ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Іван Вишенський народився в ЗО—40-х роках XVI ст. в м. Судова Вишня на Львів­щині. Вірогідно, там здобув початкову осві­ту. Проживав у Луцьку т$ в Острозі. У 70— 80-х рр. переселився в Грецію на Афон, де прожив майже сорок років. Помер у 20-х рр. XVII ст., усамітнившись у печері-келії над Егейським морем.

Іван Вишенський — видатний українсь­кий письменник-полеміст, автор багатьох трактатів і послань.. Його діяльність була пов'язана з полемічним протистоянням між католицькою та православною церквами в Польській державі. Полеміка загострилася після Берестейської церковної унії, яку ух­валив православний церковний собор 1596 р. Тоді частина православних єпископів визна­ла юридичну зверхність католицької церкви.

Прихильників унії почали називати уніата­ми, або греко-католиками. Деякі православ­ні єпископи не визнали унії. Спираючись на підтримку православних братств, вони виступили за збереження попереднього ста­тусу церкви. Церковний розкол і пов'язане з ним протистояння зумовили пожвавлення полемічного руху, де кожна сторона обґрун­товувала виправданість власної позиції. По­леміка мала значний суспільний резонанс, що нерідко виходив за межі релігійної та церковної проблематики.

Творчість Івана Вишенського тісно пов'язана з церковним життям. У церков­ній полеміці він виступив як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ'я. Серед його под-лань і трактатів особливою силою викри­вального пафосу відзначається «Послання до єпископів», де автор засуджує церков­них владик, які виступили ініціаторами Берестейської унії. Полеміст звинувачує їх у нехтуванні євангельських заповідей та церковних традицій. Унія для Івана Ви­шенського — логічний наслідок моральної деградації церковних ієрархів, що постави­ли користолюбство вище за скарби духовно­го вдосконалення. Полеміст дає церковним владикам надзвичайно гострі негативні ха­рактеристики, застерігає їх від подальших непродуманих вчинків, закликає до покаян­ня й виправлення.

Усі полемічні твори Івана Вишенсько­го вражають силою духу, енергією слова та емоційною напругою. їх стиль образний і яскравий, позначений виразною печаткою авторської індивідуальності.

«Вишенський має натхнення справжнього пророка, і тому, хоча він і часто залишається в межах питань другорядних, суперечки про ці другорядні питання він уміє поєднати в певну цілість та овіяти духом такого біблійного пафосу, який змушував читача зрозуміти або відчути, що йдеться справді не про дрібниці, а про останні питання роду людського.

Вишенський, виходячи з ідеалів старохристиянського аскетизму, розвинув таку радикальну негативну програму політичного та соціального ладу, що її позитивною протилежністю могла стати лише програма «царства Божія на землі».   .

(Чижевський Д. І. Історія української літератури (від почат-ків до доби реалізму).— Тернопіль, 1994.— С 225—226.)

14

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ   •••••••

Козацькі літописи — історичні й літера­турні пам'ятки, що розповідають про події в Україні XV—XVIII ст. Авторами літописів були світські особи, нерідко представники козацької старшини. Головною історичною силою в літописах виступає козацтво. Най­більший інтерес з літературного погляду становлять літописи Самовидця, Григорія Грабянки й Самійла Величка. У них цент­ральне місце посідає зображення національ­но-визвольної війни українців під проводом Богдана Хмельницького.

«Літопис Самовидця» охоплює 1648— 1702 рр. Автор, імовірно, сам представник козацької старшини, пропонує власне ба­чення подій війни 1648—1654 рр. Він при­діляє багато уваги образові Богдана Хмель­ницького, висвітлює діяльність наступників славетного гетьмана. Літописець дає влучні характеристики представникам козацької верхівки. Він не схильний до надмірної іде­алізації козацьких провідників, а запорож­ців і простолюд розглядає як деструктивну суспільну силу. Авторська позиція відчутно позначилась, зокрема, на висвітленні Ні­жинської ради 1663 р.

Видатною пам'яткою козацького літопи­сання є твір співробітника військової канце­лярії Самійла Величка «Сказання про війну козацьку з поляками...» Літопис розповідає про події 1648—1700 рр. У ньому багато ува­ги приділено описам воєнних дій. Централь­ною постаттю твору є гетьман Богдан Хмель­ницький, образ якого відчутно ідеалізова­ний. Автор нарікає на брак державної муд­рості в його наступників, засуджує розбрат та егоїстичні амбіції козацької старшини.

Козацькі літописи — не лише цінні істо­ричні джерела, а й видатні літературні тво­ри, стиль яких образний, емоційний. Автори не залишають сумніву у своєму патріотизмі, у своїх симпатіях до козаків, у підтримці козацьких інтересів. Ці пам'ятки помітно вплинули на розвиток історичної теми в ук­раїнській літературі.

ІСТОРІЯ РУСІВ    •••••••••••

«Історія русів» — літературно-публі­цистична пам'ятка кінця XVIII — початку XIX ст. Авторство твору не встановлене. «Історія русів» — це розповідь про події, що відбувалися в Україні від давнини до 1769 р. Виклад подій виразно тенденційний. Вони осмислюються з позиції українського патріотизму. Основна увага приділяється змалюванню самовідданої боротьби україн­ців з чужоземними загарбниками. У творі особливе місце посідає зображення націо­нально-визвольної війни 1648—1654 рр., яка вивільнила потужну енергію народу в його прагненні до свободи та громадянського роз­витку. Автор ідеалізує козацтво й козаць­кий демократизм. Він рішуче засуджує бру­тальні дії російських монархів, спрямовані на обмеження української автономії.

«Історія русів» становить найбільший ін­терес як історико-літературна та суспільно-політична пам'ятка. Вона свідчить про крис­талізацію національної самосвідомості та формування державницьких поглядів в укра­їнському інтелігентському середовищі.