Статистика
Онлайн всего: 12 Гостей: 12 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.7. Джон Кітс
(1795— 1821)
Доля Джона Кітса, одного з найбільших ліричних поетів Англії, викликає
сум і співчуття не лише тому, що його життєвий шлях був такий короткий
він не дожив до свого двадцятишестиліття. Болісно вражає те, скільки горя йому випало зазнати за такий короткий строк, скільки смертей найближчих пережити, як мало було у нього радощів, бурхливих пристрастей, цікавих переживань, захоплюючих подорожей. Єдину велику подорож він здійснив до Італії, щоб вмерти там від невиліковної хвороби.
Звичайно, як кожна людина, він мав свою неповторну біографіїо. Та її факти здебільшого буденні, нецікаві або прикрі, вона бідна на незвичні, барвисті, просто приємні події. Лише величезний талант поета, його пильна увага до найменших подробиць буття, найтонших порухів душі, нюансів міжлюдських стосунків, його безмежно багата, сильна, яскрава уява змогли видобути з цього мізерного життєвого матеріалу, з цього "сміття" Щодення
справжню високу поезію. А ще — рідкісна, навіть у лірика, вразливість на красу звичного, добре знайомого, котре під його пером набуває пластичності й довершеності витвору мистецтва, стає зримим:
...Коли вітрець мені обличчя стиха
Приємно гладив. Я лежу в цю мить
На пригорі квітучій, що стримить
З морського глибу; трав і квітів тіні
Мережать зошит мій, тремтливо-змінні.
З одного боку похиливсь овес,
А серед нього мак піднявся, скрес,
Нагадуючи марною пихою
Тих, хто народам не лають спокою.
А з другого свій розіп'яв жупан
Зелено-темно-синій океан,
Там видно парус і стягу перлову,
Що кучерява обвиває праву.
Тут жайворонок палає в траву;
Там чаєчка морська — то на плаву
Танцює в морі, то над головою, —
Гака ж невгавна, як і шум прибою.
("До мого брата Джорджа") Переклад В. Мисика
Кожна людина, мабуть, пережила і відчула щось подібне, і рядки Кітса воскрешають її почуття і спогади, тільки яскравіше, свіжіше, поетичніше.
Одного разу Кітс зауважив у листі до брата Джорджа і його дружини: "Ви порівнюєте мене і лорда Байрона. Між нами велика різниця. Він списує те, що бачить; я ж описую те, що уявляю" (17 — 27 вересня 1819). Молодий Кітс надто категорично робить Байрона тільки, так би мовити, маляром з натури, позбавляє його поезію окриленості фантазією. Однак у цих словах є глибший сенс. Життя аристократа красеня Байрона незрівняно блискучіше, багатше, різноманітніше, ніж життя плебея Кітса. Автор "Чайльд Гарольда" міг черпати і черпав зі свого розмаїтого досвіду теми, почуття, картини для своїх поезій. Що ж до Кітса, то все його життя перший біограф і видавець поета Річард Мілнз втілив у такій формулі: "Кілька вірних друзів, кілька прегарних віршів, пристрасне кохання і рання смерть". Звичайно, як кожна формула складного людського існування, і ця спрощує, та в ній схоплено головне.
Нестачу незвичних поетичних вражень, чудових картин екзотичної природи, зустрічей з божественно гарними жінками тощо Кітс надолужував читанням. Він був "книжником". Велика кількість його творів навіяна тематично, образно, формально знайомством з поезією й філософією різних часів та
народів. Кітс вчився на кращих взірцях художньої літератури Європи, та в його учнівстві була своєрідність. Він набирався знань не стільки у своїх уславлених старших сучасників чи близьких попередників, скільки у поетів давнішої пори. Його інтерес спочатку через митців XVIII ст., а пізніше вже безпосередньо був сконцентрований на поетах англійського ренесансу — Спенсері (передусім), Марло, Бен Джонсоні, Дрейтоні, Лілі, Флетчері. Але найбільше приваблював юного Кітса Шекспір. Ренесансні митці своєю любов'ю до античності, постійним зв'язком з образністю, міфологією, взагалі культурою Греції, своїм неоплатонізмом справили величезний вплив на формування естетичних ідей Кітса, його поетики.
