Х. До ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ - Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ - Підручники, навчальні посібники - Краткие содержания произведений. Підручники, посібники. - Бесплатная электронная библиотека FreeLib
Вторник, 25.11.2014, 02:14
Логин:
Пароль:
Меню сайта
Скачать бесплатно
Статистика

Онлайн всего: 6
Гостей: 5
Пользователей: 1
coregozadez78
Яндекс цитирования
Главная » Статьи » Підручники, навчальні посібники » Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

Х. До ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ

X — двадцять шоста літера українського  
алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на слов'яно- 
кирилич. графіч. основі. Назва літери [ха]  
вживається як іменник с. р.: велике X, мале х. За 
формою накреслення — видозмінена  
кирилична літера х («хір»), 
яка відповідала ві- 
зант. % («хі»). У старо- 
укр. графіці у зв'язку 
з наявністю різних 
писем. шкіл і типів 
письма (устав,  
півустав, скоропис)  
вживалася в кількох  
варіантах, що  
допомагає визначити час і 
місце написання  
пам'яток. У 16 ст., крім 
рукописної,  
з'явилася друкована форма 
літери. В сучас. укр. 
мові цією літерою 
позначають шумний 
щілинний глухий 
задньоязиковий  
приголосний звук, який може бути твердим (хата, 
хитрий, мох, холод) або напівпом'якшеним 
перед і (хірург, хімія, тихі). X буває велике й 
мале, має рукописну й друковану форми. У 
давньорус. і староукр. писемностях мало  
числове значення «шістсот». Нині  
використовується також при класифікац. позначеннях і 
означає «двадцять шостий». При цифровій  
нумерації вживається як додаткова диференц. 
ознака, коли ряд предметів має такий самий 
НОМер: ШИфр № 7-Х І Т. Д. Г. П. Півторак. 
ХАЛИМбНЕНКО Григорій Іванович E.У 1941, 
с. Товкачівка Прилуцького р-ну Черніг. обл.) 
- укр. мовознавець, літературознавець,  
перекладач, доктор філол. наук з 1996, професор. 
Закін. 1965 Київ, ун-т, 1969 - ф-т  
сходознавства Тбіліс. ун-ту. З 1995 працює у Київ. нац. 
ун-ті ім. Т. Шевченка: зав. відділення  
сходознавства та зав. каф. тюркології, від 2002 —  
професор цієї кафедри. Праці: з тюркології, міжмов. 
контактів укр. мови: «Тюркізми у професійно- 
виробничій лексиці української мови» (ч. 1—2, 
1994—95), «Турецька мова. Основи теоретичної 
граматики» A999), «Історія турецької  
літератури» (ч. 1—3, 2000—03), «Азербайджанська мова» 
B003). Л. І. Шевченко. 
ХАРКІВСЬКА ФІЛОЛОГІЧНА ШКбЛА - 
перша наук, лінгвістична школа в Рос. імперії, 
її виникненню у Харків, ун-ті сприяло  
перебування тут і діяльність І. Срезневського та його 
учня П. Лавровського. Працюючи в галузі по- 
рівн. фонетики та лексикології слов'ян, мов, ці 
вчені підходили до мов. явищ з істор. позицій 
і розглядали їх у процесі розвитку. Вони  
започаткували принципи дослідження слов'ян, мов 
у широкому культур, та істор. контексті.  
Вивчаючи походження і розвиток мов та словесності 
у зв'язку з історією народу, приділяли особливу 
увагу дослідженню фонет., лекс. і грамат.  
особливостей східнослов'ян. мов в їх еволюції,  
збирали і вивчали фольклор та художні цінності, 
що становлять надбання нац. культури. 
Учні П. Лавровського О. Потебня та М. Коло- 
сов поглибили методику порівн.-істор.  
дослідження. М. Колосов A839—1881), закінчивши 
Харків, ун-т, працював у Варшав. ун-ті. За  
короткий час створив ряд ґрунтовних праць  
(«Нарис історії звуків і форм руської мови з XI по 
XVI століття», 1872; «Замітки про мову і  
народну поезію у північновеликоруському  
наріччі», 1877; «Огляд звукових і формальних  
особливостей народної руської мови», 1878, та ін.). 
