|
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
§ 6. Основні ознак§ 7. Види речень за характером висловленого відношення ДО ДІЙСНОСТІ и речення
Висловлюючи ті чи інші думки, говорящий виражає своє
відношення до дійсності: він повідомляє чи запитує про щось або
висловлює свою волю (просьбу, бажання, пораду, наказ і т. п.).
Залежно від цього речення бувають розповідні,
питальні і спонукальні.
Всі ці речення можуть бути окличними, тобто набувати
яскравого емоційного й емоційно-вольового забарвлення, а в
зв'язку з цим і особливої інтонації. Тому окличні речення (крім
вигукових) не становлять окремого структурного типу речень, як
це має місце в шкільних підручниках.
Розповідні речення
Розповідними називаються речення, що містять у собі
якесь повідомлення говорящого або його розповідь про щось.
Наприклад: 1. Сьогодні відбудеться заняття студентського
лінгвістичного гуртка. 2. В одній долині, під горою, зелений явір
зеленів (Гл.).
Розповідні речення можуть бути не тільки простими, а й
складними. У складному розповідному реченні прості речення
відділяються одне від одного паузою, наприклад: Співають
пташки. Крізь віти дерев пробивається ранкове сонце. То засяє під
його променем жорстка дубова кора, то ловить його життєдайне
тепло одинока квітка лісової герані, то заблищить на ягіднику
дрібна роса, що впала з ночі на цю зелень та й лежить, доки
не підніме її сонце у височині (А. Шиян).
З інтонаційного боку розповідні речення характеризуються
закінчено-розповідним тоном, тобто проказуються вони рівним
спокійним голосом, із зниженням інтонації наприкінці речення.
Темп мовлення розповідних речень середній.
Розповідні речення — найбільш поширений тип речень у всіх
стилях мови. Вони являють собою основний вид речень
наукового, офіціально-ділового і публіцистичного стилів.
Розповідні речення властиві монологічній формі мови.
1 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1, Изд-во АН СССР, М.,
1954, стор. 99 (акад. В. В. Виноградов, Введение). Питальні речення
Питальними називаються речення, які містять у собі
питання. Наприклад: А яке у нас сьогодні свято? Чом знамена
радісно шумлять? (Бич.).
За характером питань питальні речення поділяються на такі
три групи: власне питальні, риторично-питальні,
питально-спонукальні.
1) Власне питальні речення містять у собі питання,
які неодмінно вимагають відповіді від співрозмовника,
наприклад: Чи їздили ви коли-небудь по Україні?
Питальне речення може бути емоціонально забарвленим,
коли питання супроводжується якимсь почуттям (незадоволення,
досади, жалю, подиву і т. п.). Засобами емоційного забарвлення
в таких випадках бувають частки, вигуки, модальні слова,
наприклад: 1. Що ж ти дивишся з журбою на потоптані квітки?
(С). 2, Ну, навіщо ж так турбуватись? (Скл.). 3. Хто ж бо
велич міряє метром? (Гал.).
2) Риторично-питальні1 речення містять у собі
заховане категоричне твердження або заперечення. Такі речення
не вимагають відповіді. Вживаються вони як стилістичний засіб,
що надає мові емоційного забарвлення, експресивності.
Наприклад: Хто може -випити Дніпро, хто властен виплескати море,
хто наше злото-серебро плугами кривди переоре, хто серця
чистого добро злобою чорною поборе? (Р.).
Не вимагають відповіді і так звані зустрічні питання, бо по
суті вони містять у собі відповідь, наприклад:
— З чого ж ви будете жити?
— А голова, а руки навіщо? (Горьк.).
Різновидом риторичних питальних речень є такі питальні
речення, якими користуються в своїй мові лектори, учителі,
доповідачі, агітатори і пропагандисти, публіцисти для того, щоб
зосередити увагу читачів (слухачів) на тих чи інших положеннях.
Як засіб посилення експресивності мови риторичні питання
використовують також письменники, зокрема в розсудах,
роздумуваннях автора чи діючих осіб, наприклад: Г а й д а й. Куди
іду?.. Хіба я знаю, куди йти? Де берег мій?.. Тепер його нема.
