1.2. Новаліс - Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. - Підручники, навчальні посібники - Краткие содержания произведений. Підручники, посібники. - Бесплатная электронная библиотека FreeLib
Воскресенье, 23.11.2014, 10:17
Логин:
Пароль:
Меню сайта
Скачать бесплатно
Статистика

Онлайн всего: 11
Гостей: 11
Пользователей: 0
Яндекс цитирования
Главная » Статьи » Підручники, навчальні посібники » Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму.

1.2. Новаліс
(1772— 1801)
Фрідріх фон Гарденберг, який обрав собі псевдонім Новаліс (з лат. — той, хто обробляє цілину) був найобдарованішим митцем в енському гуртку і одним з найобдарованіших серед німецьких романтиків. Водночас він був глибоким і тонким мислителем, але мислив він як митець, його думка, сказа­ти б, складалася з образної матерії. Творчість Новаліса — одна з беззапереч­них вершин літератури німецького романтизму, і хоч не можна сказати, що сучасники розминулися з ним, але й по-справжньому його оцінили лише наприкінці XIX— на початку XX ст. До його творчості виявляють активний інтерес представники символізму, експресіонізму, сюрреалізму, і вона має на них помітний вплив.
Походив Новаліс із старовинного, але збіднілого дворянського роду, і його батько, який служив чиновником, прагнув дати синові практично корисну освіту. Той закінчує юридичний факультет і отримує диплом юриста, згодом вивчає геологію у Фрайбурзі, здобуває фах інженера-гірника й служить на солеварні поблизу Єни. Поряд з усіма цими заняттями він вивчає філософію і не припиняє її вивчення до кінця життя, так само як і філософського осмис­лення всього того, що давали йому науки й життєвий досвід.
Загалом же, ні родина, в якій виріс Новаліс, ні обставини, в яких він жив, ні біографічні факти, за вдалим висловом Н. Берковського, "неспро­можні пояснити, як виник в ньому романтичний ентузіазм і що саме наві­вало йому бачення світу в красі та сяянні". І цілком слушно названий вче­ний виводить цей "романтичний ентузіазм", це світовідчуття не з найближчих умов життя поета, а із "загальносвітового стану", як любили говорити романтики, стану, що був породжений Французькою революцією, та вивільненою нею величезною духовною енергісю, котра в Німеччині спрямувалася не в суспільно-політичну, а в суто духовну сферу.
Цей самобутній поет, якого радянське літерату­рознавство протягом десятиліть наполегливо пере­творювало в еталон "реакційного романтизму", постійно почував себе в новому світі, що народжу­вався, світі, де все ще можливе і в реальному бутті, і в сфері духу. З повним правом можна сказати, що "жоден із ранніх романтиків не пережив у таких же масштабах, що й Новаліс, культурні й філософські утопії Французької революції". Кращі роки свого дуже недовгого життя, як пише згаданий вчений, Новаліс провів у постійному ідейному сп'янінні... "Сильніше, ніж будь-хто, він вірив, що все на світі починається спочатку, і настає час чудес. Новалісом володіло почуття, що вищі сутності наблизилися до нього без зусиль з його боку, що таємниці світу одна за одною почали відкриватися перед ним, що настав час відповідей, на які люди чекали століттями і які прийшли всі ра­зом". Тому він не робив різниці між гіпотезами й доведеними істинами, вже самим фактом свого існування гіпотези здавалися йому гідними бути зачисле­ними до "райського саду ідей", до зібрання його філософських фрагментів.
