Статистика
Онлайн всего: 13 Гостей: 13 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
Розділ 5 АМЕРИКАНСЬКИЙ РОМАНТИЗМ
Формування американської культури, зокрема оригінальної національної художньої літератури, відбувалося паралельно з бурхливим розвитком самих Сполучених Штатів як незалежної держави. Молода країна невпинно розширювала свою територію на Захід, Південь і Північ, стрімко й масштабно формувала власну економіку, торгівлю, промисловість, фінанси, транспорт, розбудовувала і закладала нові міста та поселення, енергійно провадила самостійну політику. Ривок від невеличких європейських колоній, розташованих на відносно вузькій смузі землі вздовж східного узбережжя континенту, ще тисячами ниток зв'язаних із материнським Старим Світом, до великої і всезростаючої суверенної держави, яка простяглася від Атлантичного до Тихого океану, від Великих озер до Мексиканської затоки — цей ривок відбувався карколомними темпами.
Після перемоги американських колоній у боротьбі за незалежність (1775 — 1783), проголошення суверенних Сполучених Штатів (1776), прийняття Конституції 1787 р. і революційного проголошення республіканського устрою, після другої успішної війни проти Англії в 1812р. здавалося, що ніщо не стоїть на перешкоді позитивного здійснення одного з найбільших експериментів в історії людства — створення в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового суспільного устрою, про який століттями мріяло людство. Цим був зумовлений ентузіазм, оптимізм, віра в світле майбутнє, такі характерні для більшості американців на початку XIX ст. З окремих, досить різних за своїм національним складом, звичаями, релігійними переконаннями, мовними особливостями, регіонів поступово складається єдина держава, а в ній єдина американська нація,
пройнята духом патріотизму й переконанням у своїх перевагах над народами Старого Світу.
Створення національної культури, гідної молодого динамічного народу, проголошується невідкладним завданням зі шпальт газет, сторінок книг, кафедр лекторів. Доба піднесення національного духу, формування національного менталітету і самосвідомості була за своїм характером романтичною. І так щасливо співпало, що саме в цей час провідним напрямом у мистецтві й літературі Англії, Німеччини, Франції стає романтизм, і американські художники саме в ньому знаходять співзвучність своїм ідейно-художнім шуканням. Видатний майстер короткої прози Френсіс Брет Гарт у статті "Виникнення короткого оповідання" (1899), характеризуючи літературну ситуацію у власній країні на початку XIX ст., писав: "Те, що називалося американською літературою, все ще перебувало в рамках англійських методів або виходило з англійських взірців. Кращі письменники або відправлялися в пошуках натхнення за тридев'ять земель, або, змушені обмежуватися місцевим матеріалом, зверталися до історії та легенд; у художньому сенсі вони віддавалися спогляданню власної країни і рідко спостереженню. Література тулилася на вузькій смужці Атлантичного узбережжя, дослухаючись до віянь із чужих берегів, до шумів інших земель, а не до голосів власної країни... Створювалося враження, що американський народ, вивільнившись з-під англійського ярма в сферах урядовій, політичній і національного розвитку, здивувавши Старий Світ винахідливістю й оригінальністю практичних ідей, ніяк не міг вивільнитися з тенет англійського літературного прецеденту".
"Вивільнення з тенет англійського (і не лише англійського) літературного прецеденту" відбувалося поступово. Розриву з європейською художньою традицією не сталося. Американський романтизм продовжував і розвивав на новому матеріалі у своєрідних національних умовах традиції європейських майстрів, передусім Вальтера Скотта і німецьких романтиків, зокрема Гофмана. Дуже значним був вплив естетичних і філософських ідей Колріджа, через нього американці прилучалися до провідних принципів нового літературного напряму, його критичні й теоретичні статті знайомили із засадами німецьких романтиків, привертали пильну увагу до творчості Шекспіра, котрий став для багатьох американських романтиків справжнім кумиром.
Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. Взагалі, американські романтики не поривали з Просвітництвом. В їхній творчості досить часто відбувався певний синтез просвітительських ідей і нових романтичних форм. З іншого боку, у творчості одного й того ж художника зустрічаємо періоди, наближені до просвітительського реалізму і суто романтичні. Зокрема, це стосується творчості першого великого романтика
Сполучених Штатів Вашингтона Ірвінга. Вся філософія трансцендентпаліс-тів на чолі з найбільшим мислителем того часу в Новому Світі Ральфом Волдо Емерсоном була якнайтісніше пов'язана з комплексом ідей революційної Франції і Просвітництвом.
Головним гаслом трансценденталістів було гасло "довіри до себе"—тобто незалежності індивіда, віри в свої сили, свою волю. Американський індивідуалізм, чиїми адептами стали послідовники Емерсона, був породженням революційних ідей свободи і рівних прав особистості, яка не повинна підкорятися ані волі окремих тиранів, ані несправедливим законам тиранічної держави. З іншого боку, самі умови існування більшості громадян нової держави — "піонерів", необхідність постійної боротьби за відвоювання землі у нетрях і пустелях, у корінних жителів континенту — індіанців, що в ній можна покладатися лише на власні сили, боротьби як важкої фізичної праці й оборони здобутого цією працею, як і ціла низка інших причин, сприяли укоріненню не колективістських, а індивідуалістських начал у національному американському характері. Пропагандистами цих начал виступали транс-ценденталісти. Вернон Л. Паррінгтон — автор класичного твору "Основні течії американської думки" (1922), будучи прихильником реалізму, досить критично оцінював доробок вітчизняних романтиків, однак до Емерсона і деяких інших трансценденталістів він ставився надто шанобливо, високо цінував їхній внесок у духовний світ свого народу. Головними творами Емерсона він вважає два есе: "Американський вчений", що "є квінтесенцією транс-ценденталістського індивідуалізму" і "Звернення до студентів богословського факультету", яке "є Євангелієм трансценденталістської віри". Паррінгтон пише: "Відволікаючись від ідеалістичної фразеології, стилістичних краси-востей і пристрасної піднесеності філософії Емерсона, можна сформулювати її основну ідею у такий спосіб: в людській особистості закладено божественне начало. Приймаючи себе, він приймав своїх ближніх і приймав Бога. Він мислив всесвіт як божественне ціле, центром якого є (для себе самого) кожна людина, котра випромінює життя, що його вбирає в себе звідусіль, людина вічна, оновлена, не така, як раніше. Закон, який керує світом речей, не поширюється на свідомість. Власне Я — це вищий суверенітет, і той, хто визнає над собою владу нижчого порядку, зрікається свого суверенітету... Апофеоз індивідуалізму — ось як у двох словах можна схарактеризувати кредо Емерсона".
Трансценденталісти виступали суспільними утопістами. При цьому гасло "довіри до себе", за умови його практичного втілення, набувало в парадоксальний спосіб прямо протилежних форм. З одного боку — це створення комун на зразок уславленої Брук Фарм, певної спільноти незалежних особистостей, а з іншого — це експеримент письменника і мислителя Генрі Торо,
який прожив багато місяців у цілковитій самотності на березі Волденського ставка в Конкорді, в лісі, спостерігаючи життя природи і забезпечуючи своє існування працею власних рук. Наслідком цього експерименту на собі самому стала книжка "Волден або Життя у лісі" — видатний твір трансценденталізму, який має великі художні достоїнства і увійшов у класику американської літератури.
Незалежно від того, поділяли чи ні значні американські романтики ідеї Емерсона і Торо, вони відбивали їх безпосередньо чи опосередковано у своїй творчості. Ці ідеї, так би мовити, носилися в повітрі, ними було пройняте все художнє життя континенту. Віра в демократію (але не демократію простої більшості, галасливу "демократію" черні), переконаність у праві кожної людини на свободу і щастя, на незалежно обраний життєвий шлях, як і переконаність у рівності всіх — багатих і бідних, білих, чорних або червоношкірих, — щодо їхніх людських і громадянських прав та інші схожі прогресивні думки, які розкривалися у творах і виступах трансценденталістів, не могли не впливати на американську творчу інтелігенцію.
