Статистика
Онлайн всего: 13 Гостей: 13 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.6. Персі Біші Шеллі 2
Те, що Шеллі присвятив свою поему "Повстання Ісламу" дружині, було
абсолютно природним. Образ головної героїні Цитни увібрав в себе риси
Мері і її матері, до пам'яті якої подружжя Шеллі ставилося з найглибшим
пієтетом. Не випадково Цитна не лише подруга, кохана головного героя, а
й його сестра, його духовний двійник. Цитна поділяє, як і Мері, всі
переконання, мрії, сподівання Персі-Лаона, діє разом з ним, йде з ним
на боротьбу і смерть. Як і дружина Ґодвіна Мері Волстонкрафт, вона
справжній боєць, трибун, що може захопити своїми промовами масу,
повести її за собою. Шеллі писав у передмові до "Повстання Ісламу", що
його твір віддзеркалює проблеми Французької революції. Він
наголошував, що "почуття, пов'язані з цією подією, торкнулися кожного
серця". Автор висловлював віру в те, що "людство починає пробуджуватися
зі свого заціпеніння. Я почуваю, здається мені, повільну, поступову,
мовчазну зміну. З цією переконаністю
я і написав цю поему". Він вбачав у своєму "Повстанні Ісламу" поему
"про таку революцію, яка цілком може відбутися у кожній європейській
країні . Бажаючи уникнути дидактичності, яка була властива "Королеві
Маб" і деяким іншим раннім творам, Шеллі підсилює сюжетність, оповідний
момент поеми про боротьбу народу на чолі з Лаоном, поборником свободи,
рівності і братерства, проти тиранів.
Спочатку Лаон — просвітник і вихователь народу — своїми промовами
викликає в людях всепереможне прагнення свободи і вони підіймаються на
боротьбу проти деспота та його поплічника іберійського жерця. Повстання
таке могутнє, як бурхливі стихії. Але потім тирану вдається приборкати
повсталих. Лаон і Цитна опиняються в ув'язненні. Цитна навіть у
жахливій підземній печері мріє про подальшу боротьбу за щастя інших
людей. За ці ж ідеали прагне скласти голову і нескорений Лаон. Обоє
гинуть, але навіть смерть їх не марна, бо народ продовжить боротьбу за
свободу і справедливість.
Вже у першому розділі поеми символічно передана сутність її
центрального конфлікту — зображена у вступній сцені боротьба Орла і
Змії, Ормузда і Арімана. Це одвічна боротьба Добра і Зла, яка
характеризує всю історію людства: в ній бувають періоди перемоги злих
або добрих сил. Хоча Шеллі зміщує події свого твору на Схід в умовний
Константинополь і в досить умовний час, на увазі він має пореволюційну
Європу, яка переживала спад і в політичній, і в ідеологічній царині,
зневіру в ідеалах Просвітництва та революції, загальний песимізм. Шеллі
був одним із небагатьох представників художньої інтелігенції, хто не
втрачав оптимізму і віри в перемогу позитивних цінностей в людині і в
суспільстві, у перемогу розуму і добра. Ця віра живилася не стільки
реальними фактами, скільки ідеальними уявленнями і настановами, якоюсь
мірою власним невеликим досвідом участі у політичній боротьбі. Щодо
самої боротьби, то Шеллі уявляє її і в цій поемі безкровною перемогою
високої моралі мас над купкою поневолювачів. Схожі ідеї були досить
поширені й пізніше. Варто згадати перші спроби безкровним шляхом,
масовими мирними виступами досягти своєї мети, які характерні для
початкової стадії революцій 1848 р. в Європі.
"Повстання Ісламу" — наскрізь романтична поема, в якій панує алегорія,
символіка, фантастичні образи і ситуації, докорінна трансформація
реальних подій і постатей, що набувають характеру інакомовлення,
натяку, більш чи менш прозорої паралелі. Піднесений тон порівнянь із
силами природи, космічними явищами, ідеалізація в зображенні головних
героїв, схильність до абстрактних узагальнень на різних рівнях поеми —
постаті персонажів, їх думки, дії, образ маси, народу тощо — все це,
характерне для поетики Шеллі повністю, якнайбільше притаманне і
"Повстанню Іслама".
