Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
3.3.2.8.3. Диспалаталізація ц
Африката ц> як і шиплячі приголосні, в східнослов'янських
говорах здавна була м'якою, що й відображено в найраніших
давньоруських писемних пам'ятках. Пор.: кь овьцамь (ЄР
1 зв.), овьца (ЄО 35 зв.), патьница C6), о(т)цю (Изб. 1073 10,
21), вьдовицю B8), пьтицю E0), млапєпьць A16), бес коньца
(Изб. 1076 108), житьшща A83 зв.), старьць B34 зв., 239), на
166
оулицдхь B67); овьца (ЄА 6), коньць (Пс. Чуд. 7), на овьца
A16); вь тьмьницю (Апр. 5 зв.), птиць C3), пьшеницю C9 зв.),
по лицю A20); нарицАїемьіи (ЄГ 1144 Амф. І 5), пшєнїцю вь
жїтнїцю B1), тьмніцю C9, 205, 288), слішьца A07, 226, 324),
овьцамь A15), до конца A22, 398), птицамь A89), коупьцю
A97), десницю D87); пшеницю (Ап. X 42 зв.), вь тьмницю
F2 зв.), сьлньца (Вьіг. сб. 7 зв.), багрАницю A02 зв.); лица
(ПНЧ 101), нарицАти A12), до коньца A22 зв.), блудницд
(Єфр. Сирин 1), лицю B42), чрьницдми (Вьісоцкий І № 23
XII ст.); м(єса)ца (Вьісоцкий II № 152 XII ст.), вьжитьницю
(ЄОр. 13 зв.), по лицю (88), близньць (95), пшеницю A06 зв.);
творець (ЖС 1, 159), лиць (9), конець B9, 101), пшеницю
(ЛГВ 792), кремАнецькои (838) і т. п. Проте в значному ареалі
давньоруських говорів на певному етапі їх розвитку
виявилась тенденція до ствердіння етимологічного ц\ За даними
сучасної лінгвогеографії, ця тенденція найпослідовніше
реалізувалася в білоруських, значною мірою — в російських і
найменше — в українських говорах (крім північного наріччя).
Таким чином, лінгвогеографічні свідчення вказують на
білоруський мозний ареал, включаючи й усі поліські говори,
як на епіцентр диспалаталізації етимологічного ц\ по
відношенню до якого російські й особливо українські говори
виявились периферійними.
Безвиняткова реалізація тенденції до диспалаталізації
етимологічного ц' у білоруських говорах, що відбулась тут з
послідовністю фонетичного закону, на нашу думку, може свідчити
про типологічний зв'язок цього процесу з диспалаталізаціею
шиплячих. Ствердіння ц' почалося, очевидно, досить рано, ще
в дописемний період, але, мабуть, дещо пізніше, ніж
ствердіння шиплячих і, вірогідно, відбувалося нерівномірно в
часі та просторі. В усякому разі, на середину XI ст. (тобто
на час, від якого збереглись давньоруські писемні пам'ятки)
стверділа африката ц, мабуть, уже була відома принаймні
деяким давньоруським говорам, що й відбивають найдавніші
пам'ятки, в яких (хоч і зрідка) після ц вживаються літери а,
оу (а), -5. Пор.: овьцамь (ЄО 36); нарицатисА (Изб. 1073 ЗО),
пришельца D4), пикшица E6), коньца E7), д'Ьвица A04 зв.),
творьцА A44), нарицати A94 зв.), пьшеница B32 зв.); по
оулицамь (Изб. 1076 20), творьца G7), вь тьмьницахь A09 зв.),
лица A44); троица (Будилович 241д); коньца (Пс. Чуд. ЗО),
овьца A16 зв.); старьца (Пат. С 75), обийца A37); пшениііа
(Ап. X 171, ПНЧ 191); криница (ПНЧ 199); пьшеницу (Усп.
сб. 506, 164в), вь тьмьницахь A35а), голоубицу C016) і т. п.
Вважати такі написання в усіх випадках тотожними з цА% цю,
ць тощо [Історія укр. мови 1979 : 315] немає достатніх підстав,
ЗРажаювд на досить високу внормованість давньоруської
1§7
писемності. До того ж, таке саме спорадичне позначення диспа-
латалізованого ц на тлі переважаючих традиційних написань
простежується і в старобілоруській писемності аж до
середини XVI ст., хоч завершеність ствердіння етимологічного ц"
на цей час в усіх білоруських говорах не викликає жодного
сумніву. Найвірогідніше, в давньоруських пам'ятках
спорадично відбита цілком реальна мовна риса поліських та
північніших від них протобілоруських говорів — поступова диспа-
латалізація цієї африкати.
За даними АУМ (т. 1, к. 112; т. 2, к. 98), твердий ц у кінці
слів (хлбпец, удовец, жнец), перед а (вулица, терница, зови-
ца) та перед флексійним у (на вулицу) ще й нині засвідчений
у берестейських, середньополіських північніше Коростеня,
у центральних та північних східнополіських говірках.
Очевидно, рання ізоглоса цього явища, як і ізоглоси ряду інших
особливостей сучасного північного наріччя української мови,
проходила значно південніше й поступово відступала на
північ. Таким чином, ареал поліських говорів становив південну
периферію великого етномовного регіону з ствердінням
шиплячих і ц\ що згодом стали характерною особливістю білоруських
говорів.
