С. До СКАБ Мар'ян Стефанович - Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ - Підручники, навчальні посібники - Краткие содержания произведений. Підручники, посібники. - Бесплатная электронная библиотека FreeLib
Суббота, 22.11.2014, 04:35
Логин:
Пароль:
Меню сайта
Скачать бесплатно
Статистика

Онлайн всего: 14
Гостей: 13
Пользователей: 1
wyrebolazep41
Яндекс цитирования
Главная » Статьи » Підручники, навчальні посібники » Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

С. До СКАБ Мар'ян Стефанович
СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ - це  
значеннєві (змістові) відношення поєднаних  
певним синтаксичним зв'язком синтакс. одиниць.
На відміну від синтакс. зв'язків, що  
спрямовані у внутр. структуру синтакс. одиниць-конс-
трукцій (речень, словосполучень) і стосуються
характеру форм, грамат. залежностей, С. в.  
виявляють зовн. спрямування: виражають  
відношення між предметами і явищами позамовного
світу. С. в. поділяють на три найбільш  
абстраговані осн. типи: субстанціальні, які  
передають знач, предметності, атрибутивні й  
адвербіальні.
їх, у свою чергу, членують на підтипи. Залежно
від лекс. значення дієсл. або його функц. ек-
595 вівалентів виділяють такі різновиди  
субстанціальних відношень: а) суб'єктні: «Ходять
птиці по синю воду, По білі роси та полуниці»
(А. Малишко); б) об'єктні: «Б'є, рубає кригу
й Вутанька» (О. Гончар); в) адресатні: «Будуть
весни коханим писати зелені листи» (Б. О л і й -
ник); г) інструментальні: «Матвій нарубав
вербових кілків і сокирою вбивав їх у берег»
(М. Стельмах); ґ) локативні, пов'язані зі
значеннями місця та напряму руху: «Галки на
стіні Сидять, мов судді марноти людської»
(М. Рильський); «Мати вийшла на ґанок і
дивиться в небо» (Б. Олійник). Різновиди
атрибут, відношень виникають тоді, коли  
залежний компонент вказує на ознаку предмета,
вираженого ім.: «Найкращою рибою дід вважав
линину» (О. Довженко); «Осінняднинаопуска
чоло» (Б. Олійник). Адвербіальні відношення
стосуються зв'язків між ситуаціями, подіями,
явищами. їх поділяють на нижчому рівні  
абстракції на часові, причинові, цільові, умовні й
под.: «Завжди їй отак не спиться, коли  
наближається час приїзду сина у відпустку» (О. Гончар);
«Чумаки не любили заліза, бо воно, казали,
притягує грім» (О. Довженко); «Піде рано-
вранці, щоб налитий росою не оббивався  
крихкий колос» (М. Стельмах); «Як не буде птахів,
то і людське серце стане черствим» (О.  
Гончар); «Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку
іти через поля!» (М. Рильський); «Для  
більшої певності він понюхав корінці» (М.  
Коцюбинський).
Для вираження С. в. використовуються  
словоформи, службові слова, інтонація, порядок слів
та ін. Субстанц. відношення звичайно  
оформлюють відмінковими та  
прийменниково-відмінковими засобами. Атрибут, спеціалізація
типова у простому реченні для  
прикметників, дієприкметників, прикм. займенників, род.
в. ім., в складнопідрядному реченні — для  
відносних займенників. Адверб. відношення  
передаються найчастіше сполучниками обставин,
значення у складнопідряд. реченнях,  
прийменниково-відмінковими формами,  
прислівниками, дієприслівниками у простому реченні.
Літ.: СУЛМ. Синтаксис. К., 1972; Вихованець І. Р., Горо-
денська К. Г., Русанівський В. М. Семант.-синтакс.  
структура речення. К., 1983; Вихованець І. Р. Нариси з функц.  
синтаксису укр. мови. К., 1992; Його ж. Граматика укр. мови.
Синтаксис. К., 1993; Загнітко А. П. Укр. синтаксис, ч. 1—2.
К., 1996; Його ж. Теор. граматика укр. мови. Синтаксис. Д.,
2001. /. Р. Вихованець.
СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ - одиниці син-
такс. рівня мови, які виділяються на основі  
синтаксичних зв'язків і синтаксичних відношень.
Серед С. о. вирізняють, з одного боку,  
мінімальні С. о., що функціонують як компоненти
речення (див. Члени речення) або  
словосполучення, і, з другого боку, синтакс. одиниці-конст-
рукції — речення і словосполучення, у межах
яких визначаються мінім, одиниці. Осн. С. о.