Найвдалішим серед значних творів поета одностайно вважають драму
"Визволений Прометей "(1819). Вона була написана в другий — найбільш
зрілий — період творчості Шеллі, який датують 1818 — 1822 рр., тобто
часом, коли він покинув Англію і жив в Італії. Це період тісного
спілкування з Байроном, їхніх постійних дискусій з найрізноманітніших
питань. Мабуть, не раз у цих розмовах згадувалося й ім'я титана
Прометея. Він був популярною фігурою в літературі цієї доби. Широко
відомим був монолог Прометея Ґете з незавершеної драми, йому
присвяченої (1773), один із найбунтів-ничіших творів не лише Ґете, а й
усього німецького преромантизму. Герой цей присутній і в інших
німецьких письменників (Гердер, А. Шлегель). До його постаті звертався
Вольтер. Для всіх головним літературним джерелом була драматургія
Есхіла, та частина його трилогії про мужнього титана, благодійника
людства, яка дійшла до нас, — "Прикутий Прометей", і фрагменти з інших
частин. Байрон створив поезію "Прометей" у тяжкому для себе 1816 р., і
це позначилося на загалом трагічному настрої твору, в якому йдеться про
страждання Прометея, його фактичну поразку в боротьбі з небесним
тираном, і моральну перемогу Прометея-стоїка, що є прикладом наступним
людським генераціям: "У тому твій небесний гріх, //Що людям зменшив ти
страждання, //Що світлом розуму й пізнання //На боротьбу озброїв їх. "
(Переклад Д. Паламарчука).
У передмові до драми "Визволений Прометей" (точніше "Прометей
розкутий") Шеллі писав: "Правду кажучи, я відчував відразу до такої
слабкої розв'язки, як примирення Поборника людства з його Утискувачем.
Моральний інтерес вигадки, що так могутньо підтримується стражданням і
непохитністю Прометея, зникнув би, якби ми могли собі уявити, що він
зрікся своєї гордої мови і полохливо схилив коліна перед тріумфуючим й
підступним супротивником". Порівнюючи Прометея з такою ж масштабною
міфологічною постаттю богоборця, як Сатана, що теж повстав проти
небесного владики, автор драми підкреслює величезні переваги першого:
"Прометей є типом найвищої моральної та інтелектуальної досконалості,
який підкоряється найчистішим безкорисливим спонукам, котрі ведуть до
найліпших, найшляхетніших цілей".
Драма починається зображенням страшних нескінченних мук прикутого над
прірвою у горах Кавказу Прометея, який, однак, не підкоряється
"ганебній владі" "могутнього, але не всевладного бога" Зевса. Зевс
боїться нескореного титана, бо той знає таємницю — коли скінчиться
влада мстивого небожителя. Хитрістю і жорстокістю він намагається
вирвати з грудей Прометея цю таємницю, посилаючи до нього
співчутливого Гермеса і жахливих фурій. Всупереч усьому титан не
скоряється. На відміну від інших літературних втілень цієї міфологічної
постаті він не самотній, у нього є друзі Пантея і Йона,
йому співчувають численні духи, його надихає Земля. Хор висловлює
переконаність у перемозі Миру, Справедливості, Прав, Мудрості та
Терпіння.
У наступних діях драми з'являється кохана Прометея Азія, чарівна дочка
Океана, яка не втрачає віри і надії на звільнення свого обранця.
