Статистика
Онлайн всего: 10 Гостей: 10 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
4.3. Семюель Тейлор Колрідж
(1772— 1834)
Поетична спадщина Колріджа, на відміну від сотень віршів, написаних Вордсвортом, була відносно невеликою, все найкраще вміщується в один невеличкий том. А літературознавчих книг і розвідок, присвячених йому як поету, ціла бібліотека. Лише довкола "Старого Мореплавця" плескотить ціле море інтерпретацій. Все притягує до автора "Крістабелі", як магнітом, дослідників і минулого, і нашого століть, насамперед останніх: креативна
сила примхливої, істинно "романтичної" фантазії поета, таємничість, не-проясненість, багатозначність його образів, гарних і страшних, як сни або маячення, його складні й суперечливі філософські коментарі до власних творів, які допускають багато тлумачень, як і його філософствування взагалі, його нещасливе і заплутане життя, життя хворобливої людини, наркомана, геніально обдарованого митця з паралізованою волею, що більшість творів залишив у фрагментах (щоправда, незавершеність, фрагментарність вписується в романтичну концепцію літературного твору), не здійснив і сотої долі задумів. Все це не могло не привабити зацікавлених дослідників.
Поезія і філософські твори Колріджа в нашому столітті інтерпретувалися як модерністські, близькі до сюрреалізму або екзистенціалізму. Особливо охоче художній світ англійського поета аналізувався з точки зору фрейдизму. В цих інтерпретаціях є доля істини. Колрідж був романтиком у повному розумінні цього слова — в небуденній, суперечливій вдачі, у творчості, в безмежно багатій і примхливій уяві; шукачем у царині ідей, емоцій, поетичних прийомів й образів. У його могутньому і хаотичному романтизмі можна знайти, як у чарівній скрині, елементи багатьох пізніших напрямів і течій, впізнати відкрите ним у творах художників наступних генерацій. Однак, якими б ефектними та парадоксальними не були порівняння Колріджа з Каф-кою або Андре Бретоном, ці порівняння досить натягнуті, хоча, звичайно, в англійця можна знайти прозріння у тотальний трагізм людської долі в дусі Кафки або в алогічному нагромадженні його фантастичних образів з їх складною символікою, побачити близькість до сюрреалістичного сновиддя, не кажучи вже про легкість віднайдення в його романтичних образах-снах чи образах-наркотичних видіннях втілення прихованих у підсвідомості комплексів за Фрейдом.
Семюель Тейлор Колрідж народився у 1772 р. в родині небагатого провінційного священика. Вже у школі виявилася його неспокійна, бунтівна вдача — він вирішив кинути навчання, бо не вірив у Бога і не хотів іти слідом батька і обрати церковну стезю. Школу він все ж закінчив, а Кембридж подолати так і не спромігся. Наприкінці дев'яностих він подався разом з Вордсвортом до Німеччини, де з ентузіазмом вивчав нову німецьку філософію і літературу. В юнацькі роки мріяв разом із Сауті про створення в Північній Америці вільної громади шляхетних, мудрих, чесних людей "Пантисократії", де всі були б рівні, мали спільну власність і разом займалися б фізичною і розумовою працею. Як і його приятель Вордсворт, він захоплюється ідеями й ідеалами Французької революції, пише вірш "Падіння Бастилії" (1789, надрукований у 1834), в якому висловлює своє захоплення зруйнуванням цього оплоту тиранії. Починає видавати щотижневик "Вартовий" (1796), девізом якого були слова: "Хай всі знають Правду, і хай Правда зробить нас вільними",
і котрий повинен був, за задумом редактора, "оголошувати стан Політичної погоди, відстоювати Свободу і її Друзів від нападок Розбійників і Вбивць". Колрідж розробляє свою теорію романтичної поезії і видає (разом з Вордсвортом) збірник "Ліричні балади", де вміщує, серед іншого, "Старого Мореплавця" — один з найуславленіших творів не лише англійського, а й світового романтизму. Таким був початок і розквіт життя одного з найбільших англійських романтиків.
