Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 3 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » АБИ СТІЛЬКИ ПЛАКАТИ, НЕ ВИСТАЧИТЬ БРУНАТНОЇ ФАРБИ
19:09 АБИ СТІЛЬКИ ПЛАКАТИ, НЕ ВИСТАЧИТЬ БРУНАТНОЇ ФАРБИ |
АБИ СТІЛЬКИ
ПЛАКАТИ, НЕ
ВИСТАЧИТЬ
БРУНАТНОЇ ФАРБИ
Я не кажу тобі про сльози. Ти не маєш знати, через що я сьогодні плакала. І ти (звісно) не будеш про це знати. Я просто тобі не скажу. Ти (навіть) не здогадаєшся. Ти не матимеш можливости здогадатись. Фарбуватиму очі не в той, що пасує, — в брунатний. Мене не раз переконували, немов зовсім не пасує брунатний: схожа на відьму. Я і відьма. Що ж, у мене не виникало бажання перечити. Я — як відьма. Хоч отак можу видатись такою, що сьогодні не плакала. Певна річ, тобі щось здасться дивним, але не здогадаєшся. Я ж уже казала, що майже ніколи не плачу. Таки зурочила. Таки помилялась. Сльози — маленьке натхнення. Сльози — недозво-лена слабкість. Бодай іноді маю право з маленьким натхненням і недозволеною слабкістю? Я пробувала, себто так вийшло, що спробувала, — вони анітрохи не солоні. Гіркі. Не знаю, як тобі вдава-
писі, гріти мої сльози, коли вони по-справжньому І.Ікі гіркі. Добре, що те було рідко. Було, рідко. Іильше так не буде: ні рідко, ні гріти.
Вже нафарбувала і чекаю, як прийдеш. Під пікном (сиджу; чекаю). Боюсь, марно чекаю. Ти ли-(ІоІІь не прийдеш. Щось відчув і не прийдеш — так мені хочеться думати. Направду ж: ще далеко до І правжньої весни, тому не прийдеш. Тому я помилялась і починають зволожуватись очі. Чомусь тече фарба. І холоне кава (не до кави). Чомусь погляд Іупиняється на засохлій у горщику квітці. Я зовсім забуваю про квітку, коли чекаю на тебе. Квітка мала б образитись. Вона (чомусь) не хоче на мене ображатись. Чи мені просто здається, що не хоче (на мене ображатись). Навіть не пам'ятаю, звідки у мене ця квітка. Можливо я виростила її сама, або мені цю квітку вже подарували дорослою. Не пам'ятаю. Та й до чого згадувати, коли все одно я про неї зовсім забула, бо чекаю тебе і ще далеко до справжньої весни.
Годинник сповіщає, що наразі північ. У мене (-: ще десь три години, аби тебе дочекатись. Бо після третьої точно вже не прийдеш. Так постійно. У цьому немає й сумнівів. Варто схаменутись, думаю, бо ж фарба потекла і є десь три години. Знаю, ги не любиш в мені одну річ: майже не маю косметики. Не користуюсь, чи що. Лише одна фарба — брунатна. Лише. Ні, не те, щоб не вміла нею користуватись, просто не бачу в цьому потреби. Не моє. Прекрасно розумієш, але таки не любиш в мені цю
річ. При цьому сьогодні слід скористатись, адже прагну того, аби не знав, через що я плакала. Ретельно вимиваю обличчя милом. Встаю перед люстром і спочатку наношу брунатну фарбу, акуратно, помічаючи, скільки її лишилось. Роблю невтішний висновок: аби стільки плакати, не вистачить брунатної фарби. Сидіти під вікном немає смислу, однаково нічого не видно. Врешті-решт лягаю під ковдру і закриваю очі. Трохи втомлена, власне останнім часом жахливий біль у ногах. Навіть не знаю через що. Чесно — наплювати (через що). Давно за третю. Радіохвиля видає скрипучі звуки, а мені не хочеться думати, що не дочекалась. Знову зривається гірке, хоч і розумію: брунатної фарби більше немає. Зостається набрати тобі есемес, що гріти мої гіркі сльози не доведеться, адже я не буду тобі про них говорити.
11-12 березня 2006р. |
|
Категория: Барбара РЕДІНҐ Збірка оповідань «Вплив суч. укр. поезії на сексуальність неземних істот» |
Просмотров: 277 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
