Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.1. ПОЗИЦІЙНІ ЗМІНИ ЗРЕДУКОВАНИХ Ь ТА Ь
Занепад зредукованих голосних -ь та ь, що намітився ще в піз-
ньопраслов'янський період, на східнослов'янському грунті,
як і в інших слов'янських мовах, відбувався, як відомо,
двома шляхами залежно від їх позицій у слові: у слабкій позиції
(у кінцевих складах, перед складом з голосним повного
творення або із сильним зредукованим) ультракороткі голосні ще
більше скорочувалися і зникали, а в сильній позиції (у складі
перед слабким зредукованим, перед сонорними /?, л і, можливо,
в окремих випадках — під наголосом та перед групою
приголосних) вони зазнавали подовження й перетворювалися в
нормальні короткі голосні і, як правило, зливалися з
відповідними східнослов'янськими короткими голосними о, є. Хоч
обидва ці процеси взаемозумовлені й неподільні, все ж таки є
підстави вважати, що перший з них передував другому: саме
занепад слабких зредукованих зумовив подовження
(вокалізацію) зредукованих у сильній позиції й перетворення їх у
голосні о, є повного творення [Історія укр. мови 1979 : 178].
Щодо визначення позиції зредукованих у слові слід
зауважити, що традиційне уявлення, ніби зредуковані голосні
початкового складу під наголосом були завжди сильними [Фортуна-
тов 1956 : 294—295; Шахматов 1915 : 245; Якубинский 1953 :
140—141; Бернштейн 1961 : 249; Борковский, Кузнецов 1965 ; 100—101; Історія укр. мови 1979 : 175 та ін.1, деякі сучасні
дослідники вважають помилковим і доводять, що в
давньоруській мові сила чи слабкість зредукованих ніяк не залежала
від акцентуації [Зализняк 1981:30—31; Скляренко 1983:
21—22, 81—83, 220].
На відміну від південнослов'янських мов, де занепад т>
і ь відбувався протягом IX—X ст. і на кінець X ст. повністю
завершився, у давньоруських говорах цей процес закінчився
аж у XIII ст. Проте в різних давньоруських мовних ареалах
він відбувався не одночасно. Найраніше зредуковані т>, ь
занепали в західній частині південноруського діалектного
масиву (найвірогідніше, говори нащадків південної частини
літописних волинян, тиверців, хорватів, уличів). В одній з най-
раніших датованих пам'яток давньоруської мови з галицько-
волинського регіону—ЄД 1164 р. написання о, є на місці
етимологічних т>, ь становлять у різних позиціях 96—100 %,
а пропуски кореневих -5, ь у слабкій позиції — 90 %, причому
є непрямі свідчення, що й випадки збереження -5, б також не
відповідали живій вимові ІМалкова 1966 : 240, 242, 244]. Це —
факультативна орфографічна норма, яка свідчить про те, що
у вимові писаря ЄД 1164 р. зредукованих голосних як окремих
фонем уже не було [Филин 1972 : 220], як не було їх і в
мовленні населення майбутньої Галицько-Волинської землі. Більше
того, на 1164 р. тут уже віджила навіть традиція вживати
літери -5, ь на місці колишніх зредукованих у коренях слів, хоч,
слід гадати, місцеві писарі не уникли цього етапу в давніших
творах, які до нас не дійшли. Послідовно простежити
інфільтрацію літер о, є у писемну мову на місце занепалих ^, ь немає
можливості через відсутність відповідних давньоруських
пам'яток. ЄД 1164 р., безперечно, відбиває пізній етап цього
процесу, для якого дана пам'ятка не може бути «точкою
відліку». Звертає на себе увагу й той факт, що в ЄД 1164 р., як і в
деяких інших південноруських рукописах XII ст., чітко
відображено нескладовий звук у, який виник на місці вь у
позиції перед приголосним після занепаду зредукованих [Мал-
кова 1966 : 295]. Отже, для писаря цієї пам'ятки опозиція
в — у вже була звичайним явищем, що могло бути лише
значно пізніше занепаду зредукованих. З усього цього
випливає важливий висновок: у цілому слушна думка О. О. Шахма-
това і більшості сучасних славістів про те, що занепад
зредукованих у південноруських говорах завершився в другій
половині XII ст. [Филин 1972 : 219], стосовно давньоруських
говорів у галицько-волинському ареалі потребує корективу
напрямі поглиблення датування принаймні на одне століття:
завершення цього процесу у відзначених говорах слід
віднести до середини XI ст.