виступає речення, якому підпорядковані мінім,
одиниця і словосполучення. Речення виражає
модально-часові значення: реального факту, що
стосується теп., мин., майб. ч., а отже,  
співвідноситься з моментом мовлення; або  
ірреальності, зокрема спонукальності чи бажаль-
ності. Закріплені в реченні відповід. формами
модально-часові значення називаються  
категорією предикативності, яка відображає  
відношення повідомлюваного до дійсності.
Речення як осн. синтакс. одиниця, одиниця-
конструкція реалізується у формах простого і
складного речень. Форм.-синтакс. організацію
простого речення відображають синтакс.  
зв'язки і виділювані на їхній основі компоненти
речення — гол. і другорядні. З погляду семанти-
ко-синтаксичного структура простого речення
характеризується семант.-синтакс. ознаками -
синтакс. відношеннями і виділюваними на  
їхній основі синтаксемами, які позначають  
взаємовідношення предметів і явищ позамовної
ситуації. Складне речення являє собою С. о.,
компонентами якої є прості речення,  
об'єднані відповід. синтакс. зв'язком і синтакс.  
відношеннями. В сукупності С. о. периферійне  
місце належить словосполученню, яке вказує на
розчленоване позначення певного елемента
дійсності й складається з двох або більше  
компонентів, поєднаних підряд, або суряд.  
зв'язком. Поняття С. о. належить до фундам. понять
синтаксису, із сукупністю і характером яких
передусім пов'язане розрізнення грамат.  
напрямів І КОНЦепЦІЙ. /. Р. Вихованець.
СИНТЕТЙЗМ, синтез (грец. оиуОєок; -  
з'єднання, складання) — типол. ознака мовної  
структури, що виявляється в об'єднанні в межах
одного слова кількох морфем (лексичних,  
словотвірних, словозмінних). С. протиставляється
аналітизмові як типол. ознаці протилежного
типу. Здебільшого поняття «синтетизм»  
застосовують до морфол. форм, в яких наявні  
форманти, що виражають значення граматичної
категорії. На противагу аналітичним  
(складним) формам такі форми називають  
синтетичними (простими), пор. синтет. і аналіт. форми
дієсл. способу («читай» і «читав би»), ступенів
порівняння («досвідченіший» і «більш  
досвідчений»). Флективні та аглютинативні мови, яким
притаманне домінування синтет. форм,  
називають синтетичними.
До мов з домінуванням синтет. форм  
належить і українська. В ній вирізняють С. у  
морфології, синтаксисі й словотворі. Найпоказо-
віший вияв С. — у морфології, де словоформи
звичайно утворюються поєднанням основи  
слова із флексією як грамат. формантом,  
показником грамат. категорій, пор. синтет. й аналіт.
форми дієсл. часу («напишу», «писатиму» і  
«буду писати»). С. у синтаксисі виявляється у  
вираженні члена речення однією словоформою,
тобто за відсутності в ньому службових або на-
півслужб. слів, пор. синтет. і аналіт. форми
присудка [«Хлопець заспівав» і «Хлопець став
(почав) співати»], означення («висока  
людина» і «людина високого зросту»). С. у  
словотворі стосується явищ універбації — вираження
одним словом значень, передаваних в аналіт.
596
формах сполуками слів, пор. «рум'янощока» і
«з рум'яними щоками», «цьогорічний» і «цього
року». Із С. пов'язані такі ознаки української
і типологічно подібних до неї мов, як вільний
порядок слів, різні вияви довжини слода тощо.
В історії лінгв. думки поняття «синтетизм» і
«аналітизм» використовували для витлумачення
характеру мовного прогресу. Напр., лінгвісти
19 ст. довершенішими вважали синтет.  
(флективні) мови, а на поч. 20 ст. набув поширення
протилежний погляд, за яким усі мови  
прямують до аналітизму як досконалішої організації
мовної структури. Проте в кожній мові наявні
поєднання (щоправда, в різних  
співвідношеннях) синтет. і аналіт. форм. Упродовж  
функціонування мови деякі синтет. форми  
замінюються аналітичними, які, у свою чергу, можуть
перетворитися на синтетичні.
Літ.: Гринберг Дж. Квантитат. подход к морфол. типологии
язьїков. В кн.: Новое в лингвистике, в. 3. М., 1963; Успенс-
кий Б. А. Структурная типология язьїков. М., 1965; СУЛМ.
