Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » розділ 4 ЕТНІЧНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ 4.1. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНИХ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ РЕЛІГІЙ
12:06 розділ 4 ЕТНІЧНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ 4.1. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНИХ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ РЕЛІГІЙ |
розділ 4
ЕТНІЧНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ
4.1. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНИХ ТА РЕГІОНАЛЬНИХ РЕЛІГІЙ
Тотемізм, табу, магія, фетишизм, анімізм, про які йшлосьу попередньому розділі, існували в первісному, докласовому суспільстві. Зміна історичних умов життя людей призводить до зміни форм релігії. Перехід від первісності до цивілізації викликав перетворення не тільки в соціально-економічній і політичній сферах, а й у сфері духовній. Люди не тільки навчилися будувати міста й іригаційні канали, приручили тварин і винайшли писемність — разом з цим з'явилися приватна власність, соціальна нерівність, писане право, армія й інші державні інститути. Виникли нові, досконаліші форми релігії, що відповідали різко зрослому рівню матеріальної і духовної культури. Так, на зміну первісним формам релігії приходять регіональні та етнічні релігії, їх ще прийнято називати національно-державними релігіями. Основний напрямок еволюції релігійних вірувань і обрядів полягав в заміні залежності кожної окремої людини від стихійних сил природи, звичаїв і обрядів своєї громади, залежністю від пануючих у тій або іншій державі соціальних сил — типів соціального устрою, влади й релігії, що цю владу освячувала.
До числа етнічних і регіональних релігій відносять і ті релігії, які можна позначити як давні — давньоєгипетську, давньогрецьку, давньоримську, давньовавілонську, і релігії, що також з'явилися багато сторіч і навіть тисячоріч тому, однак зберігаються в багатьох країнах світу й у наш час — індуїзм (Індія), конфуціанство й даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), зороастризм (Іран), іудаїзм (релігія єврейського народу).
Визначальну рису етнічних і регіональних релігій видно з самої назви: приналежність до цих релігій визначається приналежністю до того чи іншого народу або держа'ви і навпаки — сповідання тієї або іншої національної релігії зараховує людину до того чи іншого народу або держави.
Іншими особливостями етнічних і регіональних релігій є:
1. Виникнення стійкої ідеї Бога або богів.
2. Політеїзм (грецьк. лоХи — багато, Оєос; — бог) — багатобожжя.
Ідея Бога й віра в багатьох богів виростає з розвинутого анімізму, або полідемонізму. На відміну від демона, Бог — всемогутній, перебуває поза світом або недоступний для спілкування людей у світі, а головне — персоніфікований, має особисте ім'я, тоді яку більшості випадків назви духів не мали однини (давньоримські пенати). Важливою особливістю образів богів є також надання їм функції Творіння, тоді як духи на стадії Ігалідемонизму вважалися лише «господарями» річок, гір, каміння...
Цей перехід пов'язується з процесами розпаду первісного суспільства, що починає все більш швидкими темпами відбуватися в багатьох народів за кілька тисяч років до нашої ери. Мова йде, з одного боку, про процеси соціального розшарування, а з другого — про виділення людиною себе з родового колективу й у господарському, і в соціальному, і в духовному сенсі.
Якщо спочатку духи поділяються за місцем проживання і за відношенням до людини, то пізні ше вони починають встановлювати стосунки панування і підпорядкування і стосовно один одного. Поволі серед безлічі богів виділяється невелика група богів, а серед них — головний, верховний бог. Верховному богу поклоняються як царю богів і людей, джерелу й охоронцю законів. Інші «головні» боги вважаються його помічниками, що відповідають за ту або іншу сторону як земного, так і неземного життя. Така божественна ієрархія немов копіює, повторює соціальну нерівність, що встановлюється на землі.
3. Формування уявлень про потойбічний світ і загробну віддяку. Якщо в первісних віруваннях, нагадаємо, потойбічне життя сприймається як просте продовження земного життя, то етнічні та регіональні релігії встановлюють пряму залежність між поведінкою людини в земному житті та її посмертної долі. Це вчення визнає винагороду для одних (праведників) і покарання для інших (грішників). Показова з цього погляду так звана «негативна сповідь», що згідно з 125 главою давньоєгипетської «Книги мертвих» повинна вимовляти
людина перед судом грізних божеств, перш ніж розраховувати на пристойну долю у світі іншому:
«Я не кривдив людей; я не був жорстоким до тварин; я не чинив гріхів в Місці Істини; я не намагався дізнатися те, чого ще не стало; я не був байдужий, бачачи зло;... я не ганив богів; я не віднімав [нічого] у бідняка; я не порушував божественного табу; я не шкодив служителю в очах його господаря; я не труїв; я не примушував [нікого] ридати; я не вбивав; я не наказував вбивати; я нікому не заподіював страждання; я не зменшував харчові прибутки храму; я не псував хліба для богів; я не крав печива [піднесеного] для вмерлих; я не був мужелож-ником; я не вдавався до перелюбу в святилищі мого міського бога; я не збільшував і не зменшував ніякої міри; я не змінював [площі] ару-ри [точно дотримував міру площі при вимірюванні землі. — Авт.]; я не обманював і на пів-арури; я не збільшував вагів; я не ошукував на вазі; я не віднімав молока від вуст немовлят; я не позбавляв дрібну худобу пасовища; я не ловив птахів [призначених] богам; я не вудив їхню рибу; я не встановлював заслонів для [відведення] води; я не гасив вогню, що горить [на вівтарі]; я не порушував м'ясний піст; я не затримував худобу, ...янезатримуваввиходубога[зхраму]»' .