Він знайомився з античним мистецтвом через посередників. Не маючи класичної освіти, він не міг читати давніх авторів в оригіналі. Пізнання античності приходило до нього через англійських ренесансних митців. Про те, як це відбувалося, дає уявлення історія виникнення відомого "Сонета, написаного після прочитання Гомера у перекладі Чапмена". Разом зі своїм наставником і другом Кларком Кітс читав одного жовтневого дня "Одісею" у перекладі Джорджа Чапмена, сучасника Шекспіра. Він уже був знайомий з двома пізнішими інтерпретаціями Гомерового твору — "класицистичною" Олександра Попа і "сентименталістською" Вільяма Купера, але ренесансний варіант (до речі, досить вільний — римований п'ятистопний ямб замість гекзаметру тощо) справив на нього особливе враження:
Багато золотих я обійшов країв, Держав уславлених побачив я немало, Об'їхав острови, де сонце западало, Що їх сам Аполлон поетам заповів. Я чув про обшири, де править од віків Глибокодумному Гомерові припало, Та в душу ясністю ше гак не повівало, Аж поки Чапмена почув я смілий спів.
Я тішився, як той, хто вперше серед з/р Планету вистежив — нову, ще безіменну,-Як сміливий Кортес, шо кинув орлій зір На Тихий океан, — і, здогадку шалену В душі ховаючи, його вояцький збір Зглядався, стоячи над кручами Дар'єну.
Переклад В. Мисика
Порівняння з відкриттям Тихого океану вояками Кортеса глибоко промовисте. Але це не були лише романтично піднесені почуття, захоплення від відкриття для молодого поета океану Гомерових образів. Ці образи увійшли в його свідомість так зримо, рельєфно, начебто він і справді побував на батьківщині сліпого співця, "об'їхав острови, де сонце западало, що їх сам Аполлон поетам заповів". Про це свідчать пізніші твори Кітса на теми античних міфів, насичені безліччю пластичне й барвисте відтворених деталей давнього життя, реаліями, яких поет ніколи не бачив, а вичитав у Гомера й інших стародавніх авторів. Багато дало йому в цьому плані і вивчення творів Шекспіра. Аналіз і коментування кожного рядка, кожного образу і думки у спадщині геніального єлизаветинця супроводжує всі роки короткої творчості Кітса. В цьому йому допомагали його літературні вчителі Лі Ґент, Хе-злітт і такі друзі, як Кларк і художник Хейдон. Але так само, як ренесансні митці, або класицисти, перетворювали античність в дусі свого світогляду і естетики, так і Кітс, поет-романтик, сприймав класичну Грецію і її мистецтво крізь призму романтизму. Для нього це ідеал людського існування, ідеал гармонії і краси. Його твори на античні теми забарвлює особисте ліричне почуття, як, наприклад, один із найдовершеніших віршів поета "До грецької урни":
...Щасливі квіти, ах, щасливі квіти! Весна ніколи не покине вас. Щасливий мелолист, не застаріти Його пісням, вони живі весь час! Щасливі любощі, весь час жадані, Весь час у сповіданні, у бігу, Весь час задихані у юнім герці/ Ви нашим пристрастям людським незнані, Що залишають нехоті смагу, Вогонь у скронях і пустелю в серці.
Переклад В. Мисика
Так само романтично-суб'єктивно звучать рядки поезії "До Псіхеї", що може бути прикладом і тієї романтичної вільності та невимушеності, з якою поет змінює ритми, порядок римування, використовує переноси (енямбмен-ти). Взагалі ця молода людина була одним із найбільших новаторів у галузі форми, однаково вільно і по-своєму використовувала і такі класичні форми вірша, як сонет, і типово фольклорні.
Блискуче володіння технікою віршування Кітс показав вже у перших своїх сонетах, ніби змагаючись із таким своїм сучасником, загальновизнаним майстром сонета, як Вордсворт. Захоплення поезіями Шекспіра ще більше зміцнило бажання молодого поета писати вірші у цій складній формі,
яка вимагає не лише легкого, вільного дихання у залізних лабетах чітко визначеного римування та кількості рядків, а й передусім глибини, філософічності думки, цілісності часто метафоричного образу чи картини.
