| Главная » Файлы » УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА |
| В разделе материалов: 352 Показано материалов: 1-20 |
Страницы: 1 2 3 ... 17 18 » |
 Сборник охватывает произведения, предусмотренные новой Программой по курсу украинской литературы для пятых - шестых классов общеобразовательной школы: рассказы, новеллы, романы и поэзии лучших украинских авторов; образцы устного народного творчества. |
|
Вони були молоді. Вони вірою й правдою служили Батьківщині. Вона не змогла їх урятувати. У чому причини їхньої загибелі? Автор намагається розібратися в цьому, він прагне заглянути далі й глибше інших і вгадує тільки йому ведену правду цієї трагедії... |
|
Koliadky-Schedrivky.djvu (3.8 Mb) |
|
Kiev1930.rar (4.7 Mb) |
|
Lemkivskyi_kalendar_2002.pdf (8.5 Mb) |
|
Lemkivskyi_kalendar_2003.pdf (8.9 Mb) |
|
Найкращі твори українських письменників , а також твори іноземних
авторів країнською мовою! Айзек Азімов, Дмитро Вишневський, Василь
Бережний та інші. Все в одному архиві.Присвятіть кілька вечорів читанню найцікавіших творів українскою мовою! |
|
"Це було ось тут. На цьому перевалі. Вододіл тут споконвіку. Сюди води
біжать на Дністер, а туди — до Пруту. Це найвищий кряж. З нього
дорогами без спуску в долину люди до попа Івана і на саму Говерлу
колись босі ходили. Були такі чабани, що всі стежки Верховинські знали,
як свою полонину. Тепер уже перевелись. Немає таких людей. А за тих
років, серед тих чабанів найміцнішии гуцул був ватаг Олекса Довбуш. Був Олекса один, як палець, у батька з матір'ю. А народився він хворий, кволий. "Не вийде з нього чабана доброго", — з гіркою журбою признав батько. А матінка — вона матінка і є: вона синка безталанного в травах купала, сльозою його вмивала, чорними косами личенько коханого Олексика утирала: "Слабкий хлопець, кволий хлопець, — не вийде з нього чабана", — говорили про нього ватаги. "Ох, горенько батькові, матері з кволим сином". І вилилось те батьківське горе піснею-музикою. Грав пісні Олекса Довбуш на флоярі так гарно, наче вся його чоловіча сила в ту флояру пішла. Грав так жалісно, так гарно, що люди сльозою умивались. А ще міг молодий Довбуш у яблучко-кисличку влучити на сто кроків. 1 вирішив батько Олекси.." |
|
"Давно то було. Який би ворог не приходив, гордого народу не міг
скорити. Не один завойовник знаходив на Замковій горі свою могилу. А
наші предки жили вічно. Внизу Замкової гори лежить прадавнє місто Кременець. Бо, наче кремінь, стояло в годину ворожих нападів. Бувало, горіли села, плакали люди, кров'ю закипала земля. Буйний вихор ординців все спопеляв на своєму шляху. Та їх зупинили стіни гордоі'0 міста Кременця. До яких тільки хитрощів вороги не вдавалися - не могли взяти його твердині. Тисячі трупів лежали, ніби прокляття хану, який послав сюди їх на погибель. З-під стін Замкової гори відходив осоромлений хан Батйй, бо не міг взяти твердиню. Та розвився якось буйний Хміль по всій Україні та з народом добру руку мав, гнав кляту шляхту. Отут з наказу Хмельницького гуляв славний лицар, якого ще земля не знала. Максим було його ім'я, а звали - Кривоносом. Тремтіла панська шляхта, горіла під її ногами земля. Де не ступав шляхтич, чекала його кара. Зібралися раз шляхтичі..." |
|