173
Вірогідно, що синхронно із завершенням занепаду
зредукованих у протогалицько-волинських говорах закінчився
занепад слабких зредукованих у кореневому складі слова типу
кьто, вьдова, патлати і т. п. і досяг зеніту процес
вокалізації сильних зредукованих в інших південноруських говорах
(колишніх деревлян, полян, сіверян).- На такий висновок
наводять давньоруські писемні пам'ятки XI—XII ст., які дають
можливість встановити послідовність занепаду зредукованих
голосних у слабкій позиції. Найраніше вони занепали в
кореневих (переважно перших) складах слова. Ці випадки масово
засвідчені в найдавніших пам'ятках, що дійшли до нас, тобто
з другої половини XI ст., і ще більше — в пам'ятках XII ст.
Наприклад: кто (ЄР 2 зв.), никто C зв.); книгамь (ЄО 9, 15),
кназь (ТН 1068); вса (Изб. 1073 8зв.), мьгЬти C5 зв.), створиши
(89 зв.), алкати A94 зв.), всЬхь B37 зв.); книгьі (Изб. 1076
1 зв.), двє (89 зв.), много (97), зло A05 зв.), всЬхь A31); мнЬ
(ЄА 86), два (92), наг|)а (=напьса) A67зв.); кто (ЄТур. 17), почто
B0); что (Будилович 12 г), многь C5г, 476, 55д); п'тица (Пат.
С 79), в'са (87 зв.), к'нигьі (94 зв., 158), м'ного A70 зв.); всакь
(Апр. 5), зла C2); Всєволодь (Гр. М 1130); кнагьіни, всеволо-
жа (Вьісоцкий І №25 XII ст.); книгьі (ЄГ 1144 1), два G), вса
(ЗО); книгахь (Ап. X 88 зв.), ничто (89), вси A23); кде (ЄТ
№ 7 3 зв.), зла (8 зв.), чтеть (9); много (Вьіг. сб.8 зв.); злов-Ьрь-
не (Усп.сб. 107б),бральсА B576) і т. п. Проте навіть у межах
кореневих складів простежується своя послідовність занепаду
слабких зредукованих. Як встановлено численними
дослідженнями, систематизованими й узагальненими М. А.
Жовтобрюхом, втрата слабких і>, ь найраніше почалася в тих кореневих
складах, у яких слабкі зредуковані не чергувалися з
сильними в інших формах того самого або споріднених слів (кьто,
вьдова), а серед цієї групи, вірогідно, слабкі ?>, ь найраніше
втрачалися тоді, коли поряд з ними стояли несонорні
приголосні (кьто, чьто), потім — коли поряд з слабким
зредукованим стояв лише один сонант (кшига, бьрати), ще пізніше —
коли слабкі г, ь перебували між двома сонантами (мшого,
мглва, мьнЬ і т. п.) [Історія укр. мови 1979 : 179—180].
Другий етап — занепад слабких зредукованих у середині слова,
але не в першому складі — в основному завершився,
вірогідно, в кінці XI — на початку XII ст. В усякому разі,
давньоруські пам'ятки південного походження вже з другої
половини XII ст. чітко відбивають пропуски літер ?>, ь у середині
слова. Пор.: вьзалка (ЄО 93), сребро A96, 203), особноіе (Изб.
1073 12), разоумна B0 зв.); образноіє (Будилович 125а), гор-
каго A346), оусЬк'ноувь A61); родитсА (ЄТ № 7 5), четьірми
F), в'Ьрн'ь G зв.); шьптати (Вьіг. сб. 4); угодника (Усп. сб.
23 зв.), пршгЬжно C3), колесници A75в); пожни (Варлаам);
174
в^чньїи (ЄПут. 76), призвать A29), плачте A45) і т. п. На
третьому етапі (перша половина XII ст.) слабкі зредуковані
остаточно зникли також і в кінцевих складах слова (стол'ь, ночь >
стол, нон), і, нарешті, на середину XII ст. у південноруських
говорах ці слабкі ультракороткі звуки занепали також і в
усіх інших позиціях — у коренях, де вони чергувалися із
сильними зредукованими в тому самому слові (сьта, дьнл —
сьті), дьнь) та в інших морфемах типу сьтворити, душьно
[Історія укр. мови 1979 : 180]. Проте якщо зникнення
зредукованого призводило до важкого для вимови збігу
приголосних типу -мст-, -тсн-, -дек- тощо, зредуковані зберігалися
навіть у XII ст. і послідовно позначалися на письмі [Мель-
ничук 1983 : 121—123].
