Статистика
Онлайн всего: 17 Гостей: 17 Пользователей: 0
|
Краткие содержания произведений. Підручники, посібники.
Я
Я — тридцять третя й ост. літера українського
алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на
олов'яно-кирилич. графіч. основі. Назва літери
[я] вживається як іменник с. р.: велике Я,
мале я. У давньорус. і староукр. мовах звуки а і
йотований }а
позначалися літерами а
(«юс малий») — після
м'яких приголосних
та іа («а» йотоване) —
після голосних і на
початку слова. У
староукр. графіці у
зв'язку з наявністю
різних писем. шкіл і
типів письма (устав, півустав, скоропис)
вживалося в кількох варіантах, що допомагає
визначити час і місце написання пам'яток. У 16 ст.,
крім рукописної, з'явилася друкована форма
літери. Сучасне графічне накреслення
виникло на основі скорописного а і було введено в
гражданський шрифт. В сучас. укр. мові цією
літерою на поч. слова, після голосного,
апострофа, зрідка після й та ь позначають
звукосполучення й + а (яма, веремія, в'язати, майя,
ескадрилья), а після приголосного — голосний
звук а з пом'якшенням поперед,
приголосного (лякати, тягти). Я буває велике й мале, має
рукописну і друковану форми. Нині
використовується також при класифікац. позначеннях
і означає «тридцять третій». При цифровій
нумерації вживається як додаткова диференц.
ознака, коли ряд предметів має такий самий
НОМер: ШИфр № 7-Я І Т. Д. Г. П. Півторак.
ЯВОРНЙЦЬКИЙ (Еварницький) Дмитро
Іванович [25.ХF.ХІ) 1855, с. Сонцівка, тепер с. Бо-
рисівка Харків, р-ну Харків, обл. — 5.VIII 1940,
Дніпропетровськ] - укр. історик, лексикограф,
етнограф, фольклорист, письменник, академік
АН УРСР з 1929. Закін. 1881 істор.-філол. ф-т
Харків, ун-ту, залишений при кафедрі рос.
історії, 1886 — вчитель гімназії у Петербурзі,
викладач пед. курсів. З 1891 Я. — у Ташкенті, де
вів істор.-археол. діяльність. З 1896 — приват-
доцент у Моск. ун-ті, з 1902 — зав. Музею ста-
рожитностей Катериносл. губ. (тепер
Дніпропетровський істор. музей ім. академіка Д. І. Явор-
ницького). В 1920—33 працював у Дніпроп.
ун-ті. Автор праць з історії Запорізької Січі.
Д. І. Яворницький.
Досліджував укр. мову на текстах творів Т.
Шевченка, тогочасних укр. письменників,
фольклору. Його «Словник української мови»
(вийшов тільки 1-й том, 1920, літери А—К; доля
2-го тому невідома) містить бл. 8 200 слів з літ.
і народнорозм. мови,
яких не було в «Сло-
варі української мови»
Б. Грінченка (раніше
Я. передав йому 2500
слів). Окр. питань
мови Я. торкався у працях
«Матеріали до біографії
Т. Г. Шевченка» A909),
«Запорожці в поезії
Т. Г. Шевченка» A912),
«Т. Г. Шевченко —
народний український
поет» (обидві - рос. мовою,
1914), «Народні основи
в поезії Шевченка» A920).
Літ.: Шубравська М. Яворницький — лексикограф.
«Дніпро», 1967, № 1; Шаповал І. В пошуках скарбів. Дп., 1990.
\0. Р. Мазуркевич\.
ЯГИЧ (Іа§іс) Ватрослав (Ігнатій, Гнат Вікенті-
йович; 6 .VII 1838, м. Вараждин, тепер
Хорватія — 5.VIII 1923, Відень; похов. у Вараждині) —
філолог-славіст, академік Загреб. АН з 1866,
Петерб. АН з 1880 та ряду ін. зарубіж.
академій, чл. НТШ у
Львові з 1903. Закін. 1860
Віден. ун-т. Працював
1860—70 вчителем
гімназії у Загребі,
професором Новоросійського
(Одеса, 1871-74), Берл.