Морфологія. К., 1969; Вихованець І. Р. Частини мови в се-
мант.-грамат. аспекті. К., 1988; Безпояско О. К., Городенсь-
ка К. Г., Русанівський В. М. Граматика укр. мови.  
Морфологія. К.,1993; Загнітко А. П. Теор. граматика укр. мови.
Морфологія. Д., 1996. /. Р. Вихованець.
СИНХРОНІЯ І ДІАХРОНЇЯ (від грец. оьуХ-
рс^ск; — одночасний і діахронія) — два аспекти
наук, розгляду мови як об'єкта дослідження, в
одному з яких досліджується стан мовної
структури на певному часовому зрізі у відриві
від процесу мовного розвитку, а в другому
простежуються часові зміни окр. компонентів
мовної структури або мови в цілому. Поняття
С. і д. мають суто пізнавальний характер і  
належать безпосередньо до сфери методології
лінгв. дослідження, на саму ж мову вони  
можуть бути перенесені лише умовно, оскільки
мова змінюється безперервно. Синхронний стан
мови, синхронія у відношенні до реал, мови з
погляду теорії є наук, абстракцією, тоді як  
реальне існування мови належить до плану  
діахронії. Умовне перенесення поняття синхронії
на реальну мову виявляється можливим  
завдяки тенденції мовної системи до стійкості й
поступовому характеру мовних змін, внаслідок
чого синхронним з певним наближенням  
може вважатися стан мовної структури протягом
певного відносно невеликого відрізка часу.
Лінгв. поняття С. і д. співвідносні з загально-
наук. методол. принципами системності та  
історизму. Вивчення мови як системи, різних її
компонентів, відношень між ними неможливе
без синхронічного підходу до мови, без  
умовного абстрагування характеру мовної системи
від її змін у часі. Найширше застосовуваний у
мовознавстві описовий метод є найтиповішим
і найповнішим виявом синхронічного аспекту
в підході до мови. Здебільшого саме цей метод
застосовується до мовного стану, який  
піддається безпосеред. спостереженню під "час  
дослідження, тобто практично до найновішого в
кожному разі етапу розвитку мови. Але в  
синхронічному плані може досліджуватись і будь-
який минулий етап історії мови, взятий на пев-
СИНЯВСЬКИЙ
ному часовому зрізі, якщо тільки від нього
збереглась достатня (не обов'язково  
вичерпна) кількість мовних фактів. З другого боку,
необхідність розв'язання питань про шляхи
формування даної мовної системи, про  
походження та істор. розвиток різних її  
компонентів, про внутрішньомовні причини їх істор. змін
вимагає застосування діахронічного підходу.
Конкр. характер діахронічних досліджень  
полягає у виявленні кол. змін певних окремо взятих
компонентів мовної системи або їх цілісних
груп і встановленні відносної хронології  
(часового співвідношення) змін різних  
компонентів, а також у зіставленні результатів  
дослідження структури даної мови, проведеного на
різних синхронічних зрізах. Найтиповішою  
формою застосування діахронічного підходу до  
мови є порівн.-істор. метод.
Ф. де Соссюр, який увів поняття С. і д. в  
мовознавство, наполягав на їх беззастережному
розмежуванні й протиставленні. Але абсолютне
протиставлення С. і д. неможливе не тільки в
сфері об'єкта дослідження, в реальній мові, а
і в дослідницькій практиці взагалі. Нерідко в
рамках опису синхронного стану мовної  
структури виявляються варіанти її компонентів, які
не можна витлумачити інакше, як різні етапи
розвитку того самого компонента. На очах у
дослідника синхронного етапу мови за  
наявними в мові зразками, особливо в галузі  
словотвору, формуються нові компоненти мовної
структури, тобто відбуваються діахронічні  
процеси. Всебічне наук, висвітлення мови  
передбачає різні способи поєднання синхронічного
і діахронічного підходів — від їх розподілу між
окр. дослідженнями до їх різноманітного  
комбінування в межах одного дослідження.
Див. також Еволюція мови,  
Порівняльно-історичний метод у мовознавстві, Структура і  
система мови.
Літ.: Косерну 3. Синхрония, диахрония и история. В кн.:  
Новое в лингвистике, в. 3. М., 1963; Кубрякова Е. С. О понятиях
синхронии и диахронии. «Вопросьі язьїкознания», 1968, № 3;
Соссюр Ф. де. Трудьі по язьїкознанию. М., 1977; Семчинсь-
кий С. В. Заг. мовознавство. К., 1996. \0. С. Мельничук\.