За часовими межами американський романтизм розвивався трохи пізніше від західноєвропейського. Він охоплює період з кінця десятих і до початку шістдесятих років XIX ст. Про межі цього напряму в Америці точилися дискусії, та нема підстав сумніватися в тому, що за точку відліку можна вважати появу книжки романтичних новел В. Ірвінга у 1819 р. Щодо кінцевої межі, то тут суперечностей не виникало. Американський романтизм сходить зі сцени в переломний період історії Сполучених Штатів — у роки громадянської війни між Півднем і Північчю.
Остаточна перемога промислової капіталістичної Півночі над сільськогосподарським рабовласницьким Півднем збігається з тотальним поширенням у літературі реалістичного напряму. Те, що було лише елементами реалістичного зображення в системі романтизму, стає цілісною концепцією художнього відтворення життя. Однак це не означає, що романтизм цілком зникає з творів американських авторів. Він входить — як окремі структури, характери, теми, елементи форми — у творчість багатьох письменників-реаліс-тів. Пригодницькі, морські, ковбойські романи, художня проза про подорожі в далекі землі й шляхами власної країни черпають з арсеналу романтичної прози надто багато. Не випадково і в XX ст. зберігає своє значення розподіл великої прози на "поVе^" і "готапсе", запропонований ще Готорном. При цьому "готапсе" зберігає близькість до поетики романтизму, особливо щодо зображення великих почуттів і пристрастей. "Романтичність" притаманна творам таких всесвітньо відомих письменників-реалістів, як Джек Лондон або Ернест Хемінгуей, зокрема в зображенні сильних духом індивідуалістів, "героїв кодексу", схожих на героїв Купера або Мелвілла. Такий зв'язок
американського реалізму з національним романтизмом складався досить органічно хоча б тому, що і в творах "чистих" романтиків існували реалістичні риси, а деяких з них відносять і до романтиків, і до реалістів, як наприклад, Генрі Лонгфелло або Волта Вітмена.
Науковці вирізняють у романтизмі США два етапи — ранній, до якого відносять передусім творчість Ірвінга і Купера, і зрілий, чи пізній, — його репрезентантами виступають Готорн, По і Мелвілл. Цей розподіл досить умовний. Зокрема, приналежність Едгара По до пізнього романтизму щонайменше дискусійна. Його творчість припадає на 30-ті — 40-ві роки XIX ст., коли ще продовжувалася літературна діяльність Ірвінга і Купера, активно діяли трансценденталісти Емерсон, Торо, Фаулер. Якщо вже поділяти американський романтизм на періоди, то творчість По і трансценден-талістів треба було б віднести до другого — перехідного періоду, а Готорна, Мелвілла і Вітмена — до третього, хоча і тут буде багато умовного.
Важливо підкреслити, що суттєва відмінність творів, написаних у 20 — 30-х роках, і тих, які з'явилися пізніше, полягала, насамперед, у їхньому загальному настрої. Оптимізм раннього етапу американського романтизму, історично обумовлений після завоювання незалежності в добу розбудови держави, коли все перебувало у процесі становлення й недоліки здавалися випадковими і такими, які легко виправити, пропагуючи позитивні принципи, — цей оптимізм повільно поступається місцем критичним спостереженням над реальним втіленням гасел засновників американської республіки, ідеологів нового справедливого ладу. На сонці молодого суспільства виявляється все більше плям. Критичні елементи нагромаджуються. Вразливі художники романтизму шукають пояснення того, що омріяне Ельдорадо вимальовується у дійсності зовсім не таким, як очікувалося, і вбачають причини цього в недосконалості людини. А це призводить, як у Готорна або Мелвілла, до гіркого скепсису або трагічного сприйняття людського існування взагалі. Пізній Купер стає непримиренним критиком вад свого суспільства. Не кажучи вже про Едгара По, який постійно писав про жахливі грані людського існування, про страшну суперечність між намірами і вчинками людей, вдавався до сатиричних прийомів зображення окремих явищ американської дійсності.
Критичне ставлення до принципів моралі, на яких будується буржуазно-демократичний устрій, заперечення кричущих недоліків молодого суспільства, критика негативних рис масової психології тощо були виявом типово романтичного відчуття розриву між ідеалом і реальністю. Особливо болісним було це відчуття саме в американських романтиків через те, що на початку мрія про побудову нового прегарного світу на свіжій незайманій землі зусиллями нових людей здавалася такою привабливою і можливою для здійснення.