Поезій в дусі народної балади чи пісні у Кітса небагато. Але і в них він показав себе умільцем. Кітс високо шанував Роберта Бернса. Йому не міг не імпонувати демократизм великого шотландського поета, органічна народність його поезії, простота і витонченість форми, якої він сам прагнув, "жива краса, без мертвих барв, що їх пиха вадлива" (слова з сонета "Біля могили Бернса"). Побувавши у рідних місцях Бернса, молодий поет присвятив йому кілька творів: "Вірші, написані у Шотландії у будиночку Роберта Бернса", "Рядки, написані у Північній Шотландії після відвідання села Бернса", вищезгаданий сонет. Не випадково саме під час подорожі до Бернсової Шотландії Кітс написав в один день — 3 липня 1818р. — найкращі свої твори у фольклорному дусі "Мег Мерріліз", "Пісню про себе самого". Перший з них — характерна і для Бернса пісня-портрет: "Жила в кущах циганка. Мег, І/ Бездомна, удова. //Був луг для неї хатою, //А постіллю трава. //Був терен їй за яблука, //За мед, —роса з верби, //Були їй замість Біблії//На цвинтарі гроби... //Могла б носить корону Мег І/На гордому чолі. //Ходила в драному плащі //1 в м 'ятому брилі. // Нехай стару покоїть бог! // Вона давно в землі. " (Переклад В. Мисика).
Тут треба згадати і такі "бернсівські" поезії, як "Девонширська дівчина" і "Через пагорби...", легкі, веселі, еротичні.
Вся творчість Джона Кітса обіймає неповних шість років і обривається на злеті. Щоб уявити собі, яким швидким було духовне і мистецьке зростання поета, як стрімко він рухався від перших ще не дуже самостійних віршів до таких ліричних шедеврів, як створені ним у найпліднішому 1819р., треба, хоча б пунктирне, окреслити віхи його життя.
Джон Кітс народився у 1795 р. в сім'ї колишнього конюха, який після одруження став досить заможним власником кінного двору. Джон був найстаршим з чотирьох дітей в родині Кітсів. Хлопець дуже любив двох своїх братів і сестру, сумував у розлуці з ними. Його листи до братів Джорджа і Томаса свідчать не лише про родинні почуття, а й про духовну близькість, і складають велику цінність для розуміння поглядів поета, зокрема естетичних. Біографи і літературознавці вважають епістолярну спадщину Кітса такою ж важливою для проникнення в його духовний світ, як і його вірші.
Безжурне дитинство обірвалося раптово із трагічною смертю батька: він вбився, упавши з коня. Мати через два місяці після загибелі чоловіка вийшла заміж (зовсім, як мати Гамлета, "не встигнувши зносити черевиків після похорону"). Другий шлюб був невдалий і через два роки розпався. Він спричинився до того, що мати віддала дітей на виховання своїм батькам і майже
зовсім не піклувалася про них. У 1810р. вона померла від сухот на руках старшого сина. А було йому 15 років. Тоді він не міг знати, що від цієї ж, успадкованої від матері, хвороби згасне на його очах молодший брат Том. Це станеться восени 1818, а через неповний рік і у Джона загостриться туберкульозний процес і останній рік життя він вже не зможе писати. Кітсу ще довелося ховати свою виховательку-бабусю (дід помер раніше), одного з двох опікунів осиротілих дітей. Це наростання кількості смертей в оточенні юного Кітса теж нагадує шекспірівські трагедії...
Неповних восьми років Джон починає навчання у приватній закритій школі священика Джона Кларка в Енфілді. Це була добра школа, а головне — син її власника Кавден Кларк — вчитель цього ж навчального закладу — став старшим другом свого здібного учня, прилучив його до поезії, читаючи разом з ним кращих англійських майстрів. Про це Кітс докладно пише у посланні "До Чарльза Кавдена Кларка". Школа в Енфілді заклала підвалини освіти Кітса, розмаїтих знань у галузі літератури, які він наполегливо й невтомно примножував.
