Статистика
Онлайн всего: 14 Гостей: 13 Пользователей: 1 Blacklady
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
§ 16. Іменний складений присудок
До складу іменного складеного присудка
входять зв'язка та іменна частина. Роль зв'язки — виражати ту
чи іншу граматичну категорію присудка, насамперед категорію
модальності.
Роль іменної частини — виражати лексичне значення
присудка.
Іменна частина присудка називається призв'язковим
членом.
В складі іменного складеного присудка розрізняють такі дві
групи дієслів-зв'язок:
1). Дієслова-зв'язки, що виражають лише граматичне
значення присудка. До цієї групи належать зв'язки бути,
являти, становити в будь-якій способовій формі. Виступаючи лише
індикатором (вказівником) часу і способу при іменній частині
присудка, ці зв'язки повністю позбавлені лексичного значення.
Наприклад: 1. Млин у мірошника був водяний (Гл.). 2.
Виховання навичок є одним із найважливіших педагогічних завдань
(З підручн. педагогіки). 3. Лекало являє собою спеціальну
криву лінійку, за допомогою якої креслять різні криві лінії
(З підручн. креслення).
2) Дієслова-зв'язки, які не тільки вказують на час і спосіб,
а й частково зберігають лексичні значення, причому специфічні,
от як значення вияву ознаки, виникнення стану, переходу з
одного стану в інший або збереження попереднього стану та ін.
Такі дієслова в складі іменного присудка називаються н а п і в-
повнозначними, наприклад: 1. Мені осіння ніч короткою
здається (Л. У). 2. Ніч видалась темнішою (А. Шиян).
3. Мрія стала дійсністю (Шв.), 4. Катрусею вдовівна
звалась (Шевч.).
Види іменного складеного присудка можна згрупувати у двох
розділах в залежності від дієслова-зв'язки, що входить до
складу присудка:
І. А. В сучасній українській мові дієслово-зв'язка бути в
формі теперішнього часу (є, єсть) здебільшого буває відсут-
н я. Іменна частина в таких випадках має форму називного
відмінка. В усній мові в реченнях з такою структурою присудка на
межі групи підмета і групи присудка має місце пауза (на
письмі— тире), а перед паузою тон підвищується, особливо коли
іменна частина присудка, виражена іменником або кількісним
числівником (крім числівника один), стоїть у постпозиції
по відношенню до підмета, наприклад: 1. Дружба народів —
джерело сили Радянського Союзу C газ.). 2. Москва — це
надія всіх націй (Криж.). 3. Сім та три — десять. Це ж саме
помічаємо, коли іменна частина, виражена іменником, стоїть
у препозиції, наприклад: І. Мій поклик — праця, щастя і
свобода (Фр.). 2. Найкращий звіт —колгоспна комора (Н. тв).
43
Пауза на межі групи підмета і групи присудка при
прямому порядку головних членів у реченні здебільшого буває
відсутня (на письмі не ставимо тире), коли іменна частина
складеного присудка виражена:
а) іменником у непрямому відмінку з прийменником або без
нього: Я йду. Мій шлях то із костриці,, то із жоржин (Т.);
б) прикметником, дієприкметником: 1. Дуби поважні, а
ясен, клен і явір гордовиті (Л. У.). 2. Ой, яка Вітчизна в нас
велика! (Нех.).
Примітка. Числівник один в ролі іменної частини присудка
найчастіше вживається в значенні «однаковий», «спільний» або в значенні «сам»,
наприклад: 1. Я теж моряк, і доля в нас одна (Криж.). 2. Далека нам путь, алг
ми не одні (С);
в) займенником прикметникової форми: А ось подружжя.
Вже й літа у них не ті (Підсуха);
г) нерозкладним словосполученням, наприклад: 1. Коні в
друзів вороної масті, гвинтівки в них із одного заводу
(Мал.). 2. Мій син тисяча дев'ятсот тридцять
дев'ятого року народження*
Рідше речення з такою структурою проказуються з інтонацією
тире, наприклад: 1. Всі поля і луг — у квітному цвіту (Т.).
2. І я з юрбою йду. Мої думки— крилаті (С). 3. Червона
Армія— вся славою повита (Т.). 4. Фабрики, заводи,
земля — наші, народні.
Після підмета, вираженого особовим займенником, перед
присудком чи групою присудка може і не бути паузи
(інтонації тире), наприклад, в постпозиції: 1. Я поет. Я будівельник
слова (Криж.). 2. Я молодий (Т.); в препозиції: 3. / він вперед
ступив два кроки. Стріляй! Розвідник я. Солдат (Мал.).
