Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 6 » ДОБРО - ПРОВІДНА ІДЕЯ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
18:39 ДОБРО - ПРОВІДНА ІДЕЯ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ |
ДОБРО - ПРОВІДНА ІДЕЯ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Як зазначалося, вищою цінністю моральної свідомості є ідея Добра. Сутність цього осердя моральності здавна привертала до себе увагу філософів, духовних діячів, моралістів. Від розуміння добра залежало, як правило, принципове спрямування всієї системи відповідних етичних поглядів. Що ж являє собою добро як моральна ідея?
Благо і добро
Передусім звернімо увагу на зв'язок ідеї добра з іще поза-етичним, загальнофілософським за своєю суттю поняттям блага. Зв'язок цей у деяких мовах зафіксований і етимологічно. В латині, німецькій, англійській мовах тощо обидва ці поняття позначаються єдиним термі-
ном. І це не випадково: від того, як ми розумітимемо сенс поняття «благо», великою мірою залежить, який смисл ми будемо вкладати і в наші уявлення про добро.
В повсякденному слововжитку ми нерідко говоримо про «благо» в множині, виділяючи блага матеріальні, духовні, споживчі та ін. У такому вживанні благо чітко співвідноситься з певною людською потребою, з певною стороною людського буття, умови для розвитку якої воно створює. Відповідно й благо як таке постає чимось не більшим, ніж сукупність умов, потрібних або бажаних для підтримки існування людини й забезпечення її розвитку — економічного, технологічного, духовного, культурного і т. д. Легко бачити, що подібне тлумачення блага цілком придатне для всілякого роду економічних і т. п. калькуляцій; разом І тим у концептуальному плані воно мало чим відрізняється від розглянутого вище розуміння цінностей, що пов'язує їх із вдоволенням суб'єктивних потреб, і, далі, від елементарного уявлення про корисне.
Проте в історії філософії й культури більш значне місце посідає інше, духовно осмислене розуміння блага — як позитивного змісту буття взагалі, пов'язаного з розвитком його різнобічних потенцій, звільненням його продуктивних засад, реалізацією його призначення. Благо з такого погляду — як позитивна здійсненність буття загалом — є світоглядною характеристикою, що визначає певну цілісну якість ставлення людини до дійсності. Причому ця якість, як неважко переконатися, надзвичайно важлива для розвитку людської моральності.
Адже для того, щоб серйозно ставитися до своїх обов'язків, прагнути до реалізації добра, шукати можливість зробити свій внесок у розвиток позитивних начал зовнішнього буття, людина передусім має бути впевненою, що ці позитивні начала справді-таки існують, має бути переконаною у благості буття загалом; в іншому разі її життєве завдання могло б бути зведене до примітивного егоїстичного самоствердження. Бо, кінець кінцем, нащо мені обмежувати себе (а з цього й починається мораль) заради інших, заради світу, якщо в цьому світі все одно немає світла, немає блага, добра?
З наведених міркувань стає очевидним зв'язок моральної поведінки людини з тим, як вона вирішує для себе світоглядну проблему блага. В більшості традиційних культур, зокрема в християнській культурі європейського середньовіччя, присутність у зовнішньому бутті цілком певних позитивних засад жодних сумнівів
не викликала. Що ж до промислово-технічної цивілізації останніх століть, для неї дедалі більшою мірою ставало показовим переконання, що природа, як казав тургенєвський Базаров, не храм, а майстерня, що буття саме по собі не добре й не зле: все залежить від того застосування, яке знайде для нього людина. Нарешті, вже в XX ст., під впливом нинішніх негараздів, трагедій і проблем вочевидь набирає сили й уявлення, що буття саме по собі — не благо й навіть не щось нейтральне, а, скоріше, зло, що воно насичене якимись злими потенціями. Природно, що така світоглядна еволюція не могла не спричинитися до певної деградації моральності, до приглушення почуття відповідальності, зростання насильства, жорстокості тощо.