Свій філософський світогляд Новаліс називав "магічним ідеалізмом". Його витоки — у вченні Фіхте про "я" як активну творчу силу світобудови, але водночас "магічний ідеалізм" Новаліса зазнав значного впливу натурфі­лософії Шеллінга. Ще рішучіше, ніж Ф. Шлегель, переносить Новаліс фіх-тевське "я" /= дух/ на індивідуальне "я", передусім митця, наділяючи його безмежними можливостями. Сутність його "магічного ідеалізму" й полягає у ствердженні повної влади людини у світі природи й духовному світі. Він вірив у те, що в людині, зокрема в людському тілі, закладені такі сили й можливості, про які людина й не підозрює. "Наше тіло, наше людське єство ще сплять глибоким сном", — твердить він в одному з фрагментів. Та справжнім центром світобудови був для Новаліса людський дух: "Ми мріємо про подорож у всесвіт, — писав він, — але хіба не знаходиться всесвіт все­редині нас? Ми не знаємо глибини нашого Духу... В нас самих вічність з її світами, минуле й майбутнє". Природа ж перебуває у відповідності, в гармонії з духом (тут Новаліс вже сходиться з Шеллінгом), чим і забезпечу­ється його статус деміурга в світобудові
З філософськими ідеями Новаліса, з його "магічним ідеалізмом" органіч­но пов'язана його художня творчість, вони у нього взаємопроникають і взаємовиражають, розділити їх неможливо. "Поезія — героїня філософії, — говориться в одному з фрагментів. — Філософія піднімає поезію до значен­ня основного принципу. Вона допомагає нам пізнати цінність поезії. Філо­софія є теорія поезії. Вона показує нам, що таке поезія, — поезія геть усе".
З іншого боку, поезія є реалізацією філософії в тому розумінні, що вона наближає її до дійсного, наділяючи образною конкретністю. "Поезія на ділі, — говориться в іншому фрагменті, — є абсолютно-реальне. Це осереддя моєї філософії. Чим більше поезії, тим ближче до дійсності".
Глибокого філософського змісту сповнена повість Новоліса "Учніу Саїсі", створена в 1797 — 1798 рр. під час занять автора у Фрайбурзькій академії. То ж закономірно, що в ній обговорюються проблеми філософії природи й філософії культури в їх взаємопов'язаності, шляхів і засобів пізнання "сві­тового цілого". Точка відрахунку роздумів Новаліса у цій повісті, написаній в діалогічній формі, — прадавній "золотий вік", коли природа й дух були злиті й панувала повна гармонія; далі вони розділяються, що породжує колізії між ними, які, власне, є колізіями природи й культури. Цю повість Новаліса можна вважати одним з перших творів, де гостро ставляться еко­логічні проблеми. В ній йдеться про руйнівну дію культури щодо природи, про рани, які їй наносить культура, засуджується утилітарно-агресивний під­хід до природи, що виливається в перманентну війну з нею. Руйнування гармонії за Новалісом — це руйнування самої природи, яка немислима без гармонії, і водночас тих зв'язків між людиною й природою, які тільки й мають бути, тобто зв'язків гармонійних.
У повісті ставиться також епістемологічна проблема, тобто проблема шля­хів і засобів пізнання "душі світу". Своє резюмуюче вираження вона отри­мує у вставній новелі про Гіацинта й Трояндочку (Розенблютхен), написа­ній просто, з удаваною наївністю, що надає їй особливої привабливості. Юний Гіацинт, охоплений метафізичним неспокоєм, залишає кохану Трояндочку, що живе через вулицю, і відправляється в мандри на пошуки богині Ізіди, праматері всіх речей, де має йому відкритися священна таємниця світу. Охо­плений хвилюванням і трепетом, засинає він на східцях храму і уві сні про­никає в його середину. Коли ж він опинився перед "небесною дівою" і під­няв легкий блискучий покров, в обійми йому впала Трояндочка. Філософсь­кий сенс цієї казки простий: розгадка таємниці в найближчому і в коханні; невіддільне від еросу, воно веде "в темне заманливе лоно природи", до за­гадки життя.
Найбільшим і, певною мірою, підсумковим твором Новаліса е роман "Генріх фон Офтердінген ", над яким він працював в останні роки життя і який залишився незавершеним. Новаліс встиг написати тільки першу його частину, з другої маємо початок, окремі фрагменти й намітки, за якими, однак, можемо судити, в якому напрямі мав розвиватися твір і який мав бути його ідейний підсумок. Цьому романові належить особ­ливе місце в літературі німецького романтизму, в певному розумінні він є для неї архетипним, а образ-символ Синьої квітки, який проходить через весь твір, давно став символом німецького романтизму.
