Свободная БИБЛИОТЕКА

X — двадцять шоста літера українського  
алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на слов'яно- 
кирилич. графіч. основі. Назва літери [ха]  
вживається як іменник с. р.: велике X, мале х. За 
формою накреслення — видозмінена  
кирилична літера х («хір»)

ФРАЗЕОЛОГІЯ (грец. фресок; — спосіб  
висловлення, стиль, зворот і А.6уо<; — слово, вчення) - 
1) розділ мовознавства, що вивчає фразеол. 
систему мови в її сучас. функціонуванні та з 
погляду істор. розвитку; 2) сукупність  
характерних засобів вираження думки,  
притаманних певній соціальній групі, окремому авторові, 
літ.-публіцист, напрямові, діалекту чи групі 
говорів; 3) сукупність фразеологізмів тієї чи тієї 
мови.

ФРАЗЕОЛОГІЗАЦІЯ - процес творення  
стійких, невільних сполучень слів, поступового 
набуття вільносинтакс. прототипами  
категоріальних ознак фразеологізмів. Ф. — мовно-істор. 
явище, оскільки будь-який фразеологізм су- 
час. мови виник унаслідок тривалого семасіол. 
розвитку, стабілізації закріплення у  
мовленнєвій практиці народу стійких і відтворюваних 
словесних комплексів, співвідносних із  
словосполученнями або реченнями. Його динаміка  
полягає у лекс.-грамат. перетвореннях у напрямі 
від синтаксично вільних сполучень слів до  
семантично нерозкладних фразеол. зрощень.

ФОРМА СЛОВА (лат. Гогта — зовнішність, 
вигляд, устрій) — грамат. видозміна слова,  
його морфол. різновид (див. Формотворення), 
якому притаманний певний комплекс грамат. 
значень та їхніх форм, показників. Термін 
стосується як певного конкр. слова (див.  
Словоформа), так і класу однофункц. грамат. форм 
різних слів. Напр., іменник пахощі має такі 
морфол. різновиди: пахощ-і — форми наз. і 
знах. в. мн., пахощ-ів — форма род. в. мн., па- 
хощ-ам — форма дав. в. мн., пахощ-ами —  
форма ор. в. мн., (в/у, на, по, при) пахощ-ах — 
форма місц. в. мн. У першому випадку (щодо 
конкр. слів) уживають також термін  
«словоформа». В другому випадку Ф. с. набуває  
узагальненого значення.

ФОНЕТИКА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА -  
розділ фонетики, що досліджує звук, бік  
мовлення із застосуванням спец, приладів. Вивчає 
мовленнєву діяльність у двох напрямах — фі- 
зіол. й акустичному. Осн. методами Ф. є. у 
вивченні артикуляції є рентгенографія і палато- 
графія. Рентгенограма містить зображення у 
профіль усього голосового тракту, в т. ч.  
положення губів, язика, м'якого піднебіння,  
нижньої щелепи. Недоліком рентгенографії є  
статичність при фіксації органів мовлення.

ФОНЕМНА СТРУКТУРА МОРФЕМИ —  
фонеми, що входять до складу морфеми як одиниці 
нижчого рівня, є її буд. матеріалом і наділені 
певними функціями у межах морфемного  
рівня мови. Ф. с. м. підлягає певним  
закономірностям будови слова, які виявляються через 
комбінаторику фонем, характерні для мови 
фонемні початки та кінці морфем, слів і  
диктують правила морфонол. перетворень  
морфем. Вивчення цих закономірностей має теор. 
значення для встановлення законів будови 
слова, структури тексту. З практ. боку воно  
необхідне для автоматизації мовозн. досліджень 
і автоматиз. аналізу тексту.

ФІКТИВНИЙ ПІДМЕТ-ЗАЙМЙННИК  
ВОНО — елемент безособового речення, який  
формально нагадує підмет, але позбавлений  
синтаксичної функції члена речення. За  
спостереженням Д. Овсянико-Куликовського, який 
називав Ф. п.-з. в. «уявною синтаксичною  
величиною», його наявність вказує мовцеві на 
непотрібність підмета, обов'язкового при  
двоскладній структурі речення.

Ф — двадцять п'ята літера українського  
алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на слов'яно- 
кирилич. графіч. основі. Назва літери [еф] 
вживається як іменник с. р.: велике Ф, мале 
ф. За формою накреслення — видозмінена  
кирилична літера ф 
(«ферть»)

УСТАВ — різновид письма давніх кирилич.  
рукописів. У слов'ян, писемності з'явився на  
основі візант. літургійного У.

