Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 3 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 5.5. ПОШИРЕННЯ БУДДИЗМУ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В БУДДИЗМІ
12:00 5.5. ПОШИРЕННЯ БУДДИЗМУ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В БУДДИЗМІ |
5.5. ПОШИРЕННЯ БУДДИЗМУ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ В БУДДИЗМІ
Поширення буддизму починається тільки з кінця IV—III ст. до н.е. і пов'язано з ім'ям індійського царя Ашоки, який зміг об'єднати під своєю владою майже всю територію Індії і проголосив буддизм офіційною релігією у своїй імперії. 3111 ст. до н.е. буддизм з'явився на острові Цейлон (суч. Шрі-Ланка), з І—II ст. н.е. — у Китаї, з II— III ст. н.е. — у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Таїланді, М'янмі, з IV ст.— у Кореї, з VI ст. — в Японії, з VII ст. — у Тибеті, з XIІ ст. —у Монголії.
З процесом поширення буддизму пов'язані кілька цікавих особливостей. Одна з них полягає в тому, що чим далі просуьався буддизм на Схід і чим міцнішими ставали його позиції в країнах Південно-Східної Азії, тим помітніше зменшувався його вплив на батьківщині — Індії, де зараз кількість буддистів не перевищує кількох відсотків від загальної чисельності населення.
Друга особливість поширення буддизму—те, що він зміг органічно вписатися в культурні традиції різних народів Південної і Півден-но-Східної Азії, анітрохи їх не порушивши. Найчастіше відбувалося так, що інші боги знаходили нове місце в межах уже існуючого буддійського пантеону, однак щодо будд займали підлегле становище.
Власне кажучи, для всіх світових релігій характерний принцип «непорушення» традиційних, сталих вірувань і культів тих країн, де
вони поширюються. Цей крок великою мірою полегшувався тим, що й у первісному полідемонізмі, і політеїзмі на рівні етнічних і регіональних релігій, і в монотеїзмі на ступені світових релігій спільні анімістичні корені. Однак в кінцевому підсумку за «засвоєнням» місцевих релігій завжди слідували «викорінювання» язичницьких традицій і вірувань, репресії проти їхніх служителів і послідовників.
Процесу поширення буддизму була притаманна ще одна особливість. Він поширювався в країнах, рівень розвитку яких (утому числі розвитку релігійного) приблизно відповідав рівню культурного розвитку Індії часів зародження в ній буддизму. У таких випадках буддизм не підкоряв собі місцеві релігії, а співіснував з ними. Так, у Китаї склався конфуціансько-даосько-буддистський релігійний комплекс. У ньому конфуціанство переважало в соціально-політичних стосунках і сфері етики, даосизм — у сфері побутових культів, а на долю буддизму випала турбота про спасі ння душ віруючих, замолювання гріхів у похоронних і заупокійних службах. Знайшлося і відповідне «теоретичне» обгрунтування. У сутрі «Лао-цзи навертає варварів» розповідалося, що основоположникдаосизму. вирушивши «на Захід», досяг Індіїі, незважаючи на досить поважний для діто-родження вік, запліднив сплячу матір Будди.
«Механізм» проникнення Закону Будди в інші країни на прикладі Китаю полягав у наступному. Чернеиь-місіонер морським або сухопутним шляхом прибував у країну, маючи з собою тільки поклажу канонічних текстів — сутр. Знайшовши багатих і впливових заступників, подвижник з оригіналу (а іноді і просто по пам'яті) відтворював канонічний текст. Великий штат перекладачів і переписувачів здійснював власний переклад, шо обростав численними коментарями, покликаними полегшити розуміння його змісту. Виданий і прокоментований текст ставав базовим для публічної проповіді — основної форми пропаганди Вчення в широких масах. Довкола нього організовувалися громади ченців і мирян, а потім і самостійні школи буддизму.
Зумівши прижитися в багатьох країнах і врешті-решт перетворившись на світову релігію, буддизм поділився на численні напрямки, що помітно відрізняються один від одного.
