Статистика
Онлайн всего: 12 Гостей: 12 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
5.2. Джеймс Фенімор Купер
(1789— 1851)
Серед класиків американського романтизму Джеймс Фенімор Купер поряд з По — найпопулярніший у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою й досі. Щоправда, досить швидко з письменника для всіх він став у нас передусім автором книжок для юнацтва. Та це, як відомо, випало на долю багатьом видатним художникам минулого — від Дефо і Свіфта до Вальтера Скотта і Марка Твена.
Вдалу загальну характеристику творчості Купера дав американський літературознавець Стенлі Т. Вільямс:
"Не такий вимогливий до літературної майстерності як Ірвінг, Купер здобув популярність зображенням романтики і буднів фронтіру, лісів та морів, демократії та долі Америки. Чоловік дії, котрий став романістом через випадковий збіг обставин, він і власний талант розвинув "насамперед завдяки своїй енергії'". У передмовах, памфлетах, історичних працях і романах він висловлює свої погляди на сучасність, використовуючи, як і Ірвінг, все нові можливості розвитку культури, крім лише театру. Він був Агамемноном за письмовим столом й у полемічних сутичках і, одначе, залишив нам три десятки романів, кілька вічно молодих публіцистичних книжок та два-три безсмертні образи. Його енергійний темперамент викликав свого часу нищівні нападки критиків, а жвавість думки Купера захоплює нас і досі. Коли ми читаємо романи Купера, то дихаємо повітрям морів та незайманих озер, чуємо тряскіт пострілів з рушниці Шкіряної Панчохи. Купер не лише незрівнянний критик бундючної американської демократії, а й неперевершений оповідач, творець наших власних "арабських казок" фронтіру".
Джеймс Купер (друге ім'я Фенімор він узяв пізніше за дівочим прізвищем матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік від Нью-Йорка. Його батьком був заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Вільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з англійських квакерів — працьовитих, упертих, суворих. Вільям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і "дикою цілиною" — територією, де ще жили індіанці — одвічні власники цих країв.
Фронтір за життя Купера просувався все далі на Захід, залишаючи по собі оповіді, легенди й міфи про мужність і сміливу вдачу першопроходців, про криваву боротьбу за землю з тубільцями, про вперте долання труднощів в освоєнні "дикого Заходу". Дитиною Джеймс наслухався фольклорних
оповідок фронтіру, історій з недавнього минулого рідного краю. Пізніше вони органічно увійшли в його історичні романи, як і живі емоційні спогади про мешканців Куперстауна, власну родину і колоритну фігуру батька, про природу навколишніх земель, ліси, луки, озеро Отсего і річку Сасквегана. Юнак поважав свого самовпевненого і дратівливого батька, "справжнього джентльмена", однак далеко не завжди підкорявся його волі. Батько, незадово-лений навчанням сина у коледжі, бо хлопець більше блукав околицями Єля і читав, ніж вивчав шкільну премудрість, вжив надто радикальних заходів. Покарання було круте, як і вдача батька. Восени 1806 р. Джеймс Купер став матросом на торговельному судні "Стірлінг" і здійснив багатомісячне плавання до Англії та назад. Це були важкі дні праці та випробувань для пещеного сина землевласника, дні змужніння й набуття безцінного досвіду моряцького життя, який так знадобився для уславлених морських романів Купера.
Після служби на торговельному судні у 1807 р. юнак став гардемарином воєнного флоту. Дослужився до офіцерського чину, будував корабель на озері Онтаріо. Всі вищезгадані факти біографії автора "Шпигуна" і "Лоцмана" допомагають краще зрозуміти становлення Купера-романіста, вибір ним тематики для його творів, особливості образів їх героїв, напрочуд глибоке і яскраве знання усіх подробиць життя фронтіру або морської служби тощо.
Батько Купера помер, коли син саме досяг повноліття. Останній залишив службу, став спадкоємцем батькового маєтку, оселився з дружиною у містечку Скарсдейл. Ще ніщо не віщувало, що цей молодий глава сім'ї і поміщик стане славним письменником. Легенда говорить, що Купер почав писати свій перший роман через парі. Якщо це правда, то все одно парі було лише поштовхом до занять справою, до якої у Купера був нахил, і, як виявилось, неабиякий талант. Після першого невдалого роману "Пересторога" (1820) з'явився другий — "Шпигун" (1821), а за ним ще три. Письменник видавав по роману, а іноді і по два, на рік. Він завойовує серця читачів і в Сполучених Штатах, і в Європі. Особливий успіх припав на долю "Останнього з могікан".