А за десять років до своєї смерті Колрідж фізично був руїною, духовно ж поринув у найглибші нетрі метафізичної філософії й містики, по суті, замовкнувши як великий романтичний поет.
Багато різних причин призвели до драматичної деградації Колріджа — людини і поета. Зокрема, крім хвороби, через яку він призвичаївся до опіуму (у нього з юнацьких років боліли суглоби, а біль тоді вміли тамувати лише цим наркотиком), це було й винятково нещасливе подружнє життя, й розчарування в друзях, у тих же Сауті і Вордсворті, й постійні матеріальні труднощі. Колрідж не мав стабільних прибутків. Йому доводилося багато писати заради заробітку, читати лекції, займатися (це виходило в нього не дуже успішно) видавничою діяльністю.
Критичні й історико-літературні статті Колріджа, позначені талантом, оригінальністю, ерудицією, мали широкий суспільний резонанс, як і новаторські лекції, зокрема про Шекспіра, його улюбленого письменника, й давали йому якусь матеріальну підтримку. Особливо цікавою для читачів і корисною для літературознавців є завершена у 1817 р. праця "•Віо^гарШа Ьііегагіа ", в якій він пише про свою і своїх колег літературну діяльність, пише вдумливо, щиро і проникливо. З "Літературної біографії", статей, епістолярної спадщини, спогадів сучасників дізнаємося, яким масштабним теоретиком літератури був Колрідж. Мав він серйозну філософську базу. Вивчав твори Платона, Плотіна, Беме, з яких запозичив багато ідей містичного характеру: "Твори цих містиків значною мірою врятували мій розум від полону якоїсь однієї догматичної системи. Вони допомогли зберегти живим серце в голові, навіяли неясне, але хвилююче й дійове уявлення про те, що все, породжене чистою рефлексією, має присмак смерті". Він використовував праці детермініста Берклі і психологічного детермініста Хартлі. Відоме твердження автора "Старого Мореплавця" про власну непохитну віру у перворо-дний гріх, "в те, що у череві матері наше розуміння затемнене, а якщо й ні, то все одно наш організм має вади, а воля недосконала". Це твердження про детермінованість вчинків людини, незалежно від її волі, надлюдськими
чинниками важливе, зокрема, для аналізу згаданої вище поеми про мимовільний злочин і довічну кару.
Внаслідок розмаїтих студій і власних роздумів над глобальними проблемами людини і світу Колрідж не створив послідовної філософської системи. Як майже все в його творчому доробку, його філософські ідеї фрагментарні. А часто й суперечливі. Однак у його міркуваннях є багато тонких і плідних думок, насамперед щодо романтичного мистецтва, особливостей психології поета. Оригінальністю і глибиною відзначаються його спостереження над власною та чужою творчістю. Делікатно, у джентльменському стилі Колрідж висловлював свої критичні зауваження щодо творів сучасників, серед них і близьких йому Вордсворта і Сауті.
Можна твердити, що в розробці романтичної естетики саме Колріджу належать основоположні думки, хоча "Вступ до другого видання "Ліричних балад", де вони викладені, написав Вордсворт. У кристалізації теоретичних думок про романтизм велику роль відіграло зацікавлення Колріджа сучасною йому німецькою філософією, передусім творами Шеллінга. Достатньо порівняти головні ідеї Шеллінга про природу як єдиний організм, живий і в постійному розвитку, про інтелектуальну інтуїцію, якою наділені філософи і великі митці, про мистецтво як вищу форму пізнання світу, що відбувається в мистецтві як комплексна єдність інтуїтивного і раціонального, несвідомого і свідомого тощо, з тим, як це в теорії і на практиці формулював і здійснював Колрідж, щоб побачити сильний вплив на нього німецького вченого. Романтична теорія мистецтва поширилася в Англії завдяки усній і письмовій пропаганді Колріджем естетичних ідей нового напряму, його лекціям, бесідам, листам до друзів і учнів.