УОСОБЛЕННЯ, персоніфікація, прозопопея - 
вид метафори, троп, що полягає в  
перенесенні ознак і властивостей людини на предмети, 
явища природи, абстр. поняття, на тварин.  
Іноді під У. розуміють не тільки «олюднення», а 
й узагалі «оживлення» реалій неживого світу. 
Як гносеол. явище У. виникло в заг. рамках 
анімаліст, уявлень людини про світ. Широко 
представлене у фольклорі та міфології (напр., 
зозуля як У. самотньої жінки, що оплакує  
чоловіка, коханого, брата).

УКРАЇНСЬКО-РУМУНСЬКІ МОВНІ  
КОНТАКТИ.Корінням сягають взаємин між слов'я- 
но-мовним і романізованим населенням Дакії 
серед. 1 тис. Українці ж відомі на території су- 
час. Румунії вже з 14 ст., однак топоніми схід- 
нослов'ян. походження свідчать і про  
давніші контакти місц. населення з предками укр. 
народу. Від того ж 14 ст. волохи (предки рум. 
народу) поселяються в західноукр. землях,  
вступаючи в контакт з місцевим населенням.

УКРАЇНСЬКО-РОСЇЙСЬЮ МОВНІ  
КОНТАКТИ. Стали набирати регуляр. характеру після 
приєднання України до Росії 1654 і відтоді 
відзначалися в різні періоди, по-перше,  
неоднаковим співвідношенням впливів однієї  
мови на іншу, по-друге, різними стильовими і 
соціальними сферами проникнення елементів 
однієї з цих мов в іншу і, по-третє,  
неоднаковим ступенем адаптації взаєм. запозичень.

УКРАЇНСЬКО-ЄВРЕЙСЬИ МОВНІ  
КОНТАКТИ. Зв'язки між євр. і укр. мовами в різні часи 
були не однакові за активністю з обох боків. 
Євреї, які за нової ери селилися в Криму,  
користувалися варіантами арамейської та івриту, 
а трохи згодом у побуті мовою, яку називали 
кнаанською (ханаанською, від Ханаан — євр.  
назви Палестини).

«УКРАЇНСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО» -  
міжвідомчий наук, збірник М-ва освіти України. 
Виходить з 1973, щороку (з перервами 1994— 96, 
1998-99) при Київ. нац. ун-ті ім. Т. Шевченка. 
Публікуються дослідження вчених мовозн. 
кафедр вузів України з різних питань укр.  
мовознавства, методики викладання лінгв.  
дисциплін у ВИЩІЙ ШКОЛІ.ч Ю. Ф. Прадід. 

УКРАЇНСЬКА МОВА В УГОРЩИНІ. На тер 
країни компактних укр. поселень тепер уже  
немає. Єдиним селом, в якому укр. мова  
збереглася як засіб спілкування у побуті, є Комлошка 
біля Шарошпатака (комітат Боршод-Абауй- 
Земплен, а частково с. Мучонь та передмістя 
м. Мішкольца Герембель).

УКРАЇНСЬКА МОВА В ЛАТИНСЬКІЙ АМЙ- 
РИЦІ. Масова еміграція українців до країн 
Лат. Америки почалася у кін. 19 — на поч. 20 ст. 
гол. чин. з підневільних укр. територій Австро- 
Угорської імперії (Галичина, Буковина,  
Закарпаття). Емігрант, потік прямував в основному 
до двох найб. латиноамер. країн — Бразилії та 
Аргентини. Початком масового від'їзду  
українців до Бразилії вважається зима 1894—95. На 
кінець лист. 1895 тільки з 15 східногалиц.  
повітів до цієї країни виїхало 1712 родин (8142 
особи). Гол. осередками концентрації укр.  
поселенців у Бразилії стали штати Парана, Санта- 
Катарина, Ріу-Гранді-ду-Сул, Сан-Паулу.  
Тепер у Бразилії мешкає бл. 115 тис. українців. 

УКРАЇНСЬКА МОВА В КАЗАХСТАНІ.  
Поширення укр. мови в Казахстані пов'язане з  
появою на його землях укр. поселень, починаючи 
з ост. чверті 18 ст. Для охорони завойованих 
територій на Сході Росія створила Сибірське 
козаче військо, дислокація якого охоплювала 
й частину сучас. Казахстану. 1770 до нього  
були залучені заслані сюди учасники  
Коліївщини — гайдамацького руху на Правобережній 
Україні, придушеного рос. і польс. військами 
1768. Згодом на казах, землі переселилося  
кілька тисяч селян з Харків, губ. Масове  
переселення українців до Казахстану розпочалося після 
скасування кріпацтва 1861.

