Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 6 » ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ДОБРА І ЗЛА
16:57 ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ДОБРА І ЗЛА |
ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ ДОБРА І ЗЛА
Як же співвідносяться між собою розглянуті нами дві основні категорії моральної свідомості, дві одвічні протилежності — добро і зло?
Можливість зла
як передумова
морального добра
Насамперед, слід, звичайно, зважити на те, що протилежність цих начал зовсім не означає, що в основі відносин між ними не закладені й певні взаємозв'язки. Як будь-які універсальні протилежності, добро і зло в певному розумінні передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би специфічний вимір злої волі, можна було б говорити про що завгодно, тільки не про добро. Добро, як ми пам'ятаємо, передбачає моральний вибір блага, вільне утвердження орієнтації на нього. Вільне — отже таке, яке має альтернативу. Якби такої альтернативи не було, прагнення людини до блага не мало би власне моральної вартості — не кажучи вже про те, що навряд чи було б здійсненне саме по собі.
Причому справа тут не тільки у формальній, суто логічній залежності. Щоб усвідомити себе як моральну особистість, зібрати свою суб'єктивну енергію в єдине ціле, виховати свою волю, людина має відчувати весь ризик, усю незабезпеченість добра, яке не може утвердитися без її вибору, її рішучого вчинку. Ще Г. В. Ф. Гегель у «Філософії права» підкреслював «необхідність зла» як принципу суб'єктивної індивідуальності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку.
Як зазначають фахівці в галузі педагогіки, особистості, що формується, може бути потрібен і свій власний, глибоко пережитий досвід зла — своєрідне моральне щеплення, що гартує її напередодні серйозних життєвих конфліктів. За словами М. Бубера,
«зло людина фактично знає тільки тією мірою, якою вона знає про саму себе, все інше... не більше ніж ілюзія»10. Дитина, підліток, юнак на порозі дорослого життя має так чи інакше випробувати своє сумління, відчути реальний, не награний страх, реальний сором, щоб усвідомити внутрішні межі своїх виборів і вчинків на майбутнє. В набутті цього досвіду, котрого так чи інакше не позбавлений, мабуть, ніхто, є справжній, неминучий ризик; разом з тим від тактовності оточуючих дорослих чималою мірою залежить, чи стане цей досвід зла лише минущим моментом духовно-морального розвитку особистості, чи накладе згубний відбиток на все її подальше життя. Великий захисник гуманності й знавець дитячої душі Януш Корчак у цьому зв'язку писав: «Мій принцип — нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість
Таким чином, без можливості зла, а інколи і його актуальної присутності в моральній свідомості й поведінці особистості неможливе гартування справжньої моральної доброти.
Така «необхідність зла», звісно, не означає, що ми маємо його спеціально вигадувати, тягти звідкілясь у власне життя, або ж, що найгірше, створювати собі «образи зла» на зразок тих, про які йшлося вище. Не слід турбуватися про те, що зла для когось не вистачить. Оскільки людина не є всемогутньою, для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібна тільки готовність мужньо й відкрито, не втрачаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя.
Альтернативні концепції взаємовідношення добра і зла
Окреслені відносини добра і зла, потрапляючи в поле філософсько-етичного розгляду, нерідко давали привід для занадто широких узагальнень. Так, у межах діалектичної філософської традиції, від Гегеля до основоположників марксизму й далі, утверджується парадигма (взірець) розуміння взаємовідношення добра і зла в дусі класичної діалектики суперечностей — як цілковитого взаємоопосередкування, взаємопроникнення і взаємопереходу між ними. В суспільній свідомості вкорінювалася, аж поки не стала загальним
місцем, думка про те, що зло в історії виявляється чи не найбільш вдалою і природною формою втілення певного кінцевого добра, що добро безсиле, поки не знайде доступ до «злих» важелів реального прогресу, що добрі наміри самі по собі тільки й ведуть, що до пекла, і т. д., і т. п. Девізом цього діалектичного розуміння, що інколи й сьогодні сприймається як єдино можливе, можна було б поставити відомі слова Мефістофеля з гетевського «Фауста»:
Я — тої сили часть,
Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.