Опікуни наполягали на тому, щоб хлопець одержав якийсь практичний фах, і він стає учнем хірурга та фармацевта в Едмонтоні. Мабуть, навчання медицині було успішним, і через чотири роки юнак удосконалює свої знання в лондонському шпиталі Гая. Влітку 1816 р. він складає фахові іспити і вже з осені може (коли йому виповниться двадцять один рік) практикувати як хірург та фармацевт. Однак в очікуванні повноліття і права на лікарську діяльність Кітс круто міняє життєві плани. Він вже давно займався поезією. Перша публікація — сонет "До самотності" — з'явився друком у травні 1816р. і це, як перше визнання серйозності його віршування, мабуть, підштовхнуло його до вибору літературного шляху. Сам Кітс пояснював цей вибір ще й тим, що під час операцій він думав не про них, а про вірші.
Спадщина, яка залишилася від діда Дженнінгса, була надто скромною, і юнак, обираючи стезю вільного художника, прирікав себе на матеріальну скруту. Гордий як простолюдин і бідняк, він дуже страждав, що бував змушений користатися з гостинності й матеріальної підтримки друзів. Це ще більше підсилювалося його недовірливим і палким характером, тонкою вразливістю на справжні та уявні образи. Але загалом Кітс був відкритою, чесною, доброзичливою і приязною людиною і легко завойовував прихильність тих, хто його добре знав. Після прийняття рішення стати поетом Кітс разом з братами оселився в Лондоні і вже восени 1816р. увійшов до кола відомих радикальних літераторів і художників.
Навесні 1817р. побачив у світ перший томик поезій Кітса, названий надто просто й скромно "Вірші". В ньому були зібрані ранні, ще не дуже самостійні, плоди Кітсової музи. В них відчуваються наслідки старанного читання
старих поетів Спенсера і Мільтона та їх менших за талантом сучасників. У ранніх поезіях досить часто звучать волелюбні, антитиранічні мотиви, щоправда, в малооригінальній формі, скоріше данина популярній демократичній і патріотичній риториці, аніж плід глибоко вистражданих, зрілих думок і почуттів. Звичайно, саме життя Кітса не могло не зробити його людиною демократичних переконань. Суперечлива дійсність Англії початку XIX століття з її жорстокими соціальними контрастами і зіткненнями, про яку так гнівно писали сучасники Кітса — Байрон і Шеллі, яку так гостро критикували у гуртку близьких молодому поетові радикалів, не могла не знайти відгуку в його творах.
їх у його поезії досить багато. У вірші "До Надії" він висловлює сподівання, що "не затьмариться честь вітчизни", що "Альбіон осяє свобода", згадує про "ниций пурпур палацу"; у посланні "Джорджу Фелтону Метью", написаному в дусі поета шекспірівської доби Майкла Дрейтона, згадує мужність республіканця Мільтона і швейцарського народного героя, борця проти тиранії австрійських Габсбургів Вільгельма Телля; у посланні до брата Джорджа мріє, що в майбутньому його разючий вірш пробудить можновладців у сенаті; дивлячись на маки, згадує червоні солдатські мундири, від яких стільки прикростей, тощо. Ці рядки знаходимо в творах, вміщених у першу поетичну збірку, надруковану в 1817 р., як і "Сонет, написаний в день виходу містера Лі Ґента з в'язниці", послання "До Хейдона", "До нього ж", "До Костюшко", в яких звучать вельми загальні слова про "безсоромних користолюбців", про громадянина, який і в кайданах зберігає стійкість, про чесного сміливця, який і в темниці вільний своєю безсмертною душею і т. п. Всі ці рядки і твори (до них можна додати ще й те, що у поетичну збірку 1817р. не увійшло) переконливо засвідчують, що покликанням Кітса була не політична чи громадянська поезія.
Від початку художньої діяльності як головні визначились у поета теми природи і мистецтва. У переважній більшості поезій виплескується ліричне почуття митця від споглядання картин природи і витворів мистецтва, нерозривно пов'язаних між собою. Шедеври мистецтва теж складова частина природи, бо вони — наслідок духовних і фізичних зусиль, таланту і праці людей. Картини природи в Кітса позбавлені драматизму, вони спокійні, гарні, осяяні літнім сонцем. Це луки, ліси, річки Англії. З уквітчаних пагорбів видно синьо-зелений океан, теж безмежно спокійний. Кожна квітка має свій характер, свою яскраву чи ніжну барву. Над ними в'ються бджоли і метелики, в небі літають ластівки, бринить спів жайворона. Все оповите спокоєм, дихає нічим не обмеженою свободою і миром, як у вже цитованому посланні "До мого брата Джорджа".