Про ранній занепад зредукованих у південноруських
говорах свідчить також постійне сплутування літер ?>, ь уже в
найдавніших писемних пам'ятках південного походження. Пор.
написання ь замість ь: бисьрь (Изб. 1073 18), правьдьньїи B9),
жьртвоу C3 зв.), (о(т)шьдьша G2), льгьчае G5), тьмами
(86 зв.), вьдовьі (91), многашьдьі A07), чьто A14 зв.), гЬлесь-
ньшхь A19); польза (Будилович 2а), мьзда C6а), чюдьно
E26), гьмьі F0а, 67а), мьнащє (85а), дьнь B07г), погьі&Ьль
C22г); имамь (Вьіг. сб. 25 зв.), предьнихь A34); вьсЬмь
(Голоскевич ЗО), доньдеже C7 зв.), юцьтьно вино (95 зв.) і т. п.
Написання ь замість ?>: им'Ьль (Изб. 1073 31), пгЬвьмь A03),
обьходить A32), сьньї A51 зв.), мьнога, кьнигь A55), зьл'Ьи
A84 зв.), дьвЬсьгЬ A88), изгьнани A91 зв.), крокодиль B57 зв.);
бьчела (Будилович 32 г), сладько C66), кьнига F0а, 3106),
дарь B08а), звЬздь C26г), словьмь C64г), кьто C74д), всегь-
да C76а); скьрбь (ЄТ №7 170); зьл'Ьчь (Вьіг. сб. 112 зв.);
самарднинь (Голоскевич 53), мьного G8) і т. п. Про занепад
зредукованих принаймні в деяких позиціях уже в середині
XI ст. у всьому південноруськом у діалектному ареалі
свідчить процес асиміляції приголосних у давньоруських говорах,
відображений, наприклад, у написанні прийменника з
іменником ищрева (=изь чрева) (ЄА 39), своєрідність передачі
дієслівної форми наі|?а (=напьса) A67 зв.), що стали
можливими лише після занепаду тз, ь у слабкій позиції.
У другій половині XII ст., слід гадати, завершився також
процес заміни зредукованих -5, ь у сильній позиції голосними
повного творення о, є. Випадки написання замість ь, ь літер
о, є засвідчені, починаючи з пам'яток XI ст., а в другій
половині XII ст. такі написання вже регулярні [Филин 1972 :
220]. Пор.: шедь (ЄА 89), тогда (Будилович 51г), гладокь
(80а), добелии B13д), воспоминати B75 зв.), весь (ЄД 1164 3 зв.,
4 зв.), силень C зв.), агнець E), держите (8 зв.), кровь
A6), со мною B1 зв.), стоуденєць B2); вь собори (ЄТ№ 7 72);
175
польну (Вьіг. сб. 8 зв.), темьньш (Ґ2 зв.), гордостию (90 зв.);
пришедь (Усп. сб. 136); кр?покь (ЖС 39); праведнаго (ЄПут.
147) і т. п. Значно частіше спостерігається плутання
зредукованих т>, ь та етимологічних о, е> як, наприклад: кото (Бу-
дилович 786), безо о(т)ца A48а), мойого B606); пльдь (ЄТ
№ 7 286), свькровь C8в), бьздьнад (99в), сьбою A56в, 221а);
кьнєчьнаьл (Вьіг. сб. 60), тьчащи A34 зв.), кото (90 зв.), вьрхо-
ню ризу B09), искаху водови и сиротьі (Усп. сб. 121а) і т. п.
У північних давньоруських говорах занепад зредукованих
ь, ь розпочався, вірогідно, з XI ст., але відбувався значно
повільніше й завершився лише в ХНІ ст. Занепад т>, ь у
слабкій позиції (особливо в першому складі, де слабкі зредуковані
не чергувалися з сильними) досить часто відображають
найдавніші псковсько-новгородські пам'ятки кінця XI ст. і
пізніші пам'ятки з суміжних ареалів. Пор.: в?нци (Мин. сент.