В 1875 обраний чл.-кор. Петерб. АН. Заснував у 
Варшаві журн. «Русский филологический вест- 
ник», де надруковано фундам. праці О.  
Потебні. В цьому ж напрямі працював у Києві 
П. Житецький. 
Представники X. ф. ш., підтримуючи  
тричленну класифікацію слов'ян, мов, обґрунтовану 
М. Максимовичем, та розроблену цим ученим 
наук, концепцію розвитку і взаємовідносин 
східнослов'ян. мов, приділяли особливу увагу 
проблемі походження укр. народу та його мови, 
визначенню вихідних рис укр. мови, її  
взаємодії зі спорід. слов'янськими. У працях учених 
X. ф. ш. було дано розгорнуту картину  
розвитку східнослов'ян. фонет. системи від  
найдавнішого періоду до серед. 19 ст.,  
сформульовано принцип етимол. дослідження у зв'язку з 
вивченням фонетичних законів розвитку мови. 
Так, дослідження О. Потебні про редуковані 
голосні викликали численні відгуки сучасних 
йому філологів (І. Срезневського, П. Житецько- 
779 
го, М. Колосова, О. Кочубинського, В.  
Лямайського, П. Фортунатова та ін.) і помітно сприяли 
розвитку історичної фонетики. В ході цієї  
дискусії О. Потебня сформулював (хоча й не  
точно) положення про те, що ь і ь мали в  
давньоруській мові різну позицію, т. з. слабку і сильну, 
в результаті чого у сильній позиції  
проявлявся в о, а ь - в є, а у слабкій позиції ь і ь  
зникали. Учений вказав і на те, що зникнення ь і 
ь (занепад редукованих, за сучасною  
термінологією) почалося передусім у слабкій позиції і 
неодночасно на східнослов'янській території: 
на півдні раніше, ніж на півночі. Пізніше цю 
думку О. Потебні, виходячи з нових мов.  
даних, розвинув видатний лінгвіст кін. 19 — 1-ї 
чв. 20 ст. О. Шахматов, і вона стала  
загальновизнаною. 
З досягненнями в істор. фонетиці пов'язане 
становлення східнослов'ян. діалектології.  
Праці О. Потебні, М. Колосова, П. Житецького, 
М. Халанського (учня О. Потебні)  
знаменували новий етап у розвитку діалектології,  
сформували наук, основи східнослов'ян.  
діалектології як самост. дисципліни. Новим етапом в 
опрацюванні понять слова, грамат. форми, гра- 
мат. категорії та ін. у слов'ян, мовознавстві 
стало синтакс. вчення О. Потебні. Намагання 
розкрити етапи розвитку люд. мислення у  
фактах мов. еволюції, що ґрунтувалося на розумінні 
зв'язку мови і мислення, а звідси застосування 
істор.-генет. принципу аналізу в осмисленні 
синтакс. явищ дозволили вченим X. ф. ш.  
поглибити дослідження в галузі істор. граматики 
слов'ян, мов, глибше дослідити морфологію і 
синтаксис східнослов'ян. мов (Д. Овсянико-Ку- 
ликовський, Б. Ляпунов, О. Попов, М. Халан- 
ський, В. Харцієв). У цьому ж напрямі  
працювали послідовники X. ф. ш. — І. Бєлорусов, 
А. Будилович, Л. Булаховський, М. Грунський, 
О. Дмитревський, О. Добіаш. Істор.-генет. підхід 
до вивчення мов. явищ сприяв розвитку  
східнослов'ян. семасіології, лексикології, етимології. 
Вчені X. м. ш. розробляли також проблеми  
історії східнослов'ян. літ. мов, лінгвостилістики. 
Погляди О. Потебні на поетичну мову,  
природу поезії і взагалі мист-во становлять його 
лінгв. поетику. В поет, слові й відповідно в поет, 
творі в цілому О. Потебня виділяє три  
складові елементи: зовн. форму (звучання), значення 
(семантику) і внугр. форму (образ). Учення О.  
Потебні про внутрішню форму слова бере початок 
з ідей В. Гумбольдта. Ідеї О. Потебні в цьому  
напрямі розвивали його учні А. Горнфельд, Б. Ле- 
зін, Д. Овсянико-Куликовський, В. Харцієв, 
які заснували у Харкові багатотомне видання 
«Вопросьі теории и психологии творчества». 