На зароблені гонорари письменник разом з родиною вирушає у подорож по Європі. Співвітчизники проводжають його з великою шаною, як героя, "надію нації". Купери відвідують Англію, Швейцарію, Голландію, Італію, Німеччину. Особливо вагомим за своїми наслідками було для Купера перебування у Франції, де він прожив три роки. Він став свідком подій Липневої революції 1830 р., познайомився з видатними політиками і митцями країни. Мав можливість, спостерігаючи буремні події в Парижі, робити порівняння
між відомим йому з політичного життя своєї країни і побаченим на власні очі у Франції. Купера шанували, ним захоплювалися як письменником і як справжнім денді з бездоганним смаком і манерами. А цей світський чоловік працював з нечуваною енергією. Його рука не втомлювалася від писання все нових книжок і статей про подорожі і враження від Європи, природи і культури відвіданих країн, полемічних творів, а головне — романів про життя на кордоні між "цивілізацією і дикістю" — фронтірі, про плавання і пригоди на морі, про європейську історію тощо.
Повернення Купера додому не викликало того захоплення, на яке міг би сподіватися всесвітньо уславлений романіст. Вже з початку 30-х років Купер з болем усвідомлював поступово зростаюче відчуження між ним і співвітчизниками. В 1832 р. він писав одному зі своїх кореспондентів: "Я розійшовся зі своєю країною. Між нами величезна прірва: хто кого випередив — покаже час".
За сім років його відсутності багато що змінилося у Сполучених Штатах і, мабуть, ще більше в душі самого Купера, його поглядах на рідну країну. В Європу він їхав з переконанням, що республіканська парламентська Америка з її Білем про права, широкими обріями для всіх, хто має достатньо енергії і волі для здійснення своєї мрії про щастя — це найкраща, найдемо-кратичніша країна світу. Ці переконання він виклав у книзі епістолярних нарисів "Погляди американців" (1828), яку завершив і видав у Європі. Цей "панегірик американському життю й американській демократії" (Ю. Ковальов) був справжнім пропагандистським твором, як його автор у перші роки перебування в Європі — палким пропагандистом переваг молодої Америки. Та поступово європейський досвід і побачені ним на батьківщині плоди швидкого капіталістичного розвитку настроюють письменника на критичніший лад. У 30-х роках з'являються поряд з художніми творами і публіцистичні, гостро критичного характеру: книга "Лист до співвітчизників" (1834), памфлет "Американський демократ" (1838).
Власне і романи 30-х років — критичні і сатирико-публіцистичні. Такий роман "Монікшш" (1835) і два публіцистичні романи "Додому" і "Вдома" (обидва 1838). Взірцем для соціально-політичної сатири "Монікинів" була просвітительська сатирична фантастика, передусім "Мандри Гуллівера" Джонатана Свіфта. Описані в цьому романі дві держави — Високостриб і Низькостриб — були прозорою алегорією Англії і США. Купер будував свій сатиричний твір на типовому для того часу протиставленні Старого і Нового Світу. Та якщо для американських ура-патріотів таке протиставлення було завжди на користь Штатів, у автора "Монікинів" дістається "обом сестрам по сережці".
Сатиричні стріли у "Монікиних" летять в усі "священні" установи, в усі політичні і громадські інституції, якими пишаються дві нації, у представників
правлячої еліти різних рангів. Та найсуттєвіше полягає в тому, що попри всі зовнішні відмінності двох держав, сатирик бачить їхню глибинну внутрішню спорідненість, своєкорисливість, дріб'язковість, облуду бездуховного існування як високострибів, так і низькострибів.
Подібна тотальна критика не могла не викликати обурення тих, кого Купер висміював й до кого звертався зі своїми гнівними філіппіками. Атмосфера навколо автора "Монікинів" стає напруженою, навіть подекуди ворожою. Цьому сприяла ще судова кампанія за права на землю Куперстауна і околиць, яку вів письменник і яка не викликала симпатій публіки. Європейські романи письменника, так звана "європейська трилогія" — "Браво" (1831), "Гейденмауер" (1832), "Кат" (1833) теж не мали такого успіху, як "Шпигун" або "Останній з могікан". Цікаво відзначити, що, хоч ці твори були присвячені європейському феодалізму, в них відчувався відгомін сучасного Куперу життя, насамперед американського, ставилися важливі для американської дійсності проблеми.