У порох розлетілось все. Скажіть мені, куди йти? (Корн.).
3) Питально-спонукальні речення містять у собі
відтінок спонукання до дії, наприклад: Чи не продали б ви,
чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? (Коц.).
Інтонація питальних речень різко відрізняється
від інтонації розповідних. Вона характеризується підвищенням
тону (логічним наголосом) на тому слові, з яким безпосередньо
1 Від грецького слова ретор, тобто «оратор». Риторично-питальні речення
часто вживались в ораторській мові, звідки вони проникли в поетичну мову.
27
пов'язується зміст питання. А через те, що логічно наголошене
слово може стояти на різних місцях у реченні, інтонація
питального речення може бути висхідною, иисхідною або
висхідно-нисхідною.
а) Ви східною інтонація буває тоді, коли логічно
наголошене слово стоїть в кінці питального речення
(обриваючись, така інтонація ніби створює враження незавершеності
висловлення, яке вимагає відповіді), наприклад: Так, значить, в
море ми не підемо? (Корн.). Порівняйте:
Ви вчора виступали на зборах?
Ви вчора на зборах виступали?
На зборах виступали вчора ви?
Ви на зборах виступали вчора?
б) Нисхідною інтонація буває тоді, коли логічно
наголошене слово стоїть на початку питального речення,
наприклад:
Ви вчора виступали на зборах?
Вчора ви виступали на зборах?
Виступали ви вчора на зборах?
На зборах ви вчора виступали?
в) Висхідно-нисхідною інтонація буває тоді, коли
логічно наголошене слово стоїть в середині питального
речення, наприклад:
Ви вчора виступали на зборах?
Ви виступали вчора на зборах?
Одним із засобів вираження питального речення є вживання
питальних займенників (хто, що, який, чий, котрий,
скільки) та займенникових прислівників (де, куби, звідки, коли,
доки, відколи, як, чому та ін.), які, виступаючи членом
речення, підсилюють питальне значення даного речення. Питальне
слово в них, як правило, стоїть на початку. Інтонація таких
речень нисхідна; створювана нею нібито незавершеність вислову
сигналізує про потребу відповіді. Вживаються питальні слова
тоді, коли говорящому невідомі ті чи інші елементи думки, які
його цікавлять; йому важливо знати особу або предмет, їх якості,
28
місце, час, причину, мету дії і т. д. Наприклад: 1. Що я маю
з тобою робити? (Стеф.). 2. Про що думаєш, синку? (Риб.).
3. А де ж ваш рід, дядечку? Звідки ви самі? (М, В.). 4.
Червона калино, чого в лузі гнешся? (Фр.)-
Частки хіба, невже вживаються тоді, коли
стверджувальна відповідь здається говорящому маловірогідною, сумнівною чи
недоречною, наприклад: Хіба ти не чуєш? Невже тобі неволя
не обридла? (Л. У.).
Частка чи має тільки власне питальне значення.
Модального ж відтінку вона набуває тоді, коли виступає в тій самій
функції, що й частка хіба, наприклад: Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати? (Р.).
Спонукальні речення
Спонукальними називаються речення, які виражають
волевиявлення говорящого — накази й просьби в різноманітних
їх відтінках.
Основною формою вираження волевиявлень є наказовий
спосіб дієслова, за допомогою якого передаються різноманітні
емоційні відтінки імперативності (наказовості), от як вимога,
заборона, заклик, застереження, побажання, порада, просьба,
запрошення, умовляння, благання та ін.
Для вираження категоричного наказу або вимоги
використовується форма інфінітива, а для пом'якшення наказу, просьби,
запрошення, поради тощо — форма умовного способу.
Інтонація спонукальних речень, вживаних для передачі різних
відтінків імперативності, не однакова. Так, речення, що
виражають категоричний наказ або вимогу, заборону або заклик,
вимовляються здебільшого високим тоном, з більшою силою і
більшим ступенем напруженості.