Втім, і за нинішніх умов запорукою моральної не-байдужості залишається принципова довіра до буття, ставлення до нього як до блага. Таким чином, підтверджується роль ідеї блага як світоглядної передумови моральності загалом.
Однак передумова — це ще не сама моральність. Щоб ідея блага здобула безпосередньо моральне значення, вона має бути осмисленою як чинник волеви-значення людської особистості — те, що людина сприймає не в абстрактно світоглядному плані, а як рушійну силу власного вибору, джерело власних зобов'язань. Осмислена таким чином, ідея блага трансформується в ідею добра.
Зміст ідеї добра
Найбільш формальне, але ж і незаперечне визначення сутності добра зводилося б до того, що добро — це інтегральний зміст усієї сукупності моральних вимог, свого роду цілісний образ того, що моральність узагалі вимагає від людини.
Якщо ж оглянути основні змістові визначення добра, які висувалися в історії етики, неважко переконатися, що вони відображають принципові підходи в розумінні моральності загалом. Так, можна виділити гедоністичні теорії добра (від гр. Ьео'опе — насолода), відповідно до яких вищим або єдиним добром вважається задоволення. Засновник такого погляду в європейській філософії — давньогрецький мислитель, учень Сократа Арістіпп з Кірени (пом. після 366 до н. е.); серед пізніших продовжувачів цієї традиції — зокрема, англійські філософи XIX ст. І. Бентам (1748—1832),
Дж. С. Мілль (1806— 1873), Г. Сіджвік та ін. Частково перехрещується з гедоністичною концепцією добра утилітаристична (від лат. Шііііаз — користь, вигода), яка робить більший наголос на розмежуванні цілей і засобів, але саму користь нерідко тлумачить теж як задоволення або відсутність страждань. Крім згаданих вище Бентама й Мілля, назвемо в цьому зв'язку й Іюждя російських шістдесятників XIX ст. М. Г. Черни-шевського (1828— 1889) та його численних послідовників, у яких, щоправда, місце суб'єктивного задоволення як критерію корисності по суті вже заступили «суспільні інтереси».
Молодший сучасник Арістотеля афінський філософ і мораліст Епікур (341— 270 до н. е.) — найяскравіший представник евдемоністичної концепції морального добра (від гр. еікіаітопіа — щастя, блаженство), відповідно до якої сутністю добра й вищим принципом моральної поведінки проголошується щастя. Дана концепція в певних суттєвих пунктах полемізує з гедоністичною: згідно з поглядами Епікура та його учнів, щастя не можна досягти, не подолавши безпосереднього прагнення до чуттєвої насолоди. Щасливе життя передбачає розумне самообмеження, свободу волі, духовне самовдосконалення, культивування таких вищих задатків людського духовного й душевного світу, як жадоба пізнання і безкорислива дружба тощо. Серед визначних продовжувачів Епікура в цьому відношенні слід назвати Б. Спінозу (1632— 1677). У французьких матеріалістів XVIII ст. (К. А. Гельвеція, П. А. Гольбаха) та англійських утилітаристів XIX ст., зокрема у Дж. С. Мілля, часто-густо спостерігається зведення евдемонізму до гедонізму. Згідно з засадничою формулою новітнього евдемонізму, добро постає як максимальне щастя для щонайбільшої кількості людей (І. Бентам та його послідовники).
Широкої популярності наприкінці XIX — на початку XX ст. набула еволюціоністська етика, яка ототожнювала моральне добро з «більш високим» ступенем розвитку, причому самий розвиток поставав головним чином у біологічному його аспекті. Фундатором цього напряму вважається англійський філософ-позитивіст Г. Спенсер.
На противагу всім розглянутим, метафізичні теорії моральності виходять із припущення про позаемпірич-ну, надчуттєву природу й зміст вищих моральних цін-
ностей. Яскравим зразком подібних теорій є, зокрема, вчення І. Канта про категоричний імператив. Детальніше, втім, кантівську етику ми розглянемо в іншому місці, тут же достатньо зазначити, що добро в Канта постає як атрибут автономної моральної волі; добрим є вчинок, відповідний моральному законові як такому — не менше, але й не більше.