Літ.: Глущенко В. А. Принципи порівн.-істор. дослідження 
в історії укр. і рос. мовознавства. Харків, лінгв. школа. 
Слов'янськ, 1994; Сухих С. И. Теор. позтика А. А. Потебни. 
Нижний Новгород, 2001; Шевельов Ю. Істор. фонологія 
укр. мови. X., 2002. В. Ю. Франчук. 
хіАзм, хіазма [від грец. х^соцод, букв. —  
хрестоподібне розташування (у формі грец.  
літери х «хі»)] — див. у ст. Фігура мови. 
ХРЕМАТОНІМЇЯ (від грец. хРчИ<* — гроші та 
оуцца, оуоца — ім'я, назва) — див. у ст. Власні назви. 
ХРОНОНІМЇЯ (від грец. Xр6V0<; — час і 6\ща, 
бV0^1а — ім'я, назва) — див. у ст. Власні назви. 
ХУДАїП Михайло Лукич B0.ХІІ 1925, с. Дем- 
ня, тепер Миколаївського р-ну Львів, обл.) — 
укр. мовознавець, доктор філол. наук з 1980. 
Закін. 1950 Львів, пед. ін-т. У 1950—54  
учителював на Тернопільщині. З 1957 — в Ін-ті сусп. 
наук АН УРСР (Львів): молодший, з 1963 - 
ст. наук, співробітник. Від 1980 — у Львів,  
відділенні Ін-ту мистецтвознавства, фольклору 
та етнографії АН України (з 1992 — Ін-т  
народознавства НАН України): старший, а з 
1986 — провідний наук, співробітник. Осн. 
праці з істор. лексикології укр. мови («Лексика 
українських ділових документів кінця XVI — 
поч. XVII ст.», 1961), ономастики [«З історії 
української антропонімії», 1977; «Походження 
українських карпатських і прикарпатських 
назв населених пунктів», 1991, у співавт.;  
«Українські карпатські і прикарпатські назви  
населених пунктів (утворення від слов'янських 
автохтонних відкомпозитних скорочених  
особових власних імен)», 1995]. Один з авторів 
«Словника староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст.» 
(т. 1—2, 1977—78) і «Короткого тлумачного  
словника української МОВИ» A978). А. А. Бурячок. 
ХУДбЖНІЙ СТИЛЬ, художня мова, мова  
художньої літератури — функц. різновид  
літературної мови. Виявляючи особливий спосіб 
мислення, X. с. відтворює дійсність через 
конкр.-чуттєві образи. Мовна картина світу 
письменника виконує естет, функцію, що  
передбачає зв'язок між тим, хто створює худож. 
світ, і тим, хто його сприймає. До екстралінгв. 
чинників X. с. належать естет., соціальні, 
психічні та ін. засади мовно-худож. творчості. 
X. с. — це особливий спосіб мислення,  
створення мовної картини світу. 
X. с. обслуговує духовно-естет. сферу життя 
народу. Мистецтво худож. слова полягає у 
розкритті потенц. можливостей нац. мови, які 
завдяки довершеності мовного матеріалу,  
його незвичності, оригінальності, худож.  
доцільності досягають ефективного емоц.-естет, 
впливу на читача, розвивають його мовний 
смак. X. с, об'єднуючи мовні жанри худож. 
л-ри (поезію, прозу, драму), а також усі  
індивід.-авторські X. с, становить певне  
узагальнення щодо прийомів і засобів створення  
худож. образності. Образна мова вирізняє твори 
худож. л-ри з-поміж ін. текстів. Вона не  
обмежується традиц. тропами й фігурами мови, а 
наповнює естет, змістом безббразні мовні  
елементи, перетворює їх у систему  
худож.-мовного бачення світу. У вірші «Садок вишневий 
коло хати» Т. Шевченка довершеність і  
цілісність X. с. досягається особливою функцією 
загальновживаної лексики укр. мови,  
створенням асоціативного лірич. поля, в якому слова 
з нейтр. загальномовною семантикою  
інтимізуються, набувають емоц.-експрес, змісту. 
780 
X. с. має свої норми, що змінюються,  
модифікуються залежно від літ. традицій, течій,  
напрямів, худож. шкіл та індивід, стилю. Мовно- 
виражальні прийоми, засоби змалювання, напр., 
портрета, пейзажу в творах І. Нечуя-Левиць- 
кого відрізняються від портретної  
характеристики персонажа чи описів природи в сучас. 
