Праслов'янський *]ь- на початку слова (пор. псл. *іь§1а,
*Іь§гаіі, *іьт9 і т. п.) після розпаду праслов'янської мовної
єдності, як відомо, не зберігся: у західнослов'янських говорах
і в східнослов'янському ареалі пізніших української та
білоруської мов він у більшості випадків зник, а в проторосійських
і в південнослов'янських говорах перетворився в і. Проте
зникнення початкового *)ь- у південно-західних давньоруських
говорах і його видозміна в і у північно-східних говорах
відбувалася не синхронно. На думку багатьох дослідників,
спочатку мав місце перехід *\ь- у короткий голосний і, який
проіснував лише до занепаду зредукованих, та в голосний повного
творення /, що у відповідних східнослов'янських говорах
зберігається й нині [Селищев 1928 ; 41; Филин 1972 : 233],
Івв
На час занепаду зредукованих тз та ь за рефлексією псл.
*\ь- на початку слова давньоруська мовна територія ділилася
на дві зони: північно-східну, де на місці *]ь- розвинувся звук
нормальної довготи і (і§гаІі, і§1а, ітеіі), і південно-західну
з подвійною рефлексацією *\ь- > і, і. Слід гадати, що
південно-західна зона з не послідовним, але переважаючим
рефлексом *іь- > і співвідносилася з сучасним ареалом південно-
західного наріччя білоруської мови, західно- і середньополісь-
ких говірок північного наріччя, північних середньонаддніп-
рянських говірок південно-східного наріччя і більшої частини
ареалу південно-західного наріччя української мови
(приблизно до Дністра). Для всього цього ареалу дальший розвиток
початкового короткого і < ^'ь- виявився спільним: у ході
занепаду зредукованих він, як і зредуковані -5, ь у слабкій
позиції, зазнавав дальшої редукції й зникав: іЬгаІі > Ьгаіі,
ІНІа > Ьіа (> укр. голка), ітаіі> таіі тощо [Филин, 1972 :
233—234].
У південноруських говорах південніше Дністра, де
початковий ^'ь- вокалізувався у звук нормальної довготи і, після
занепаду зредукованих він, як правило, послідовно зберігся.
Такий стан значною мірою відбивають і сучасні українські
та білоруські говори.
Як свідчить АУМ (т. 1 к. 25, т. 2 к. 158), відпадіння і у
лексемі голка, що стало нормою й сучасної української
літературної мови, спостерігається в північному, в південно-східному
наріччях та в південно-західних говорах української мови до
Дністра. Умовна південна межа цього явища пролягає по
Дністру на схід — гирло р. Серет (притока Дністра) — гирло
р."іЧеремош — м. Берегомет — по р. Серет (ліва притока
Дунаю) до державного кордону з СРР. Без початкового голосного,
але й без кореневого о, форма гла заходить далі на південь і
виступає в південних наддністрянських та
покутсько-буковинських говірках західніше м. Чернівців. В основному
південніше Дністра починається суцільний діалектний ареал із
збереженими початковими і, и: іголка, иголка
(покутсько-буковинські західніше м. Чернівців і східні гуцульські говірки),
ігла (надсянські, наддністрянські прибережні говірки по обох
берегах Дністра до р. Золота Липа, лемківські, закарпатські
ужанські говірки), игла (бойківський і закарпатський говори,
спорадично — в південних наддністрянських говірках
західніше р. Свич, у покутсько-буковинських говірках —
найчастіше паралельно з формами голка, іголка, иголка, гла). У деяких
говірках із збереженим початковим і < *]ь- виник вторинний
приставний }. Зокрема форми йіголка, йігла, йиголка, йиг-
ла, йагла засвідчені в західнонаддиістрянських говірках
західніше р. Свич, у говірках південніше м. Галич до р. Зо-
1§7
лота Липа, у надсянських, західних бойківських,
спорадично — в гуцульських біля витоку р. Прут, у покутських на
північний схід від м. Коломиї, у буковинських між нижньою
течією Черемоша і Прутом, у басейні Верхнього Серету
південніше м. Берегомет. Форми із збереженим початковим і в
лексемах іголка, іграт* засвідчені також у східних поліських
говірках північного наріччя північніше Десни. У північних
(між Сновом і Дніпром) та в центральних східнополіських
говірках північніше Десни виступають гіперичні форми з
початковим і перед г типу ігруша «груша», що могли виникнути
під впливом іголка, іграт'. Проте в східнополіських
українських говірках їх, мабуть, слід вважати результатом впливу
сусідніх східнобілоруських говорів, де ця форма засвідчена
досить широко. Наприклад: ігруша «груша» (Каспяровіч, Бяль-
кевіч), ігрушина «грушеве дерево» (Каспяровіч); «один з
плодів груші» (Крьівіцкі СМ); «дерево і плід груші» (Юрчанка І),
ігрушка «назва хатньої квітки» (Бірьіла); «плід груші» (Бяль-
кевіч), ігрушшб «сухе грушеве гілля» (Свяжьшскі І).