Однак, якою похмурою не була б атмосфера навколо Купера в середині 30-х років, він продовжує на новому витку творчості плідну письменницьку діяльність — завершує пенталогію про Шкіряну Панчоху, яку розпочав ще у 20-х роках ("Піонери", 1823; "Останній з могікан", 1826; "Прерія", 1827). У 1840 р. виходить четвертий роман пенталогії "Слідопит", а у 1841-му — останній — "Звіробій". Пізніше з'являються ще три романи, які умовно можна об'єднати темою земельної ренти (ця тема дуже хвилювала письменника і з особистих причин). Він пише ще кілька морських романів, та його слава поступово згасає. Новаторські відкриття в царині історичного та морського романних піджанрів лишилися в минулому. Письменник експлуатує старі прийоми і схеми. Його погляд на американську демократію стає все песиміс-тичнішим, а ліки, які він пропонує для оздоровлення США,— малоефективні або зовсім фантастичні, як, наприклад, створення в країні великої земельної аристократії як підпори добробуту і культури. Художник і мислитель Купер сказав своє, вичерпав свої можливості.
Романтизм Фенімора Купера несе в собі більшість прикмет романтизму взагалі. Однак, що дуже важливо й по суті є вирішальним для письменницької слави автора "Останнього з могікан" для вагомості його внеску в світову літературу, це наявність в його романтизмі, в його творчості історичного романіста своєрідних американських рис, які робили книжки Купера такими цікавими для читачів і в Америці, і особливо за її межами.
У прозі американського майстра можна знайти багато властивого творам європейських романтиків. Це і напружено-драматичний, стрімкий характер оповіді, авантюрна інтрига; контрастні за своїми людськими якостями, переконаннями, вчинками, почуттями постаті персонажів-антагоністів —
ідеалізація позитивних героїв, їхньої поведінки в екстремальних і звичних, буденних ситуаціях, їхніх високих шляхетних почуттів, з одного боку, та згущення зла, всього негативного у фігурах їхніх суперників — з іншого; присутність елементів сентиментальності та мелодраматизму; дуже часті розгорнуті поетичні картини природи, часто сповнені стихійної сили і бурхливої динаміки або ідилічного прозорого спокою; схильність до надто докладних і чуттєво забарвлених описів архітектури, побуту, одягу, звичаїв і, певна річ, портретів діючих осіб романної історії. Щоправда, Купер не цікавився середньовіччям (його для американців не існувало), у нього практично нема фантастики і містики, готичних жахів, хоча страшного й кривавого не бракувало і в його творах. Та згадані романтичні елементи, як і типові художні прийоми, форми, сюжетні та образні структури набували під його пером нового, свіжого характеру, ставали по-новому цікавими завдяки американському історичному, природному, побутовому матеріалу, який автор естетично перевтілював у дусі романтизму.
Як уже не раз згадувалося, для романтизму, особливо на його ранньому етапі, типовими були конфлікти між ідеалізованим минулим і буржуазним сьогоденням, між прекрасним природним у людині та її життєвому середовищі і тим, що холодно, логічно, жорстоко творять прогрес, технічна цивілізація, несучи з собою загострення грошових стосунків і суперечностей, знищуючи природу, розчавлюючи стару патріархальну моральність, звичаї, норми існування і їхніх носіїв своєю "залізною п'ятою". У перших американських романтиків Ірвінга, Готорна ці конфлікти вельми виразні. В Купера, мабуть, найвиразніші ще й тому, що він у своїй творчості приділив багато уваги трагічній долі американських аборигенів-індіанців. У нього дуже сильно змальовано саме американське винищення природи континенту і природного життя його справжніх власників — червоношкірих тубільців. Купер-гуманіст всією душею співчуває їм, Купер-історичний оптиміст і тверезо мисляча людина розуміє, що прогрес не зупинити, що білі прибульці з їхньою енергією, рухливістю, працьовитістю вже одержали перемогу і до старих форм життя нема зворотного шляху. Це надає романтичному конфлікту між старим і новим у його творах живої суперечливості, реалістичної переконливості і такого правдивого драматизму.