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БАРАБАШ "Стали ляхи дуже налягати на козаків. Прийшло їх у Запорожжя по два ляхи на одного козака. Та козаки слали до короля листи, що "такі нам збитки роблять, що не можна ніяк прожити". Так король і дав їм права, а Барабаш-гетьман сховав та нікому не показав. От ляхи козаками й орудують. А Хмельницький був при Барабашеві за писаря в Чигирині, сам у Суботові сидів, а туди їздив на писарство. От як родилась у Хмельницького дитина, то він кумом узяв гетьмана. Як же впоїв гетьмана добре, тоді вийняв у нього з кишені хустку і перстень з руки зняв та й посилає до Чигирина свого джуру: - Два коня бери та біжи в Чигирин по права. Приїздить той джура до гетьманши: - Пані! Заїлись із гетьманом пани, порубають його, так дайте тії права, що од короля..." |
|
"Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! Дай теплоти, що розширює груди, Чистить чуття і відновлює кров, Що до людей безграничную будить Чисту любов! Дай і огню, щоб ним слово налити, Душі стрясать громовую дай власть, Правді служити, неправду палити Вічну дай страгть! Силу рукам дай, щоб пута ламати..." |
|
"ЗАСНУВАННЯ ПЕРЕЯСЛАВА (p. 993) Пішов Володимир у наші Карпати, Пішов він карпатських хорват воювати. Не довго, мабуть, він війну ту тягнув І вчасно до Києва з військом вернув. Тривожнії вісті зі сходу прийшли: Ідуть печеніги по той бік Сули. Пішов Владимир проти них у поході, Зустрів їх над Трубежем на самім броді. І став Володимир по сей бік ріки, По той печеніги стоять, як дрюки. Не сміють ні ті на тамтой бік іти, Ні сі на сім боці шукати мети..." ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ ОБРАЗ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ КАРПАТСЬКОЇ РУСІ В XIII ВІЦІ Дела давно минувших дней, Преданья старины глубокой... А. С. Пушкин І Сумно і непривітно тепер в нашій Туольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел-беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і люди! Що давно ліси густі, непрохідні закривали майже весь її простір, окрім високих полонин, сходили вдолину аж над самі ріки,— тепер вони, мов сніг на сонці, стопилися, зрідли, змаліли, декуди пощезали, лишаючи по собі лисі облази; інде знов із них остоялися лише пообсмалювані пеньки, а з-між них де-де несміло виростає нужденна смеречина або ще нужденніший яловець. Що давно тихо тут було, не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти десь на далекій полонині або рику дикого тура чи оленя в гущавинах,— тепер на полонині гейкають воларі, а в ярах і дебрях галюкають рубачі, трачі й гонтарі, ненастанно, мов невмирущий черв, підгризаючи та підтинаючи красу тухольських гір — столітні ялиці та смереки..." |
|
"Жидівське питання без сумніву одна з найважливіших і найбільш пекучих справ нашого краю вже хоч би тому, що в ньому жиє пропорціонально значний процент жидівської людності, а ще більше з огляду на її економічне положення, спосіб її розселення та нарешті на вплив, який має вона на суспільно-економічний розвій нашого краю, та на становище, яке займає супроти різних верств і різних ідейних течій, що борються внутрі нашої суспільності. Тому добре зробив "Рrzeglad Spoleczny", що в першім своїм річнику присвятив тому питанню кілька статей, а між ними помістив таку основну та широко закроєну працю, як "Proba rozwiazania kwestji zydowskiej " Альфреда Носсіга, далі трактував її в одній із програмових статей та в "Есhach" у напрямі принципіально однолитім, хоч із різних точок погляду. Цікаве те, що в тім питанні забрали голос члени всіх трьох народностей нашого краю — польської, руської та жидівської. Та не менш цікаве також становище, яке супроти тих голосів заняла жидівська преса та часть преси польської. З польської преси, скільки знаю, присвятили статті д. Носсіга ширші згадки "Kurjer Lwowski" та варшавський "Рrzeglad Tygodniowy", сей остатній п.з. "Poroniona monarchja"..." |