Різні рефлекси давнього *\ь- і паралельне їх уживання
широко відбите і в українській діалектній лексикографії,
починаючи ще з минулого століття. Наприклад: ігдвник «гольник»,
ігдльник (Грінченко), игла (Желехівський, Онишкевич), игбл-
ка, иглань, иглйця, иглбвий, игольний, игольник, игольчатий,
ігра, ігранка, играль «гравець» (Желехівський), іграшка
(Желехівський, Грінченко), іграч (Грінченко), игривий
(Желехівський), ігрець, ігрище (Желехівський, Грінченко), игрдвище
«гра; дитячий майданчик», игролюбйвий, игрунка, имати, имі-
ти, имінє «добро, майно, худоба», именне «тс», ймощі «добро,
маєтність» (Желехівський), голка (Желехівський, Грінченко),
голковатий, гольник (Желехівський), гла} голечник, голкар,
голкарня, голйння «шпильки на сосні», гольник, голкастий,
голкуватий, голчастий (ЕСУМ І 549), гра, грати
(Желехівський, Грінченко), гравець, грайка «гра, партія гри; вид мухи,
яка сильно дзижчить», гралка «музичний інструмент»
(Желехівський), грало «тс; розважання, гра» (Желехівський), гра-
нець «гравець, музикант» (Яворницький), гранка «гра»
(Желехівський), граття «гра на інструменті; забава», грач, гранка
«гра» (СБук. Г), грашка «іграшка», грець «музикант, гравець»,
грище «забава, гра, місце для гри», грищовикй «учасники
грища» (Пискунов), грайливий, гральний, гранковий (Пискунов),
гристий, мати, міти, сповідь, сповідати, сповідник
(Желехівський, Грінченко), сповідальниця, сповіданий, сповідка
(Желехівський), сповіддя, сповіщати (Грінченко ) і т. п.
Тенденція до втрати початкового ненаголошеного і на
білоруській мовній території реалізовувалася в цілому менш
інтенсивно, ніж у протоукраїнських говорах, переважно в ареалі
133
рївденно-західного діалекту білоруської мови з поступовим
ослабленням у напрямі на північний схід. Крайні північно-
східні білоруські говори, суміжні з російськими, майже
послідовно зберігають цей початковий ненаголошений голосний.
