С. До СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКІ МОВИ - Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ - Підручники, навчальні посібники - Краткие содержания произведений. Підручники, посібники. - Бесплатная электронная библиотека FreeLib
Воскресенье, 21.12.2014, 00:57
Логин:
Пароль:
Меню сайта
Скачать бесплатно
Статистика

Онлайн всего: 12
Гостей: 12
Пользователей: 0
Яндекс цитирования
Главная » Статьи » Підручники, навчальні посібники » Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

С. До СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКІ МОВИ
«СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА
МОВА» (СУЛМ) — фундам. праця у 5 книгах,
присвячена опису різних структур, рівнів  
сучас. укр. літ. мови. Підготовлена науковцями
Ін-ту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН Ук-
Сучасна українська літературна мова, кн. 1—5. Київ,
1969-1973.
раїни з участю ін. мовознавців країни.  
Вийшла 1969—73 за заг. ред. І. Білодіда. У кн.  
«Фонетика» подається доклад, опис звук, системи
укр. мови, розглядаються явища укр.  
фонетики, фонології, морфонології, орфоепії та  
орфографії. У книгах «Морфологія» і «Синтаксис»
описуються будова слова, грамат. категорії та
лекс.-грамат. розряди слів, словосполучення і
речення, процеси словотворення укр. літ.  
мови. Кн. «Лексика і фразеологія» містить опис
сучас. укр. лексики та фразеології з  
урахуванням тривалих процесів істор. розвитку мови,
формування системи словникового і фразеол.
складу. У кн. «Стилістика» висвітлюються  
стиліст, аспекти лексики, фразеології,  
словотвору, морфології та синтаксису, описано  
ритмомелодику укр. мови, стилістику усної мови,
фуНКЦ. СТИЛІ укр. МОВИ. Ю. Ф. Прадід.
СХЩНОКАРПАТСЬКИЙ ГбВІР - див.  
Гуцульський говір.
СХІДНОПОЛІСЬКИЙ (ЛІВОБЕРЕЖНОПО-
ЛЇСЬКИЙ) ГбВІР — арх. діалект північного
наріччя, що об'єднує групу укр. говірок у пн.
р-нах Київ, обл., пн. частині Сум. обл., в пд.-зх.
673 частині Брянської обл. Росії (колишня Старо-
дубщина), в окремих р-нах Курської,  
Бєлгородської, Воронезької областей Росії (карту
говорів української мови див. на окр. арк.,
с. 808—809); межує на півдні з середньонаддніп-
рянським говором по лінії  
Київ—Прилуки—Конотоп і далі по р. Сейм до межі з рос.  
говірками; територія С. (л.) г. звужується внаслідок
розширення на півночі південно-східного наріч-
чя\ зх. межа С. (л.) г. проходить в основному
по р. Дніпро і відділяє його від середньополісь-
кого говору, на півночі межує з білоруськими,
а на пн. сході — з рос. говірками.
С. (л.) г. зберігає багато реліктових форм.  
Діалектологи вбачають генет. коріння його в  
говорах полян та сіверян.
С. (л.) г. не становить однотипного  
утворення, а за рядом діал. явищ членується на окр.
групи говірок: пд. група говірок прилягає до
перехідних говірок, які межують з говірками
пд.-сх. наріччя і постали внаслідок міждіал.
інтерференції. Пн. група говірок охоплює  
говірки на північ від лінії р. Дніпро — гирло
р. Снов через Чернігів і далі крайні пн.  
говірки по течії Десни. Особливості цієї групи  
говірок С. (л.) г. пояснюються взаємодією з білорус,
говірками. Осібно стоять крайні сх. говірки
С. (л.) г., специфіка яких зумовлена не лише
геогр. положенням, а й міграц. процесами, що
відбувалися на цій території.
