ЯК ВРЕШТІ-РЕШТ
СПІВАЮТЬ ТВОЇ
РИБКИ
д я єні до болю приємно знати, що ти зараз один. І v І До болю. П'єш червоне вино. Дивишся матч «Шахтар» — «Металург» й відчуваєш легку нос-тальґію. Ти в курсі, чим скінчиться таке лицедійство, але не вимикаєш телевізора й продовжуєш спостерігати за легінями в оранжевих майках, чудово розуміючи, хто переможе, чому і в який спосіб. Здається, тобі замало вина і футболу. Тобі хочеться чогось більшого (ближчого?). Ну, приміром, красивої молодої леді чи вишуканої досвідченої панни твого віку. Хоча (?), мабуть, перший варіянт більш притомний. Адже красивій молодій леді можна розказати історії з власного життя й отримати насолоду, вишукана ж й досвідчена панна твого віку не слухатиме життєвих історій, а просто змусить подарувати насолоду їй. Сьогодні не готовий комусь роздаровувати сподівання. Сьогодні
м лосно, занадто млосно у порожній квартирі. Кіль-к.І телефонних розмов за день. З десяток непрочи-ї.ших сторінок і літри розчинної кави. Ось, зреш-Іою, і все.
Безумно хочеться приїхати до тебе. Сидіти у величезному кріслі, споживати холодне молоко і дині Ітися, як ти працюєш. Чи не працюєш. Себто и'сіи червоне вино, дивишся матч і відчуваєш легку ностальгію. Я дурію од запаху твоєї скроні. 11 іяково, коли піднімаєш на мене очі, як про це кажу. Й щось бурмочеш, а потім дозволяєш сісти поруч і поцілувати в облюблену мною скроню. Сливе Іавше мовчу. Добре, що ти не вимагаєш, аби я нміла говорити. Бо я таки не вмію. Якщо лишень очима. І то рідко. Досить рідко. Аби подумати, що я говорю. Знову розкажеш як прикольно, коли твої рибки починають співати. Інша б не повірила, а я не вмію (не вірити). Я постійно тобі вірю, хоч на-чіравді сама ще жодного разу не чула, як все ж співають твої рибки. Дивимось на твоїх риб. Усоте даємо їм імена. Кожна отримує своє неперевершено: ота, з червоним хвостиком, у нас зватиметься під сьогодні Станкою (надто вже напищена риба), .І того, що під камінчиком, назвемо Насьом (якийсь він неспокійний, ще й соромиться), лупату знатимемо Тильдою (як учасницю великих боїв, героїню — в неї з'явиться незабаром наступна партія малих), далі слідують Бартеї, Феклини, Ладики, М ицьки, Ереті. Ти часто зі мною граєшся. Отак чи по-іншому. Звісно, я не забуваю, що твої рибки хо-
роше вміють співати. Я колись почую цей спів. А можливо й наразі. Чи пізніше, вночі. Чи то під ранок, коли ти ще спатимеш, а я візьму й почую. Не знаю. Я втомилась про щось знати.
Уявляю, як тобі холодно. Тобі завше холодно за відсутности когось поруч. Натякав, що було б непогано, якщо приїду. А я, у свою чергу, зробила вигляд, що не зрозуміла цього натяку. Та й це запросто можна було не почути: якась нерозбірлива фразка, немов сам. Мені ж лише стало до болю приємно знати, що ти зараз один. До болю. Оце, власне, і все.
Але приїхати поки не можу, бо мені й досі не вдається почути, як врешті-решт співають твої рибки.
6 березня 2006р. |