Розмови сестер Азії і Пантеї, хори духів сповнені ліризму, напрочуд
багаті на гарні, гармонійні образи. У другій дії з'являється породжена
фантазією Шеллі постать Демогоргона. Це син Зевса від Фетіди, одне з
імен якого Вічність. Він має скинути свого батька з небесного трону. Це
— символ змін, які приносить час. Хоча в цьому образі є й інші
символи. Можливо, він є втіленням "ідеї про те, що доба вищих і
досконаліших відносин у суспільстві зароджується і утверджується в
надрах старого світу" (Б. Колесников), або уособленням неминучої
перемоги сил добра над силами брутального примусу, жорстокої тиранії
тощо. На початку третьої дії Демогоргон скидає Зевса з небесного трону
і забирає його з собою у вічну пітьму із знаменними словами: "Нема
повернення для тирани неба, //І вже нема наступника тобі". Геракл
приходить разом з Азією й іншими звільнити Прометея. Все, що
відбувається далі, є апофеозом нового прегарного життя, перетворення
світу на засадах Любові, Терпіння, Мудрості, Мужності й Честі.
Мері Шеллі, яка сама створила цілком оригінальну версію прометеївської
теми у своєму "Франкенштейні", вважала, що "Прометей" — душа поезії
Шеллі". І це дійсно так. Всі основні ідеї поета, всі його уявлення про
історичний процес і його рух до досконалого суспільства, про ідеал
людини і людського існування, головний конфлікт, який виступає в
багатьох його творах, — між тиранією і свободою, провідні прийоми
поетики — алегоризм, символіка, багатозначна і складна, високий пафос і
патетика, величезна концентрація найрозмаїтіших образів і картин — все
це знаходимо у "Визволеному Про-метеї" у найповнішому й
найдосконалішому втіленні.
В драмі Шеллі ще раз показав і свою версифікаторську віртуозність. Він
постійно експериментує з ритмом і римуванням, урізнозманітнюючи їх,
уникаючи монотонності вірша, передаючи характер, емоційний настрій
дійових осіб. Дослідники нарахували у "Визволеному Прометеї", крім
білого вірша, ще тридцять шість форм віршування. Зміни ритму від
урочистого до стрімкого, бурхливого, або заколисуючого, ніжного
надають твору музичної виразності, симфонічного звучання.
Шеллі назвав свій твір драмою. В ньому є розподіл на окремі дії і
сцени, які відбуваються в різних місцях, виділено монологи, діалоги,
репліки персонажів. Але цей ліро-епічний, лірико-філософський твір не
був пристосований для сцени. Не випадково його часто називають поемою,
ніби забуваючи про авторське визначення його жанру.
Це визначення не випадкове, не довільне. В італійський період життя
Шеллі все більше схиляється до думки, що драматургія — надто важливий і
впливовий жанр і шукає себе в написанні не лише лірико-символічних
творів, а й п'єс, які відповідали б вимогам сцени. Такою стала
трагедія "Ченчі" (1819). Смерть обірвала працю над ще одним сценічним
твором "Карлом І" — історичною п'єсою в шекспірівському дусі, яка
обіцяла стати дуже цікавим явищем романтичного театру. Те, що поет
встиг написати, свідчить, що він стрімко опановував закони драматургії,
оволодівав майстерністю створення яскравих характерів, постатей
психологічно складних, неоднозначних, як-от постать англійського короля
Карла І.
Трагедія "Ченчі" написана на основі італійських хронік. Мабуть, її
сюжет обговорювався в колах іноземних літераторів, які жили в 10-х
роках в Італії. Не випадково до цієї ж хроніки через двадцять років
після Шеллі звернувся Стендаль, який в Італії познайомився з Байроном і
його оточенням. У своїй п'єсі у віршах Шеллі дотримується в цілому
викладеного у хроніці. Йому навіть не було потреби вдаватися до
романтичного перебільшення відразливих рис розпусника і вбивці,
розбещеного егоїста й сімейного тирана багатого аристократа Ченчі, бо
історія свідчить про поширеність подібного людського характеру в добу
Відродження. Але всю історію огидного насильства Ченчі над власною
дочкою Беатріче і її помсти — знищення за допомогою найманих убивць
мерзотника батька, за що папський суд засуджує її і її
спільницю-мачуху Лукрецію до страти, драматург підпорядковує завданню
викриття тиранії, жорстокості, підступності можновладців і
корисливості, несправедливості, гріховності церковників. Ченчі не
зазнає ніякого покарання з боку влади, хоча всі знають про його
жахливі злочини, тому що він купує прощення від самого папи, віддаючи
церкві частину своїх маєтностей. Коли ж людська кара дістає його, папа
не знаходить підстав помилувати месницю Беатріче, хоча наруга над нею
буквально волає до неба. Попри всю тенденційність п'єси вона не порушує
історичної правди, а лише дещо її модернізує. Загалом "Ченчі" —
яскрава романтична річ, яка передувала такій популярній трохи пізніше
драматургії Віктора Гюго.
