний із зредукованим, переходу л > у в більшості
протоукраїнських та в протобілоруських говорах не було.
Пор. др. булька, воль, игьлька, орель, столь -> укр. білка,
віл, голка, орел, стіл, бр. белка, вол, іголка, арол, стол і т. п.
Причини, механізм і час зміни л > у у південно-західних
давньоруських говорах поки що остаточно не з'ясовані. У
вітчизняному мовознавстві існують два погляди на цю проблему:
а) перехід л> у в сполуках типу іьіі (< іьіі, іьіі) відбувся
ще до занепаду зредукованих [Медведєв 1964 : 92—93], а в
дієслівних формах звук у виник пізніше під впливом активних
дієприкметників чол. роду однини на -вь [пор.: Мельничук
1958 : 91—159; Филин 1972 : 333]; б) перехід л > у в усіх
випадках пов'язаний із занепадом зредукованих [Борков-
ский, Кузнецов 1965 : 127; Історія укр. мови 1979 : 222—224],
хоч, найвірогідніше, фонетичними причинами була зумовлена
лише зміна л — у у сполуках типу Іьіі. Що ж до переходу
л —.у у дієсловах мин. часу чол. роду однини типу укр. знав,
робив, бр. знау, рабіу, то переконливішою видається думка
про те, що ці форми «не є наслідком фонетичної зміни
кінцевого л у дієприкметнику типу знал(?>), а являють собою форми
дієприкметників на -(в)'ь, -(в)т>иі-, які закріпилися в
абсолютно-предикативній функції», що відображено ще в
давньоруських пам'ятках, створених в XI ст. (південноруських,
новгородських, псковських, володимиро-суздальських) і
послідовно засвідчується до періоду їх остаточного закріплення в
українській та білоруській мовах (XV—XVI ст.) [Мельничук
1958 : 158—159]. Отже, відзначена зміна, вірогідніше,
мотивується не фонетичними, а граматичними (синтаксичними)
причинами, тому тут детально не розглядається. Відзначимо лише,
що увагу дослідників привернуло чергування у — л у
дієсловах мин. часу (укр. ходиу— ходила, бр. хадзіу—хадзіла) як
розрізнювальний засіб морфологічної категорії роду
іменників, у чому вбачається поєднання в проблемі переходу л — у
як фонетичного, так і морфологічного аспектів. На
шляху синтезу обох цих аспектів вбачає успішне розв'язання
даної проблеми нова — фонетико-морфофонематична — гіпотеза
причин переходу 1 — и (\у) у східнослов'янських говорах,
запропонована недавно американським славістом М. Флайєром
[Рііег 1983а: 67; 19836:99—118].
Зміна л — у в позиції іьіі, найвірогідніше, була зумовлена
різною артикуляцією приголосного л, що стояв після
зредукованого перед наступним приголосним у різних давньоруських
говорах. У південно-західному діалектному масиві цей
приголосний у сполуках іьіі, іьіі мав яскраво виражений лабіо-
велярний характер, чого не спостерігалося в інших
давньоруських говорах. Початком переходу л — у у відзначеній
207
позиції став занепад зредукованих г, ь. У ході зникнення
слабких Ку ь утворилися нові закриті склади, в яких
артикуляція лабіовелярного л дещо послабилась шляхом
остаточного усунення передньоязикового компонента. Натомість ще
дужче посилювалась лабіалізація л, унаслідок чого він
трансформувався в артикуляційно близький до білабіального ш
нескладовий у: др. пьлньїи, гьлстьіи -> укр. повний, товстий,
бр. поуньї, тоустьі. Крайні південно-західні давньоруські
говори (територія пізніших галицько-волинських земель)
виділялися дуже сильною лабіовелярністю л не тільки в
сполуках типу іьіі, іьіі, але й після голосного повного творення
перед -ь або між двома зредукованими (др. б-Ьлка, воль, игьль-
ка, орьль, столь), що спричинилося до перетворення л > у і в
цих позиціях. Про це свідчать сучасні південно-західні
українські говори, де на місці колишнього л вимовляється у у
словах гбука, гор'іука, попіу, сопіука, стіу, ціпйуно і т. п.