У цілковитій відповідності із цим мефістофелівсь-ким гаслом у філософії історії Гегеля зло осмислюється як реальний двигун суспільного прогресу: саме користолюбство, любов до влади та інші низькі пристрасті людини головним чином і рухають, за Гегелем, коліщата історичного поступу, спрямованого до кінцевої свободи й добра. Ще виразніше про зло як рушійну силу історичного прогресу висловлювався Ф. Енгельс.
Перетворюючись у реальності соціального життя на безпосередньо практичну настанову, дане уявлення породжувало моральну нерозбірливість у виборі засобів здійснення ідеальних цілей, вело до виправдання насильства й жорстокості. Всі ці втілення «діалектики добра і зла» добре відомі нам із власного соціального досвіду; відомі вони й у світі.
Істотним наслідком утвердження в суспільній свідомості подібної діалектики виявилося те, що в межах доброчинної, здавалося б, діяльності стала можливою своєрідна ейфорія щодо зла як начебто необхідного для досягнення тієї чи іншої позитивної моральної мети. Стало можливим хвалитися міццю біцепсів,'«крутістю» поводження з людьми, кількістю танків і боєголовок, убачаючи в усьому цьому не лише прояв власної сили (що завдає радості й дикуну), а ще й певний натяк на святість своєї мети — адже чим більше зла мусимо ми вчинити задля нашого гіпотетичного добра, тим, значить, саме це добро має бути вище, могутніше й світліше!
Лише у XX ст., коли «необхідне» зло, нагромаджуючись у житті людей і суспільства, загрожувало вже стати «непрохідним», таким, крізь яке взагалі неможливо пробитися нікуди, — почала набувати поширення інша, альтернативна парадигма в розумінні співвідно-
шення добра і зла. Згідно з нею, діалектична напруженість і взаємопереплетіння цих двох полюсів угілю-ються саме в незмінну актуальність вибору між началами добра і зла на кожному з етапів реалізації людських цілей, у розуміння того, що ситуація такого вибору запишається для людини завжди відкритою. Іншими словами, на передній план виходить потреба у відповідальному моральному осмисленні кожного із значущих елементів цілеспрямованої діяльності людини.
Адже вся сучасна історія свідчить, що мало тільки бажати добра — добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й найжорстокіші тирани, — мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро — так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх учинків і стосунків, щоб за будь-якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю. Надихаючими ознаками руху в цьому напрямі є поширення засад етики ненасильництва, еко-логізація сучасної свідомості тощо.
Поєднання добра і зла чи здатність до компромісу?
Наведені загальні міркування дістають цікаве емпіричне підтвердження у світлі соціологічних досліджень, проведених наприкінці 80-х років проф. В. О. Лефевром та його співробітниками (США). Дослідники опитали групу корінних американців і групу емігрантів, які нещодавно залишили СРСР. Обом групам були поставлені дві серії запитань. Перша з них мала на меті з'ясувати схильність членів групи до поєднання або, навпаки, до розрізнення добра і зла, морально позитивного й морально негативного в ряді типових життєвих ситуацій. Опитувані мали відповісти на такі запитання:
1. Чи має лікар приховувати від хворого діагноз онкологічної хвороби, щоб зменшити його страждання?
1. Чи слід карати злочинця суворіше, ніж того вимагає закон, щоб іншим було невнадно?
3. Чи належить давати хибні свідчення в суді, щоб урятувати невинну людину?
4. Чи належить підказувати другові на іспиті?
Показово, що емігранти з СРСР, що загалом зовсім не прагнули зарекомендувати себе радянськими людьми, на відміну від корінних американців давали позитивні відповіді на поставлені запитання, засвідчивши тим самим свою звичку до поєднання, змішування добра і зла.