худож. л-рі, зокрема в творах Вал. Шевчука, 
Є. Гуцала (тобто існує мовно-худож.  
образність, типова для певної доби). 
Вбираючи у себе компоненти всіх ін. функц. 
стилів, X. с. трансформує, переосмислює їх; 
він не обмежений також у використанні  
одиниць мови, що належать до різних часових  
зрізів, до соціальних та тер. видозмін нац. мови. 
Щодо відкритості стиліст, системи мова  
худож. л-ри найближче стоїть до розм. стилю, 
вона активно послуговується мовою фольклору. 
В історії української літературної мови X. с.  
посідає особливе місце. З худож. творчості І.  
Котляревського започатковувалася нова українська 
літературна мова. X. с. тривалий час  
залишався єдиним повнокровним стилем у писем.-літ. 
практиці, оскільки ін. стилі через обмежені 
державою сусп. функції укр. мови не мали 
природ, розвитку. У X. с. витворюються  
зразки норм літ. мови, відбувається модифікація, 
оновлення експресив. засобів, передається 
нац. колорит емоц. відображення дійсності. 
X. с. послуговується позанормат., некодифі- 
кованими мовними засобами: архаїзмами, 
історизмами, діалектизмами, неологізмами (за- 
гальномовними та авторськими), некодифіко- 
ваними розм. висловами, якщо вони  
відповідають вимогам естет, міри, стиліст, доцільності. 
Вивчається X. с. у таких аспектах: стиль  
індивідуальний, стиль окремого худож. твору або 
жанру, функціональний стиль. З кожним  
пов'язані особливі підходи, спец, методи  
дослідження. У плані історії укр. літ. мови ґрунтовне 
значення мають мови письменників словники та 
словопокажчики до їхніх творів (Т. Шевченка, 
Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, 
В. Стефаника, І. Франка). Серед л-ри з питань 
вивчення мови класиків укр. л-ри вирізняється 
структурно-рівневий підхід до аналізу X. с. 
Худож. тексти засвідчують виникнення і  
розвиток поет, словника укр. мови (див.  
Поетична мова), народження символіч. значення  
лексем, формування усталених асоціат. зв'язків 
слів. Естет, функції семантично багатовимір- 
ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ 
ного худож. слова розкриваються на тлі його 
текстових і позатекетових, мовокраїнозн. ко- 
нотацій. X. с. як мова образна, багата на тропи, 
фігури мови, протиставляється нехудож.  
стилям, а серед останніх найвиразніше — офіційно- 
діловому стилеві. За характером емоц.-експрес, 
засобів X. с. об'єднується з публіцистичним  
стилем, а також із розм. мовою. 
Деякі письменники у своєму індивід, стилі 
орієнтуються на макс. відтворення, стилізацію 
розм. діалогів. У зв'язку з явищами  
інтелектуалізації літ. мови відбувається акт. процес  
входження елементів наукового стилю (термінол. 
лексики) в худож. текст. 
Кожний із жанрових різновидів X. с. володіє 
особливими прийомами актуалізації стиліст, 
значення мовних одиниць у худож. текстах. 
Орієнтація мовних структур на форму  
донесення худож. змісту до читача, на створення 
різних стиліст, колоритів зумовлює появу  
стильових різновидів у жанрах поезії, прози,  
драматургії, напр., різновиди пейзажної, інтимної 
лірики, романтич. прози та ін. 
Дослідження з худож. стилістики обов'язково 
передбачає виявлення традиц. та індивід.-автор, 
образності, що міститься у лекс.-семант.  
сполучуваності, текстових зв'язках мовних  
елементів. X. с. укр. літ. мови привертає увагу  
дослідників як індивід, реалізація мистецтва 
слова, ориг. використання книжних та розм. 
джерел стиліст, урізноманітнення мови,  
виразових засобів усіх наявних функц. стилів. 
Літ.: Потебня А. А. Из записок по теории словесности. X., 
1905; Масальський В. І. На аванпостах худож. слова.  