Одним із найвідоміших творів ранньої поезії Кітса став прозоро-простий своїми образами й глибокий за думкою сонет "Про коника і цвіркуна" з його чудовою метафорою краси, природи, поезії — невмирущої, вічної. Це вже не Кітс — учень чи послідовник інших поетів, нехай і дуже самостійний, а суверенний поет, якому судилося стати одним з найбільших у своїй вітчизні. Вже у цей час через впливи поетів-попередників, навчання й дискусії з сучасниками-літераторами Ґентом і Хезліттом викарбовується власне переконання Кітса, що "Краса — це Істина, а Істина — Краса".
Простота і ясність, образна мова в самому тоні поезії — ознака кращих сонетів Кітса, його творів взагалі, їх краса народжується справжністю почуття, природністю та зримістю образів, прозорістю думки. Це ж є, як і для творів найбільших поетів, одним із каменів спотикання при перекладі поезій Кітса іншими мовами.
На початку 1818р. Кітс в одному з листів пише, ніби підбиваючи певні підсумки своїми роздумами про поезію:
"В поезії для мене існує кілька аксіом... Перше: я гадаю, що поезія повинна вражати прекрасною надмірністю, та зовсім не дивністю; вона повинна вражати читача втіленням його власних піднесених думок і здаватися майже спогадом. Друге: виявам її краси не можна бути половинчастими — перехопити дух читачеві, та лишити його невдоволеним. Хай образи з'являються, досягають зеніту і зникають за виднокраєм так само природно, як рухається по небу сонце, осяюючи читача передзахідною врочистою пишнотою перед тим, як на нього зійде блаженний присмерк. Однак набагато легше диктувати поезії, якою вона має бути, аніж творити її самому, і це веде мене до наступної аксіоми: якщо поезія не з'являється так само природно, як листя на дереві, краще, якщо вона не з'явиться взагалі. Як би не було з моїми власними віршами, мене нестримно тягне до нових просторів..."
Цими новими просторами були поетичні твори великої форми. Кітс не вдовольнявся віршами на випадок (часто благенький), посланнями до братів і друзів, розмаїтими за тематикою сонетами. Він прагнув висловити свої роздуми і почуття в поемі. Такою поемою мав стати "Ендіміон ", над яким він почав працювати у квітні 1817 р., завершивши наприкінці листопада. У квітні наступного 1818 р. поема з'явилася друком в окремому виданні. Це — найбільший за обсягом твір поета. Кітс хотів створити поетичний роман. Така ідея стояла на порядку денному європейського романтизму. Над романом у віршах у 1818 — 1823 рр. працював Байрон, і хоча "Дон Жуан" лишився незавершеним, контури нового жанру вимальовувалися в ньому повно і чітко. Трохи пізніше до цього ж нового жанру звернувся Пушкін у романі "Євгеній Онєгін" (1823 — 1831). Та обидва твори у процесі написання виявилися не стільки романтичними, скільки реалістичними. Романтик
Кітс не спромігся в "Ендіміоні" здійснити свій задум так, як прагнув. Він критично написання до власного твору, але ідею створення великої поеми не полишив. Більше того, він розпочав свого "Гіперіона", ще не завершивши поетичний роман. "Ендіміона" в наші дні найчастіше друкують в уривках, а від "Гіперіона", крім уривків, нічого й не залишилося.
В основу "Ендіміона" автор поклав сюжет грецького міфу про вівчаря Ендіміона й богиню місяця Селену. Зевс взяв юнака-красеня на небо, де той досить настирливо залицявся до його дружини Гери, за це Зевс прирік його на вічний сон у гірській печері. За більш розповсюдженим варіантом міфу навіяти на Ендіміона сон і зберегти навіки його молодість і красу умовила Зевса Селена, закохана в юнака.