Людські типи, самобутні особистості Купера, найбільш вдалі і примітні, такі як Натті Бампо (він же Шкіряна Панчоха, Звіробій, Слідопит, Соколине Око і Довгий Карабін), Джон Могікан, Мармадькж Темпль, Ішмаель Буш, Авірам Байт, Гарві Берч і багато інших, укорінені в грунті Нового світу, їх важко уявити собі на англійській рівнині чи навіть у горах Шотландії. Вони втратили б щось найсуттєвіше, викарбуване в них особливостями саме американського життя. Хоча, звичайно, вони мають певні риси, котрі
споріднюють їх з героями Вальтера Скотта. Це, насамперед, масштабність особистості, начебто витесаної з міцної кам'яної брили чи могутнього стовбура секвої. їхня впертість у досягненні мети, волелюбність і відвага, байдуже якою, з точки зору письменника, — позитивною чи негативною — є їхня мета, на добро чи зло спрямована сила таких протилежних індивідуальностей як Бампо чи Буш.
Герої авантюрної і любовної інтриги в багатьох романах Купера такі схожі до вальтерскоттівських, що їх легко пересадити з тексту одного письменника у текст іншого без порушення органіки оповіді. В обох авторів вони най-банальніші в художньому плані і, хоч за їхніми пригодами цікаво стежити, герої ці не лишаються в пам'яті як живі і повнокровні постаті з неповторно оригінальними рисами.
Дуже важливі в романах Купера американські пейзажі. Вони цікаві і з естетичної, і з інформативної точки зору, нерозривно пов'язані з сюжетом, подіями, історією в романах. Дуже точно про пейзажі Купера сказав у своїй розвідці про "Слідопита" Оноре де Бальзак:
"Ось школа, де мають навчатися літературні пейзажисти, тут усі таємниці мистецтва. Ця чарівна проза не лише показує річку і береги, ліси й дерева, а їй вдається передати одночасно найдрібніші деталі і ціле... Ви перевтілюєтеся у країну; вона входить у вас або ви у неї, — й не здогадаєшся, як сталася ця метаморфоза, що її викликав геній; але ви не в змозі відокремити ґрунт, рослинність, води, їхню широчінь і обриси від хвилюючих вас інтересів".
Американським у романах Купера є і те, як представники молодого народу, що лише складається в могутню і перспективну націю, діють, переконані у своїй перемозі, сповнені енергії та оптимізму, віри в майбуття, як вони долають безліч перешкод на своєму шляху, сміливо приймають рішення, покладаються на себе, на свою волю, талант, хист, здоровий глузд. І як би критично не ставився письменник до темних плям в історії рідної країни, до негативних явищ в її сьогоденні і тих тенденцій, які можуть привести до гірких наслідків у майбутньому, загальний пафос його національних романів оптимістичний. Він вірить у будучину свого народу і критикує заради того кращого, що має всупереч усьому принести прийдешній день.
Роман "Шпигун ", перший історичний або, краще сказати, історико-аван-тюрний роман Купера, мав неабиякі позитивні якості. Він був твором на хвилюючу для американців тему — боротьби за незалежність. Між часом написання твору і зображеними в ньому подіями минуло майже п'ятдесят років — часова відстань більш ніж достатня для того, щоб він мав характер історичної оповіді. А історичні романи Вальтера Скотта були в 10 — 20-х роках XIX ст. найулюбленішим жанром, ними захоплювалися всі і всюди.
Історична художня проза в дусі "шотландського чарівника", але на американському матеріалі, до того ж, написана лаконічно, мускулясте, у стрімкому темпі, з безліччю подробиць, що їх було так приємно впізнавати співвітчизникам Купера і так цікаво пізнавати читачам в інших країнах. Захоплюючий сюжет з перипетіями двох закоханих пар, з політичними пристрастями, які розділяють членів однієї шляхетної родини, з битвами і небезпечними випробуваннями, що чатують на симпатичних героїв на кожному кроці. Ретельно, хоч і з надмірною ідеалізацією, виписані фігури історичних особистостей, зокрема "батька американської революції" Джорджа Вашингтона, у близькому майбутньому першого президента незалежних Сполучених Штатів. Та найбільшою вдачею письменника була головна постать роману — шпигун Гарві Берч, який діє на користь борців за незалежність проти англійської королівської армії, "свій серед чужих, чужий серед своїх". Купер створив образ Берча правдивим, багатогранним, суперечливим і психологічно переконливим. За всієї своєї таємничості й небуденності він переконує реалістичністю. Звичайний коробейник, спритний і корисливий у своїх торговельних справах, Берч виростає в романі у постать героїчну, самовідданого патріота, що не шкодує власного доброго імені і щодня ризикує життям заради свободи вітчизни. Власне, це один з перших у світовій літературі героїзованих образів розвідника. І сам роман можна назвати предтечею таких популярних у наші дні "шпигунських" романів, демонструючи головні характерні риси цього жанрового різновиду.