«Мовознавство», 1935, № 3—4; Білодід І. К. Мова і стиль роману 
«Вершники» Ю. Яновського. К., 1955; Грицютенко І. Є. Мова 
та стиль худож. творів Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, 
як ясла повні?»). К., 1959; Ващенко В. С. Мова Тараса  
Шевченка. X., 1963; Колесник Г. М. Слово крилате, мудре, 
пристрасне. Лекс. синоніміка поет, мови М. Т. Рильського. 
К., 1965; Коцюбинська М. Л-ра як мист-во слова. Деякі  
принципи літ. аналізу худож. мови. К., 1965; У майстерні худож. 
слова. К., 1965; Карпова В. Л. Термін і художнє слово. К., 
1967; Стат. параметри стилів. К., 1967; Франко І. Із секретів 
поет, творчості. К., 1969; Грицютенко І. Є. Естет, функція  
худож. слова. Л., 1972; Мова і час. К., 1977; Полюга Л. М.  
Слово у поет, тексті Івана Франка. К., 1977; Стиль і час. К., 
1983; Януш Я. В. Мова укр. класич. драматургії. Л., 1983; 
Взаємодія худож. і публіцист, стилів укр. мови. К., 1990;  
Художнє слово — мовний знак культури. В кн.: Культура укр. 
мови. К., 1990; Сологуб Н. М. Мов. світ Олеся Гончара. К., 
1991; СтавицькаЛ. О. Естетика слова в укр. поезії 10—30-х рр. 
XX ст. К., 2000. С. Я. Єрмоленко. 
СИСТЕМИ 
ПИСЬМА 
 
Давньоєврейська 
Кирилиця 
Глаголиця 
Українська 
РОЗВИТОК 
ФОРМ ЛІТЕРИ Ц 

чччцц 
ч-/<и?"і/'уд 
Ц ц Ц<4 
Ц — двадцять сьома літера українського  
алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на слов'я- 
но-кирилич. графіч. основі. Назва літери [це] 
вживається як іменник с. р.: велике Ц, мале ц. 
За формою накреслення — видозмінена  
кирилична літера н («ци»), 
яка була ств. на  
основі глаголич.  
літери і; («ци») або ста- 
роєвр. X («цаде»). У 
староукр. графіці у 
зв'язку з наявністю 
різних писем. шкіл 
і типів письма  
(устав, півустав,  
скоропис) уживалося в кількох варіантах, що  
допомагає визначити час і місце написання пам'яток. 
У 16 ст., крім рукописної, з'явилася  
друкована форма літери. В сучас. укр. мові цією  
літерою позначають передньоязиковий шумний 
глухий приголосний звук, що за способом 
творення є африкатою. Може бути твердий  
(цемент, цифра, цукерка, яйце) і м'який  
(цямрина, цькувати). Ц буває велике й мале, має  
рукописну й друковану форми. У давньорус. і 
староукр. писемностях мало числове значення 
«дев'ятсот». Нині використовується також при 
класифікац. позначеннях і означає «двадцять 
сьомий». При цифровій нумерації вживається 
як додаткова диференц. ознака, коли ряд 
предметів має такий самий номер: шифр 
№ 7-Ц І Т. Д. Г. П. Півторак. 
ЦИКАННЯ - заміна [т'] звуками [ц'], [т11'] або 
[ц'т]. Спостерігається у позиції перед  
голосними переднього і середнього ряду — напр., жи- 
ц'й, сміц'а, т^'йжко, тц'агнути, тц,|6сна, ц'т6тка, 
тр£(й)ц'і(й), а також у деяких граматичних  
формах, зокрема в дієслівних закінченнях 3-ї ос. 
мн. та інфінітива - напр., кйукайуц', вййуц', 
м'йукайут1*', ход^іт1*'. Ц. засвідчене в  
невеликій частині східно- та середньополіських  
говірок, що безпосередньо контактують з  
білоруськими говірками, де ареал Ц. збігається з 
ареалом дзекання. 
Літ.: АУМ, т. 1-2. К., 1984-88; Назарова Т. В. Лінгв. атлас 
нижньої Прип'яті. К., 1985. Н. П. Прилипко. 







































Просмотров: 1290 | Загрузок:
Категория: Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ | Добавил: Blacklady | Дата добавления: 29.08.2009, 20:50 | Рейтинг: 0.0/0



Поиск