Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 3 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » БЛОХИ, ЯКИХ ЧАВЛЮ
|
БЛОХИ, ЯКИХ ЧАВЛЮ
Не зважай на такі речі.
Якщо зважатимеш (подеколи, хоча й не часто, буватиме) на такі речі (речі, що мною, у мені), поступово ставатиме гірко. Гірко у сенсі — нестерпно, нестримано. Аж отак — гірко. І, маєш не пропустити, себто — попереджаю якомога раніше (як на мене — раніше), занесе. На повороті, на межі — занесе.
Я попереджаю якомога раніше, що припиняю прагнути першости. Годі, першости мені більше не кортить. Тож, сідаючи на місце, яким розташована роками, уможливлюю своє подальше, що поза першістю, існування. Ніби легше, ніби спокійніше. Масні долоні поміркованих припиняють маячити перед очима, вони подаються вперед і щезають — ніби легше, ніби спокійніше. Проте щось продовжує дратувати — злегка нервую, копирсаючись
у спогадах рожевих світанків: не певна, що помірковані йдуть назавше, мене не переконує щезання їхніх масних долонь — злегка нервую. Щокою якийсь неспокій. Це крім того, що продовжує нер-кувати, — щокою якийсь неспокій. Хтось повзе, комусь свербить мене діставати. За мить я дізнаюсь про того, кому свербить (мене діставати). Спочатку машинально чавлю цю істоту і тільки після різкого ;шуку (хруст?) усвідомлюю, що це була блоха. Отакої — я розчавила блоху, якій свербіло мене діста-иати. На жаль, ні полегшення, ні супокою (на жаль). Я витираю об светр блошині залишки (крапельки чорної крови, луснуте черевце) й засмучуюсь ще більше — якогось біса ця блоха повзла моєю щокою. Радує те, що помірковані, яким ніяк не вдається переконати у тому, що йдуть назавше, не помічають смутку. Вони й надалі тут, проте — не помічають (смутку).
Закинь мені у надмірній чуттєвости. Якщо закидатимеш (якось, неодмінно, може статись) у надмірній чуттєвости, най і повільно, проте Гартуватимусь. Гартуватимусь у сенсі — стійка, недосяжна. Настільки — Гартуватимусь. І, не оминаю, заноситиме. За поворот, за межу —
заноситиме.
Навіть не хочеться думати, що це не востаннє.
Відчуваю, що з вух суне ціла блошина армія. Вистрибують, виповзають. Блохи повсюди — у мені, на мені. Горлянкою тягнуться до губ. Блохи. Я не встигаю чавити їхні армійські кортежі — забрудне-
на, заплямована. Блохи, я бачу, стрибають на моїх сусідів по місцю, лізуть ув очі, заповзають під одяг, але сусіди не реагують. Невже? Невже вони не ладні відчути того, як перемагають ці несамовиті блохи? Я не встигаю чавити армійські кортежі бліх — я звертаю на блюзнірську посмішку поміркованих: вони не помічають смутку, вони захоплені отаким нерівним боєм — між мною і армійським кортежем бліх. Дістають біноклі — розглядають кожну деталь, не пропускають навіть розідраних артерій мого серця. Малюють кольорові плякати на підтримку мого (нерівного) ворога. Я не ображаюсь — припиняю прагнути першости...
Заспокойся, я таки виграю.
Заспокойся, я нікому не дозволяю посягати на життя, що мені належить. Блохи, яких чавлю, відступають: вони, либонь, переконались, що я припиняю прагнути першости.
Якщо заспокоїшся (потроху, без напруги, може бути), нам дозволять попрощатися зі світом. Попрощатись зі світом у сенсі — померти. До того — померти. І, переконую, занесуть. Над поворотом, над межею — занесуть.
26 листопада 2006р. |
|
Категория: Барбара РЕДІНҐ Збірка оповідань «Вплив суч. укр. поезії на сексуальність неземних істот» |
Просмотров: 211 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