Роман "Шпигун" можна також назвати першою спробою створити своєрідну американську "Війну і мир" задовго до того, як був написаний великий епічний твір Л. Толстого (звичайно, за такого порівняння йдеться не про масштаби обох творів, їхню філософську глибину і рівень художньої майстерності, в цьому їх не можна порівнювати). Романи близькі за головним структурним принципом — показом того, як війна відбивається на долі звичайної родини, її близьких і знайомих, і сцен самої війни, щоденного людського життя і батальних епізодів кривавої боротьби патріотів Америки за незалежність. Важливо підкреслити, що, будучи палким американським патріотом, Купер прагнув показати історичний процес об'єктивно, не зображуючи табір англійців у гіперболізовано негативному плані, вміючи оцінити мужність ворогів, їхню гідність і порядність. Найогидніші для нього скватери — корисливі грабіжники і мародери, для яких не існує поняття батьківщини, котрі гріють руки на нещасті і чужих, і своїх.
Перший і кращий серед "морських" романів Купера — "Лоцман" — також розповідає про час американської революції. Історія відіграє в романі роль тла, на якому розгортаються карколомні пригоди персонажів. Головні діючі особи причетні до боротьби американських колоній за незалежність.
Та по-справжньому історичним романом "Лоцман" не став. Хоча б тому, що головне в ньому — не історичні процеси і події, а морські пригоди, життя і праця моряків.
В "Лоцмані", як і в пізніше написаних романах Купера, є заплутана інтрига, любовні історії молодих офіцерів-моряків Барнстейбла й Гріффіта і чарівних панночок Сесілії Говард та Кетрін Плавден, підступні дії негідника Кріс-тофера Діллона і його жахлива смерть, втечі, переслідування, щасливі поря-тунки тощо. Звичайно, не ці надто "оригінальні" сюжетні ходи і стандартні для романтично-розважальної прози постаті роблять "Лоцмана" твором видатним і для морського роману еталонним. Найвдаліше в ньому — зображення моря і морської служби, мужності й виучки моряків у фатальні хвилини змагань зі стихією. Море стає найважливішою дійовою особою книги.
Успіх роману визначила і типово романтична фігура заглавного героя — "найліпшого з усіх моряків" байронічного Лоцмана, гордого, честолюбного, безмежно хороброго й готового до будь-якого ризику. В ньому проглядаються риси реального і міфологізованого водночас американського мореплавця й учасника боротьби за незалежність Поля Джонса, котрий став героєм легенд і американців, і англійців. А, може, ще більше прав на цей успіх мала напрочуд жива й колоритна постать старого "морського вовка" Довгого Тома Коффіна, всіма своїми жилами пов'язаного з героїчним судном "Аріель". Все в Томі правдиве і привабливе — соковита мова, шляхетна поведінка, хист у всіх моряцьких справах, мужність, своєрідний народний гумор. Це один з найсамобутніших героїв Купера.
З усього написаного Фенімором Купером найвідомішою лишилася його пенталогія про Шкіряну Панчоху. Назва одного з романів пенталогії "Останній з могікан", ім'я індійця Чингачгук-Великий Змій увійшли в літературу і мовний обіг, стали прозивними. Над цим великим твором прозаїк працював з перервою майже двадцять років — з 1823 по 1841. В усіх п'яти книжках діє багато персонажів, але один, головний, — об'єднує історією свого життя всі томи цього великого романтичного американського епосу. Це Натті Бампо-Шкіряна Панчоха. Якщо вибудувати окремі частини пенталогії не так, як вони з'являлися в різні роки в міру написання, а в хронологічному порядку відповідно до ходу північноамериканської історії та біографії Натті Бампо, першою книжкою мала б стати остання — "Звіробій, або Стежка війни". В ній ідеться про континент у перші десятиліття XVIII ст. і ще зовсім юного білого мисливця Бампо, котрий полює у схожих на райські пралісах на тому місці, де у близькому майбутньому розкинеться велетень Нью-Йорк.