Перший напрямок — тхераваду (букв, школа старої мудрості) — називають ще «малою колісницею». Його прихильники вбачають у Будді Великого Вчителя, який тільки вказав шляхдо спасіння, але не повів цим шляхом. Досягнення нірвани уявляється їм можливим
тільки для деяких обраних ченців, що беззастережно дотримуються букви буддійського ритуалу. Всі інші, вважають послідовники тхе-равади, випробують на собі дію «закону залежного існування», що трактується надзвичайно широко: вважається, що Карма обумовлює цикл Всесвіту і Землі, злети і падіння в історії держав і народів, окремих родин і індивідів, викликає соціально-економічні зміни, міжнародну напруженість, війни, аварії, катастрофи, стихійні лиха. Припустімо, через злодійство йдуть дощі і випадає град, через брутальні слова виникають засоленість грунту і пустелі, через порожню балаканину — плутанина в порах року, через користолюбство — неврожаї (Васубандху. Абхидхармакоша, гл. 4:85).
Тому прості віруючі можуть боротися тільки за часткове поліпшення своєї Карми за рахунок «малих заслуг» — дотримання заповідей , відвідування монастирів і «священних місць», участі в релігійних церемоніях, щедрої милостині ченцям і громаді в цілому. Тхе-равадини вірять, що ці «малі заслуги» можуть сповна захистити віруючого від можливих невдач і нещасть, а в недалекому майбутньому призвести до поліпшення їхнього соціального і матеріального становища.
З інших положень віровчення тхеравади цікава картина нашого Всесвіту, що складається з незліченної кількості світів, кожний з яких являє собою самостійний універсум. У кожному універсумі — 31 рівень трьох світів: реального світу, де діє закон Карми, ілюзорного світу, або світу небуття, і світу чистої свідомості.
Реальний світ, що населяється людьми, — плоский диск, що лежить на воді. У центрі світу — гора Меру, навколо якої обертаються Сонце, Місяць і зірки. Меру оточують сім гірських хребтів, за якими розміщені чотири континенти, що омиваються Світовим океаном і відділені від інших світів кам'яною стіною.
Реальний світ, у свою чергу, розділяється на 4 нижніх і 7 верхніх рівнів. Н ижні рівні призначені для істот, контрольованих тільки емоціями, верхні, починаючи з людей, — для тих, у кого емоції переважають над розумом.
Рівні з 12-го по 27-й складають форми, що виникають у свідомості медитатора, тому їх зміст достатньо індивідуалізований. Однак, як правило, сфери ілюзорного світу становлять послідовність спроб віруючого осмислити за допомогою кожної з чотирьох істин зміст трьох інших. 28-й рівень складає сфера нескінченного простору; 29-й — сфера безмежної свідомості; 30-й — порожнеча; останній, 31 -й рівень взагалі не описується. Це, власне, і є рівень нірвани.
В одному з переказів про життя Будди повідомляється про його зустріч із брахманом на ім'я Дона. Останній багаторазово намагався порівняти Будду зі створіннями, що живуть нарізних рівнях реального світу. Однак щораз Просвітлений давав однакову коротку відповідь: «Ні!» Нарешті, вкрай збентежений брахман, вигукнув: «Якщо ти не є жодним з тих створінь, тоді хто ти?» І Просвітлений пояснив йому: «Усі ці духовні стани вже пройдені мною. Я — Будда!» (Типітака. Сутта-пітака. Анутта Нікая, II, 37—39).
Космологічна піраміда тхеравади покликана наочно висловити подвійного роду ідеї. По-перше, сприйняття людиною навколишнього світу не вичерпується звичним уявленням про нього як про щось матеріальне і реально існуюче, але цілком залежить від того рівня, на якому перебуває свідомість людини. По-друге, людина перебуває на проміжному рівні світобудови і постійно поставлена перед вибором — або праведне життя з можливістю переродження на верхніх, благих рівнях буття, або життя під диктування грішних пристрастей, що рано або пізно опустить її в самий низ.
Тхераваду ще називають «південним буддизмом», оскільки вона поширена в країнах, що розташовані на південь від Індії: Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.