Фонет. особливості С. (л.) г.: 1) розрізнення
наголошеного і ненаголошеного вокалізму — в
ненаголош. позиції кількість голосних у  
різних говірках коливається від 4 до 6, а в наго-
лош. доходить до 8 фонем. Структура наго-
лош. вокалізму варіюється і може мати такий
вигляд:
1) іе _ у, 2) і у,
и уо и о
є о є
а _ а
3) и у, 4) іе _у,
є о и уе
а є о
_ а
5) і _ у, 6) іе _ у,
и уо и уо
є є
а а
найпоширенішими є 1 і 2 типи структур наго-
лош. вокалізму. Ненаголош. вокалізм може
мати такі типи структур:
найпоширеніші —
і У, і У,
и и о
є є
а а
менш поширені —
і у, і у.
и/е о и/е
а а
С. (л.) г. зберігає дифтонги на місці  
етимологічних [о], [є] та [6] (вуол, гііеч, дїед); 2) для
значної частини С. (л.) г. характерне акання
(галавй, пабіегла, ваді); 3) у більшості говірок
диференціація фонем [є] та [и] не залежна від
наголосу; 4) наявність реліктів  
етимологічного [і] в пн.-зх. частині С. (л.) г.; 5) втрата Ц]
на стику префіксальної й кореневої морфем
(вйшла, зан'алй); 6) релікти давньої м'якості
губних приголосних та [ч'] в частині С. (л.) г.
(нуч', п'іеч'); 7) ослаблення фонеми [ф] і  
заступлення її [х] чи [хв] (худб&л, хвйра); 8)  
збереження дзвінкості кінцевих приголосних
(зуб, кров); 9) наявність аферези (доднбйі).
Грамат. особливості: 1) закінчення [у] в дав. в.
іменників ч., с. р. одн. (д'ад'ку, сел^); 2)  
паралелізм іменних форм в ор. в. (рукбйу — рукбй,
шбстойу — шбстой, мнбйу — мнбй); 3)  
займенник 3-ї ос. одн. в непрямих відмінках виступає
без початкового [н] (до йійі, з йем); 4)  
наявність усічених форм прикметників та  
дієприкметників ч. р. (сйн'і, дббри, стари, годбвани)
та членних нестягнених форм ж. і с. р. (дбугайа,
жбутейе, хоч під наголосом на корені — жбута,
ббса); 5) інфінітивний суфікс -т' при дієсл.  
основі на голосний (гаманіет\ бит'); 6)  
складена форма майб. ч. (буду робит', буду слухат');
7) поширення синтакс. структур помеж+род. в.
у значенні 'поряд', 'коло' (пбмеж шкбли живб);
к(ік)+дав. в. 'до' (к бриту, ік стал^); л'а (л'е)+
род. в. 'біля' (л'а хйти, л'е рїечки); заза+ор. в.
(заза мнбйу); нау+род. в. мн. (нау карт, нау мур-
ки); 8) вживання сполучників да, дак у  
єднальній і протиставній функціях.
Риси С. (л.) г. наявні у творах Ганни  
Барвінок, П. Куліша, С. Васильченка, П. Тичини,
О. Довженка.
С. (л.) г. досліджували В. Ганцов, О. Курило,
Ю. Виноградський, Ф. Жилко, П. Лисенко,
3. Ніколаєнко, П. Попов та ін.
Літ.: Ганцов В. М. Характеристика поліс, дифтонгів і  
шляхи їх фонет. розвитку. ЗІФВ ВУАН, 1923, кн. 2—3; Курило
О. Б. До характеристики і процесу монофтонгізації черніг.
дифтонгічних звуків. «Україна», 1925, кн. 5; Ганцов В. М.
Діял. межі на Чернігівщині. В кн.: Чернігів і пн.  
Лівобережжя. К., 1928; Жилко Ф. Т. Перехідні говірки від укр. до  
білорус, мови в пн.-зх. р-нах Чернігівщини. ДБ, 1953, в. 4;  
Його ж. Південночерніг. говірки, перехідні до полтавських. ДБ,
1955, в. 5; Лисенко П. С. Словник діал. лексики Серед, і Сх.
Полісся. К., 1961; АУМ, т. 1. К., 1984. М. Г. Железняк.
СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКІ МОВИ - цілісна й
найчисельніша група слов'янських мов у Сх.