Далі мав би стояти "Останній з могікан ", в якому йдеться про героїчну боротьбу "тубільних воїнів Північної Америки" за свою землю і діють кращі представники індіанців — "чудового народу", як його називав сам Купер,
що "на війні — відважний, зарозумілий, підступний, немилосердний, готовий до самопожертви; у мирний час — справедливий, великодушний, гостинний, мстивий, забобонний, скромний і звичайно цнотливий". Світ могікан, Чингачгука і його сина Ункаса, змальовано у кращих традиціях романтизму і просвітительства. Тут попередниками і вчителями Купера були Дефо, Вольтер, Руссо, Шатобріан, Байрон, — усі, хто писав про шляхетних дикунів і природних людей, наділених від народження чеснотами і добрими якостями, втраченими у світі нової цивілізації. "Останні з могікан" діють разом із своїм другом Бампо — Довгою Рушницею і чарівною дівчиною-креолкою Корою. Вони однаково чесно і чисто дивляться на світ, де все чітко визначено — кохання, дружба і ненависть до ворогів, поняття честі і розуміння боягузтва та зради. Заради своїх шляхетних і простих принципів вони ладні пожертвувати життям. В романі поступово наростає трагізм оповіді. Від назви, в якій звучить похмура пересторога, ніби перший удар поховальних дзвонів, і до останніх сторінок, що розповідають про загибель молодого красеня, шляхетного Ункаса, що з ним обривається рід Чингачгука, гине майбутнє могікан. В загибелі Ункаса і його коханої Кори символічно втілено приреченість індіанської культури, способу життя, звичаїв, усього, що відрізняє одну расу від іншої, один народ від іншого.
Третій за часом подій, які в ньому відбуваються, роман "Слідопит, або Озеро-море" присвячений сповненому ніжності й самопожертви коханню Слідопита-Бампо. Воно не знаходить відгуку у серці коханої і Бампо йде зі шляху свого щасливого молодого суперника. Всі події цієї частини пенталогії
розгортаються неподалік від озера Онтаріо під час англо-французької війни 50 — 60-х років. Історія кохання — лише провідна мелодія цього тпору, в якому дуже багато інших відгалужень теми "завоювання вітчизни", діють персонажі з двох воюючих таборів.
У четвертому романі "Піонери", дуже важливому у структурі циклу (нагадаємо, що він був першим за часом написання, створеним у 1823), порушено основну проблему історичного розвитку США, визначено наскрізну тональність оповіді, загалом елегійної попри всі властиві Куперу енергійність, діловитість, пафос життєствердження. На календарі 1793 рік. Штати стали незалежними, прихильники республіки перемогли лоялістін. На берегах Отсего, де сам Купер провів роки дитинства і молодості, процвітиг суддя Мармадьюк Темпль (один із найвиразніших персонажів письменника, якого він писав, маючи перед собою постать власного батька). В його великому маєтку знайшов притулок старий сімдесятирічний Натті Бампо і давно вже осиротілий індіанець Джо Могікан. Обидва є жалюгідними уламками колись героїчних, сповнених завзяття людей. Великий колись Слідопит тепер перетворився на залежного від чужої доброти волоцюгу, котрий набридає усім своїми хвалькуватими оповідями про давні мисливські подвиги. Ще сумніші зміни відбулися з Джо Могіканом. "Вогняна вода білих" і сум за втраченою землею й рідними перетворили його на безнадійного п'яницю, смішного й розгубленого. Якщо постать Бампо на початку роману здається другорядною фігурою такого собі нешкідливого і нуднуватого дивака, то поступово вона набирає трагічної величі, викликає читацьке сиін-переживання своєю безпомічністю у світі нових суспільних стосунків, свопо безпорадністю перед суворістю закону, своїм невмінням зрозуміти, чому пін, піонер цих місць, не має ніяких прав на них, чому до нього влада не виянляс простої людської вдячності і переслідує його як злочинця-браконьєра. Багато інших образ випадає на долю колись гордого й незалежного мисливця. Після суду, який виглядає актом знущання над старим, він потрапляє до в'язниці. У колишнього неперевершеного воїна і сміливця вистачає сил втекти з неї, спалити свою стару хижу, занапащену його переслідувачами, і вирушити у свою останню путь ще далі на Захід, де є ще вільна земля і воля для такої людини, як він.