Але і в південно-західних говорах форми з початковим нена-
голошеним і виступають дуже часто, а подекуди навіть
переважають. Центральні білоруські говори, що поєднують у собі
особливості південно-західного й північно-східного діалектів,
засвідчують форми як з початковим ненаголошеним і, так і з
утраченим цим голосним. Про співвідношення обох форм у
білоруських говорах досить чітке уявлення дає сучасна
білоруська діалектна лексикографія. Пор. у діалектних
матеріалах, зібраних переважно в південно-західних говорах: гліца
«хвоя» (СБГ, Шаталава), голка (СБГ, СТур., Сцяшковіч, Ша-
талава), гожі «хвоя» (Шаталава), гліцьі «бокові планки в
санях» (СБГ), гранье «гра» (СТур.), граць «грати» (СБГ, СТур.,
Бялькевіч); «красувати (про жито)» (Шаталава), грач
«музикант» (Яусееу), грьїшча «вечорниці» (СБГ), збаббучьщь «побити»
(Сцяшковіч), збавіць «розповісти» (СБГ), «ліквідувати» (СТур.),
збавіцца (Бялькевіч), збовтне (Носович), збавленіе
«порятунок» (СБГ), збавйцелев-ь, збавйцель, збавйцельньїй, збавйцель-
скій, збавленне, збавляць, збавляцьца (Носович), збіць (СБГ,
СТур., Янкова), збой «вибита худобою паша» (СТур.), зболець
«знесиліти від хвороби» (СТур.), збалельї (Сцяшковіч), збут-
вець, збутлець «зігнити, струхлявіти» (СБГ), зведваць «щупати»
(СТур.), звесце «звістка» (Янкова), звясціць (Гом. лекс), звеста-
ванне «благовіщення» (Сцяшковіч), звесці «знищити» (СБГ,
СТур.), звбдзіць (Сцяшковіч), звбліць «побажати», звбшчик
«візник» (Янкова), зганіць, згубіць «знищити» (СБГ),
здавна (Носович, СБГ, СТур.), здауня, здалік (СБГ, СТур.),
здалека, здаліку (СБГ, Яусееу), здаляк (СБГ), здалека, здали,
здалика (Носович), здалека, здаля (Гом. лекс), здалі (СБГ),
здалеку (СТур)., здзявацца (СБГ), злякацца, зляканьї (Гом.
лекс), змШа «зрада», змЬненне, змЬнник-ь «зрадник», змШ-
щик7> «тс», змЬнньїй, змЬняць (Носович), зменіцца, зменьвацца
(СТур.), зменшчьік «зрадник», змучьщца, змяніць «зрадити»
(СБГ), зрЬдка, мЩь «мати» (Носович), маць «тс.» (СМ), мець
«тс», мецца «мати намір» (СБГ, Бялькевіч), мецця «тс.» (СБГ),
спбтайку (Сцяшковіч) та ін. З другого боку, в діалектних
матеріалах білоруської мови, зібраних переважно в ареалі
північно-східних говорів, переважають форми з початковим
і: ігліца «хвоя» (Янкова, Яуневіч, Сцяшковіч); «поперечний
дерев'яний брусок для скріплення дощок у дверях» (СБГ,
Сцяшковіч, Янкова, Каспяровіч, Бялькевіч, Яуневіч, Шаталава);
«поперечна планка в табуретці, столі» (Сцяцко НЛ, Шаталава);
«спиця для в'язання; поперечна жердка в драбинах воза»
189
(СБГ); «ударник у рушниці» (СБГ), ігліцьі «поперечний
дерев'яний брусок у дверях» (СМ), іглічиць «закріплювати за
допомогою ігліцьі» (Шаталава), ігдлка (СБГ, Каспяровіч, Бяль-
кевіч), ігра (Бялькевіч), ігрййка «гармонь» (Гом. лекс), іграць
«грати, співати» (Каспяровіч), «грати» (Бялькевіч, Янкоускі
ДС, Янкова); «іскритися, переливатися» (Шаталава, Сцяш-
ковіч, Янкова); «хотіти, прагнути, виражати нетерпіння» (Юр-
чанка І); «бешкетувати; ходити сюди-туди; їздити; бути
рухливим, пильним, уважним» (Янкова), іграць, пішаку (Крьівіц-
кі РЛ), іграч «музикант» (Бялькевіч), іграцье «грання, гра»
(СТур.), ігрьїшча «вечорниці» (СБГ, Сцяшковіч, Каспяровіч,
Бялькевіч, Ралавец), ігрьішчз «вечорниці; піщана неврожайна
місцина в полі» (СТур.), ігр'шіча «вечорниці» (Бялькевіч),
ігрщ (Каспяровіч), избЬг'ь «утікач» (Носович), імаць «мати»
(СТур.), імець (Янкова), імене, іменне, імення, іменя (СБГ),
іменье (СТур.), іспддак «блюдце» (СБГ, Бялькевіч, Шаталава),
іспддні «нижній» (СБГ), ісподній (Бялькевіч, СМ), іспдднік
«нижній камінь у жорнах» (СБГ), ісподнікі «підштаники»
(Бялькевіч, Шаталава), іспбл «половина врожаю, яку
віддавали за орендовану землю» (СБГ) і т. п. Засвідчено також
паралельне вживання іграць — граць, іграцье — грацье «гра»,
ігрушка — грушка «іграшка» тощо (СТур.).