Все своє творче життя Шеллі писав лірику. Відомо ж бо, що і всі його
поеми, і навіть така драма, як "Визволений Прометей",— твори, в яких
всепереможно звучить ліричний голос поета. Лірика його тематично
розмаїта — це і політичні, громадянські поезії, звернення до великих
попередників, сучасників і друзів, вірші про природу і кохання тощо.
Характерно для Шеллі те, що багато ліричних творів є своєрідними
"Гімнами Духовній Красі", як він назвав один з віршів програмного
звучання (1817 р.):
Осінній полудень розлив у небі
Таку погожу тишу, чистоту,
Гармонію глибоку й пишноту,
Яких не являть полудні й липневі,
Мов стало до снаги таке цьому лиш дневі.'
Як ти узяв мене в полон,
Природний мов бере закон,
Лай величавий плин, мету святу
Життю, залюбленому в чари
Твої, о Генію безхмарий,
Щоб прагнув я твоїх священних лив,
Боявся — лиш себе, а людство все любив.
Переклад О. Мокровольського
Широкий резонанс мали такі його політичні вірші, як "Мужам Англії",
"Ода захисникам свободи", "Пісня ірландців", "Лорду-канцлеру", "Рядки,
написані в час правління Кестлрі", "До британців", сатиричний "Новий
Національний Гімн", "Англія в 1819 році". На відміну від його поем і
драм вони є безпосереднім відгуком на події в рідній країні, де все
названо своїм ім'ям, немає зашифрованих образів, думка конкретна та
ясна, хоча їх загальний зміст знаходиться у річищі тих самих ідей, які
звучать і у великих за обсягом творах.
Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях Шеллі, як
"Монблан", "Ода західному вітрові", "Жайворонкові", "Гімн Пана",
"Вечір", "Цукка" і багатьох інших. Мало сказати, що природа у Шеллі
персоніфікована, наділена людськими почуттями і пристрастями, вона
ніби продовження душі і розуму самого поета, рядки про явища і картини
природи легко переливаються у рядки і строфи про переживання автора, як
наприклад, у "Стансах, написаних в зажурі біля Неаполя" або
"Запрошенні". Вірші про природу часто змальовують і кохання до жінки.
Любовна лірика Шеллі багата відтінками почуття, в ній є жагуча
пристрасть, еротична наснага, але головне — ніжність, прагнення
духовної близькості з коханою, бажання розділити з нею всі свої думки
і почуття, зокрема захоплення красою природи. Такі вірші, як "Індійська
мелодія", "Філософія кохання" й інші, присвячені Мері Шеллі, а також
цикл поезій, на які поета надихнула Джейн Вільямс, дружина друга Шеллі
капітана Вільямса, з яким він разом загинув, належать до кращих
здобутків ліричної поезії, відзначаються емоційною витонченістю,
щирістю і простотою.
Значне місце займає у творчому доробку поета і чимала група творів, у
яких він із запалом відгукується на події визвольної боротьби в Греції
й Італії. Найзначніший з них — поетична драма "Еллада" (1822), написана
як відгук
на боротьбу греків проти турецького поневолення, в якій Шеллі палко вітав "повстання Еллади з мертвих".