Чому цей перший роман є ключовим для пенталогії, зрозуміло вже з щойно наведеного короткого змісту його провідної теми, характерної для творчості всіх найвідоміших романтиків першого покоління. Ця тема — необоротні зміни, що відбулися на американській землі за відносно короткий час, і з усе більшим прискоренням продовжуються далі, несучи з собою загибель старих форм життя, руйнуючи вільну природу і "природну людину". Те, що знайомство з пенталогією починалося для сучасників Купера з її
передостаннього твору, де йдеться про старого Бампо, який зазнає життєвої поразки, надавало, за відомим законом художності, сумного відблиску і тим романам, де йшлося про Шкіряну Панчоху у розквіті його сили і слави. Остання частина епопеї — "Прерія"— присвячена подіям початку XIX ст., коли американці викупили у Франції провінцію Луїзіану і тим самим відкрили собі подальший шлях на Захід. На чолі переможного походу на нові рівнинні землі диких прерій ідуть такі зажерливі скватери, як Ішмаель Буш та його численні нащадки, зграя сильних і тупих загарбників, для яких нема ні старих, ні нових законів, а лише жага здобичі, що заради неї ці грубі й жорстокі люди-хижаки здатні на все. Зрозуміло, що зовсім немічному Бампо, колишньому Соколиному Оку, що майже втратив зір, Довгій Рушниці, котрий уже не може тримати мисливську зброю у тремтячих руках, не по дорозі з юрбою скватерів, як не може він жити далеко від своїх лісів на сухій рівнині. Самотній старий вовк, який не знайшов у житті долі, людського щастя, хоча завжди радо допомагав усім, хто потребував допомоги, може тільки забитися в якусь ще незайману хащу і знайти там смерть.
Пенталогію можна прочитати й по-іншому—як захоплюючу пригодницьку прозу зі стрімким розгортанням подій, які не дають читачеві ні хвильки перепочинку. "Проміжки між фатальними пострілами Довгої Рушниці такі короткі, хвилини відносної безпеки такі ненадійні, шурхіт листя у лісі червоношкірих такий зловісний, що читач не знає спокою, та й не бажає його" (Стенлі Т. Вільямс). Однак і такий читач — аматор лише пригодницької прози — не зможе пройти повз образи індіанців, створені Купером, знавцем душі цих людей, приречених цивілізацією на загибель. Той, хто читав пента-логію Купера, назавжди пройнявся симпатією до американських аборигенів, побачив їх очима письменника.
Бальзак справедливо зауважив: "Велич Купера — це віддзеркалення величі природи, яку він зображує". Автор "Людської комедії" твердив, що, на відміну від Вальтера Скотта, котрий черпає свої сюжети з історії великих революцій, Купер знаходить їх у "великих змінах природи", що він "звів літературу з пейзажем і морем". Це сприйняття творчості Купера великим сучасником цікаве, але надто вузьке. Демократ і соціальний мислитель Купер не міг обмежитися лише зображенням протиборства людини і природи або її існування у гармонії з природою. У п'яти книгах своєї епопеї про більш як сімдесят років історії Північної Америки Купер показав суть цієї історії, вектор якої у просторі можна було б визначити як рух від Атлантичного до Тихого океану. Зі Сходу на Захід з сокирою в руці й рушницею за плечима, пішки або у візку, де міститься вся родина та її нехитрі пожитки, рухались піонери задля освоєння безмежних земель континенту, вирубуючи ліси, закладаючи лани, городи, плантації. Вони захищали себе і своїх близьких
від нападів "дикунів" і розбійників, вони були працьовитими, невтомними, брутальними та богобоязливими. Вони творили історію Нового Світу і лишаються в пам'яті сучасних громадян США героями їхньої історії та міфології, якими для стародавніх греків були герої "Іліади" чи "Одіссеї". У творенні піонерських легенд і міфів велику роль відіграло американське красне письменство і насамперед Фенімор Купер.
|
| Категория: Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. | Добавил: freelib (04.10.2009)
|
| Просмотров: 1639
| Рейтинг: 3.5/8 |
|