Європі, до складу якої входять укр., рос. та  
білорус, мови. Виникли на основі близькоспо-
рід. тер. східнослов'ян. говорів F—9 ст.), які в
процесі консолідації набули рис, що стали
спільною ознакою сучасних С. м. До цих рис
належать: сполуки цв-, зв- перед і (< оі);  
зміна сполучень (Ц, У в ж, ч; втрата проривних
приголосних у групах «11, Й; наявність  
вторинного л у кол. сполученнях губних приголосних
з і; повноголосся (зміна спільнослов'ян. сполук
типу іогі, іоіі, Іегі, іеіі у повноголосні іогоі,
іоіоі, іегеі, іеіеі); втрата носових голосних о. > у,
$ > 'а; заміна музичного наголосу  
експіраторним; зміна поч. сполучення ]е перед  
наступними і, є в о; втрата двоїни; занепад простих
674
минулих часів дієслова — аориста й  
імперфекта та ін. Спільний давньорус. період у  
східнослов'ян. говорах закінчився із занепадом  
редукованих ь, ь (див. Редуковані голосні), який
відбувався протягом 11—13 ст. у східнослов'ян.
діал. ареалах не синхронно. Неоднакові  
наслідки цього процесу засвідчили початок са-
мост. історії окр. С. м.
Найістотніші відмінності між сучасними С. м.
на фонет. рівні такі: акання в рос. і білорус,
мовах і відсутність його в укр. мові; злиття
етимол. ьі, і в и в укр. мові при первісних ьі, і
в рос. та білоруській; різні умови переходу є
(< є, ь) в о перед твердими приголосними  
(після м'яких перед твердими приголосними і в
абс. кінці слова під наголосом у рос. та  
білорус, мовах, тільки після шиплячих і і  
незалежно від місця наголосу в укр. мові); вибуховий
задньоязиковий приголосний £ в рос,  
фрикативний [у] в білоруській і фарингальний [Ь]
в укр. мові; рефлексація давнього і  
переважно як є в рос. та білоруській, як і й дифтонги
в укр.; різна історія голосних у нових  
закритих складах: збереження давніх о, є в рос. і
білорус, (рос, білорус конь, стол; рос. семь,
печь; білорус, сем, печ), перехід їх в і в укр.
(кінь, стіл, сім, піч); різна вимова дзвінких  
приголосних у кінці слова (оглушення їх у рос. і
білоруській при збереженні дзвінкості в укр.);
рефлекси слабких редукованих ь, ь у позиції
після плавних сонорних типу їгьі, іЬЛ, ітьі,
(Іьі та сильних редукованих ь, ь перед і, і як о,
є в рос. (дрожать, глотать, греметь, слеза; крою,
мою, рою, слепой), и в укр. (дрижати,  
глитати, гриміти; крию, мию, рию, сліпий), ьі в  
білорус, (дрьгжаць, гльггаць, грьімець; крьпо, рьію,
мию, сляпьі); перетворення в давніх  
сполученнях типу їьіі, іьїі, іоіі та в суфіксі -лт> у  
дієсловах мин. ч. ч. р.: збереження л у рос. (волк,
толстьій, шелк, молчать; знал, ходил), зміна л
> у в укр. (вовк, товстий, шовк, мовчати; знав,
ходив) і в білорус, (воук, тоустьі, шоук, мау-
чаць; знау, хадзіу); палаталізація приголосних
з, с, ц у суфіксах -ський, -зький, -цький і дис-
палаталізація їх перед є, и в укр., відсутність
цих явищ у рос. і білорус, мовах; асиміляція ]
в інтервокальній позиції поперед,  
приголосним і подовження його в укр. і білорус  
мовах (укр. збіжжя, зілля, життя, суддя, ніччю;
білорус, збожжа, зелле, жьщце, суддзя, ноччу),
збереження давніх сполучень -це, -ца, -ци в
російській (судья, житие, ночью); диспалата-
лізація губних в абс кінці слова в укр. і  
білорус, мовах (укр. голуб, кров, сім; білорус, голуб,
кроу, сем), збереження їхньої палатальності в
російській (голубь, кровь, семь); надпалаталь-
ність д' і т' тільки у білорус, мові, що  
зумовила виникнення дзекання і цекання (дзень, жо-
лудзь, цесньї, чьітаць) та ін.