4. Немолодий я, але і вмирати тепер не збираюся скоро
(Козл.).
Б. Коли дієслівну зв'язку бути вжито в теперішньому часі
(є), то сполучуваний з нею призв'язковий член буває виражений
такими ж самими частинами мови, які виступають як іменна
частина присудка з опущеною зв'язкою, причому, коли сполучувана
із зв'язкою є іменна частина стоїть у постпозиції, вона
може мати як форму називного, так і форму орудного відмінка,
наприклад: Мова є найважливіший засіб людських стосунків
(В. І. Ленін).
У реченнях із зв'язкою єсть (ця зв'язка властива архаїчній
мові), а також у реченнях з наявною вказівною часткою це
перед дієслівною зв'язкою є іменна частина присудка, як правило,
має тільки форму називного відмінка, наприклад: 1. З Турном
дружба єсть пуста (Котл.). 2. Я він і єсть, бо кажу
правду (Шевч.).
Іменна частина, що стоїть у препозиції, як правило, має
форму орудного відмінка, наприклад: Джерелом наших
уявлень є відчування C підр. психології).
44
Вживання зв'язки є в сучасній українській літературній мові
характеризує науковий, діловий і почасти публіцистичний стилі
мови. Розмовно-побутовій мові вживання зв'язки є (єсть) .не
властиве, крім окремих випадків, наприклад, коли підмет і
присудок збігаються: Життя є життя. В сучасній українській
літературній мові, зокрема в художньому стилі, зв'язка єсть може
вживатися з стилістичною метою, наприклад, коли треба надати
мовленню відтінку категоричного твердження: Я єсть народ,
якого Правди сила ніким звойована ще не була (Т.).
В. В складі іменного складеного присудка вживається
дієслівна зв'язка являти (собою) або становити, в сполученні з
якою іменна частина вживається тільки в формі знахідного
відмінка і притому показує постійну ознаку предмета-підмета,
наприклад: 1. Кронциркуль являє собою інструмент, за
допомогою якого креслять кола малих радіусів (З підручн.
креслення). 2. Знання синтаксису становлять теоретичну основу
усної і писемної мови.
Іменний складений присудок із зв'язкою являти (собою),
становити так само, як і зв'язка є, вживається переважно в
науковому стилі мови.
Із зв'язкою бути в іменній частині складеного присудка
найбільш широко вживається форма орудного відмінка, яка в
сучасній мові витіснила форму називного відмінка, дуже
поширену раніше.
Основне значення орудного присудкового іменника
полягає в тому, що він здебільшого означає не постійну ознаку,
а таку, що пов'язується з яким-небудь моментом або відрізком
часу, тоді як називний відмінок присудкового іменника
показує ознаку постійну, наприклад: 1. Прадід був чапаєвцем,
дід мій був хасанівцем, батько мій — гвардієць в
авіаполку (В.). 2. До війни вш[Кармазін] був директором середньої
школи (Гонч.). 3. Батько Уляни, Матвій Максимович Громов,
був українець (Фадеев).
Але в багатьох випадках називний і орудний, по-перше, не
дають чіткого розмежування щодо постійної чи тимчасової
ознаки присудка (наприклад: 1. Турн-князьок не буде зять —
Котл. 2. Крикливий ударником не буде — Н. тв.);.
по-друге, називний і орудний можуть вживатися не тільки з
допоміжним дієсловом бути, а й з іншими допоміжними дієсловами, і,
крім того, сполучатись з допоміжними дієсловами може не
тільки призв'язковий іменник, а й призв'язковий прикметник
(дієприкметник) та ін. Тому при розгляді питання про вживання
називного і орудного предикативного в складі іменного
складеного присудка слід брати дб уваги характер (семантику) допо
міжного дієслова та приналежність призв'язкового члена до тієї
чи іншої частини мови. Так, коли дієслівна зв'язка бути вжита
в минулому або майбутньому часі, в умовному або наказовому
способі, то сполучувана з нею іменна частина щодо морфологіч-
45
ного оформлення є надто строкатою. Вона може мати як форму
орудного, так і форму називного відмінка, причому іменна
частина, виражена іменником, частіше вживається в формі
орудного відмінка, наприклад: а) 1. Я муляром був (Криж.). 2. Мій
дідусь бійцем червоним був у давні дні (Бич.); б) 1. Вона
була ще молодою і прехорошая собою (Шевч.). 2. Коваль
був чоловік розумний (Гол.).