Однак головним, що забезпечило Колріджу гідне місце в історії літератури, а його творчості живу й досі естетичну вартість, була поезія. Найуславлені-шою була його "Поема про Старого Мореплавця", перекладена багатьма мовами світу, зокрема й українською. Вона увійшла до складу "Ліричних балад" й виразно продемонструвала усю відмінність художніх індивідуальностей авторів збірки.
Сюжет поеми не важко переповісти, тим більше, що він викладений самим автором у супутньому прозовому переказі. Подорожньому, що з двома друзями поспішає на весільну учту, впадає в око дивний старий з пронизливим вогняним поглядом. Старий зупиняє подорожнього, той скоряється його волі і вислуховує страшну й таємничу оповідь. Колись старий був моряком і плив на кораблі на південь. Корабель втратив керування і його занесло штормом у льодові тороси поблизу Південного полюса. Раптом з'явився білий птах — Альбатрос і вивів корабель з льодової пастки. Матроси раділи порятунку й годували священного птаха. "Старий моряче! Як ти зблід! //
По тілу йде мороз! // Стрілу пустив я, кров пролив, //Загинув Альбатрос ". Цей невмотивований жорстокий вчинок має жахливі наслідки. Тепер корабель несе до екватора. Екіпаж переслідує Дух, що мститься за вбитого священного птаха. Після тривалих мук від голоду, спеки, спраги моряки зустрічають корабель-примару. "А шпангоути його видавалися ґратами перед обличчям призахідного Сонця. Примарна Жінка і її подруга Смерть і більше нікого на борту корабля-скелета". "Смерть і Життя-по-Смерті зіграли в кістки на екіпаж брига, і та, друга, виграє Старого Мореплавця" (Колрідж). Весь екіпаж вмирає, а вбивця Альбатроса лишається в живих. Після, здавалося, безкінечних мук серед загниваючого моря і трупів своїх товаришів він повертається у рідні краї, бачить своє село, дзвіницю церкви і маяк. Корабель серед тихої води йде на дно разом з усіма мерцями, а Старого Мореплавця рятує Схимник і Рибалка. "І тут його доганяє довічна покута..., невпинна одвічна тривога жене його мандрувати з краю в край".
Ось в/атол/ катує біль Мене в непевний час. Я мушу все розповісти, Шоб в грудях біль погас.
"І на своєму власному прикладі Старий Мореплавець повчає любити і шанувати всяку істоту, яку Всевишній створив і возлюбив".
Тож прощавай / лам 'ятай Напучення моє: Лиш той до молитов дозрів, Хто люд і звірів, і птахів Любов 'ю об/в 'є.
Переклад О. Мокровольського
У цієї поеми-притчі є, як годиться, свій повчальний висновок, який звучить у наведених вище рядках. Суть його — у двох заповідях Божих — "Не вбий!", "Возлюби ближнього свого", — які перегукуються з мораллю поеми. Якби заради цих двох повчальних думок Колрідж написав свою поему, вона, мабуть, не викликала б такого постійного інтересу, такого бажання розгадати її таємничі образи.
Але крім цих заключних повчань все інше у "Старому Мореплавці" не піддається однозначному тлумаченню. Хто такий Дух, що мститься за вбитого птаха? Символом чого — добра чи зла — є білий Альбатрос? Моряки спочатку бачили в ньому рятівника, а потім, після його загибелі, вирішили, що він приносив загрозливий туман, тобто був втіленням зла. Чому Примарна Жінка і Смерть на палубі корабля-скелета грали в кістки на життя і загибель
екіпажу? Таких питань постає багато. А Колріджів твір, як витвір високої поезії, не піддається поясненню за допомогою звичайної логіки і здорового глузду. Одна романтична яскрава таємнича картина змінюється іншою, одне трагічне почуття за іншим спливає на душу слухача оповіді Мореплавця (і читача), баладний ритм заколисує, зачаровує, музика вірша відносить уяву у надприродні сфери.