Другий напрямок — махаяна (букв, велика колісниця) має власне коло священних текстів — «Праджняпараміта сутри» (Сутри Безмежної Мудрості), що вважалися Одкровеннями самого Будди. Сутри махаяни в основному створювались між І ст. до н.е. й VI ст. н.е. Найпліднішими у творчому відношенні були II—IV ст. Таким чином, як влучно зауважив один буддолог, Будда через п'ятсот років після своєї кончини виголосив у багато разів більше Ігромов і проповідей, ніж за все своє життя. Однак через надзвичайну складність розуміння їхнього змісту вони начебто були на багато століть приховані від людей. Коли ж настав відповідний час, їх повернув людям великий учитель Нагарджуна (200 р. н.е.). Сутри Безмежної Мудрості складаються з різних за розмірами творів — від сутр, що займають лише одну сторінку, до величезних сутр у 18,25 і навіть 100 тис. віршів.
Праджняпараміта сутри — канонічні тексти, що розповідають про вищу позамежну мудрість, досконале розуміння, що переводить на інший берег існування — у нірвану, їхня відмінна риса полягає в тому, що текст сутри не просто викладає релігійну доктрину, а прагне породити у людині особливий, вищий стан свідомості, стан безпосереднього переживання, бачення реальності, якою вона є, — порожньою, незаповненою ані матеріальними речами, ані ідеальними дум-
ками, а тому тотожною нірвані. Ось найвідоміший зразок такого тексту: «.. .якщо якась людина протягом незліченних кальп заповнить світи сьома скарбами і піднесе їх у дар, і якщо добрий син або добра дочка, які відчули прагнення стати бодхисатвою, витягнуть з цієї сутри хоча б одну гатху в чотири вірші, завчать ЇЇ, прочитають, вивчать і докладно проповідуватимуть її іншим людям, то щастя, знайдене ними, перевершить щастя, знайдене від попереднього дару»1.
Найвідоміші Сутри Безмежної Мудрості —Діамантова сутра, Лотосова сутра, Сутра Намиста, Махапаринірвана сутра («Учення про великий перехід до нірвани»).
Махаяна розглядає Будду не як конкретну особистість, а як уособлення вищого начала — абсолютної мудрості, абсолютної досконалості тощо, і припускає можливість спасіння не тільки для ченців, а й для мирян. Це стає можливим завдяки трьом віронавчальним і культовим моментам:
• ученню про тотожність нірвани й сансари;
• ученню про бодхисатв;
• ученню про майбутній прихід Майтреї.
Відповідно до першого положення махаяни, між нірваною і сан-сарою немає ні просторових, ні тимчасових кордонів. Індивід, що крутиться, немов білка у колесі сансари, колесі перероджень, одночасно перебуває й у нірвані, однак через «затьмареність» його свідомості ілюзією «Я» і матеріальності світу вона залишається для нього недоступною. Проте слід зробити рішучий крок, очистити свою свідомість, і ти опиняєшся там, де тобі належить бути. Але навіть для того, щоб цей крок зробити, не потрібно прикладати надзвичайних зусиль.
Адже наступне положення махаяни—вчення про бодхисатв припускає, що досягнення нірвани, в принципі, відкрите кожній людині, здійснюється не стільки особистими праведними зусиллями, скільки за активної допомоги й підтримки бодхисатв. Так, один з учнів Будди досяг просвітлення одразу ж після того, як побачив зів'ялу квітку в руці Вчителя. Тому від своїх прихильників махаяна вимагає дотримання тільки найпростіших моральних заповідей і так званої «клятви бодхисатви» втому, що людина, яка впритул наблизиться до нірвани, буде залишатися в звичайному світі, щоб допомагати йти «восьмеричним шляхом» іншим:«... Я клянуся захищати всіх відчу-
ма.-
1 Алмазная Праджня-Парамита Сутра // Избр. сутри китайского буддиз-Спб., 2000.- С. 66.
ваючих істот й ніколи не залишати їх. Мої слова — щира правда, в них немає брехні. Чому? Тому що я став просвітленим для того, щоб звільнити всі відчуваючі істоти; я прагну до неперевершеного Шляху не заради себе»'. Свою благородну місію бодхисатва мусив виконувати доти, доки, як говорять буддисти, не «буде врятована остання травинка».
Махаяна пояснює простим віруючим, що велика кількість людей залишається в сансарі і, переживаючи безліч перероджень, виявляються прямими родичами один одному, внаслідок чого доля будь-якої людини не може залишити нікого байдужим.