Кітс ґрунтовно переосмислює автентичний грецький міф. У нього Селена з'являється юнакові уві сні і він закохується в її небесну красу. Він мріє про Цінтію (так названо у Кітса богиню) вдень і вночі і, охоплений жагучою чуттєвою пристрастю, вирушає на її пошуки. Він співчуває людям, які зустрічаються на його шляху, повертає життя загиблим коханцям. Це робить його власне кохання шляхетним і піднесеним, наближає його до Цінтії. Та зустріч з нещасною покинутою індійською дівчиною знову кидає юнака у вир пристрасті. Ендіміон страждає від того, що земна пристрасть штовхнула його на зраду коханню небесному. Та виявляється, що індійська дівчина — одне з втілень Цінтії. Конфлікт між духовним і чуттєвим вирішується у гармонійному поєднанні обох людських начал. Вся поема у перипетіях Ендіміонових шукань втілює думку про те, що Краса живе у природі, у пристрасті, в діяльній любові до людей.
Кітс написав передмову до поеми, в якій піддавав її суворій критиці, вважаючи плодом "часу, коли душа шумує, характер не склався, спосіб життя не визначився, а шанолюбність сліпа". Однак автор був надто вимогливим до себе. В поемі є напрочуд вдалі місця — вступ до першої книги, гімн Пану, "Пісенька про горе". Про неї дослідниця творчості Кітса Н. Дьяконова пише: "Складність її психологічного і ритмічного малюнка така велика, що важко собі уявити, як міг Кітс написати її у свої 22 роки... Вірші вражають розмаїттям інтонацій, поетичних розмірів, стрімкістю руху, чудовою зміною картин і переживань, від самотнього страждання до шалених веселощів, які завершуються поновленням страждання, але вже іншого, стоїчного й покірного. Всі образи Кітса суперечать традиційним уявленням... Ритм вірша відтворює то сумний спів дівчини, яка плаче, то дикі танці бога вина і його супутників".
У своєму тлумаченні поеми дослідники по-різному інтерпретують її головну ідею і це значною мірою пов'язано з багатозначністю окремих символів, з наявними в поемі суперечностями. Щоправда, нищівна критика в пресі
не була адекватною цим недолікам твору молодого автора. Та й справа була не стільки в Кітсі, скільки в його друзях, радикалах, згуртованих навколо журналу "Екземінер", зокрема Лі Ґенті, Хезлітті й ін. Обравши за мішень Кітса, консерватори мали намір влучити саме в них. Виникла легенда, що саме несправедливі й жорстокі атаки критики прискорили смерть поета. Однак це не відповідало дійсності. Сам Кітс писав про своє ставлення до негативних оцінок у пресі:
"... Я тепер починаю краще усвідомлювати свої сильні і слабкі сторони. Хвала та огуда лишають тільки миттєвий слід у душі людини, яка відчуває таку любов до ідеальної Краси, що стає найсуворішим критиком власних творів. Моя власна вимогливість принесла мені незрівнянно більше страждань, ніж "Блеквуд" і "Куотерлі" разом взяті".
Ніщо не могло звести Кітса з обраного шляху — "шляху ретельності, шляху щирості, шляху поглиблених роздумів. До збірки 1820 р. "Ламія", "Ізабелла", "Переддень святої Агнеси" та інші вірші" увійшли найкращі, найдо-вершеніші твори поета. У назву збірки внесено титули трьох поем. І їх автор не вважав досить вдалими, хоча про "Ламію" писав: "Я переконаний, що в ній є той вогонь, який має так чи інакше захопити людей: дайте їм приємне чи неприємне переживання — вони саме і бажають якогось переживання". У своїй критиці Кітс у цьому випадку був надто прискіпливий, принаймні "Канун святої Агнеси" вважається його вершинним здобутком.
Усі три поеми написані на сюжети або мотиви, запозичені в ренесансних літераторів. Теми "Ламії" і "Переддня" знайдені Кітсом у трактаті англійського письменника і філософа-мораліста Роберта Бертона "Анатомія Меланхолії"", а "Ізабелли" — в "Декамероні" Бокаччо. Звичайно, сюжети, теми, мотиви давніх письменників у поемах романтика Кітса найґрунтовніше перероблені, зокрема це стосується тих, котрі запозичені у Роберта Бертона.