Далі, однак, членам обох груп були запропоновані запитання:
1. Чи повинна порядна людина в ситуації конфлікту з негідником прагнути до компромісу?
2. Група терористів захопила літак. Є можливість їх знищити, не завдаючи шкоди нікому з пасажирів. Інша можливість полягає в тому, щоб спочатку запропонувати терористам здатися. Керівник групи звільнення прийняв рішення в жодні переговори із злочинцями не заходити. Чи схвалюєте Ви його вчинок?
І ось більшість американців, шо перед тим наполягали на розмежуванні добра і зла, схвалили тепер поведінку тих осіб, які йшли на компроміс. Що ж до колишніх радянських, то більшість із них, попередньо висловившись за поєднання добра і зла, в даному разі виявилися прибічниками безкомпромісної поведінки. Таким чином підтвердилося припущення дослідників: у тих культурних спільнотах, де більшість людей негативно оцінює поєднання добра і зла, перевага віддається особі, котра прагне до компромісу (американці); а в тих спільнотах, в яких поєднання добра і зла оцінюється позитивно, підтримку дістають особи з безкомпромісною поведінкою".
Якщо вдуматися, ніякого парадоксу тут немає. Справді, якщо людина зі шкільної лави й у теорії, й на практиці звикла до «діалектики», що переплутує добро і зло в єдиний нерозв'язний вузол, для неї в критичній ситуації, яка потребує відповідальних рішень, легше, природніше, махнувши рукою на ризик, покластися на «авось», на те, що «крива вивезе», а під благий намір усі гріхи спишуться, — і ступити на шлях конфронтації. Якщо ж особа звикла розрізняти добро і зло в найрізноманітніших обставинах буття — вона і в критичній ситуації виходитиме з того, що компроміс — це все ж таки відносно менше зло, ніж смерть, ніж ризик знищення безвинних людей. І вона піде на компроміс там, де це потрібно.
Таким чином, ми бачимо, що проблеми сутності добра і зла та відношення між ними мають принципове значення не тільки для етичної теорії — вони зачіпають надзвичайно актуальні аспекти самого нашого сьогоднішнього життя. Надалі, говорячи про інші категорії моральної свідомості, ми матимемо нагоду впевнитися, що й вони — зовсім не якісь сухі абстракції, в них акумулюються реальні людські тривоги, радощі й страждання. Проте перш ніж перейти до наступних понять цього ряду — ще одне зауваження щодо категорії морального добра.
Цінність, на яку вчинок спрямований, і цінність, яку він несе
Уявімо собі добродія в буквальному розумінні цього слова, який усе робив би лише з поваги до морального обов'язку або заради ідеї добра: заради світлого майбутнього людства сумлінно виконував би свої службові завдання, з почуття патріотичного обов'язку вболівав би за національну футбольну збірну, щиро зичачи добра знайомій дівчині, з єдиної цієї причини пропонував би їй руку й серце... Навряд чи ми назвали б такого добродія людиною особливо привабливою і досконалою в моральному відношенні, чи не так? Навіть, мабуть, могли б запідозрити в нього якесь рафіноване себелюбство. (Хоча Кант, виходячи з основних положень свого вчення про категоричний імператив, очевидно, вважав, що саме такою і має бути високоморальна особистість.) То що ж — виходить, прагнення до добра ще не робить людину по-справжньому доброю?
З огляду на зазначену складність, у сучасній аксіології (теорії цінностей) на підставі праць М. Шелера (1874— 1928) і Н. Гартмана (1882— 1950) прийнято розрізняти інтендовану цінність (тобто цінність, на яку скерований, реалізацію якої має на меті даний вольовий акт або вчинок) і цінність самої інтенції (тобто моральну цінність наміру або волевиявлення, представленого даним учинком). Базуючись на цьому розрізненні, ми можемо твердити: так, свідомо прагнути до добра, тим більше всіляко це своє прагнення демонструвати — ще зовсім не означає справді бути доброю людиною, на фунті таких прагнень зростають і святенництво, і банальний егоїзм.