A874-80), Петерб. A880—
86), Віден. A886-1908)
ун-тів. Засновник і ба-
А " м^"^^ гаторічний редактор
^/к . * ів^ A875-1920) загально-
^Щ^^^^^^^^Ь славіст, журн. «Агспіу
ГІЇГ 8ІаУІ8СПЄ РпІІОІО£ІЄ»
В. Ягич. («Архів слов'янської
філології»). Автор
численних праць з різних проблем славістики.
Вчений постійно цікавився і питаннями
української мови, яку вважав самобутньою. Він
рішуче й аргументовано виступав проти «По-
годіна—Соболевського теорії», за якою на іс-
812
тор. Київщині до монг.-татар, навали начебто
проживали росіяни, а після відходу Батия 1242
на Волгу Київщину заселили вихідці з
Поділля, Галичини та Волині. Дбав, щоб укр. мова
належно була представлена в редагованому ним
журналі та в «Енциклопедії слов'янської
філології». Написав ряд рецензій на україніст, праці,
досліджував Галицьке Євангеліє 1144. Його
учнями були І. Зілинський, І. Франко, К. Студин-
ський, О. Маковей, В. Щурат, І. Панькевич,
К. Кисілевський та ін.
Літ.: Дем'янчук В. Гнат (Ватрослав) Ягіч A838—1923).
«Зап. Істор.-філол. відділу ВУАН», 1923, кн. 4; Маньков-
ська Т. О. Українозн. студії В. Ягича. «Зап. з заг.
лінгвістики». О., 2002, в. 4. Й. О. Дзендзелівський.
ЙДЕРНА КОНСТРУКЦІЯ - див. у ст.
Трансформаційний метод.
ЯЗЙЧІЄ — один з типів штучно витвореної
книжної мови в Зх. Україні 19 ст. Назва
виникла в полеміці з прихильниками Я. і мала зне-
важл. відтінок. В основі Я. була старослов'ян.
мова з домішками елементів рос. і староукр.
мов, західноукр. діалектів. В Я.
застосовувалися кирилиця та істор.-етимол. правопис.
Підтримувалося «москвофілами», які гадали в такий
спосіб досягти т. з. мовної єдності з Росією, а
також тими, хто заперечував здатність нар.
(«мужичої») мови піднятися до рівня літературної.
Я. видавався ряд газет і журналів, частина з
яких у кін. 80-х рр. перейшла на рос. мову.
У час акт. формування літ. мови на нар.
основі використання Я. було анахронізмом, воно
гальмувало становлення загальноліт. мовних
норм. Укр. дем. інтелігенція (І. Франко та ін.)
гостро критикувала Я. як мову мертву,
незрозумілу НарОДОВІ. О. Г. Муромцева.
ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ - див. у ст.
Прикметник.
ЙНІВ (Іапбч/) Ян B2.ХІ 1888, с. Мошківці,
тепер Калуського р-ну Івано-Франк. обл. - 17.ХІІ
1952, Краків) — польс. філолог, доктор філол.
наук з 1925, чл. Польс. АН з 1945. Закін. 1913
Львів, ун-т, навч. 1913—14 у Німеччині й
Швейцарії. Під час Першої світ, війни потрапив у
рос. полон: у 1918—21 був професором Ташкент.
ун-ту (тепер Узбекистан). У 1923—41 та 1944—
45 працював у Львів, ун-ті (з 1925 — доцент, а
з 1927 - професор); від 1945 - професор Ягел-
лон. (Краків) ун-ту. Праці — з польс, чес. та
укр. мовознавства. Досліджував фонетику,
морфологію і лексику укр. діалектів («Малоруська
говірка Мошківців і Сивки Наддністрянської
на тлі навколишніх сіл», 1926; «З фонетики
русинських говірок», «З українсько-румунських
мовних відносин», обидві — 1928, польс.
мовою), міжмовні контакти (укр.-польс., укр.-рум.),
проблеми діалектогенезу, зокрема
походження гуц. діалекту. Зібрав великий діал.
лексичний матеріал («8ю\упік гшсшзкі», Краків, 2001;
опрацював і підготував до друку Я. Рігер);
частину лексики, зібрану Я. Яновим, Я. Рігер
опрацював картографічно («А Ьехісаі Аііаз оГ іпе Ниі-
8и1 Оіаіесіз ої* Іпе ІЛсгашіап Ьап§иа§е», \Уаг$2а\уа,
1996).