Першою була створена поема "Ізабелла, або Горщик з базиліком " (лютий-квітень 1818р.) — історія великого кохання багатої дівчини і бідного юнака. Жорстокі й зажерливі брати Ізабелли підступно вбивають хлопця, бо він не пара їхній сестрі. Вона знаходить закопаний в лісі труп коханого, відрізає голову і ховає у горщику з квітами базиліку, поливаючи власними сльозами аж доти, поки не вмирає сама. В цій досить сентиментальній і макабричній водночас поемі є дуже вдалі високопоетичні строфи. Це зображення самого кохання двох гарних молодих людей, щасливого очікування Ізабелли на повернення коханого, особливо драматичного, бо читач вже знає про його загибель, а героїня ще ні. Аматорам соціальне ангажованої літератури і першому серед них — Бернарду Шоу — особливо подобалася зріла соціальна критика багатіїв-буржуа, братів Ізабелли. Шоу навіть порівнював лірика Кітса
з Марксом /!/. Це у Кітса єдиний такий гострий у поезії випад проти соціальної нерівності, критика багатіїв на грані сатири.
Друга поема "Переддень святої Агнеси" має в основі своїй зимове гадання напередодні дня святої Агнеси — покровительки незайманих дівчат. Дочка грубого і жорстокого феодала юна Маделіна, втікаючи у самоту своєї кімнати від п'яного батьківського розгулу, мріє побачити видіння свого майбутнього нареченого. Закоханий у неї Просперо з допомогою старої служниці проникає у світлицю дівчини і ховається там. Він ризикує життям, бо його рід і рід Маделіни смертельно ворогують. Дівчина напружено чекає у ліжку на сповнення гадання і нарешті засинає. Просперо будить її, признається у своєму коханні і обоє тікають із замку, поки злий батько і його гості сплять п'яним важким сном.
Оповідний пласт поеми, хоча й досить цікавий і драматичний, не є в ній головним. Найвдаліше те, як поет передає відтінки почуттів двох молодих — палаючого від пристрасті Просперо і ніжної, цнотливої, але також сповненої передчуття та жаги кохання Маделіни. Любовна знемога і страх, відчайдушна сміливість і ніжність, нетерпляче очікування і повнота молодого щастя — всі ці й багато інших розмаїтих почуттів передані в поемі. Опис зимової природи у морозяну ніч, коли відбуваються події, зображення зловісного феодального замку або розкішного столу, який Просперо накриває для коханої перед її пробудженням, — все конкретне, зриме у найменших дрібницях. Поету вдається навіть навіяти читачеві відчуття холоду зимової ночі і тепла в затишній дівочій світлиці. Одна деталь ще більше поглиблює це контрастне протиставлення — холодної мертвої природи і живого людського тепла. Коли Маделіна знімає з руки браслет, він зберігає теплоту її тіла. Взагалі контрастні протиставлення — основний художній прийом твору. Вони присутні в усіх його елементах від великих до дрібних, надають всьому більшої яскравості й емоційної напруги. Реалістичність предметних деталей, їх пластичність, чудова і висока романтика сильних почуттів складають найвиразнішу особливість поезії Кітса. Поет спроможний досягти цілісності враження від, здавалося б, протилежних прийомів зображення. Цю цілісність він вважає головною метою художника.
Остання з написаних Кітсом поем "Ламія" теж присвячена великому коханню. Ця головна для поета тема, звичайно, не випадкова. Лірики завжди присвячують коханню свої твори, молоді лірики пишуть про нього з великою силою, а закохані молоді лірики створюють шедеври любовної поезії. Саме закоханим був Кітс у два останніх роки свого творчого життя. Він покохав свою сусідку, гарненьку Фанні Брон, заручився з нею, але не міг одружитися через матеріальну скруту. Палкі почуття до нареченої він
висловлював у поезіях і листах. У сублімованому вигляді вони втілилися у кращих творах цих літ, зокрема поемах про кохання, яке здатне навіть творити дива, як у поемі "Ламія".