В основі вчення про Майтрею лежать уявлення про циклічне функціонування нашого Всесвіту, що доповнюють і розширюють картину трьох світів у тхераваді. Кожний з нескінченної кількості світів, з яких складається Всесвіт, розвивається за законами циклу. Один цикл — кольпа («махакальпа», «велика кальпа») триває близько 4 млрд років. Кінець одного циклу означає тільки початок іншого. Не кожна кальпа відзначена появою Будц — бувають і такі, коли вони не народжуються зовсім. Наша ж кальпа воістину «будцоносна» — в ній повинно з'явитися 1008 Будц, по одному на кожні п'ять тисяч років. У циклі виділяються кілька періодів — «малих кальп», або просто кальп, у кожній з яких з'являються п'ять Будц. На початку кожного циклу світ буває досконалим, а люди практично безсмертними. Однак поступово світ занурюється в пітьму неуцтва і гріха. У результаті на зміну практичному безсмертю приходить життя, тривалість якого все більше скорочується (з 80 тис. до 80 років). Ми живемо в еру четвертого Будди кальпи — Будди Шак'ямуні. Початок її обчислюється з моменту його переходу в нірвану. Через п'ять тисяч років після відходу Просвітленого до нірвани з'явиться останній, п'ятий Будда — Будда Майтрея, чий прихід зійдеться з воцарінням на Землі справедливого правителя, що буде означати повне й остаточне спасіння людей. Тому, наприклад, офіційні бірманські газети на Новий рік обов'язково нагадують про те, скільки років пройшло з початку ери Гаутами і скільки залишилося до її закінчення.
Махаяна — це «північний буддизм», оскільки вона має поширення в країнах, розташованих на північний схід від його прабатьківщини —у Кореї, Китаї, Японії, Непалі.
Третій напрямок у буддизмі — ваджраяна, або тантричний буддизм. Саме слово «ваджра», від якого походить назва цього напрямку, спо-
' Сутра Ожерелья 23, 513 // Всемирное Писание. Сравнительная антоло-гия священннх текстов.— М., 1995.— С. 349.
чатку означало удар блискавки бога Індри; пізніше воно стало вживатися в переносному значенні особливої субстанції, якій властиві яскравість, прозорість і незруйновність діаманта. Тому ваджраяна часто перекладається як «діамантова (алмазна) колісниця». Разом з тим, наставники ваджраяни завжди підкреслювали, що цей шлях є дуже небезпечним, подібним прямому сходженню до вершини гори по канату, натягнутому над всіма гірськими ущелинами і проваллями. Найменша похибка на цьому шляху призведе невдалого йогина до безумства або народження в особливому «пеклі». Запорукою успіху є прихильність ідеалу бодхисатви і прагнення досягги цього стану, щоб аівидше отримати здатність врятовувати живих істот від страждань сансари. Якщо ж йогин вступає на шлях діамантової колесниці заради власного успіху, в гонитві за магічними силами і могутністю, його кінцева поразкаі духовна деградація невідворотні.
Цей напрямок зародився в Індії на початку І тисячоріччя н.е. Через свою таємничість він майже не досліджений. Можливо, що джерела цього вчення сховані в глибині історії Індії в ритуальних традиціях індійської сільської громади, пов'язаних з магічним збільшенням родючості. Але якщо тантрична практика сходить до примітивних вірувань, то філософія Тантри являє собою одне з відгалужень буддійської філософії.
Філософію Тантри, що виникла в середині І тисячоріччя н.е., можна охарактеризувати як різновид махаяни, огорнутий містичним і магічним туманом. Вона робить наголос на дуалістичне, чоловіче і жіноче начало, що лежить в основі Всесвіту. Два основних різновиди тантризму розрізняються як раз тим, якому началу вони віддають перевагу: тантризм «лівої руки», власне ваджраяна, — жіночому, тантризм «правої руки» — чоловічому.
Один з найвідоміших пізньотантричних творів (X—XI ст.) — Кшшчакра-тантра (букв. Колесо Часу). Вчення, що в ній міститься, за традицією приписуване Будді, набуло особливо широкої популярності у тибетському буддизмі (ламаїзмі), про який йтиметься нижче.