Чи це означає, що "Старий Морепла
вець" — "поезія заради поезії", позбавлена
глибшого екзистенціального, етичного, ре
лігійного змісту? Звичайно, ні! Почнемо 3 того> що весь ТВІР наскрізь символічний. Все в ньому відбувається в універсальному просторі й часі, без будь-якого прикріплення
до конкретної історичної доби чи певної країни. Можна твердити, що океан, по якому з півночі на південь і навпаки несе корабель, це "море житейське", а час — період людського існування взагалі. Фантастичний сюжет, конфлікти, образи, крім читаного й зримого змісту, більш-менш конкретного, мають другий, а може й третій і т. д. символічний зміст, є своєрідною метафорою. Це в поемі подібне до сприйняття світу середньовічною свідомістю, в якій кожна річ, жест, рух, крім звичного значення, мали ще й інший, прихований, головний зміст.
До речі, Колрідж не раз формулював своє розуміння алегорій і символів як категорій поетики, зокрема, він вважав, що алегорія — результат розуміння, а символ — плід фантазії, символ сполучає "серце і розум поета", "прилучається до реальності, яку робить осягальною", "характеризується тим, що в індивідуальному прозирає особливе, або в особливому — загальне, або в загальному — всеохоплююче; а найбільше тим, що вічно в тимчасовому прозирає й перебуває".
Колрідж, як і більшість англійських або німецьких романтиків, був надто зацікавлений середньовіччям, у ньому шукав художнього й ідейного натхнення. Тут він ішов разом із Вордсвортом. Обидва хотіли віднайти первісне, незаймане, примітивно-відверте в почуттях і вчинках індивіда. Вордсворт вбачав це у характерах і пристрастях простих людей, селян. Колрідж віднаходив його у сучасників грубої, прямої і водночас таємничо-спіритуальної доби середньовіччя, коли для людства був ще відкритий, на його думку, "тонкий
світ" (за сучасною термінологією) нематеріальних істот, духів, ангелів, примар, з якими звичайні смертні могли спілкуватися. Цей надреальний світ духів і примар існує в поемі "Старий Мореплавець" й визначає не лише весь сюжет, а й емоційний лад, світ образів.
Роберт Пенн Уоррен у своєму великому есе "Поема, породжена чистою уявою. Спроба прочитання" (1945 —1946) пише: "Мабуть, Колрідж намагався використати в поемі "матеріальні дива" для висловлення істин духовних, малоймовірне у природі — для висловлення імовірного духовно... Хоча філософ і сказав, що "шукати філософські доктрини в цих чарівних рядках було б педантством", а літературознавець знаходить в них "лише аромат, тонкий присмак роздумів поета"... ми можемо... зробити висновок, що всі висловлювання Колріджа в зародку... можна знайти у "Старому Мореплавці". Ця поема — головна для Колріджа, головна вона і для його доби, причому не просто розкриває добу, а й фокусує її найважливіші тенденції і суперечності". До таких суперечностей можна віднести суперечність між традиційною християнською вірою й тотальною зневірою в усіх людських цінностях і милосерді божому; між проголошенням любові до людства і кривавою жорстокістю до окремої людини; між культом раціональності, тверезого, освіченого розуму й стихійними, неопанованими пристрастями, які так страшно вириваються на поверхню життя, руйнуючи розумне й усталене; між проголошенням братерства між людьми й нескінченними братовбивчими війнами. Проблема злочину і кари, кари людської і помсти надлюдських сил, фізичного покарання й муки духовної, вічної. Ці й інші думки втілені в поемі в художньо яскраві, напрочуд сугестивні метафори й символи, картини й образи. Серед важливих прийомів створення чуттєвого напруження, вияскрав-лення образу у Колріджа в "Старому Мореплавці" — знаменитий романтичний контраст. Контрасти виступають на різних рівнях твору від його початку й до кінця. Все життя в уявленні Колріджа позбавлене гармонійної цілісності, його роздирають суперечності, і це найповніше передають образні й емоційні контрасти.