«ЯРИЖКА»
Літ.: \¥ііко\У8кі XV. Іап Лапслу (\у сіткігіезЦ, госгпіс^ зтіегсі).
51ауіа Огіепіаііз, 1973, № 12A); Кіе^ег 5. .їап .1апо\¥ апсі НІ8
ХУогк оп Ниівиі Оіа1екЮІо§у. ТЬе Нізіогу оГІЇїе АИа$. В кн.: А
Ьехісаі Аііаз оГ іЬе Ниїзиі Оіаіесіз оГ іКе ІЛсгашіап Ьап§иа§е.
\Уаг82аша, 1996; Його ж. Ян Янів як дослідник гуц. говірок.
В кн.:Гуц. говірки. Лінгв. та етнолінгв. дослідження. Л.,
2000; Його ж. Лап Лапб\у і ]е§о ргаса пад 8іо\упісг\уєіп і 8іо\у-
пікет ЬисиІ8кіт. В кн.: Іапо\у 5. 81о\Упік писиккі. Кгак6\у,
2001; Його ж. 2 пІ8Іогіі роїзкісЬ Ьасіагі пасі $1о>упісІ\Ует
икгаішкіт: Лапа .Іапо^а к\уе8ііопагіи82 бо Ьасіапіа зІо^пісМа
писиІ8кіе§о. В кн.: 8іас1іа пасі 8іо\упісг\уєпі §^аг икгаіп8кіс1і \у
РоІ8се. Ьетколу82С2угпа і §\уагу пасізагакіе. \¥аг$га^а 2002.
Г. В. Воронич, П. Ю. Гриценко.
ЙНУШ Ядвіга Вацлавівна A2.У 1933, смт Сте-
пань, тепер Сарненського р-ну Рівненської
обл.) — укр. мовознавець, доктор філол. наук
з 1991, професор з 1992. Закін. 1956 Київ. ун-т.
З 1958 працювала на каф. мовознавства Рівн.
пед. ін-ту. З 1985 — в Київ, ін-ті нар. г-ва
(тепер Київ. нац. екон. ун-т): доцент, аз 1991 —
зав. кафедри укр. мови та л-ри. Праці — з
лексикології, стилістики та культури мови, історії
укр. літ. мови, термінології, методики
викладання укр. мови: моногр. «Мова української
класичної драматургії» A983); навч. посібники
«Сучасна українська мова» (ч. 1, 1996),
«Українська мова для початківців» A996, у співавт.),
«Українська мова. Вправи і завдання для
самостійної роботи студентів» B000), «Українська
мова. Вправи і завдання», «Українська література»
(обидві — 2002), «Сучасна українська мова» (ч. 1—
2, 2003) тощо. Уклала програми з укр. і польс. мов
Та укр. Л-рИ ДЛЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ. В. Р. Товстенко.
ЯНЧУК Микола Андрійович (крипт. — Н. Я.;
29.ХІ 1859, с. Корниця, тепер Бєльського воєв.,
Польща - 6.ХІЇ 1921, Москва) - укр., білорус,
і рос. мовознавець, фольклорист, етнограф,
драматург, педагог. Закін. 1885 Моск. ун-т.
Редагував журн. «Зтнографическое обозрение»
A889-1916), з 1921 - професор Білорус, ун-ту
(Мінськ). Під керівництвом Я. укладено
«Програму для збирання етнографічних відомостей»
A889), за якою зібрано цінний україномов.
матеріал. Записав і видав зразки укр. живої нар.
мови Підляшшя (весільні обряди, нар. пісні,
вертеп). Написав укр. мовою кілька драм,
творів - комедії «Пилип-музика» A887) і
«Вихованець» A899), драму «Не поможуть чари, як
хто не до пари» A891), в яких дотримувався за-
гальноукр. мовно-літ. норми того часу,
зберігаючи особливості підляських говорів.