Лексичне значення іменника в називному відмінку, коли він
виступає частиною іменного складеного присудка, може
послаблюватись. Це буває тоді, коли іменник виконує функцію
вказівного слова, а в зв'язку з цим основного лексичного значення
набирає означальне слово або означальне нерозкладне
словосполучення, яке відноситься до цього іменника і, таким чином,
входить до складу іменного складеного присудка. Найчастіше до
складу такого присудка входять іменники з послабленим
лексичним значенням: чоловік, хлопець, парубок, жінка,
дівчина, тварина, птиця та ін., наприклад: 1. Еней був парубок
моторний (Котл.). 2. Це був хлопець доброї науки (Криж.).
3. Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській
родині Палійчуків (Коц.). 4. Синичка— птичка
невеличка (Н. тв.).
Іменна частина, виражена прикметником
(дієприкметником, порядковим числівником), вживається переважно в
формі називного відмінка, а в сполученні з заперечною дієслівною
зв'язкою — частіше в формі орудного відмінка, наприклад:
1. Робота в нас була артільна (Гонч.). 2. Берегова стежка
була затоплена; з боку моря село було відірване від
світу (Коц.). 3. В сім'ї Тарас Шевченко був третій. 4. Робота
на пришкільній ділянці не була важкою*
Порядок вживання дієслівної зв'язки бути у реченні може
набувати стилістичного значення. Так, у розмовно-побутовому
мовленні і в деяких письменників зв'язка бути ставиться на
початку речення: 1. Буде головонька снігом покрита (Гл.).
2. Був він чоловік непоганий. Книжним стилям літературної
мови такий порядок вживання зв'язки не властивий.
В розмовно-побутовій мові, а також в художньому стилі з
метою експресивно-смислового виділення присудка-дієслова зв'язка
ставиться на кінці неповного речення після іменної частини
присудка, наприклад: 1. Жив у нас на селі козак Хмара; богатир
був! (М. В.). 2. А ЩО вже женихів було!.. Де вона пройде,
то як рій гуде! Та й дівчина була! (М. В.).
Іменна частина в сполученні з дієслівною зв'язкою бути
вживається у формі знахідного відмінка з прийменником за.
В таких випадках призв'язковим членом буває тільки іменник,
наприклад: 1. — Хай чабан,— усі гукнули, — за отамана буде
(Т.). 2. Лев був за старшину (Гл.). Такий іменний присудок
чітко виражає тимчасову ознаку предмета-підмета — має
значення «замість».
46
Без зв'язки бути присудковий іменник з прийменником за
вживається рідше, наприклад: Чубенко там за старшого (Ян.).
Інші відмінкові форми іменника без прийменника або з
прийменником у сполученні з дієслівною зв'язкою бути також
можуть набирати предикативного характеру. Серед них доцільно
відзначити такі найбільш уживані:
а) родовий якісної оцінки, що становить нерозкладне
словосполучення іменника в родовому з пояснюючим його
прикметником, наприклад: / мати твоя і бабка твоя були чесного роду
(Коц.);
б) родовий матеріалу з прийменником з: Сюртуки на
молодих паничах була з темної парусини (Н.Л.);
в) родовий відношення або походження з прийменником з:
Боєць, що виступав перед учнями, був з сусідньої частини
(З газ.);
г) родовий ознаки з прийменником без: 1. Я був без
імені, роду й племені (Коц.). 2. Відповіді учнів були стислі
і без помилок;
д) інші непрямі відмінки з прийменниками: 1. Карпо був
широкий у плечах, з батьківськими карими гострими
очима, з блідуватим лицем (Н.-Л.). 2. Каштани були в цвіту.
3. Човен був на замку.
Іменна частина присудка може бути виражена іменником в
називному відмінку з порівняльною часткою як, ніби,
нібито, наче, неначе, начебто, мов, немов, немовби, що
(порівняльний присудок *), наприклад: 1. Високі в нас гори,
верхів'я блискучі, радянськії люди — як цвіт на весь світ (Т.).
2. Ніч — мов криниця без дна (Р.).З. Колгоспні ниви —наче
океан. 4. Панська ласка — що вовча дружба (Н. тв.). Ь.Бу-
ла ти наче лісова царівна (Л. У.).
Примітка. Прості речення наведеного типу слід відрізняти від
складнопідрядних з підрядним присудковим порівняльним. Порівняйте:
Просте речення
Складнопідрядне з підрядним
присудковим
Брови в неї були як п'явки (М. В.).