Чудові ліричні вірші Шеллі створив і на тему мистецтва та долі поета,
часто трагічної. Зразком таких поезій може бути "Жайворонок", котрий
якнайповніше передає загальний, напрочуд оптимістичний настрій
творчості його автора:
Радосте у просторі! Ле твоє джерело?
Хвилі, лолини, гори? Неба круте чоло?
Подруга пожаланна? Нехіть пізнати зло?..
Ралості лай же, шквалу
Трохи свого вділи,
Шоб гармонійним шалом
Губи мої могли
Світ чарувати, як ти мене зачарував, малий.
Переклад О. Мокровольського
З-поміж останніх творів поета вирізняється сво'їм сумним звучанням
"Адонаїс". Це елегійна поема — скорботний плач за геніальним митцем,
якого звело в могилу жорстоке суспільство, переслідування і цькування,
нерозуміння і відсутність творчої і людської свободи. "Адонаїс" був
написаний як безпосередній відгук на звістку про смерть Кітса, але, як
завжди у Шеллі, узагальнений образ заступає конкретну постать, ідея
величі і безсмертя Поета й Поезії важливіша за реальне життя і
творчість так рано померлого художника. Антична міфологічна образність
веде Шеллі дуже далеко від скорботної долі Кітса, пишні титанічні
постаті нічим не схожі на юного слабогрудого поета і його скромне
оточення. Хоча автор елегії згадує у XVII строфі Альбіон, а у XIV —
англійських митців Чаттертона і Сіднея, тобто якісь вказівки на Англію,
батьківщину померлого, є, та вони тонуть у хвилях гарних мелодійних
алегорично-символічних образів і картин з міфології стародавньої
Греції. Дуже характерним для Шеллі є те, що в елегії на смерть поета
трагедійний настрій розчиняється у світлому, переможному:
З природою він злився воєдино,
Лунає в музиш її усій.
Ввійшовши в грім і в пісню солов'їну...
Переклад О. Мокровольського
Узагальненість образів і настроїв призводить до того, що елегію можна
віднести до Кітса лише умовно, не випадково часто твердять про
"Адонаїса" як про власну велику епітафію Шеллі.
Спроби перекладачів з різних країн відтворити поезію Шеллі, цього
Аріеля, як він сам себе називав, "рицаря примарного щита і списа з
павутиння", вже вкотре доводять складність або й неможливість
абсолютно досконалого виконання подібного завдання. І, звичайно, не
лише у випадку Шеллі. Особливості художнього стилю письменника, в якому
безплотність, Нематеріальність образів, ніби створених зі співучих
слів, прозорих променів, світла і легких тіней, звукове багатство,
музикальність, примхливість ритмів відіграють вирішальну роль, важко
піддаються трансформації у слово і мелодику чужої мови. Філософські
ідеї Шеллі, позбавлені крил його оригінальної поетики, здаються в
перекладі часто-густо або надто спрощеними, або зовсім абстрактними.
Ані більшість російських перекладів, ані відносно нечисленні українські
загалом не передають самої поезії — аріелево'ї ефірної легкості,
безмежної фантазії, симфонічної музикальності витворів музи
англійського "романтика з романтиків". Хоча, треба визнати, досить
точно повідомляють про його думки, уявлення і сподівання.
В останні десятиліття українські перекладачі кілька разів зверталися до
творчості Шеллі. Шість віршів із властивим йому талантом переклав для
збірки "Співець" (зі світової поезії кінця XVIII — першої половини XIX
сторіччя) Василь Мисик. 1987 р. в серії "Перлини світової лірики"
видавництво "Дніпро" видало томик творів Шеллі у перекладах Олександра
Мокровольського. Однак, поки що говорити про справжнє знайомство
українського читача з усім розмаїттям творчості класика англійської
літератури рано.
|
| Категория: Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. | Добавил: freelib (04.10.2009)
|
| Просмотров: 1350
| Рейтинг: 2.0/2 |
|