СИНЙВСЬКИЙ Олекса Наумович [23.Щ5.Х)
1887, с. Андріївка, тепер Бердянського р-ну За-
поріз. обл. — 24.Х 1937] — укр. мовознавець,
професор з 1920. Закін. 1916 Харків, ун-т.  
Працював 1920—28 професором укр. мови Харків.
ІНО, з 1928 очолював Діалектологічну комісію
ВУАН, з 1930 — зав. відділу діалектології Ін-ту
мовознавства ВУАН, одночасно A932-37) -
професор київських ун-ту та пед. ін-ту. С.  
належать праці з сучас. та істор. фонетики й  
граматики укр. мови («Фонетична контроверса»,
1926; «Спроба звукової характеристики  
літературної української мови», 1929; «На  
синтаксичні теми», 1931), з історії укр. літ. мови  
(«Мова творів Гр. Сковороди», 1924; «Елементи Шев-
ченкової мови, їх походження і значення», 1931),
597
О. Н. Синявський.
з діалектологи [«Діалектологічний порадник»,
1924; «З української діалектології (Про  
фонематичний принцип у діалектології)», 1929 — в
ній уперше обґрунтовано фонемат. принцип у
діалектол. дослідженнях], з історії укр.  
мовознавства («Потебня як
дослідник української
мови», 1928) та ін.  
Написав «Коротку історію
„Українського  
правопису"» A931). Ініціатор
укладання словника  
мови творів Т. Шевченка.
Автор посібників з укр.
мови для учнів і  
вчителів школи та  
самоосвіти: «Вчимось писати  
(початкова наука письма
у школі і вдома)» і  
«Короткий нарис  
української мови» (обидва —
1918), «Українська мова» A923), «Норми  
української літературної мови» A931). У 1937
незаконно репресований і розстріляний, 1957
реабілітований.
Літ.: Грищенко А. П. Пам'яті видатного мовознавця.  
«Мовознавство», 1967, № 6; Жовтобрюх М. А. Визначний дослід-
ник укр. мови. УМЛШ, 1967, № 12. \М. А. Жовтобрюх\.
СИСТЕМА МОВИ - див. у ст. Структура і  
система мови.
СИТУАТИВНЕ РЕЧЕННЯ (від франц. 8ІШа-
іїоп, з лат. 8Ігш — положення, становище) — див.
у ст. Неповне речення.
СІМбВИЧ Василь Іванович (псевд. - Верни-
воля В., Сімартич, Васаген; крипт. — В. С, Вв.,
В-я., В., Сім-ич; 9.ІІІ 1880, с. Гадинківці, тепер
Гусятинського р-ну Терноп. обл. — 13.III 1944,
Львів) — укр. мовознавець, культур, діяч, д. чл.
НТШ з 1923. Закін. 1904
Чернів. ун-т. У 1904-14
— викладач учит.  
семінарії у Чернівцях, 1914
—19 - керівник шкіл,
учит. курсів і редактор
період, видань у  
таборах полонених  
українців з рос. армії в  
Австрії та Німеччині. З 1923
- професор, а в 1926-
30 — ректор Укр. пед.
ін-ту в Празі. З 1933 -
у Львові, займається  
видавничою і  
редакторською діяльністю,  
зокрема в НТШ та в редколегії «Української
загальної енциклопедії» A930-35). У 1940—41
— професор, зав. кафедри укр. мови, декан фі-
лол. ф-ту Львів, ун-ту; в липні 1941 обраний
ректором ун-ту, але нім. окупац. влада не  
дозволила продовжити діяльність вузу. Осн. праці:
«Практична граматика української мови» A917),
«Граматика української мови для  
самонавчання та в допомогу шкільній науці» A921); статті
«В справі анархії в нашій правописи» A912),
В. І. Сімович.
«Найголовніші правила академічного  
правопису» A923), «На теми мови» A924), «Латина для
нашої бібліографії» A927), «Українські ймен-
ники чоловічого роду на -о в історичному  
розвитку» A929), «„Граматика слав'яно-українська"
М. Лучкая», «Українські чоловічі ймення осіб
на ,,-но"» (обидві — 1931), «До морфології  
українських прикметників» A933), «Чи є ненаголо-
шене українське є самостійною фонемою» A935,
нім. мовою) та ін.