Дія роману віднесена до середньовіччя, до XIII ст., а його протагоністом є поет-мінезингер Генріх фон Офтердінген, особистість напівісторична — напівлегендарна, про яку достовірно відомо лише те, що він брав участь у Вартбурзькому турнірі мінезингерів. Та це якраз і влаштовувало Новаліса, бо він аж ніяк не збирався змальовувати історичного Генріха фон Офтердін-гена і давати історичний малюнок його епохи. Завдання історичного пізнання середньовіччя енські романтики перед собою взагалі не ставили, воно під їх пером перетворювалося в чарівну казку, в міф. Таких же обри­сів воно набирає і в романі Новаліса: обрисів міфічного світу, в якому гарно почувається людина як духовна особистість — в гармонії з природою і як органічна частина духовного цілого. Щодо конкретнішого відчуття серед­ньовіччя, то воно для Новаліса було "вдумливою романтичною епохою, що таїть велич під скромними шатами", і цей колористичний принцип іконо­графічного зображення середньовіччя витримується протягом усього роману.
В романі "Генріх фон Офтердінген" послідовно реалізується новалісівсь-ка ідея "романтизації світу" як поєднання ідеального й реального, трансцен­дентального й емпіричного, вічного й минущого, причому наголос зміщується на перші в цих парах складники. Це та установка німецького романтизму, особливо раннього, якій точне формулювання трохи згодом дав К. Зольгер, палкий шанувальник Новаліса: "Мистецтво дається нам цілковито як буття, як теперішнє і як дійсність..., але як буття теперішнє і дійсність вічної сут­ності всіх речей".
Для розуміння роману Новаліса, його змісту й пафосу важливо з'ясувати суть тієї полеміки, яка ведеться в ньому з романом Ґете "Літа науки Вільгель-ма Майстра". Цей роман Ґете енські романтики зустріли з великим інтере­сом, побачили в ньому знамення епохи, вираження однієї з найважливіших її тенденцій. Цей інтерес і це захоплення спершу поділяв і Новаліс, далі ж його ставлення до "Майстра" ставало все стриманішим і переросло в полеміку з ним. Точніше ж кажучи, це було передусім заперечення тієї тенденції в житті епохи, його буржуазно-утилітарної прозаїзації, перекон­ливим художнім вираженням якої був роман Ґете. До самого ж Ґете Новаліс зберіг високий пієтет, він лишився для нього найбільшим німецьким поетом, і характерно, що в образі поета Клінгзора, вчителя й наставника Генріха фон Офтердінгена, проглядають риси Ґете.
Головні претензії Новаліса до "Літ науки Вільгельма Майстра" в тому, що вони "досить прозаїчні й сучасні. Мова йде про звичайні людські спра­ви, природа й містичне зовсім забуті. Це перетворена в поезію міщанська й сімейна повість. Чудесне трактується в ній винятково як поезія і мрій­ливість. Художній атеїзм є душею цієї книги". На захист перелічених
романтичних цінностей, яким реально загрожував натиск прозаїчного буржуазно-міщанського світу, і постав Новаліс у своєму "Генріху фон Оф-тердінгену". У відповідності з життєвою реальністю та напрямом її руху Ґете показав у "Майстрі" процес підпорядкування поетичної душі вимогам реального життя. На противагу цьому Новаліс прагнув показати у своєму романі перетворення дійсності романтичним духом і поезією. За своїми жанровими ознаками його "Офтердінген" теж належить до "роману виховання", еталон якого створив Ґете в "Майстрі", але чинники і напрям виховання в романі Новаліса принципово інші.
Головний структурний принцип "Генріха фон Офтердінгена" автор ви­значив так: "Роман повинен бути суцільною поезією. Поезія, як і філософія, є гармонійна настроєність нашої душі, де все стає прекрасним, де кожен предмет знаходить необхідне освітлення, де все має відповідний йому су­провід і відповідне йому середовище". Але для цього йому довелося пере­нести свій роман у невизначено-міфічну далечину середньовіччя, де подіб­ний диктат поезії не зустрічає такого спротиву, як у сучасності.
Починається роман Новаліса сновидінням головного героя, в якому зако­дована програма його життя і його поетичне покликання. Роман розгортається як розшифрування цього коду і як його реалізація в образах-символах. У центрі картинного й динамічного сновидіння героя — Синя квітка, образ-символ, який переноситься в роман і теж стає його центром, до змістової глибини якого стягуються всі ниті твору. Синя квітка в романі Новаліса — це справ­жній романтичний образ-символ, місткий і багатозначний, загадковий і не­прозорий у своїй глибині. Це символ і романтичної ЗеІІпзисНІ, туги-нудьги за безкінечним, і поетичного покликання героя з його особливою місією, і його любові до Матильди, через яку Генріху відкривається Бог. Домінуван­ня Синьої квітки реалізується в романі й колористичне, тим, що весь він витримується в синіх тонах. У начерках до твору Новаліс занотовував: "Харак­тер колоритів. Все синє в моєму романі"; "хай моя книга, розповідаючи про будь-які події, тримається в одному кольоровому тоні, всюди нагадує про Синю квітку".