Як бачимо, ця «негативна сповідь» містила одночасно і моральний кодекс, і релігійні обов'язки, і правові розпорядження.
Зрозуміло, що віра в потойбічне життя, можливо, як жодне інше релігійне вірування, збагатила в матеріальному плані відповідні релігійні організації. Проте не можна недооцінювати значення цього вчення й для духовного самовдосконалення людства. Вірування в просте продовження життя в іншому світі приводило до численних ритуальних жертвопринесень, найчастіше жінок і дітей, знищенню великих матеріальних цінностей, якими супроводжували померлих. Воно заохочувало людей ризикувати життям на війні, виправдовувало звичай відправляти на «той світ» хворих і людей похилого віку, спонукало до самогубства, якщо земне життя ставало нестерпним. Вчення про заіробну віддяку, навпаки, налаштовувало людей на доброчесне життя, утримувало від порушення моральних і законодавчих норм, додавало їхньому життю (особливо це стосувалося пригноблених і знедолених шарів населення) певного сенсу.
4. Спеціалізація культової діяльності, що виявляється:
• у появі постійних культових споруд (Єрусалимський храм, монументальні давньоєгипетські комплекси в Карнаку і Луксорі, храм
Цит. за Коростовцев М. Религия Дрсвнего Египта.— М., 1976.— С. 227.
на честь грецької богині Артеміди в Ефесі, визнаний одним із семи див античного світу, «Вавилонська вежа» —- культова споруда в давньому Вавилоні);
• у встановленні релігійного ритуалу, тобто системи молитов, обрядів, культових дій та церемоній. Головною обрядово-культовою дією на етапі етнічних і регіональних релігій слід вважати жертвопринесення, що поділялися на криваві (тварини, люди) і безкровні (овочі, фрукти, квіти, ароматичні речовини, одягта інші речі);
• у виділенні виконавців і організаторі в релігійних дій в окрему соціальну групу жерців, місце в якій найчастіше передається в спадщину.
У цілому ритуально-обрядові дії, релігійні заборони і розпорядження в етнічних і регіональних релігіях значно важливіші за морально-етичний елемент. Відбувається це щонайменше з двох основних причин. По-перше, ці релігії виникають на досить ранніх етапах культурного розвитку народів, тому визначені до дріб'язків правила для нихбільш зрозумілі і доступні для виконання, ніж занурення вті роздуми, що неодмінно викликає необхідність пристосовувати кожну етичну заповідь до конкретної життєвої ситуації (чи можна вбити в ім'я високої мети, сказати на суді неправду, щоб допомогти невинному уникнути страти, вкрасти для лікування хворої дитини, зрадити дружині з храмовою повією?). По-друге, переважна більшість ранніх етнічних і регіональних релігій була виплодом цивілізацій Сходу, що здавна підкоряли людину державі, а не вбачали в державі установу, створену людьми для поліпшення умов власного життя. Тому люди на з дитинства привчалася до принципу: «Роби, як усі», «Роби, як робили твої діди і прадіди з волі богів і долі» і ставала цілком передбачуваною у своїй поведінці та контрольованою державною владою.
Зазначимо також, що культова практика етнічних і регіональних релігій поділяється на публічну та домашню. Домашній культ регулярно відправляється у родинному колі й крім щоденних відправ включає численні обряди життєвого циклу, якими супроводжується життя людини від народження до смерті, а також ворожіння й застосування магічних вправ. Публічний культ, як правило, представлений богослужіннями у крупних храмових комплексах, урочистими церемоніями, ходами, святами, іграми, які відправляються у чітко визначений термін або у разі надзвичайних обставин. Крім того, деякі домашні обряди (наприклад, похорон чи повноліття) можуть відзнача-
тися якомога ширше, як значуща подія в житті всієї етючно-рєліпй-ної спільноти.
Релігійна організація в етнічних і регіональних релігіях досить складна й складається з великої кількості взаємопов'язаних релігійних осередків — родинного, територіального, соціального (професійного), до яких віруючих одночасно залучений. Усі ці чарунки розглядаються як невід'ємна частина загально-державної чи загально-етнічної спільноти, хоча сформованої єдиної централізованої релігійної організації ще було. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 504 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
