|
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
§ 6. Основні ознаки речення
Як було зазначено раніше, синтаксис розглядає правила
поєднання слів і словосполучень у речення. Але, даючи ці правила,
синтаксис має на меті не якісь конкретні речення, а взагалі
будь-які речення безвідносно до конкретного їх змісту. Отже,
синтаксис вивчає тільки будову речення і форми речень,
властиві тій чи іншій загальнонародній мові.
Втілюючи в собі ту чи іншу форму мислення (судження,
умовивід тощо), «речення є мовною формою, за допомогою якої
здійснюється мовний процес з двома нерозривно зв'язаними
функціями: засобом спілкування між членами суспільства і
виявленням думки» 2.
Речення являє собою єдине смислове ціле, яке не механічно
створюється з слів і словосполучень, а виникає в результаті їх
зв'язків і взаємодії. Характеризуючи речення як смислову
одиницю, В. В. Виноградов називає його «особливим словесним
витвором, тобто таким вираженням думки, в якому відбиваються
нові самостійні смислові ознаки, не властиві тим словам і
словосполученням, які входять до його складу» 3.
Речення є граматично організованою одиницею, бо слова в
ньому зв'язуються в словосполучення (сурядні й підрядні), і
об'єднуються в єдине граматичне ціле за певними властивими
для даної загальнонародної мови правилами. Кожне речення має
організуючі центри — підмет і присудок (двоскладне речення)
або один головний член (односкладне речення), навколо яких
1 П. С Попов, Суждение и предложение, зб. «Вопросы синтаксиса
современного русского языка» (под. ред. акад. В. В. Виноградова), М., 1950,
стор. 18.
2 Е. В. К р о т е в и ч, Предложение и его признаки, Львов, Изд-во
Львовского университета, 1954, стор. 38.
3 Акад. В. В. Виноградов, Идеалистические основы синтаксической
системы проф. А. М. Пешковского, ее эклектизм и внутренние противоречия,
зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка», М., 1950, стор. 48. групуються залежні від них пояснюючі слова (другорядні
члени).
Основними граматичними ознаками речення є інтонація
і предикативність (або предикація).
«В нашій вітчизняній науці, — пише акад. В. В.
Виноградов, — дві загальні характерні конструктивно-граматичні ознаки
речення... Це інтонація повідомлення і предикативність, тобто
сукупність таких граматичних категорій, що визначають і
встановлюють природу речення як граматично організованої одиниці
мовного спілкування, яка виражає ставлення говорящего до
дійсності і яка втілює в собі відносно закінчену думку» К
Інтонація — це сукупність фонетичних засобів мови, які
організовують мову, розчленовуючи її відповідно до змісту на
речення та його відрізки (синтагми), встановлюють між
частинами речення смислові відношення, надають реченню, а іноді і
окремим його частинам розповідного, питального або
спонукального значення і відтінків значення. Цими інтонаційними
засобами встановлюється комунікативне значення слів у даному
реченні, за допомогою цих засобів членується речення і здійснюється
його внутрішня смислова єдність.
Смисловій і граматичній єдності речення завжди відповідає
і його інтонаційна.єдність. Завдяки інтонації не тільки ціла
група слів, а й окреме слово може становити речення. Інтонація
виконує також роль виразника оціночно-емоційної сторони
змісту речення. За інтонацією розрізняються й оформлюються
основні функціональні й разом з тим модальні типи речень —
розповідні, питальні, спонукальні, модально-вставні та ін. Але
інтонація сама по собі не є засобом формування і втілення думки.
Речення як одиницю мовного спілкування поряд з інтонацією
формує категорія предикативності, яка є необхідним
фактором створення всякого речення.
Предикативність — це співвіднесення змісту речення
з об'єктивною реальною дійсністю.
Створюється предикативність сукупністю таких синтаксичних
категорій, як категорія модальності в різних її формах,
категорія часу та — в широкому синтаксичному розумінні — категорія
особи, які в різних типах речення по-різному (більш або менш
помітно) себе виявляють (наприклад, важко встановити
синтаксичне значення категорії часу, особи в номінативних,
безособових, інфінітивних, в неповних спонукальних реченнях).
Модальність (від лат. тосіиз — спосіб) — форми
граматичного вираження різного роду відношень змісту мови до
дійсності. Так, наприклад, те, про що повідомляється, може мисли-
тись говорящим як реальне, наявне в минулому чи тепер або як
таке, що має бути реалізоване в майбутньому, чи як бажане,
1 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1, Кзд-во АН СССР, М.,
1954, стор. 76 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
23
можливе, необхідне, ймовірне, недійсне і т. п. Отже, модальність
речення вказує на те, якими саме є ті зв'язки предметів і явищ,
що про них іде мова, і чи бажає говорящий їх здійснити 1.
Модальність виражається різними засобами: способами
дієслова, модальними словами, модальними частками, особливими
формами інтонацій.
Речення як форма повідомлення про дійсність містить у собі
зв'язану з категорією модальності категорію часу, значення
якої створюється в реченні не тільки формами часу дієслова
(наприклад, Вийду я у поле, гляну на село — Н. тв.) чи
зв'язкою, вжитою в сполученні з категорією стану (У хуторі було
тихесенько, як у вусі — М. В.) або в сполученні з прикметникОхМ
(дієприкметником, порядковим числівником) в ролі іменної
частини складеного присудка (Я кіннотником червоним називаюсь
неспроста — Перв.), а й дієслівними формами способу, також
формою інфінітива.