Брови в неї такі, як пявки. Брови в
неї були такі, як п'явки. (Підрядне
присудкове пояснює наявну в
головному реченні іменну частину
складеного присудка, виражену
займенником).
Іменний складений присудок може бути виражений
стійким фразеологічним сполученням, наприклад:
1 У такому реченні виражається відношення подібності між групою
підмета і групою присудка.
47
1. Парубок — хая води напийся (Н. тв.). 2. Чіпка — сам не
свій (Мирн*). 3. На КП серед офіцерів ця палатка давно вже
стала притчею во язицех (Гонч.). 4. Шестірний був ні
«в сих ні в тих (Мири.),
II. У сполученнях із напівповнозначними дієслова-
ми-зв'язками стати, робитися, спинитися, ставати; здаватися,
видаватися, снитися, уявлятися; лишатися, зостатися предикативні
іменник, прикметник (а також дієприкметник, числівник або
займенник, що мають прикметникову форму), вживаються в формі
орудного і називного відмінків, але переважає форма
орудного.
1) Дієслівні зв'язки ставати, робитися, стати, зробитися,
опинитися показують, що «ознака, приписувана підметові, ще тільки
•формується або сформувалась, що вона для нього нова» *,
наприклад: 1. З року в рік вона робилася непокірливіша,
вередливіша (Мирн.). 2. А я тепер у колгоспі стала ланковою
(Н. тв.). 3. Раптом пан голубий опинивсь на коні
одноруким (Т.).
Також рідше у формі називного відмінка: 1. На нашім світі
влада світла стала (Л. У.). 2. І зробився я знову
незримий (Шевч.).
В сполученні із зв'язкою стати (як і з зв'язкою бути)
предикативний іменник може вживатись у формі знахідного відмінка
з прийменником за, наприклад: Трактор став усім за дру-
га(Т.).
2) Дієслова здаватися, видаватися, ввижатися, снитися,
уявлятися показують таку приписувану підметові ознаку, яка
видається ірреальною (не існуючою в дійсності або сумнівною,
непевною), наприклад: 1. Картинками старих дитячих книг
здається далеч (Р.). 2. Плавні видавались не страшними,
навіть гарними (Коц.).
Також у формі називного відмінка (застарілі конструкції):
1. Матері усяка дитина хороша здається (Кв.-Осн.).
2. / сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий (Шевч.).
3) Дієслова лишатися, зоставатися показують, що
приписувана підметові ознака є триваючою, наприклад: Справа з
відпусткою все ще лишалася відкритою (Дольд); рідше
вживається в іменній частині форма називного відмінка: Лице його
зоставалося спокійне (См.).
4) Дієслова називатися, зватися показують, що приписувана
підметові ознака виступає його назвою. З цими допоміжними
дієсловами предикативні іменники (рідше прикметники)
вживаються в науковій літературі (у визначеннях), як правило, в
формі орудного відмінка, наприклад: Антонімами
називаються пари слів з протилежним значенням.
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т II, К., 1951, стор. 40.
-48
Власні назви, зокрема нагзви населених пунктів, у сполученні
з допоміжним дієсловом називатися (зватися) вживаються в усіх
стилях мови як у формі орудного відмінка, так і в формі
називного відмінка, наприклад: 1. Кам'янець-гора висока, вгору
стежка в'ється. Шлях до нового життя Леніновим зветься (Н. тв.).
2. Молодиця звалася Чайчиха Горпина (М. В.). Також
власні географічні і астрономічні назви та назви, які являють
собою спрлучення іменника з пояснюючим прикметником,
наприклад: Це сузір'я називається Великою Ведмебииею (або
Велика Ведмедиця). Але іменники середнього роду на -є —
назви населених пунктів типу Коцюбинське, а також взяті в лапки
власні назви, вжиті в сполученні з допоміжним дієсловом
називатися, мають форму називного відмінка, наприклад: 1. Село, в
якому я живу, називається Михайло-Коцюбинське. 2.
Колгосп, у якому ми були на виробничій практиці, називається
„Шлях до комунізму". В географічній і військовій літературі
при зв'язці називатись здебільшого зберігається початкова
форма назви, тобто форма називного відмінка, для того, щоб уявити
найменування в його вихідній, офіціально встановленій формі,
наприклад: Село називається Вища Дубечня.
|
| Категория: Б. М. КУЛИК КУРС СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ Частина II СИНТАКСИС | Добавил: Blacklady (13.10.2009)
|
| Просмотров: 3167
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