Цікаву ідею висловила у своєму дослідженні про Колріджа петербурзька дослідниця Н. Дьяконова: "Хресні муки, що переніс сам моряк і його товариші, їх довга агонія, відродження, яке почалося від тієї миті, коли він набув здатності до безкорисливого захоплення божими істотами, — все це на одному рівні є стилізація під середньовічну баладу з її простою релігійною мораллю гріха і покути, а на другому, вищому, — дослідження історії душі й контрастних психологічних станів... Поетичні подробиці одіссеї моряка символічно розкривають душевні муки людини, охопленої каяттям за вчинене і розумінням його непоправності. Сама їх контрастність відбиває,
насамперед, уявлення про безодні, які розкриваються в глибинах духу, про залежність його від темних, злісних, раціонально незбагненних сил".
Тут наведено лише деякі напрями можливих тлумачень, ймовірно існують зовсім інші спроби розкриття змісту поеми, її складної й сугестивної символіки. "Старий Мореплавець" настільки глибока та загадкова річ, що за двісті років його існування інтерес до нього не вичерпано і, напевно, з'являться нові інтерпретації цього найвідомішого твору Колріджа.
Ще дві поеми англійського романтика залишилися у фрагментах. Перша — "Крістабель", розпочата у 1797 р. в Німеччині, частково дописана в 1800 р., надрукована лише у 1816 р. Друга — "Кубла Хан", уривок, написаний у 1798 р. і надрукований також 1816 р. Це всього 54 рядки, хоча, як розповів сам поет, він побачив і переклав у вірші всі картини, всі образи, побачив з неймовірною ясністю та яскравістю у сні під час хвороби. Прокинувшись, він почав усе записувати, та хтось відірвав його від цього в якихось справах, а коли він повернувся до праці, все забулося, як забувається сон.
Незавершена поема "Крістабель"стилізована під середньовічну легенду не лише за змістом, а й за формою. В ній діють потойбічні сили, збуваються закляття та пристріти, зло здається всюдисущим і непереборним. Окремі сцени відбуваються в нічному лісі біля чарівного дуба, в тиші й темряві старого феодального замку, де в кожному закутку причаїлися таємниці та небезпека. Юна дочка власника замку Крістабель, турбуючись про долю свого коханого — рицаря, який давно вирушив у похід і не повертається, молиться на колінах біля підніжжя лісового велетня-дуба. Раптом поруч з'являється жіноча постать у білому з босими ногами і волоссям, прикрашеним дорогоцінним камінням. Вона просить Крістабель дати їй притулок на одну ніч. Жаліслива й добра панночка веде Джеральдіну, так звуть незнайому, в замок і навіть кладе її у своє ліжко. Так вона приводить до себе в дім зло, яке руйнує її життя, забирає всі її духовні сили> перетворює на свою подобу. Бо Джеральдіна — перевертень, відьма, вона може набувати будь-якої подоби, причаровувати людей, навіювати їм фальшиві уявлення. Крістабель дала Джеральдіні обітницю мовчання і не сміє нікому поскаржитися, знайти допомогу від жахливих чарів.
Приблизно на середині поема обривається. У Колріджа були плани її закінчення. Є відомості, що, за його задумом, Крістабель мав врятувати її коханий, який нарешті повернувся з походу. Це відбувається в останню хвилину, коли її душа знаходиться у страшній небезпеці, бо підступний перевертень Джеральдіна перевтілюється в образ рицаря-нареченого й уже призначено день весілля Крістабель з цим виплодком пекла. Та, мабуть, таке закінчення і вирішення конфлікту між всесильним злом і беззахисним добром не задовольняли
поета і друга частина поеми так ніколи й не була написана. Ідейний зміст твору можна в загальному плані тлумачити як трагічну залежність людини від сил зла, що їх не можна впускати в душу, бо вони невідворотно зруйнують її.