У білоруській мові простежити розвиток диспалаталізації
етимологічного цу за старобілоруською писемністю майже
неможливо, оскільки ранні білоруські пам'ятки з південно-
західного мовного ареалу не збереглися, а ті, що дійшли до
нас, відносяться переважно до смоленсько-полоцького та ві-
ленсько-ризького регіонів, де стверділий ц, очевидно,
поширився пізніше. Тому цілком закономірно, що в писемних
пам'ятках XIII—XV ст. з білоруського мовного ареалу
переважають традиційні написання з позначенням палатальності
ц\ Пор.: немчицю, вЬсцю, коупци (Дог. См. А 1229); купець,
к Полоцьку, в^сцю, истцю, купцюви (Даг. 1407); н?мьци
(Віл. 439), гонець D41); ланцюхи (Стр. 10); оулици, на конци
(Волхви 43), моць, торговець D3 зв.), местцд(х) D5), границь
D8), наложниць, правицю F7); молодець, облюбеницю,
перстенець (Ж. Ол. 97), конець (98 зв.) та ін. Поодинокі випадки
стверділого ц трапляються з XIII ст., але навіть у XV ст.
він фіксується спорадично. Пор.: немцомь (Дог. См. б, Гр. см.
35, 36); немьцомь (Гр. 1284 II); полоцко(го), к Полоцку, оу
Полоцку G разів), до Полоцка, истьца (Даг. 1407); смольцованє
воску (Гр. 1463); к ПолоцкН (Віл. 440); пд(т)надцать (Волхви
41), вси мЬстца D4), молодицоу, собецана D4 зв.), працами
E7), пшеница F9), каплица, на тьі(х) м^стцахь F9 зв.), о(т)ще-
пенцов G8); селицького (ЛМ 105) та ін.
У російській діалектній зоні диспалаталізація ц" відбулася
досить пізно,— на думку дослідників, не раніше середини
168
XV ст. [Борковский, Кузнецов 1965 : 161], а, можливо, і в
XVI ст. [Иванов 1964 : 256; Горшкова, Хабургаев 1981 : 77].
Проте це фонетичне явище, як і диспалаталізація шиплячих
ж' і иі\ найвірогідніше, відбувалося в різних російських
говорах неодночасно. Тенденція до ствердіння ц\ на наш погляд,
найраніше могла виникнути в давніх
псковсько-новгородських говірках, оскільки вони генетично пов'язані з
праслов'янськими говорами південнобалтійського ареалу, де процес
диспалаталізації шиплячих і свистячого с* був сильним і дуже
послідовним. Час виникнення цієї тенденції встановити
важко. Давня писемність псковсько-новгородських і суміжних
земель відбиває переважно традиційне написання після ц
літер А, ю, ь. Наприклад: божницд (Варлаам); чюдотворцА
(КЄфр. 10), патидєсатьница A6); ко цюди (Гр. НБ № 159 І п.
XII ст.), вороньцА (№ 332 руб. XII—XIII ст.); самовидець
(СПРЗ 246 зв.), новгородьцА (Гр. Н 1264—1265 240); пти-
цамь (ЄПск. І 64); ц(а)р(и)цд (93), пшеници, куници (Гр. НБ
№ 136 XIV ст.), сороцицю (№ 43 XIV ст.), куницю (№ 2 руб.
XIV—XV ст.); кКпци (Гр. Н 1471 280); совцю (Шахматов
№|2, 3, 22), отьцю, чернець (№ 9), конець (№ 22), за телицю
(№ 29), і т. п. Проте досить рано в пам'ятках із цього ж ареалу
зрідка трапляються й написання після ц літер а, оу, т>, як,
наприклад: гюрьгевицоу (Гр. НБ № 119 руб. XI—XII ст.),
Пьтровиць (№ 158 поч. XII ст.), исполовницоу, телицоу (№ 112
XIII ст.), о(т)цоу (ЄПск. І 166); оулица (Шахматов №5), конь-
ца (№ 9), конца (№ 22) та ін. Дослідники цієї писемності
переконані, що подібні написання не свідчать про ствердіння
ц і навіть щодо ділової писемності вважають, що «ц було
м'яким у вимові авторів грамот, що відносяться не тільки
до XIV, але й до XV ст.» [Арциховский, Борковский 1963 :
212; пор. ще: Аванесов 1955 : 97]. На їх думку, про
ствердіння ц не свідчать і написання цо, цобь, цого, цолов'Ька, «які
вказують на ц'о, а не на цо» [Арциховский, Борковский 1958а :
105]. Такі міркування, звичайно, не безпідставні, але, мабуть,
занадто категоричні: немає переконливих доказів, що сполуки
ца, цу, цо, ць протягом XI—XV ст. ніде й ніколи не могли
позначати стверділого ц. Особливо непереконливим видається
такий висновок щодо ділової писемності, зокрема
новгородських берестяних грамот, у яких цілий комплекс мовних
особливостей вказує на поєднання в них традиційних
стереотипів давнього письма з місцевими живомовними
особливостями.
Таким чином, диспалаталізація ц' у давньоруських говорах
виявлялася по-різному і, найвірогідніше, не була синхронна
ні в часі, ні в просторі. За цим фонетичним явищем протобі-
лоруські, проторосійські говори та предкц північних говорів
169
української мови виявили типологічну близькість з польською,
чеською, словацькою, верхньо- і нижньолужицькою,
болгарською, сербохорватською і словенською мовами та з деякими
південними давньоруськими говорами — основою південно-
західного наріччя української мови, де свистячий ц повністю
ствердів [Вступ 1966 :97], і протиставилися більшості півден-
норуських говорів, які в основному зберегли палатальність
цього приголосного.
|
| Категория: Г. П. ПІВТОРАК - ФОРМУВАННЯ І ДІАЛЕКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ МОВИ | Добавил: Blacklady (01.09.2009)
|
| Просмотров: 165
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