Історія, зокрема історія культури, поставила перед американським романтизмом кілька складних і відповідальних завдань. Як зазначалося вище, першим з них стало створення оригінальної національної літератури, яка б не була повторенням чи наслідуванням того, що вже здійснили романтики Європи. І митці романтизму Сполучених Штатів спромоглися це зробити. Власне, починаючи з них, вітчизняна література стає цікавою для інших народів, входить як складова частина в літературу світову. Письменники першої генерації американських романтиків Вашингтон Ірвінг і Фенімор Купер були не просто визнані читачами за межами США, а й сприйняті з захопленням. З них, власне, починалося знайомство світового читацького загалу з художньою літературою Америки. Хоча вони іноді у своїх творах розповідали про події в різних країнах, навіть на різних континентах. Головним, що приваблювало в їхніх книгах, були історія і сьогодення, природа і звичаї, колізії і процеси, людські типи і характери Нового Світу. Така приваблива для літератури доби романтизму екзотика невідомих чи маловідомих країв була в їхніх книгах екзотикою американського континенту. Цим письменники-романтики виконували друге завдання часу — створити образ своєї країни, розповісти про її історичний шлях, її становлення і здобутки.
Історія Сполучених Штатів, на відміну від, скажімо, англійської, не була такою давньою. Найдавнішими для білих американців були колоніальні часи, події, які відбувалися у перших поселеннях Нової Англії чи Півдня. Найяскравішими сторінками історії була боротьба за незалежність, важке життя першопосельців — піонерів освоєння нових земель, їхнє вперте боріння зі стихіями, підкорення природи, постійні сутички з тубільним населенням, чиї споконвічні території вони захоплювали. Небезпека чатувала на піонерів не лише з боку індіанців, а й білих загарбників-скватерів, які анархічне не визнавали права власності на оброблену іншими землю і брутально присвоювали її. Драматизму у цій щоденній боротьбі за виживання не бракувало. Саме про неї особливо яскраво і захоплююче розповідав Купер, американський Вальтер Скотт, як його називали (що йому, до речі, зовсім не подобалося).
Особливістю життя багатьох нових мешканців заокеанського континенту був постійний рух на Захід, оволодіння американською "цілиною". Життя на так званому кордоні, важке й сповнене пригод, вимагало великої волі й фізичної сили та вправності. Витримати його могли лише люди наполегливі, мужні, працьовиті. Про них створювалися легенди, які лягли у підвалини нового американського фольклору, легенди героїчні та сповнені гумору історії. І ті й інші широко використовували гіперболу, їхні герої і в подвигах, і в смішних пригодах були людьми нечуваної сили чи апетиту, мужності чи хвалькуватості. Разом з фольклором, привезеним пересельцями з різних країн
Європи, та індіанським чи негритянським фольклором, цей пласт народної культури також використовувався романтиками США.
Специфічна рухливість нового населення Америки, покликана до життя умовами існування на безмежних просторах країни, жагою оволодіння все новими землями, сприяла популярності творів про подорожі. При цьому не лише на суходолі, а й на воді — широких річках, морях та океанах. Досить швидко Сполучені Штати стали могутньою морською державою з великим торговельним, китобійним і військовим флотом. Творцем жанру морського роману став той же Купер, його продовжувачами були По і Мелвілл.
Специфічний побут голландських засновників Нью-Йорка барвисте і з гумором відтворив у своїй "Історії Нью-Йорка" Ірвінг, про них він писав і в багатьох оповіданнях. Життя англійських пуритан на новій батьківщині в XVI і XVIII ст. змалював Готорн. Його особливо цікавили проблеми віри й моралі суворих кальвіністів, трагічні конфлікти, які відбуваються в душі героїв — арені змагань між природними почуттями і суворими пуританськими принципами, розуміння усього людського — кохання, бажання щастя, радості тощо як гріховного. Готорн був серед романтиків найбільшим майстром у розкритті складності психології героїв — і тих, котрі жили у давньому Сейлемі або Конкорді, і їхніх нащадків, сучасників письменника. Одвічний двобій Добра і Зла в людині цікавив не лише вихованого в пуританській сім'ї Готорна, а й По і Мелвілла. Останній прагнув передати це змагання божественного і диявольського в людському серці у великих символічних . образах свого шедевру "Мобі Дік".