Щодо "середньовічності" поеми, то в "Крістабелі" є елементи міфології давніх часів, а ще більше стилізації під середньовічну легенду в дусі добре відомого Колріджу німецького романтизму або містифікацій Макферсона чи Чаттертона і, звичайно ж, готичних впливів, що для поета принципово важливо. Важливими у поемі були формальні експерименти. Поет намагався архаїзувати мову і способи віршування, вживав специфічні форми тонічного вірша (замість звичного силабо-тонічного), тобто звертався до давніх форм англійського віршування, ближчих до розмовної мови, менш упорядкованих ритмічно, тому що в них головними є наголошені склади, кількість ненаго-лошених особливого значення не має, а значить — нема суворого метричного ритму силабо-тоніки з її чітко визначеним співвідношенням наголошених і ненаголошених складів.
Сказане вище про символічний зміст "Старого Мореплавця" стосується і "Крістабель". Тільки тут поверхневий сюжет ще більше непрозорий, глибинна символіка таємничіша, зловісніша, трагічніша. Незавершена поема справила велике враження, більше того — вплив, на інших романтичних поетів Англії — Скотта, Байрона, Шеллі, Кітса — усіх, крім Вордсворта, який категорично не прийняв її і не включив до другого видання "Ліричних балад". Це, напевно, було першою тріщинкою у стосунках двох дру-зів-поетів.
П'ятдесят чотири рядки "Кубла Хана" вражають творчою силою фантазії, породжують картини рідкісної пластичності і краси. Вони подібні до фата-моргани, так само реально-ірреальні. Переказувати зміст уривка — справа невдячна. Наведемо його у перекладі цілком:
КублаХян
В оазі Касанлу зеленій Палай поставив Кубла Хан: Там воли Альф струмить священні Через печери нескінченні В пілземний океан. Оперезали мури, вежі й шпилі Землі чотири на чотири милі. Там віл буяння пишного сад/в Лилися всюди аромати ніжні, Між ясно-смараглових берегів В'юнилися поточки свіжі.
Були ліси олвічні, наче гори, І сонячні галявини прозорі.
Та зелень пагорба розрізала шілина — Кедрова тінь безодню там хова! Свята, чарівна й лика це містина, 1 жінка, як прийде нічна голина, Тут за коханием-лемоном рила! Кипить провалля грізне і глухе, Мов дихання прискорене й важке Землі. Аж ось, фонтаном вибухає.
Уламки скель в усі боки жбурляє, Вони, мов град, стрибають безустанно, Чи, як полова, з-під ціпа титана: Танцюють і спадають навіки В священні воли тихої ріки.
П'ять миль свята ріка примхливо в'ється Крізь темний ліс, долину й лан / падає в печер густий туман, Вливаючись у мертвий океан. В і)'далекім шумі Кубла чує Пророцтво прелків, що війну віщує!
Тінь віл чертогу насолоди Повільно коливали хвилі; фонтанів шум і лункість льоду Чарівну музику творили. Капризний план з 'єднав в химеру Лім на осонні й льодову печеру. Із цимбалами лівча Я колись у сні узлрів. Абіссінка молола Піл цимбали вела спів Про гору Монт Абору.
Коли б спромігся відновити Я ту симфонію і спів,
У захваті я б став творити
Й будівлю у повітрі звів.
В мелолії повільний такт
Із льоду й променів гарячих.
І хто се чув, її б побачив
І крикнув: Бережись, юначе!
В його лиці священний жах,
Стирчить волосся, шал в очах!
Провести тричі треба коло
Такої постаті довкола,
Бо він у райських кушах був, там мед росяний їв,
На райських луках молоко небесне пив.
Переклад авт.— К. Ш.
Н. Дьяконова пише: "Що читачеві до того, що нема на землі куточка, де зведено місто Занаду, де тече річка Альф й здіймається гора Абора? Важливо, що в душі людини завжди є куток, де живе туга за безмежною красою, яку з розрізнених вражень дано відгадати і відтворити лише великому поетові..."