Літ.: Сумцов М. Микола Андрієвич Янчук. «Наука на
Україні», 1922, № 3; Бялокозович Б. Николай Янчук — исследова-
тель польс.-восточнославян. пограничья. «Сов. славяноведе-
ние», 1989, № 5; Віаіокого^ісг В. Мікоіаі .Іапстик A859-1921).
Оізгіуп, 1996. А. М. Поповський.
«ЯРИЖКА» (від назви кирилич. літери «ЬІ» —
єри) — жарт.-зневажл. назва офіц. правопису,
який використовувався у Сх. Україні 1876—
1905 після Емського акта 1876 про обмеження
вживання укр. мови, внаслідок чого всі укр.
тексти почали друкувати рос. абеткою без
будь-яких її змін і згідно з тодішнім рос.
правописом. М. Коцюбинський іронічно називав
«Я.» «романівкою» (маючи на увазі династію
813
царів Романових). Передові укр. письменники
користувалися «Я.» (без твердого знака) лише
в творах, призначених для друкування у цар.
Росії; у приват. листах і творах, що мали бути
опубл. в Зх. Україні, використовували
кулішівку. В Петерб. АН порушувалося питання про
неспроможність «Я.», зокрема у схваленій (у
лютому 1903) заг. зборами Академії доповідній
записці спец, комісії на чолі з акад. Ф. Коршем
«Про скасування обмежень малоросійського
друкованого слова».
Після 1905 «Я.» вийшла з ужитку.
Літ.: Шелест Ю. Ота осоружна «Ярижка». «Старожитності»,
1993, № 7-8. Г. П. Півторак.
ЯРОШЙНКО Володимир Григорович [22.УІ
D.УІІ) 1888, м. Миргород, тепер Полтав. обл. —
2.УІІ 1957, Київ] — укр. мовознавець. Закін. 1912
Петерб. ун-т. У 1926—34 працював наук,
співробітником Ін-ту мовознавства ВУАН. У 1944—
57 на ред. роботі. Досліджував питання молд.-
укр. взаємодії у галузі лексики (ст. «Українська
мова в молдавських грамотах ХІУ-ХУ вв.»,
1931), проблему укр. мед. термінології та ін.
Один з укладачів «Російсько-українського
словника» (т. 2, в. 2, К., 1932). Автор і редактор
кількох підручників з укр. та рос. мов для
серед. ШКІЛ. \В. В. Лобода].
ЯТЬ - назва літери Ь у кирилиці. Спочатку
позначала голосну фонему [6] (є довгий або
дифтонг Де). Історія фонеми [£] була неоднаковою
у різних східнослов'ян. діалектах (див. також
Дифтонг, Ікавізм). У протоукр. говорах
відбувся перехід [6] в [і] (у південнорус. пам'ятках
взаємозаміна літер і - и стає поширеною з
13 ст.). Голосний [і] на місці [6] виступає у
пд.-зх. та пд.-сх. говорах і становить норму су-
час. укр. літ. мови (літо, ріка). У пн.
(поліських) говорах у наголош. позиції найчастіше
вживається дифтонг іе, а в частині говорів —
монофтонги и, є, 6. У ненаголош. позиції
виступають є або и з твердим поперед,
приголосним, пор.: діед — дедбк, дидбк. Південнорус.
пам'ятки починаючи з 12 ст. засвідчують т. з.
новий ять, який позначав подовжений
голосний є з є в новозакритих складах після
занепаду редукованих (камінь, матЬрь). У сучас.
укр. говорах ареали рефлексів голосного є в
новозакритих складах у цілому збігаються з
ареалами рефлексів 6. Літера і ще довго
зберігалася у староукр. писемності. В укр. етимол.
правописах кін. 18 — 1-ї пол. 19 ст. вона
позначала звуки [і], [є] та звукосполучення }і, }е.
Перестала вживатися в укр. графіці в середині
(у Галичині — в кінці) 19 ст., на Закарпатті
вживалася в етимол. правописах до 1945 (див.
Правопис, Реформи алфавіту і графіки).
В. А. Глущенко.
«ЯФЕТИЧНА ТЕОРІЯ» - див. у ст. Марр
Микола Якович.
|
| Категория: В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін ІСТОРІЯ УКРАЇНИ | Добавил: Blacklady (29.08.2009)
|
| Просмотров: 268
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