До романтичної символіки, повчальної алегоричності були схильні всі згадані письменники. Ці художні прийоми притаманні романтизму взагалі, але у кожного з американських художників вони мали певні особливості. Алегоризм у Готорна наскрізний. У нього нема творів, які б не прочитувалися як алегорії. Метафори і символи Мелвілла часто буквально космічні за масштабами, вони складні, багатозначні, вражають образною силою і пристрасністю. В цьому його можна порівняти з Мільтоном і Блейком. Як і за філософською масштабністю мислення. Едгар По тяжіє до передачі через витончений таємничий символ хворобливих душевних станів.
Алегоричність і повчальність є основними елементами притчі і природно, що притчі чи притчеподібні жанрові утворення часто подибуємо у романтиків Америки, які до того ж, так би мовити, з молоком матері всмоктували біблійні притчі, біблійний хід думок, спрямованих на повчання та виховання роду людського.
Історичні твори романтиків про недавню минувшину мали на меті зміцнити почуття прив'язаності до своєї землі, гордості за неї, землі, за яку так мужньо билися їхні діди й прадіди, їхні батьки, на якій всі вони
так невтомно трудилися. З іншого боку, в цих творах історія часто є лише проекцією проблем і конфліктів сьогодення, часова відстань використовується для художнього ефекту. Твори Купера чи Готорна, в яких події відбуваються в минулому, не були класичними історичними романами у вальтер-скоттівському дусі. У Купера це скоріше пригодницька проза зі значними елементами історизму, у Готорна — психологічна. Вони не дають широкої картини найважливіших подій історії, але з великою майстерністю відтворюють ауру відшумілого часу. Це ж можна твердити і про Ірвінга.
Для романтизму характерне особливе значення зображення природи у ліричному, символічному, алегоричному плані, а не лише як місця дії творів. Американські письменники із захопленням малюють природу своєї великої країни, вона відіграє в їхніх творах важливу роль, часто стає одним з персонажів. Своєрідність картин природи (в Ірвінга, Купера чи Мелвілла) полягає насамперед у тому, що це природа ще маловідомого континенту чи екзотичних островів (як у Мелвілла). Головний персонаж у пейзажах Купера — ліс, Мелвілла — океан, Ірвінга — міські патріархальні околиці. Готорн уміє передати атмосферу старовинного міста, наділяючи'будинки чи вулиці доброю або злою душею. Ліс у Купера — це місце, де живуть його герої, він для них і дім, і захисник, і годувальник. Однак у ньому може ховатися і щось страшне, містичне. Він пов'язаний з людьми своїми вітами та корінням і так само, як його мешканці, страждає від безжалісного наступу цивілізації. Природа у творах американських романтиків часто виступає як одвічна могутня сила, байдужа до радощів і страждань людей, як втілення божественного начала, що вище за людину. Це, насамперед, типово для Мелвілла, його зображень морської стихії.
На лоні незайманої природи живуть у суголоссі з її ритмами "природні" люди. У європейських романтиків це найчастіше були умоглядні ідеальні постаті, втілення всіх чеснот неспотвореної цивілізованим суспільством індивідуальності. У Мелвілла і Купера "дикуни" —• живі люди, яких автори добре знають, з якими стикалися. Звичайно, їм, як художнім образам, притаманні певні типові для романтизму риси, певна концентрація позитивних чи негативних якостей, ушляхетнення їх мислення і способу життя тощо. Однак Чингачгук або його антитеза Магуа при тому, що перший втілює кращі людські й національні якості, а другий, підступний і зрадливий, — найгірші, обидва не є схемами доброчесності чи пороку, а повнокровними людьми, в існування і вчинки яких можна вірити.