Короткий зміст поеми такий: злий дух, змія Ламія, за міфологією істота з головою і грудьми жінки, яка живе в лісах і ярах і заманює перехожих любострасним шипінням, закохалася у земного юнака і кохання перетворило її у привабливу жінку. Вона щаслива зі своїм обранцем, живе у розкошах, та бог Аполлоній, що з'явився на весілля Ламії і Лікія, розкрив таємницю жінки-змії. Розкіш, яка оточує гостей в палаці Ламії, і сам палац перетворюються на порох, наречена зникає, а нещасний наречений вмирає.
У Кітса сюжет приблизно такий же, як і в міфі, лише Аполлоній у нього не Бог, а старий філософ — вчитель Лікія. Він відкриває своєму учневі очі на правду зі словами: "Дурень! Від бур і бід життя я рятував тебе не для того, щоб ти став жертвою змії!" Ламія у Кітса — жінка, охоплена великим почуттям, заради якого вона ладна зректися свого минулого, почуттям, яке намагається врятувати благаннями і сльозами.
Алегорії та символи поеми можуть мати кілька тлумачень. Наприклад, сувора мудрість життя руйнує ефемерні повітряні замки кохання, або філософська мудрість несумісна з палкими чуттєвими насолодами. Якщо шукати пояснень в біографії поета, треба нагадати, що він писав у листах про своє бажання усамітнитися і віддатися заняттям філософією, насправді ж творив вірші і жив не самітницьким життям. Але найпривабливішою в поемі є думка про велику силу справжнього почуття, яке навіть змію наділяє красою і людським теплим серцем. Щоправда, не можна не погодитися і з думкою про те, що у "Ламії" знайшли своє поетичне втілення глибокі сумніви Кітса в останні роки життя в тому, що поетична уява може протистояти суворій і непоетичній дійсності, що поет може знайти порятунок від зла життя у світі своїх романтичних мрій, що він може своєю творчістю принести світу добро, вдосконалити людей і людство. Романтичне протиставлення мрії і дійсності взагалі властиве поезії Кітса. В "Ламії", як і в написаних у цей час віршах, воно стає особливо виразним.
Крім згаданих поем в останній прижиттєвий томик творів поета увійшли його великі оди, фрагмент "Гіперіона", ще кілька віршів і серед них один з найуславленіших його творів — "Осінь".
Поезію Кітса в Україні перекладали, але багато творів митця ще чекають своєї інтерпретації мовою Шевченка і Лесі Українки. У 1972 р. вийшов томик "Співець" (Київ, "Веселка"), де було вміщено 5 перекладів Василя Мисика і один Дмитра Паламарчука ("Осінь"), згодом з'явилася збірка вибраних поезій Кітса у серії видавництва "Дніпро" "Перлини світової
лірики", де всі переклади здійснені Василем Мисиком. Це дуже вдале видання. Високою поезією дихають переклади таких віршів, як "Гімн Панові" з "Ендеміона", "До солов'я", "До грецької урни", "Осінь", "Девон-ширська дівчина", "Мег Мерріліз" та багато інших. Друга строфа оди "До солов'я" починається словами:
О як би я хотів вина, вина, Що давністю льохів холоне в склянці. В якому присмак Флори і луна Пісень Провансу, смаглий сміх і танці.
Мисик зберіг кожен образ, точно передав переніс, відтворив багато плавних приголосних л та р, які так прикрашають мелодію вірша, і знайшов отой чудовий поетичний "смаглий сміх", який цілком відповідає Кітсовому образу. У строфах "Гімна Панові" перекладачеві вдалося створити відчуття прохолоди лісових нетрів, тихий шепіт віття і пахощів трав, як і у вірші "До осені".
|
| Категория: Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. | Добавил: freelib (04.10.2009)
|
| Просмотров: 1229
| Рейтинг: 5.0/1 |
| Всего комментариев: 1 | |
0   1
Шейкіна Вікторія (25.02.2010 05:34)
Кітс і його творчий та життєвий шлях- вселили в мені невмирущу віру в силу величного почуття-кохання. тепер я точно знаю, що заради відчуття цього почуття повинно битись серце кожного романтика... Жити аби кохати усім єством..ось моє кредо від тепер....
|
|
|
|
|