1095 16), чтоуть B8), мнихомь (ЗО), в'Ьрно C6), двама G3),
птиче G4), дшерь (82); много (Мин. окт. 1096 45), вса E0),
зльїхь A41), кто A87); двоици (Мин. нояб. 1097 66 зв.), всемь
F9), злаго A40 зв.); вьзми (Гр. НБ № 84 руб. XI—XII ст.),
на мн'Ь, присли, не прислеши, мн? (№ 155 І п. XII ст.), ство-
рд (№ 87 XII ст.); кто (ПНЧ 19), доволно C5), старьць C5 зв.),
полза C7, 39); напсахь (Гр. НБ № 138 II п. XIII ст.) і т. п.
Ідив. також: Аванесов 1955:82]. Прояснення зредукованих
-5, ь > о, є починає відображатися також досить рано: жєсто-
сєрьдьїимь (Мин. сент. 1095 122), ко цюди (Гр. НБ № 159
І п. XII ст.), гривень (№ 168 II п. XII ст.), ко мн^
(№ 21 XII ст.), рожь (№ 23 XII ст.); жертва (ПНЧ 118, 120 зв.,
122), праведьньїи A18, 120, 121 зв.), мертвь A18 зв., 119),
держати A19, 120, 121, 129, 130), терп-Ьти A20, 123, 127),
темница A28), полезьньїи A30); заволочкое (Гр. НБ № 143
І п. XIII ст.), надо мною (№ 183 сер. XIV ст.) і т. п.
Про активність процесу занепаду зредукованих -5, ь у
псковсько-новгородських і в суміжних говорах свідчить
також змішування на письмі літер -ь, ь і вживання їх на місці
етимологічних голосних, а літер о, є — на місці колишніх
слабких зредукованих тз, ь. Наприклад: а) змішування літер
т> та ь: жьгомь — жєгомь (Мин. сент. 1095 26), гЬльмь (96) —
гЬльмь A01), домьмь A65) —домьмь A75), крьвьнаго D3),
бьчела A49), крьвьньшми A55), вьдовицамь A72); доньдеже
(Мин. окт. 1096 136), приьггьнь A49), со(т) младь ногьть B02),
дьв'Ьма B04); любьве (Мин. нояб. 1097 4 зв.), млЬкомь B4, 26 зв.),
грЬховь C7 зв.), красьнь D8), тьмоу E6 зв.), правьдоу F9 зв.),
грьзнь (=грьзнь) (ПНЧ 68 зв.) і т. п.; б) змішування літер
т>, ь — о, є: крЬпьсть (Мин. сент. 109527), весе (85), н(е)б(е)сє-
нак\ A34), кьличьствомь A46), ковєчєгь A80), чьрьтого B10),
ко прЬстоло B26); с нимо (Гр. НБ № 142 II п. XII ст.); служе-
176
боу (ПНЧ 157), словьса A59), бучитьлд A60 зв.), товордть
A63), грЬшеникь A63 зв.), моноги A64 зв.), весего A68 зв.),
тьбе A71), вьла(=вола) A71 зв.), источеникь B02 зв.); гри-
вено (Гр. НБ № 148 сер. XIII ст.), дькьнчаль, сь мнью, до-
смьтрити, своєгь, тьбЬ (№ 142 II п. XIII ст.), даже ми пити
(ЄМ 1358 18в) і т. п.
Наведені приклади підтверджують висловлену раніше
думку багатьох дослідників, що в псковсько-новгородських
говорах зредуковані ^, ь у слабкій позиції зникли в другій
половині XI ст., а в сильній позиції переходили в голосні
повного творення переважно протягом другої половини XII ст.
[Карнеева 1917 : 28; Арциховский, Борковский 1958 а : 101,
1958 6 : 93, 1963 : 202] і завершився цей процес,
найвірогідніше, в першій половині XIII ст. [Филин 1972 : 220]. . 5
Таким чином, за процесом занепаду зредукованих т>, ь усі
давньоруські говори виявили типологічну спільність, але
північні давньоруські говори протиставилися південним значно
повільнішим ходом цього процесу.
|
| Категория: Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ | Добавил: Blacklady (01.09.2009)
|
| Просмотров: 398
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