Паралельне вживання форм з початковим ненаголошеним
і й без нього характерне й для ранніх пам'яток
староукраїнської та старобілоруської писемних мов, що слід пояснювати
не тільки співіснуванням традиційних написань і прониклих
у писемність живомовних елементів, але й підтримкою з боку
відповідного діалектного явища. Пор. староукраїнські форми
з початковим і: изволить (Гр. до 1301 р., Пещак 9), изволи(т)
(Гр. 1301 14), Игнатко (Гр. 1378 58), Игнать, Игнать, Игнат
A413, 1419, 1421); не играл (XV ст.), о игреца(х) (ССУМ І 422);
имат (Гр. 1379, Пещак 68), имаеть (Гр. 1382 61), имаеть, имае-
мьі, имають (Гр. 1388 79—80); имаеть (Гр. 1400, Розов 147);
име(т), ймуть (Гр. 1408, Русанівський І 70—72); испов^дника
A422, ССУМ І 450); им^ємь (Гр. 1429, Русанівський І 36);
издавна, им'Ьл'ь, избавить, имаеть (Гр. 1434, Розов 129—130);
исполняти (Гр. 1440, ССУМ І 450); имати (Гр. 1445,
Русанівський І 37) і т. п.; старобілоруські форми: извинитьса, испра-
вить (Дог. См. А 1229); не искати (Гр. 1264); изменьї, искати,
изроевь, изьимали (Гр. 1300); имати (Гр. 1371, Пещак 47);
исправа (Гр. 1387); не имають (Гр. 1389, Пещак 102); изломатса,
истраву, имати (Даг. 1407); избавити (Віл. 439 зв.); искали(Ж.
Ол. 98 зв.), издрал, им?ти (99); иглою, игру, сь играми, играль,
играеть, играчемь (ССк. І 243); исповйдати (Будньї 12 зв.) і т. п.
Втрата початкового ненаголошеного і зрідка засвідчена в
писемних пам'ятках насамперед галицького походження вже
190
з XI ст.: сц'Ьлїти (Будилович 182а), еьтр'ЬблієниА B47д), сьпо-
вЬдаеть C726); мать живьта в^чнаго (Голоскевич 10), б?са
ли маша A3), вйроу м?тє мн'Ь B4), мьздьі не мате F1 зв.), не
мамь A11 зв.) тощо, але значно частіше — у староукраїнських
пам'ятках, починаючи з XIV ст. Наприклад: здавна (Гр.
1301, 1388, Пещак 13, 87); не мамь (ЄПол. 9); маегь (Гр. 1322,
Пещак 20); мают (Гр. 1378 61); здавна A388, 1424 ССУМ І
392); маєть (Гр. 1395, Пещак 126); прити мает (ЄКС 41 зв.);
сполна (Гр. 1412, Розов 81); не мали (Гр. 1454, Русанівський І
103); маеть (Гр. 1458 40); згиноули A464, 1489 ССУМ І 392),
зволи(т) A497 391); не маєте (Ап. XV 34), не м?ю F3 зв.), во
сполнение F4); мает (Ап. К 124), збавити A65), сповідника
F21); зби(в)ши (АЖ 1582 39), не маючи A583 46), збили,
зранили A584 77), мели (86), маю(т) A00) і т. п.