На грамат. рівні С. м. відрізняються  
наявністю клич. в. в укр. мові, збереженням його  
решток у білорус, і відсутністю в рос мові,  
закріпленням давнього закінчення -ові/-еві в дав.
сюсько
в. одн. іменників ч. р. в укр. мові (братові,  
синові, ткачеві), закінчення -у в цих формах у
рос. мові; набуття старослов'ян. форм  
дієприкметників на -щий рос, втрата їх укр. і білорус,
мовами; відпадіння кінцевого -т у дієсловах 3-ї
ос. одн. теп. ч. в укр. та білорус, мовах (укр.
знає, пише, читає; білорус, ведае, піша, чьггае),
збереження його в російській (знает, пишет,
читает); наявність синтет. форми майб. ч.  
дієслів в укр. мові (писатиму, ходитиму),  
відсутньої в рос. і білоруській; уживання пас.  
дієприкметників теп. ч. з суфіксом -м- у рос. і  
білорус мовах (рос. изучаемьій, читаемьій; білорус,
вьівучаемьі, чьітаемьі), занепад їх в укр. мові.
Діал. диференціація сучас С. м. багатша і  
відбиває особливості етно- та глотогенезу сх.  
слов'ян: у рос. мові виділяються протиставлені
пн. й пд. наріччя зі смугою перехідних серед-
ньорос говорів, укр. мова складається з  
давніх пн., пд.-зх. і значно пізнішого пд.-сх.  
наріч, білорус, мовна територія поділяється на
пд.-зх. наріччя, споріднене з пн. укр., пн.-сх.
наріччя і середньобілорус говори, які  
поєднують у собі діал. особливості обох наріч.
Розвиток східнослов'ян. літ. мов пройшов два
етапи: староукр., старорос і старобілоруська пи-
семно-літ. мови A3—18 ст.) базувалися на  
давньорус. літ. традиціях, а нові літ. мови  
виникли у 18—19 ст. на нар. основі, з неоднаковим
використанням поперед, писемних традицій.
Сучасна укр. літ. мова розвинулася на нар.  
основі середньонаддніпр. говорів,  
відображених у творчості І. Котляревського й особливо
Т. Шевченка, з урахуванням найважливіших
рис староукр. літ. традиції. Сучасна рос. літ.
мова формувалася протягом 18 — поч. 19 ст.
(творчість О. Пушкіна) шляхом синтезу  
елементів живого нар. мовлення і традиц. книжно-літ.
мови з помітним церковнослов'ян.  
струменем, а сучасна білорус, літ. мова, формування
якої почалося в ост. чверті 19 ст. на основі
центр, білорус говірок у повному відриві від
старобілорус мовно-літ. традицій, стала на
твердий шлях розвитку тільки в 20 ст. (творчість
Янки Купали і Якуба Коласа). Г. п. Швторак.
СЮСЬКб Михайло Іванович B9.У 1937, с Го-
лятин, тепер Міжгірського р-ну Закарп. обл.) —
укр. мовознавець, доктор філол. наук з 1991,
професор з 1995, академік АН вищої школи  
України з 1993, з. п. о. України з 2000. Закін. 1960
Ужгор. ун-т. Учителював. Від 1965 працює в Уж-
гор. ун-ті: викладач, доцент; з 1992 — зав.  
кафедри укр. мови. Досліджує історію укр. літ. мови,
укр. діалекти, укр. ономастику. Осн. праці:  
«Займенник у говорах Закарпатської області УРСР»
A968), «Взаємовідношення власних і загальних
імен (зооніми і апелятиви) в українській мові»
A985), «Статус зооніма в онімічній системі: оно-
масіологічний аспект» A988), «Способи і типи
Деривації В ЗООНІМІЇ» A989). Л. О. Белей.

Просмотров: 497 | Загрузок:
Категория: Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ | Добавил: Blacklady | Дата добавления: 27.08.2009, 22:19 | Рейтинг: 0.0/0



Поиск