Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » МІСТО ІЛЮЗІЙ І МАРНИХ СПОДІВАНЬ
19:21 МІСТО ІЛЮЗІЙ І МАРНИХ СПОДІВАНЬ |
МІСТО ІЛЮЗІЙ І МАРНИХ СПОДІВАНЬ
Бував у такому? Місті ілюзій і марних сподівань? Це моє місто. Я відшукала його. Й волочу отут життя. Хороше місто. Файне. Тільки для мене. Місто на одну особу, уявляєш? Боюсь, це назавжди. Тут рідко з'являються інші, їм дозволяється (порою) ступити кавалком серця чи простягнутись частинкою душі, а потім ? опам'ятатись і йти мимо. Бо можна й позбутись. Кому — в цьому потреба?
Ранком — спокій. І днем. Ніч — так само. І колише. Й пестить. Й постійно. Вулицею — без зазіхань і погроз. Вулицею — де тільки холодний від недоторканости асфальт. Вулицею — із спогадами, в яких немає здогадок і догадок. Такі собі спогади-порожнини. Вулицею — що наморочить голову отруєним пустотливістю повітрям. Вулицею — яка не має роз, перехресть, площ, провулків, бульварів,
ліній. Такою вулицею. Стає сумно, коли починаєш розуміти, що все направду, вона — це навічно. Ця вулиця. А по сторонах — будинки кольору ^розмитої вологости, вростають немов у небо. Й вікна чисті. Постійно. Тут ніхто не мешкає, крім божевільного запаху синього неба. Інколи піднімаюсь на останній такого і плекаю ілюзії разом із голубим і прозорим. Слухаю тишу, а часом і трішки мовчу. Можна й заплющити, а можна — просто у холодне відкритими й відверто.
У моєму місті часто зимує хурделиця. Одягає полотняну сорочку, обов'язково — червону спідницю (їй так подобаються кольори заходу), бере до рук чашку запашного з м'ятою чаю і починає дивитись у внутрішнє. Моє внутрішнє. Сидимо з годину, доки не захолонуть залишки чаю, і йдемо запрошувати в гості кілька жарин. Вони кожного разу відмовляються, і не йдуть з нами на дах продовжувати мовчання з вечірнім.
Колись у мене в будинку на стику самотности й нерозуміння була величезна бібліотека. Не виходила звідти місяцями. І радости не було меж. Зі старою електричною лямпою, кількома (на всяк випадок) восковими свічками на п'ятій знизу поличці старої через якусь несамовитість шафи, ковдрою, яку подарував мені ти (пам'ятаєш?), — так от пломеніла життям. Томи лягали один на одного — прочитано. Пізнала. І скоро не залишилось нічого, розумієш, тут були всі книжки мого міста. Навіть перечитувала. Але — все. І стало страшно. Мала
щось змінити. Довелось палити. А потім відшукала цю дорогу, познайомилась з ранковим; хурделиця підійшла сама, першою. А жарини ніколи не погоджуються іти з нами. Прости, але не буду тебе запрошувати до свого міста. Воно не терпить змін. Воно давно закохалось у мене, знаю. Упевнена. Тому, оце так, — час прибирати тобі кавалок серця і йти. Мимо. Мене під обшарпаним небессям зачекалась хурделиця. Йдемо дивитись денному в вічі. Сьогодні має бути найтриваліше мовчання. Навіть якось перед ними незручно. Ну все, щасливої. А, прошу: не малюй, будь ласка, на мапі мого міста — міста ілюзій і марних сподівань. Воно не терпить змін. Воно давно закохалось у мене, знаю. Інші заважатимуть. Колись тут опинилась я, бо — відшукала. Не малюй на мапі. Воно не терпить змін.
12 січня 2006 р |
|
Категория: Барбара РЕДІНҐ Збірка оповідань «Вплив суч. укр. поезії на сексуальність неземних істот» |
Просмотров: 233 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