Літ.: Ковалів П. Василь Сімович. Вінніпег, 1953; 8Ьєує-
іоу О. І. УазуГ 8ітоуіс аікі ЬІ8 у/огк. В кн.: Сімович В. Укр.
мовознавство. Розвідки й статті, т. 1. Оттава, 1981;  
Білоус М., Терлак 3. Василь Сімович. 1880—1944. Життєписно-
бібліогр. нарис. Л., 1995. Й. О. Дзендзелівськш.
СІМ'Я МОВ — див. у ст. Генеалогічна  
класифікація мов.
СКАБ Мар'ян Стефанович B0.У 1958,  
Чернівці) — укр. мовознавець, доктор філол. наук з
2003. Закін. 1980 Чернів. ун-т. Протягом 1980-
89 працював у Полт. пед. ін-ті: асистент, з 1984 -
ст. викладач каф. укр. мови; з 1986 — ст.  
викладач, доцент каф. загального та рос.  
мовознавства; з 1989 - доцент каф. укр. мови. Від 1990
- в Чернів. ун-ті (тепер нац. ун-т ім. Ю. Федь-
ковича): ст. викладач, доцент каф. укр. мови;
з 1994 — доцент каф. історії та культури укр.  
мови. Автор праць з функц. граматики укр.  
мови, прагмалінгвістики та стилістики (моногр.
«Граматика апеляції в українській мові», 2002;
низка статей з теор. проблем мовознавства).
Співавтор навч. посібників для вищої школи
(«Ділова українська мова», 1996; «Культура  
ділового мовлення. Практикум», 1997; «Польська
мова», 1998; «Чеська мова», 2003), підручників
для шкіл з рум., польс. та угор. мовами  
навчання («Українська мова» для 5 класу, 1997, 1999;
«Українська мова» для 7 класу, 2000;  
«Українська МОВа» ДЛЯ 5 Класу, 2002). /. Р. Вихованець.
СКАЛОЗУБ Лариса Георгіївна B3.У 1926,
м. Сміла, тепер Черкас, обл.) - укр.  
мовознавець, доктор філол. наук з 1980, професор з
1984. Закін. 1949 філол. ф-т Київ, ун-ту. Працює
в ньому (з 1950): викладач, доцент, з 1984 —  
професор каф. заг. мовознавства і класич.  
філології Київ, ун-ту; з 1987 - завідувач, аз 1996
— наук, консультант лабораторії експерим.  
фонетики. Член Комісії з фонетики і фонології
при Міжнародному к-ті славістів. У  
співавторстві з канд. тех. наук В. К. Лебедєвим  
розробила унікальний метод дослідження динаміч.
аспекту мовлення - тензоосцилографування,
який уможливлює об'єднати вивчення артику-
ляц. та акуст. характеристик звукових одиниць.
На основі співвідношення в процесі мовлення
відкритої нею вокалічної та консонантної  
активності (ВА, КА) започаткувала артикулятор-
ну динамічну класифікацію складів (на  
матеріалі української, російської, іспанської на
Кубі та рум. мов).
Осн. дослідження — із заг. та експерим.  
фонетики ряду мов: монографії «Зіставний опис
приголосних сучасної корейської і російської
мов. Підсумки експериментально-фонетичного
598
дослідження і методика постановки  
російських приголосних у корейців» A957), «Палато-
грами і ренгенограми приголосних сучасної
російської літературної мови» A963), «Динаміка
звукоутворення (за даними кінорентгенографу-
вання)» A979, всі — рос. мовою); статті, розділи
в монографіях «Про нову методику вивчення
артикуляційної напруженості звуків мови»
A965), «Універсальні закономірності  
мовотворення і сегментна організація слова як  
мінімального висловлювання» A983), «Артикуля-
торна фонетика в радянському мовознавстві»
A987, рос. мовою), «Основні передумови і  
положення проспекту дослідження „Фонетика
мовлення"» A993). Автор низки праць з  
методики: «„Вступ до мовознавства" (скорочений
конспект лекцій)» (ч. 1—2, 1971—73, рос. мовою),
«Навчальні завдання з курсу „Вступ до  
мовознавства" для студентів філологічного  
факультету», «Збірник вправ з фонетики українського
мовлення в аспектах артикуляції, слухання,
транскрибування» A993, обидві — у співавт.).
Л. М. Хоменко.

Просмотров: 700 | Загрузок:
Категория: Українська мова ЕНЦИКЛОПЕДІЯ | Добавил: Blacklady | Дата добавления: 27.08.2009, 21:58 | Рейтинг: 5.0/1



Поиск