Згідно з АУМ (т. 2, к. 127), форми попіу (пбпиу) «попіл»,
стіу, гбука, стрЧукй, цЧпйуно засвідчені в надсянських,
крайніх західних наддністрянських, у південнонаддністрян-
ських, покутсько-буковинських (крім крайніх східних) і
бойківських говірках. Див. також: гбука (Онишкевич), горівка
(Желехівський), горіука, горівбчка, горівцун'а, горівчаний
(Онишкевич), сопівка, стрівка (Желехівський), стріука
(Онишкевич), ціпйвно, ціпйвино (Желехівський), ціпйуно, ціпйун'а,
ціпиун'анка, ціпив'анка (Онишкевич), ц'епеуно [Шило, 1957 :
72] і т. п. Через сильну веляризацію л дія аналогії в іменниках
чол. роду однини з утраченим кінцевим 7) у цих говірках була
знейтралізована (др. столь -> стіу, хоч стола, столу, столом,
на столі, столи і т. д.).
Хоч вимова у замість л у сполуках типу іьіі, без сумніву,
виникла ще в давньоруських говорах у ході занепаду
зредукованих протягом XI—XII ст., систематичне відображення цього
явища в староукраїнській та в старобілоруській писемності
відноситься лише до XV ст. Наприклад: ст.-укр. повн'Ьишєє
A411), пан Юшко Довгайлович A463) (ССУМ І 311, II 160),
гасЬо\уа\у (Гр. 1450, Русанівський І 27), кирі\у (Гр. 1490 48),
зуповноє(Ап. К 278), замовчати (Апокр. 119), мовчу A40) та ін.;
ст.-бр.: Витовда A442), не вдовз'Ь (Мін. 1489 247), Вовчькевичь
A497) та ін. [Карский 1955 : 320].
Причину пізньої й спорадичної фіксації переходу л > у
у староукраїнських та в старобілоруських писемних
пам'ятках слід убачати як у відсутності в тогочасному алфавіті
спеціальної літери для позначення нескладового у, так і в
традиційності тогочасної орфографії. Це спричинилося до того, що в
старобілоруській рукописній конфесіональній літературі нові
форми на -в стали звичайними лише в першій половині XVII ст.,
208
а в друкованих старобілоруських книгах, що ще послідовніше
зберігали давні орфографічні традиції, цих форм немає зовсім
[Гіст. марф. 238]. У староукраїнських писемних пам'ятках
написання в < л стали звичайними лише з другої половини
XVII ст. [Історія укр. мови 1979 : 224—225].
Звук з/ (ш) замість колишнього л відомий і деяким
північноросійським говорам, зокрема вологодським (за винятком
окремих південно- і північно-західних), північним костромським,
західним кіровським, крайнім південним архангельським
тощо. Але, на відміну від українсько-білоруського ареалу,
приголосний в < л у відзначених говорах виступає в позиції
перед будь-яким приголосним (вбук, дбуго, жауко, моуч'йггі,
м'еукайа, паука, тар'еука) і в кінці слова (знау, коу, напра-
в'иу, поу, пошбу, стоу і т. п.) [Теплова 1967: 155, 156, 160].
Така вимова тут виникла, найвірогідніше, на основі фінно-
угорського субстрату, оскільки в ряді сусідніх комі-перм'яць-
ких говорів плавний л перед будь-яким приголосним і в кінці
слова переходить у у (\у) [пор.: Теплова 1967: 176; Филин
1972 : 334]. Час переходу л > у {м) у північних російських
говорах встановити важко, проте є певні підстави віднести
його ще до давньоруського періоду: у новгородській берестяній
грамоті XIV ст. (№ 27) зафіксована форма написаво, в якій
можна вбачати поки що найдавніший випадок фіксації
північноросійського у (ш).
Таким чином, за зміною л > у ще в давньоруський період
чітко виділився південно-західний діалектний ареал, що
охоплював протоукраїнські, протобілоруські й крайні західні
проторосійські говори, протиставившись північно-східному
ареалу, де перехід л > у не відбувся. Нескладовий у (XV) у
деяких північноросійських говорах зовсім іншого
походження, ніж в українських та білоруських, отже, з відповідною
фонетичною рисою південно-західних давньоруських говорів
генетично не пов'язаний.
|
| Категория: Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ | Добавил: Blacklady (01.09.2009)
|
| Просмотров: 232
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
