Свободная БИБЛИОТЕКА

ПЛАН

1. Історія української літератури як галузь літературознавчої науки.
2. Періодизація історії національної літератури. Українська література у світовому контексті І та ІІ Південнослов’янський вплив.
3. Давня українська література та її структура. Проблеми періодизації.
4. Нова українська література та її специфіка.
5. Специфічні особливості давньої української літератури.
6. Особливості побутування давніх пам’яток. Поняття „редакція” та „список” твору.

ПЛАН

1.      Проблематика вивчення літератури Київської Русі.

2.      Особливості рецепції візантійської та болгарської літератури на Русі.

3.      Ізборники Святослава 1073 і 1076 рр.

4.      Основні жанри перекладної літератури.

ПЛАН

1.      Житійна проза ХІ-ХІІ ст. Трансформація літературного досвіду Візантії.

2.      Княжі житія, їх самобутність та імпульси розвитку.

3.      „Сказання про забиття Бориса і Гліба”. Своєрідність композиції.

4.      „Читання про житіє Бориса і Гліба”. Наближення до агіографічної жанрової моделі.

5.      „Житіє Феодосія Печерського”. Використання біографічного матеріалу, своєрідність композиції.

ПЛАН

1. Особливості стилю письменства кінця Х-серед.ХІІІ ст..
2. Функціональний принцип утвердження жанрів.
3. Література праукраїнського періоду. „Вересова книга” та „Послання оріїв хозарам”, їх доля, естетичне значення, спроба національної ідентифікації.

ПЛАН

1.           Історія відкриття і видання. Найважливіші етапи у вивченні „Слова”. Питання про автентичність пам’ятки.

2.           Проблеми, пов’язані із вивченням „Слова”.

3.      Композиція твору. Основна ідея.

4.      Жанр пам’ятки. Її залежність від культурних традицій, зв’язок з фольклором.

5.      Мотиви „Слова” в подальшому літературному процесі. Переспіви.

ПЛАН

1.   Самобутність жанру. Жанрові форми.

2.   „Повість минулих літ”. Основні редакції та списки. Політична концепція твору.

3.   Особливості стилю та система образів літопису.

4.   Особливості композиції.

5.   „Київський літопис” як взірець еволюції літописного жанру.

ПЛАН

1.      Жанрова самобутність твору.

2.      Проблема авторства та джерела.

3.      Композиційна своєрідність. Воїнська повість як основна композиційна одиниця.

4.      Типи образів князів-воїнів у літописі.

ПЛАН

1.      Жанрова-своєрідність. Провідні ораторські жанри ХІ-ХІІІ ст., їх залежність від обрядового контексту та візантійських традицій.

2.      „Повчання дітям” Володимира Мономаха як взірець дидактичного красномовства (самостійно).

3.      „Слово про закон і благодать” Іларіона Київського. Структура твору та ідейне спрямування.

4.      Творча спадщина Кирила Турівського як вищий здобуток вітчизняного урочистого красномовства.

5.      „Моління” („Благання”) Данила Заточника. Особливості поетики та композиції.

ПЛАН

1.      Києво-Печерський патерик в дослідженнях. Редакції та видання.

2.      Жанрові форми материкового житія.

3.      Історія формування тексту збірки. Проблема авторства. Джерела.

4.      Жанрово-стильова своєрідність послань Симона і Полікарпа.

ПЛАН

1.      Історичні умови розвитку культури. Зміна характеру взаємодії з іншими культурами.

2.      Українська латиномовна та польськомовна поезія як ренесансне явище культури України.

3.      Жанрова та стильова своєрідність української латиномовної та польськомовної поезії. Найвидатніші представники.

ПЛАН

1.      Місце Івана Вишенського в українській публіцистиці ХУІ–поч.ХУІІ ст. Життєвий шлях.

2.      Гуманізм і демократизм світогляду письменника. („Обличение диявола-миродержца”).

3.      Викриття соціальної дійсності („Писание до всЂх обще, в Лядской земли живущих” (1588), „Писание к утекшим”.

4.      Інвективи проти Ватікану і унії („ИзвЂщение краткое о латинской прелести”).

5.      Проблема освіти і культури у творчості полеміста. („Послание к старицЂ Домнікії”).

6.      Іван Вишенський – майстер полеміки.

7.      Іван Франко про Вишенського.

ПЛАН

1.      Українська література ХУІІ ст. у слов’янському і європейському контексті.

2.      Стиль барокко в українській літературі ХУІІ ст.