Звичайно, доскіпливі коментатори знайшли, де знаходиться щось подібне до палацу і саду хана, де тече схожа на Альф річка. Вони знайшли це у чарівних казках — у "Тисячі й одній ночі" або в казках Індії й інших східних країн. Не кажучи вже про вказівку самого автора на книгу, яку він читав перед тим, як заснути. Це "Його подорожі" (1626) Перчаса, одна з тих багатьох книг з різних галузей знання різними мовами, які читав ерудит Колрідж. У книзі відомого мореплавця Перчаса були такі рядки: "У Ксамду хан Хубілай збудував величний палац, обгородивши рівнину у шістнадцять миль муром, в середині якого знаходились родючі луки, чисті джерела, чарівні струмки і всіляка крупна й дрібна дичина, а в центрі стояв розкішний чертог насолод, який можна було переносити з місця на місце". В іншій книжці того ж Перчаса "Мандрівники" є ще один опис — замку Аладіна серед квітучої оази, який також міг наштовхнути уяву поета на чудові картини його "Кубла Хана".
Та, яким був безпосередній першопоштовх, для читача не має суттєвого значення. Образи поеми — витвір фантазії автора, його поетичного хисту, запліднених тим, що він читав, що потім бачив уві сні чи в уяві, як і будь-які фантастичні образи, створені людським розумом. Читаючи наведені вище рядки Перчаса, кожен може створити для себе якийсь зоровий образ, поезією він стане лише через виражене у слові особливе бачення поета, через
музику вірша. Колрідж досягає засобами англійської мови й досить простих ритмів такої музичної досконалості, що вона і після незліченних експериментів у цьому плані у пізніших авторів залишається взірцем і загадкою.
За власними твердженнями автора "Кубла Хана", він багато разів повертався до свого незавершеного твору, та так і не спромігся його дописати. І це не має принципового значення. Романтичний фрагмент несе в собі цілісне художнє враження й може існувати саме як фрагмент, пробуджуючи уяву читача до творчої діяльності.
Як випливає з дат написання творів, про які щойно йшлося, найплідні-шим для Колріджа був час його молодості, романтичний час, що припав на дев'яності роки XVIII й перші роки нового XIX ст. Ще до виходу в світ "Ліричних балад" поет надрукував у газетах і часописах кілька значних поетичних творів у жанрі політичної, пейзажної, інтимної лірики, од, еклог. До творів політичного характеру належать "Ода до року, що минає" (1796), воєнна еклога "Вогонь, голод і різанина" (1797), "Франція: Ода" (1798). Інтимна лірика часто поєднує в собі пройнятий особистим почуттям пейзаж і романтично піднесене, шляхетне зображення почуття любові, любові в найширшому розумінні слова, як ніжного почуття до дитини — новонародженого сина, кохання до жінки й патріотичної любові до вітчизни ("Північний мороз", "Льюті, або Черкеська любовна пісня", "Любов", "Страхи в самотності" й інші).
В дусі "різдвяної казки" у ті ж роки був написаний похмуро-виразний вірш про "солодкість помсти", цікавий ще як приклад вільного вживання розмаїтих ритмів. У цього вірша є ще одна особливість. До видання 1817р. поет дописав двовірш: "Та ми знаємо свій обоє 'язок забувати і вибачати, // І всьому, що від Господа, життя дарувати ". На полях рукопису біля доданих рядків Колрідж зробив таку нотатку: "Додано через боягузливий страх перед святенниками! Яку порожнечу — замість справжньої віри — видає ця тривога за християнську мораль, що навіть ворону не дозволяє бути вороном, а лисиці — лисицею, а вимагає традиційної відплати за їхнє нехристи-янське поводження, або в крайньому разі долучення моралі".
Ці короткі рядки, написані не для друку, а як вигук невдоволення власною слабкістю, — рідкісне свідчення про ті сумніви, розчарування, духовну несвободу, в яких жив старіючий великий поет. І які, певно, також заважали йому творити, як у роки юності, вільно, розкуто, по-новаторськи, й давали підставу його молодшим колегам, Байрону і Шеллі, майже однаковими словами охарактеризувати шанованого ними Колріджа, назвавши його "соколом із зав'язаними очима".
|
| Категория: Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. | Добавил: freelib (04.10.2009)
|
| Просмотров: 1275
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