Усі наведені точки зору на природу й зміст поняття добра, як і ряд інших, були піддані принциповій критиці відомим англійським філософом і етиком Дж. Е. Муром (1873— 1958) у трактаті «Ргіпсіріа ЕШіса» (1903).
Власне об'єктом критики Мура стає так звана «натуралістична помилка», котру він інкримінує різноманітним проаналізованим у його книзі концепціям морального добра. Сутність цієї помилки, за Муром, полягає в тому, що для сукупності предметів, котрі розглядаються як носії добра, підшукується певна спільна ознака, яка має природний характер, чи, ширше, характер якоїсь позамо-ральної реальності. Аналізуючи цю супутню, по суті, ознаку, властиву лише певним проявам добра, дослідники, на думку Мура, й припускаються помилки, оскільки вважають, що мають справу з добром як таким . Наприклад, багатьом проявам добра властиво те, що вони викликають у людини задоволення; звідси може виникнути спокуса вважати, що задоволення — це і є добро. Спокуса ця виявляється тим сильнішою, що на відміну від специфічної, суто моральної ідеї добра, задоволення — справа цілком емпірична, «натуральна», його можна досліджувати на широкому фактичному матеріалі, користуючися послугами різних галузей знання. Проте скільки б ми не займалися вивченням різного роду задоволень, саме по собі це нітрохи не додасть доказової сили нашому вихідному твердженню про те, що задоволення — це і є добро.
Аналогічним чином, як доводить Мур, стоять справи і з припущеннями типу «добро — це бажане», «добро — це вищий розвиток», «добро — це щастя» і т. п., навіть із твердженням «добро — це самовизначення автономної моральної волі», на якому базується етична теорія Канта.
Провівши таку нищівну критичну роботу, яка залишила глибокий слід в етиці XX ст., сам Мур доходить висновку про те, що визначити добро як таке в принципі неможливо . Кожна людина, зазначає англійський філософ, узагалі кажучи, розуміє значення поняття «добро», однак це знання є чисто інтуїтивним: людина не може здати собі справу про те, з допомогою яких кроків свідомості вона до цього знання прийшла.
Критична робота Дж. Е. Мура, як сказано, справила глибокий вплив на розвиток сучасної етики. Не торкаючися тут подальшої еволюції уявлень про добро, підкреслимо лише один момент, відносно якого точк
юру Мура, за всієї її дискусійності, виявилася цілком обгрунтованою: принципова неможливість звести зміст поняття про добро до яких би то не було кінцевих визначень підтверджується всією історією світової стичної думки. Однак справа тут, як можна гадати, не стільки в інтуїтивній природі даного поняття, скільки в тому, що воно позначає саме провідну ідею людської моральної свідомості. Ідея ж, як визначав її вже Кант, — не таке поняття розуму, зміст якого не може бути Ішчерпаний жодним конкретним емпіричним спогляданням. Ідея завжди більше, ніж будь-яке конкретне визначення, конкретний образ; вона завжди виходить за їхні межі. Тому вона й примушує, як говорив той же Кант, «багато думати»4.
Саме так стоять справи з ідеєю добра. Безперечно, можна сказати, що задоволення є добро, і щастя — добро, і корисність — добро, і досконалість, тим більше, за Кантом, виконання морального закону також є добро. Однак ми не можемо «перевернути» цей ряд тверджень і сказати, що добро — це задоволення й тільки задоволення або корисність і тільки корисність, чи навіть тільки виключно виконання кантівського категоричного імперативу. Не можемо тому, що до жодного із цих визначень ідея добра не зводиться, відкриваючи перед людиною і людською моральністю все мові й нові обрії.