Нерідко в побуті можна чути зітхання, сповнені образи: «Я їм бажаю тільки добра, заради їхнього блага роблю те-то й те-то — чому ж вони мене не люблять? Не поважають?» А не люблять, напевно, тому, що тип «свідомого» мораліста — далеко не вищий у духовному підношенні тип людини загалом, і особливої любові, щиро кажучи, ще не заслуговує. Щоб піднести людину на більш високий ступінь духовного розвитку, мораль, хоч як дивно це звучить, повинна «здолати» саму себе, «забути» про власне існування. Добро повноцінне, коли, роблячи його, особа справді забуває про мораль і замість докорів і самовиправдань переймається реальними турботами, стражданнями й радощами своїх
ближніх. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов'язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування'2.
Чи значить це, що мораль як така непотрібна, що сама ідея добра має вмерти в людській душі? Зовсім ні! Навпаки: особа має пройнятися духом моральності настільки, шоб він міг жити й утілюватися в найглибших н почуттях, мимоволі й невимушено даватися взнаки в найтонших проявах її суб'єктивності. Мораль чогось варта тоді, коли вона живе, оскільки живе людина. Коли людина, забувши про те, що мусить творити добро, залишається доброю.
Запитання
Що таке категорія моральної свідомості?
Які різновиди морального зла Ви можете ииділити?
Які загальні сутнісні риси морального зла?
Чи е тоталітаризм проявом морального зла? Обгрунтуйте Вашу позицію.
Чи можна розглядати зло як просте заперечення добра? Обгрунтуйте Вашу думку.
Чи можна бажати зла заради самого зла? Ваша думка.
Чи не здається Вам інколи, що «злі» письменники, філософи, митці бувають цікавішими, ніж «добрі»? Що може бути тому причиною?
Чи може зло виступати засобом здійснення добра? Обгрунтуйте Вашу думку.
Чи потрібен людині власний «досвід зла»? Навіщо?
Російський історик В. О. Ключевський говорив, що доброю він може назвати тільки таку людину, яка не тільки не робить зла, а й не може його робити. Давнє туркменське прислів'я твердить, навпаки, що той, хто не здатний на зло, не здатний і на добро. Котрій точці зору віддаєте Ви перевагу? Чому?
Рекомендована література
Батай Ж. Литература й Зло. М., 1994. 166 с.
Бубер М. Образи добра й зла // Бубер М. Два образа верьі. М., 1995. С. 125- 156.
Глюксман А. Одинадцята заповідь. К., 1994. 288 с.
Ильин Й. А. О сопротивлении злу силою // Ильин Й. А. Путь к очевидносте. М., 1993. С. 5— 132.
Коган Л. Н. Зло. Єкатеринбург, 1992. ПО с. Лосский Н. О. Бог й мировое зло. М., 1994. 432 с.
Ницше Ф. По ту сторону добра й зла: Избр. произв.: В 2 кн. СПб., 1990. Кн. 2. С. 149-325.
Сабиров В. Ш. Два лика зла. М., 1992. 64 с.
Скрипник А. П. Моральное зло в истории зтики й культури. М., 1992. 351 с.
Фромм 3. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994. 447 с.
Шеллинг Ф. В. Й. Философские исследования о сущ-ности человеческой свободи й связанньїх с ней предметах // Шеллинг Ф, В. Й. Соч.: В 2 т. М., 1989. Т. 2. С. 86-158.
Зтология агрессивности й зтика ненасилия: Сб. материалов // Вопроси философии. 1992. № 3. С. 3-94. |
|
Категория: Віктор Малахов ЕТИКА Курс лекцій |
Просмотров: 1408 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