Зображення незайманої природи американського континенту і його корінних мешканців овіяно в творах романтиків ностальгією за тим, що було таким прегарним і що нищить новий час. Та картини природи мають і інший настрій — оптимістичний. Це захоплення безмежністю країни, щедрістю
її рослинного і тваринного світу, мальовничістю краєвидів. Поетизація природи вітчизни виконує роль збудника патріотичних почуттів.
Ще одним завданням, яке виконував американський романтизм, було об 'єднання творчих сил різних регіонів у єдину культурну спільноту — національне красне письменство. Культурні центри різних частин США ще на початку XIX ст. мали суттєві відмінності. Поступово вони почали згладжуватися, але лишалися помітними впродовж усього сторіччя. Та й тепер говорять про "південну школу" або "школу Нью-Йоркера", тобто своєрідність літератури Півдня і Півночі певною мірою зберігається. За часів романтизму творчість письменників Нової Англії (Бостон, Конкорд) відрізнялася за своєю тематикою, філософсько-етичною наснагою, естетичними особливостями, мовними нюансами тощо від красного письменства Півдня, так званого Віргінського ренесансу. Західний романтизм, або романтизм "кордону", не був схожий на той же напрям на Північному Сході, де головним осередком культурного життя був Нью-Йорк.
Південь не висунув, окрім Едгара По, жодного великого романтика. Але По не був типовим південним письменником, недарма йому дорікали в космополітизмі. В його творах марно було б шукати яскраву картину життя плантаторського Півдня, цієї американської варіації античної Греції, як прагнули представити цю частину Сполучених Штатів ідеологи і захисники рабовласництва. Найбільша кількість яскравих південних письменників прийшла в літературу у другій половині століття. Такі романтики як Гаррієт Бічер-Стоу, і реалісти як Марк Твен розповіли світу про найпекучіші проблеми Півдня, передусім — негритянську. Та їхня творчість виходить за часові межі цієї книги.
Четверо з найбільших романтиків першої половини XIX ст. походили з Північного Заходу, з Нової Англії. В новоанглійському Сейлемі народився і провів багато років життя історик і побутописець цієї цитаделі протестантизму Натаніель Готорн. Нью-Йорк був батьківщиною Вашингтона Ірвін-га — свого сатиричного літописця, описувача звичаїв і побуту його засновників. Неподалік від цього найбільшого капіталістичного міста США народився Фенімор Купер — батько американського історико-авантюрного і сучасного соціально-політичного роману. З Нью-Йорком не раз зв'язувала доля Мелвілла, який передав у химерних символах "Мобі Діка" свій розпач через недосконалість оточуючого світу і трагічну роздвоєність людини в ньому. Всі ці художники не були об'єднані якоюсь літературною школою, сповідували різні політичні погляди, дотримувались різних філософських уявлень. І все ж вони були згуртовані спільними принципами романтизму, яскраво вираженими стильовими основами романтичної поетики. У свідомість своїх читачів за межами Сполучених Штатів вони увійшли не як
письменники з Бостона, Філадельфії, Нью-Йорку чи західного "кордону", а як американські письменники.
На відміну від спорідненого англійського американський романтизм уславився не поезією, а прозою. Всі найзначніші американські романтики першої і другої генерації були прозаїками, в тому числі і геніальний поет-лірик По. Вагомість внеску письменників США у становлення і розвиток прозаїчних жанрів безперечний. Ірвінг, По, Готорн своїми оповіданнями допомогли кристалізації новелістичного жанру з досить аморфної маси есе, нарисів, подорожніх нотаток і т. п., виробили принципи короткої прози, яка стала улюбленою в літературі США. Купер, Готорн, Мелвілл створили справжній американський роман з великим розмаїттям його піджанрів — історично-пригодницьким, морським, утопічним, звичаєво-сатиричним, психологічним, про подорожі тощо. Вони були часто першовідкривачами в царині нових тем і романних структур. А Едгара По справедливо вважають одним із перших майстрів науково-фантастичного і детективного оповідання.
Загалом можна твердити, що завдання, покладене на них історією,— створення національної літератури — американські романтики виконали.
|
| Категория: Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. | Добавил: freelib (04.10.2009)
|
| Просмотров: 2847
| Рейтинг: 5.0/2 |
|