Так само ми можемо сказати, що корисне, важливе, бажане для наших ближніх, нашої соціальної групи або нації, або ж для людства в цілому — це, безперечно, добро. Але ми ніяким чином не можемо твердити, що добро — це те й тільки те, що служить інтересам наших ближніх, нашої спільноти, нашої нації або навіть людства в цілому — відомо ж, що надмірний антропоцентризм, надмірна орієнтація на людину чимраз виразніше розкривають нині свої небезпечні потенції для природи, Всесвіту й, зрештою, самої людської цивілізації. Втім, ми не можемо навіть сказати, що добро — це те й тільки те, що служить еволюції Всесвіту, яким ми його спостерігаємо. Адже щонайбільше підбивається у щонайменшому, і кожний з названих, і безліч не названих нами аспектів добра зберігають повноту і неповторність власного значення. Ця відкритість і потенційна смислова безмежність ідеї добра позбавляє будь-якого грунту сподівання на те, що людство коли-небудь вичерпає всі пов'язані з нею проблеми, зробить
останній крок в її пізнанні й реалізації. Поки людство існує, ця ідея знову й знову висуватиме перед ним нові завдання, розкриватиме нові обрії, породжуватиме нові сумніви. В цьому — запорука невмирущості моралі як атрибута людської цілісності загалом.
Разом з тим ця потенційна необмеженість ідеї добра не позбавляє визначеності й конкретності кожну одиничну ситуацію розпізнавання добра й вибору між добром і злом. Адже добро — це й інтереси ближніх, і утвердження національних традицій, і загальнолюдські цінності, і захист природи, і звільнення від страждань, і миттєвий посміх на обличчі найдорожчої для тебе людини... В кожному конкретному випадку подібні різні, часом взаємовиключаючі грані добра утворюють неповторні сполучення, що потребують осмислення і відповідального вияву людської волі.
Зрештою, можна навести таку аналогію. Людина — не вчений-астрофізик, а звичайна собі пересічна людина, заклопотана власними проблемами, — навряд чи усвідомлює сутність тих внутрізіркових процесів, унаслідок яких Сонце світить. Проте ця необізнаність аж ніяк не заважає будь-кому з нас чітко відрізняти освітлену сонцем поверхню від тієї, що перебуває в тіні. Відрізняти — і робити, коли це потрібно, свій вибір.
Так і з ідеєю добра — ціннісним «сонцем» моральної свідомості людини.
Запитання
Які основні компоненти моралі Ви могли 6 виділити?
Що таке моральна свідомість?
Які специфічні риси характеризують моральну норму?
Чим відрізняються принципи від норм моралі?
Чим Ви б вимірювали моральну гідність людського вчинку — мотивом чи резульгатом?
Що таке моральна цінність? Які потреби людського суб'єкта вона задовольняє?
Які основні концепції добра Ви можете назвати?
Про що свідчить неможливість остаточного визначення ідеї добра?
Рекомендована
література
Апресин Р. Г. Добро й польза // Зтическая мисль: Науч.-публицист. чтения. 1991. М., 1992. С. 14—37.
Бердяев Н. А. О назначений человека. М., 1993. С. 47-54, 85-87, 100- 103.
Гартман Н. Зстетика. М„ 1958. С. 477—503.
Дробницкий О. Г. Проблеми нравственности. М., 1977. С. 24-70.
Дубко Е. Л. Моральное добро (историко-крити-ческий анализ) // Филос. науки. 1986. № 1. С. 108— 116.
Етичні норми і цінності: проблема обгрунтування. К., 1997. 144 с.
Лосский Н. О. Условия абсолютного добра: Основи згики. М., 1991. С. 23-236.
Мур Дж. 9. Принципи зтики. М., 1984. 326 с.
Соловьев В. С. Оправдание добра. Нравственная философия // Соловьев В. С. Соч.: В 2 т. М., 1990. Т. 1. С. 47- 580.
Шелер М. Формализм в зтике й материальная етика ценностей // Шелер М. Избр. произв. М., 1994. С. 259-337. |
|
Категория: Віктор Малахов ЕТИКА Курс лекцій |
Просмотров: 662 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