Прокинувшись, Генріх відправляється на пошуки Синьої квітки, і все, що з ним відбувається під час мандрів, його зустрічі й бесіди, пригоди й перипетії долі, набувають у романі символічного змісту. Це—шлях до осягнен­ня героєм призначення поета, а поетові Новаліс відводить особливе місце і місію у світобудові. Він ставить поета в центр світобудови, наділяє найви­щими потенціями й можливостями людського духу. Перед поетом відкрива­ється шлях до пізнання глибинних таємниць буття, до осягнення істини й краси, які у Новаліса невіддільні, і шлях до істини пролягає через красу.
"Поет розуміє природу краще, ніж учений. Тільки митець може осягнути сенс життя", — говориться у "Фрагментах". Причому, цей шлях до пізнання пролягає не тільки через самозаглиблення й містичне осяяння, а й через досвід у можливій його повноті й розмаїтості. Саме цю думку наполегливо проводить Новаліс, змальовуючи в першій частині роману, у "Сподіванні", тривале й нелегке набування героєм такого досвіду.
Серед поетичних творів Новаліса виділяються два його цикли — "Гімни до ночі" й "Духовні пісні" (втім, поділ його творчості за "родами поезії" досить-таки умовний, бо й прозові його твори наскрізь поетичні). Перший цикл був навіяний несподіваною смертю нареченої поета, п'ятнадцятилітньої Софії Кюн, яка була ним пережита дуже болісно. Ця подія викликала у Но­валіса (щоправда, ненадовго) відразу до життя й потяг до смерті, спонукала його шукати розраду в тому, що "існує ще незримий світ", де можливе міс­тичне здійснення того, в чому відмовляє реальне життя. Цей "незримий світ" символізує в гімнах "свята, невимовна, сповнена таїни ніч", до якої поет звертається в містичній екзальтації, відвертаючись від "дня" — реального земного світу. "Ніч" і "день" в гімнах Новаліса — антонімічні образи-сим-воли, наповнені філософсько-містичним змістом. "Гімни до ночі" позначені, за висловом Н. Берковського, "недоброю метафізикою"; в них поет розвиває мотив, за яким "смерть — це істинна сутність життя, а ніч — істинна сут­ність дня. Людина глибша дня і всього денного, коріння людини нічне, з неї вона приходить і в ніч іде".
Водночас "Гімнам до ночі" Новаліса притаманне яскраво виражене еро­тичне забарвлення, в образі-символі ночі поєднуються у нього кохання і смерть, Ерос і Танатос. В одному з гімнів поет називає смерть "весільною ніччю", таємничою і палкою містерією. В першому гімні він звертається до ночі з такою хвалою: "Хвала цариці світу, високій провісниці всіх священ­них світів, покровительці щасливої любові. Вона посилає мені тебе, моя дорога кохана, любе сонце ночі. Тепер я пробуджую тебе, тому що я твій, а ти моя; ти сповістила мені євангеліє ночі, зробила мене людиною. Спали духовним полум'ям моє тіло, щоб я міг легко й духовно зблизитися з тобою і щоб весільна ніч тривала вічно".
Щодо "Духовних пісень", то в них романтичний світ Новаліса зближує­ться з християнським, щоправда, пантеїстичне забарвленим. Стосується це й центрального в цьому циклі образу Христа, який є далеко не канонічним і який проглядається у природі: в траві і в камінні, в грозі і в морі, в літніх зливах і в потоках світла. Духовні пісні Новаліса нерідко набувають молитов­ного характеру, і невипадково деякі з них потрапили до збірників протес­тантських церковних співів.

Просмотров: 1432 | Загрузок:
Категория: Д.С. Наливайко, К.О. Шахова - Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба Романтизму. | Добавил: freelib | Дата добавления: 20.09.2009, 23:23 | Рейтинг: 2.0/1



Поиск