Спорадичне відпадіння початкового ненаголошеного / на
білоруській мовній території відбувалося, очевидно,
синхронно з відповідним явищем у протоукраїнських говорах,—
найвірогідніше, протягом XII—XIII ст. У пам'ятках старобіло-
руської мови це явище засвідчене лише з XIV ст. Наприклад:
портьі с него снемь (Гр. 1300); менованому (Гр. 1389, Пещак
103); маю (Гр. 1498); зесромочонь (Стр. 10), зранена A1),
м'Ьла A1 зв.); маеть (Волхви 43), маєть бьіти D4 зв.), маеть
моць F0); мети (Ж. Ол. 97 зв.), здрапавши (99), м?ла (99 зв.);
маеть бьіти (Будньї 11), м?ль A3), маомь, справуютсд A3 зв.);
збавителю, збавили (ССк. І 214—215), зведати B17), зводать
B19), згиблое, згинуль B20), здавьна, здалека B22), меновати
B52) і т. п.
У південно-західних давньоруських говорах дуже рано
виявилася також тенденція до занепаду початкового
ненаголошеного і в запозиченнях — переважно у власних назвах.
Див., наприклад, др.: вь Єрихоо(н) (ЄО 103, 112, 113 зв.), Си-
дороу B74); Сидора (Пат. С 13 зв.), Єронимь A78 зв.); огь
Єрихона (Апр. 55 зв.), Сидора A90 зв.), Єрусалима B01); гоу-
мена (Вьіг. сб. 33 зв.); пр?дь гЬмономь (Голоскевич 100 зв.),
Сидора A29 зв.); оо(т) ієрихона (ЄОр. 29), скариотьскьіи (81,
97), Сидора A35 зв.); Сидорь (ЖС 521) та ін.; ст.-укр.: Ларісонь
(Гр. 1301, 1302, Пещак 14, 19); вь *6р(у)с(а)л(и)м1> (ЄПол.
11 зв.); Ларивунь (Гр. 1366, Пещак 40), Ларивона (Гр. 1378
56); Єрємиа (Гр. 1456, Русанівський І 107); Єрусалима (Ап.
К 118); Сидора (АЖ 1584 112) та ін.; ст.-бр.: /Якова (Гр.
1300 Я); Єроузале(ма) (Волхви 43), до Ордана, коу оорданоу
(85); Єросолимь (Будньї 11); Єрусалимь (ССк. І 245) і т. п.
Відпадіння початкового і зрідка засвідчене і в псковсько-
новгородській писемності XIII—XIV ст., але воно
пояснюється, очевидно, впливом південноруської писемної традиції, бо
для цього діалектного ареалу дане фонетичне явище в цілому
191
не властиве. Пор.: оу Єрехона (ЖОН 159 зв.); Сидора (ГВНиП
№ 332 поч. XIV ст.), Сидорь (№ 44 1373); со(т) Ларькша (Гр.
НБ № 91 XIV ст.), на Сидоре (№ 92 XIV ст.); Сидорь (Шахма-
тов № 6, 14, 32 ) і т. п.
За фонетичним явищем редукції початкового ненаголоше-
ного і ті протоукраїнські та протобілоруські говори, в яких
вона відбулася, виявляють типологічну подібність до
західнослов'янських мов. Пор.: п. §гас, тіес, зро\уіесІ2, але і§}а,
ч. Ьгаіі, Но «іго», тїіі, гроуесі, але іеЬІа, слц. Ьгаі', таі\
зроуесҐ, але іНІа, вл. Ьгас, тес, зроуесіг, але ]еЬ1а, нл. §)а,
§газ, тез, зкг)'а, зкф «іскра», 5ро\УЄ2. Протоукраїнські та
протобілоруські говори, в яких колишній початковий *\ь- вока-
лізувався в голосний повного творення і, типологічно близькі
до тих говорів, на базі яких сформувалися російська та
південнослов'янські мови, де голосний і в такій позиції
зберігається. Пор.: р. игла, игрйть, иметь, йсповедь, болг. игла, иг-
рйя, ймам, йзповед, м. игла, игра, има, исповед, схв. йгла, йгра,
йграти, ймати, ймам, йсповест, слн. і§1а, і§гаіі, ітеіі, ітат
тощо.
|