Синтаксичне значення часу, створюване ситуацією і
контекстом, властиве і таким реченням, як Вогонь! у значенні: а)
«Стріляй!», б) «Запали вогонь», або «Дай вогню», в) «Видно
ВОГОНЬ».
Через те, що речення як основна форма мовного спілкування
є засобом передачі говорящою особою своїх думок і разом з тим
знаряддям, за допомогою якого співрозмовник розуміє думки
говорящого, — структура речення включає в себе і категорію
особи в широкому її синтаксичному розумінні, яка виражається:
а) формами займенників і дієслова, наприклад: Ой, виорю я
нивку широкую (Н. тв.). Подарунок назад не беруть (Н. тв.); б) у
деяких типах речення — особливою інтонацією вимоги,
спонукання, просьби, наказу, поради і т. ін., наприклад: Ну бо дружно
всі за план! (Н. тв.). Будь сином свого народу! (Н. тв.).
Розцвітати державі, як сонцю в розмаї (Шпорта).
Предикативність не слід ЗхМІшувати з дієслівністю і з
присудковістю. Ці поняття не тотожні.
«Суть дієслівності полягає у вираженні ознаки,
створюваної діяльністю предмета» 2.
Суть присудковості полягає у вираженні тієї чи іншої
ознаки, приписуваної предмету — підмету двоскладного
речення.
Предикативність як одна з основних найбільш
істотних загальних ознак властива будь-якому реченню,
незалежно від його синтаксичної структури, навіть при відсутності
в реченні дієслова-присудка, наприклад, односкладному бездіє-
1 Е. А. Крашенинникова, Побудительная модальность в немецком
языке, «Известия» АН СССР, Отделение литературы и языка, т. XII, вып. 5,
1953, стор. 457.
2 Акад. В. В. Виноградов, Идеалистические основы синтаксической
системы проф. А. М. Пешковского,' ее эклектизм и внутренние противоречия,
зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка», М., 1950, стор. 46.
24
слівному реченню, зокрема номінативному (Вечір. Ніч),
спонукальному (Увага! До зброї!); словам-реченням (Так. Ні. Ого-го).
На підставі всього сказаного можна дати таке визначення:
речення — це інтонаційно і граматично оформлена за
законами даної мови найменша комунікативна одиниця, що служить
головним засобом формування, вираження думки, вольових
почуттів і емоцій.
Являючи собою смислове й граматично організоване ціле,
оформлене інтонаційно (в усній мові) або розділовими знаками
(на письмі), речення виражає окреме цілком закінчене або
відносно закінчене висловлення і разом з тим відношення змісту
думки до дійсності.
Речення бувають прості і складні.
Просте речення становить собою сукупність форм вираження
категорії часу, модальності і особи. Будівельним матеріалом для
простого речення є слова.
Складне (складносурядне або складнопідрядне) речення —
це витвір, що складається з двох або кількох компонентів, які
за своєю граматичною будовою більш або менш однотипні з
простими реченнями і притому об'єднані в єдине складне
граматичне ціле.
Отже, для складного речення будівельним матеріалом є
частини, умовно названі «простими реченнями», бо складне речення
в цілому має значення, яке не виводиться з простої суми значень
його компонентів. Це пояснюється, по-перше, тим, що
предикативність у складному реченні вже не властива кожному
окремому компонентові: вона властива складному реченню в цілому
незалежно від його складу і морфологічного вираження його
членів; по-друге, тим, що кожне просте речення, ставши
компонентом складного, трансформується: втрачає властивість бути
окремим реченням — вже не виражає закінченої думки, не має
інтонаційної закінченості, тобто за своєю граматичною будовою
стає однотипним з словосполученням, а властивостей виражати
закінчену думку набуває складне речення в цілому. Наприклад,
у реченні Цілими днями сіялись крізь сіре сито осінні дощі, а
коли їх не було, то над полем від ранку до самого вечора
бродили тумани (Гонч.) перше речення — Цілими днями сіялись крізь
сіре сито осінні дощі — на перший погляд ніби можна вважати
самостійним, окремим реченням. В дійсності ж наявність
дальшого речення, приєднаного за допомогою сполучників а 1 коли
та вжитого в ньому займенника їх, говорить за те, що думка,
висловлена в першому реченні, доповнюється думкою,
висловленою в наступних двох простих реченнях, об'єднаних в одно
складносурядне, і тим самим вказує на незакінченість думки,
висловленої в першому реченні, на залежність другого речення
від третього.
Тому складне речення визначається так:
Складним називається речення, що являє собою єдине
25
інтонаційне і смислове ціле, але утворене з таких частин (двох
і більше), які за своєю зовнішньою формально граматичною
структурою бїльш-менш однотипні з простими реченнями !.
|
| Категория: Б. М. КУЛИК КУРС СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ Частина II СИНТАКСИС | Добавил: Blacklady (13.10.2009)
|
| Просмотров: 1979
| Рейтинг: 1.0/1 |
|