Речення, що виражають застереження, побажання, просьбу,
запрошення, пораду, умовляння, здебільшого проказуються
низьким тоном, з меншим ступенем напруженості. Наприклад:
категоричний наказ — Кораблі Чорноморської ескадри, слухати
команду! (Корн.); заклик — Юнаки і дівчата! Вчіться у Олега
Кошового безмежної любові до своєї Вітчизни!; порада— 1. На
світі живучи, довіку вчись, чого не тямиш — не берись (Н. тв.).
2. Відпочив би, а потім брався б за уроки; просьба — Дайте
мені, будь ласка, цю книжку; запрошення— 1. Прошу, сестрице,
тебе, голубко, за старшу дружку до мене, любко! (Л. У.). 2.
Зайшла б на хвилину до нас.
Вживані разом з наказовою формою дієслова різні частки
також надають спонукальним реченням різних модалвних і
емоційно-експресивних відтінків. Наприклад:
Частка та (вживається в розмовній мові) створює відтінок
нетерпіння, настирливої просьби, наприклад: Та пустіть же
мене, мамо! Звідки в вас отеє зло? (Т.).
29
Частка ну при дієслові в формі наказового способу виражає
поступку з боку говорящого, його згоду з чимсь, про що йде
мова, після тих чи інших заперечень, що були висловлені
співрозмовником, наприклад: Ну, іди (перед цим заборонялось:
«Не ходи!»). Ну, грай (перед цим заборонялось: «Не грай!».
(Порівняйте з підсильно-спонукальною часткою ну типу Ну,
читай уже!)
Дієслово гляди, дивись у формі наказового способу,
приєднане до другого дієслова, але з заперечною часткою не, втрачає
своє лексичне значення, набуває функції частки: надає
спонукальному реченню відтінку застереження від дії, вираженої
другим дієсловом, або підкреслює необхідність виконання даної
просьби, поради чи доручення, наприклад: 1. Гляди, небоже,
щоб не закопав своє щастя й свою душу в оті ями (Фр.)-
2. Тільки глядіть, братця, не спіть. Як у дзвін ударимо, щоб
почули всі! (Гол.).
Частки но, бо, вжиті з дієсловом у наказовій формі,
пом'якшують просьбу, надають відтінку близьких відношень,
наприклад: Підійди-но ближче! Покиньте ж бо, бабуню, шити та
розкажіть казку! Крім того, частка ну вносить у речення
відтінок підсилення наказу чи запрошення, наприклад: «Ну, тепер
бери ложку та сідай вечеряти»,— сказав батько (Вас).
Частка би (б), вжита при інфінітиві, пом'якшує наказ,
наприклад: Вам би самим виступити по цих питаннях.
Частка давай (дай) в сполученні з дієсловом-присудком
у формі першої особи множини майбутнього часу доконаного
виду теж інтенсифікує спонукання чи заохочення до дії,
позначеної дієсловом, наприклад: «Давайте, хлопці, заспіваємо
абощо», — сказав жвавий і непосидливий Марченко (Вас).
Частка бодай надає 'реченню побажання. Вона найчастіше
використовується, коли говорящий висловлює якесь неприємне
побажання «Бодай ці Западинці були запались, ніж мала я в
них їхати!» — лаялась Кайдашиха (Н.-Л.).
Спонукальні речення характеризують експресивне мовлення
і науковому стилю мови не властиві, а в офіціально-діловому
набувають специфічного застосування в командах, наказах,
оголошеннях і т. ін. Найбільш широко вживаються спонукальні
речення в емоціонально забарвленій розмовно-побутовій мові і
діалогах художніх творів, причому в діалогічній формі мови часто
вживаються різного типу неповні спонукальні речення (зокрема
без підметів), основу яких становлять іменники і займенники або
прислівники (Води швидше! До мене, сюди! і под.).
|
| Категория: Б. М. КУЛИК КУРС СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ Частина II СИНТАКСИС | Добавил: Blacklady (13.10.2009)
|
| Просмотров: 1815
| Рейтинг: 4.0/1 |
|