3.      Києво-Могилянська колегія як центр шкільної освіти і літератури на Україні.

4.      Жанрова система української літератури ХУІІ ст.

План

1.      Виникнення українського віршування. Перші спроби висвітлення теорії віршування в граматиках Лаврентія Зизанія і Мелетія Смотрицького, поетиці 1637 р.

2.      Геральдична поезія. Творчість Гер.Смотрицького і Андрія Римші.

3.      Моралізаторські вірші. Збірник Кирила Транквіліона-Ставровецького „Перло многоцЂнное”. Стильові особливості.

4.      Епіграми, емблемиЮ символи та ієрогліфи. Панегіричні вірші. Ідейний зміст і стиль.

ПЛАН

1.      Передумови появи української літературної драми.

2.      Теорія шкільної драми в поетиках.

3.      Діалоги та декламації як перші форми драматургічного дійства.

4.      Жанрові різновиди шкільної драми.

5.      Інтермедії як форма драматургічної творчості.

На відміну від неузгоджених означень, виражених іменни* 
ком без прийменника, означення, виражені прийменниковою 
конструкцією, характеризують предмет за матеріалом,  
кількісним складом; за місцем, часом, за причиновими та цільовими 
стосунками з предметами*; за наявністю або відсутністю в 
предметі якихось рис, деталей.

До неузгоджених означень належать досить поширені в мові 
означення, виражені присвійним займенником його (її, їх) у 
формі родового відмінка

В ролі означень цього типу виступають іменники, які 
бувають залежними словами в іменникових словосполученнях, 
що виражають атрибутивні відношення з їх різноманітними  
значеннями й додатковими відтінками значення.

Неузгоджене означення показує ознаку предмета 
за його приналежністю особі або характеризує предмет з боку 
ваги, розміру, віку чи за відношенням його до місця, часу тощо.

За типами синтаксичного зв'язку з пояснюваним словом  
означення поділяються на узгоджене і неузгоджене. 
Узгоджене означення найчастіше виражається  
прикметником, числівником, займенником прикметникової форми, 
дієприкметником. З пояснюваним словом таке означення  
узгоджується в роді (в однині), числі й відмінку.

Члени речення, що уточнюють або пояснюють головні члени, 
називаються другорядними. Другорядні члени в свою  
чергу можуть пояснюватись якимись іншими другорядними  
членами.

Узгодження присудка з складеним підметом в значній 
мірі залежить від форми вираження підмета, іноді від типу  
присудка, часто від порядку слів у реченні. 
1) При складеному підметі, вираженому збірно-кількісним 
іменником типу більшість, меншість, частина, решта, ряд і т. п. 
або неозначено-кількісним іменником типу купа, гурт, гурток, 
юрба, група і т. п. у сполученні з керованим іменником у формі 
родового відмінка множини, присудок має форму однини, на- приклад: 1. Решта людей стояла з хитрою, прихованою  
посмішкою на устах (Ян.). 2. Частина членів комісії вийшла 
до коридору палити (См.).

1) При простому підметі, вираженому кількісним  
числівником, присудок вживається в однині, якщо числівник  
сприймається: а) як абстрактна назва, наприклад: Двадцять  
ділиться на п'ять без остачі; б) як єдине ціле, наприклад: 1. Один  
розповідає, десять слухає; десять розповідає — сто слухає 
(Н. тв.). 2. У човні сиділо четверо: двоє на веслах, а двоє один 
проти одного (Коц.). 3. Видають раз на святки нам білети.  
Дивлюсь: у моєму по поведінню, замість п'яти, стоїть три з  
половиною (Тесл.).

Складний присудок може складатися з двох  
компонентів, які є повнозначними частинами мови, або з трьох чи  
чотирьох будь-яких компонентів, серед яких є зв'язка. 
Структурно-семантичними різновидами складного присудка, 
до складу якого входять два компоненти, виражені  
повнозначними частинами мови, є такі: 
1) Складний присудок, перший складовий елемент якого  
виражений прикметником (дієприкметником), а другий —  
інфінітивом або стійким фразеологічним сполученням, наприклад: 1. Рад 
би ще раз він побачить отаку зиму (Т.). 2.

Прислівниковим складеним присудком називається 
присудок, виражений прислівником або прислівниковим  
словосполученням

До складу іменного складеного присудка  
входять зв'язка та іменна частина. Роль зв'язки — виражати ту 
чи іншу граматичну категорію присудка, насамперед категорію 
модальності. 
Роль іменної частини — виражати лексичне значення 
присудка.