УКРАЇНСЬКА МОВА В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ 
ЧАСТИНІ РОСЇЇ. Функціонує у місцях пост, 
проживання українців на тер. пд. частини  
Курської, Бєлгородської і Воронезької областей, у 
Самарській та Саратовській областях  
(Поволжя), у Ростовській обл. (на Дону), в  
Краснодарському краї (на Кубані), на Пн. Кавказі. 

УКРАЇНІСТИКА В ПОЛЬЩІ. Дослідження 
укр. мови в Польщі як складова частина  
україністики мають глибокі традиції; особливо ін- 
тенсив. розвиток їх припадає на 2-у пол. 20 ст., 
коли виникли наук, центри українознавства в 
ун-тах (Ягеллонському в Кракові, Варшав.,  
Люблін., Познан., Вроцлав., Щецинському) та  
відділ україністики Ін-ту слов'янознавства Польс. 
АН. Пов'язана передусім з діяльністю Т. Лера- 
Сплавінського, В. Курашкевича, П. Зволінсько- 
го, К. Дейни, Я. Янова, 3. Штібера, С. Грабця, 
В. Вітковського, М. Карася, Я. Рігера, М. Ле- 
сева, М. Юрковського, Т. Голинської, Ф. Чи- 
жевського, Т. Плюскоти. 

україністика в Австрії, стала  
розвиватися від 1-ї пол. 19 ст.: спочатку в Галичині й 
пізніше на Буковині, що входили на той час до 
Австро-Угор. імперії, а пізніше у Віден. ун-ті. 
Вже в 1820-і — 40-і рр. у заг. контексті слов'ян, 
нац.-культур, рухів зароджувалася позаунівер- 
сит. мовозн. україністика в Галичині.  

З 70-х рр. в укр. мовознавстві утвердився  
погляд на мову як на складну саморегульовану 
систему, компоненти якої взаємопов'язані та 
взаємозумовлені. Спершу цей погляд  
поширювався на форм, будову мови, а згодом  
охопив і її змістовий бік. Нові аспекти в  
методику дослідження структури і функціонування 
мови вніс структур.-матем. напрям. Вивченню 
системи фонем укр. мови із застосуванням 
стат. методів присвячена монографія В. Пере- 
бийніс «Кількісні та якісні характеристики  
системи фонем сучасної української літературної 
мови» A970).

УКРАЇНІСТИКА, українське мовознавство. 
Укр. мовознавство коріниться у перших лекси- 
когр. посібниках, що збереглися ще від часів Київ. Русі. Це були глоси — одно- й  
багатослівні тлумачення значень малозрозумілих і  
незрозумілих слів, здебільшого запозичених з грец., 
старослов'ян., давньоєвр. мов (див. Глосографія). 
Так тлумачилися тексти в давньорус. книгах 
уже в 11—13 ст.

УКРАЇНІСТИКА, українське мовознавство. 
Укр. мовознавство коріниться у перших лекси- 
когр. посібниках, що збереглися ще від часів 
700 Київ. Русі. Це були глоси — одно- й  
багатослівні тлумачення значень малозрозумілих і  
незрозумілих слів, здебільшого запозичених з грец., 
старослов'ян., давньоєвр. мов (див. Глосографія). 
Так тлумачилися тексти в давньорус. книгах 
уже в 11—13 ст. На основі цих тлумачень  
складалися перші словнички. В 16—17 ст. в Україні 
з'явився ряд праць з граматики і лексикографії. 
У друкарні Івана Федорова були видані його 
«Буквар» A574), праці «Кграматьїка словеньска 
газьїка» A586), «Адельфотес. Грамматіка добро- 
глаголиваго еллино-словенскаго шьїка...» A591), 
а також «Грамматіка словенска» та «Лексис...» 
Лаврентія Зизанія (обидві — 1596). У цих  
працях було покладено початок укр. грамат.  
термінології. 

УКРАЇНІЗАЦІЯ — розширення сусп. функцій 
укр. мови, впровадження її до офіц. вжитку в 
держ., політ., громад, і культур.-осв. установах та 
організаціях у 20-х рр. на тер. УСРР та в місцях 
компакт. проживання українців в ін.  
республіках СРСР. Русифікац. політикою цар. уряду 
укр. мову було усунено з держ. установ, школи, 
всіх сфер сусп. діяльності народу, що  
обмежило її функціонування, створило вкрай  
несприятливі умови для її розвитку. В роки УНР і за 
Гетьманату було відновлено укр. пресу, укр. 
мовою здійснювалося книгодрукування,  
викладання у школах, засн. УАН.

У — двадцять четверта літера українського  
алфавіту. Є також в ін. алфавітах, ств. на сло- 
в'яно-кирилич. графіч. основі. Назва літери 
[у] вживається як іменник с. р.: велике У,  
мале у.