У Калачакрі основоположник першої з великих світових релігій ідентифікується з Адибуддою (санскр. споконвічний, первинний Будда). Адибудда з'єднується з богинею Калі, у результаті чого виділяє особливу енергію, що породжує все нові й нові союзи страшних жіночих божеств із їхніми не менш страшними чоловіками. Останні розглядаються як модифікації самого Адибудди, їм приписується ще більша могутність, ніжнебесним буддам, а також жорстокий кровожерний характер.
У світі немає нічого постійного, немає нічого матеріального, тому що все відбувається завдяки божественній силі Адибудди. Цей Всесвіт описується (загалом його опис збігається з описом тхеравади) за образом і подобою людини: рух зірок і планет пов'язаний з подихом людини, розміри і пропорції людського тіла відбивають структуру Універсуму тощо. Один оберт колеса часу відповідає черговому переродженню людини.
Тим самим Калачакра-тантра дає обґрунтування езотеричному культові тантри, обґрунтовуючи можливість надприродного впливу на навколишній світ і досягнення таким шляхом швидкого спасіння.
З другого боку, Калачакра-тантра підбиває свого роду теоретичний підсумок розвитку буддійського віровчення до монотеїзму, до концепції єдиного Бога-Творця. Справді, спочатку своїми сучасниками Сіддхартха Гаутама сприймався лише як мандрівний аскет (шра-ман), рахунок яким і в сучасній Індії йде на сотні тисяч, якщо не на мільйони. Після смерті основоположника буддизму виник його культ — на його честь споруджували ступи, у всіх святилищах і монастирях установлювали його статуї', місця його життя і діяльності перетворили на об'єкт священного паломництва, його вислови зібрали у Священну книгу. Таким чином, він перетворився на бога, щоправда, не єдиного — Будду Шак'ямуні, одного з тисячі будд.
Сутри махаяни (І—VI ст.) розглядали Будду вже по-іншому. Він став Божественним Абсолютом, що перебуває у всіх речах і в усіх людях як прихована, але справжня реальність —Дхармакоя. В той же час божественна всемогутність і вселенське співчування дозволяли Будді виявляти себе в двох інших «тілах». В одному з них він з'являвся у видіннях святим подвижникам і бодхисатвам, наставляючи їх на шлях спасіння, а в другому — Нірманакая — міг приймати будь-який тимчасовий вигляд, у тому числі й людини.
І от через півтори тисячі років після заснування першої зі світових релігій Будда остаточно утвердився як Бог-Творець, Споконвічний, Первинний Будда.
Для впливу на Всесвіт споконвічного Будди у ваджраяні використовуються досить специфічні засоби:
1. Магічна сила впливу особливих магічних засобів — заклинань — мантр (більш 2500), жестів — мудр і символів — мандал.
Мантра (санскр. манас — розум, траяти — звільняти) — повторювана без перерви коротка ритуально-магічна фраза. Вважається, що її сила сягає далеко за межі Всесвіту. Найбільш відома мантра «Ом Мані падме хум» найчастіше використовується буддистами Тибету.
«Мані падме» означає «діамантулотосі», а «ом», це маїічне слово всіх індійських релігій, і «хум» виражають владу над надприродними силами. Є й наукова версія цієї мантри: «мані» і «падме» виступають як символи чоловічого й жіночого начал, а зміст названої мантри полягає в словесній імітації магічно-сексуальних дій, що повинні були різко збільшити енергетичний потенціал віруючих і наблизити його до відкриття надприродних можливостей.
Мудра (санскр. з'єднання, сполучення) — символічний набір особливих рухів, головним чином, рук, зовні схожих на жести. Насправді мудра поєднує в собі кілька компонентів: позу, дихання, концентрацію уваги і власне рухи, що виражають жа^у особистості з'єднатися з надприродними силами Космосу. Точніше, мудра спрямована на «запуск» усередині людської особистості надприродних властивостей, недоступних звичайній людині в звичайному стані.
Мандола, у значенні «коло медитації», — це кругла чи ба-гатограннадіаграма. Геометрична схема, яка лежить в основі мандали, — коло, вписане в квадрат, який в свою чергу також вписаний в коло, — являє собою форму усвідомлення простору людиною, побудови універсальної моделі Всесвіту.
Внутрішнє коло мандали схематично виглядає як вось-мипелюстковийлотос. Квадрат, у який він вписаний, орієнтований по чотирьох сторонах світу. Зовнішні сторони квадрата мають Т-подібні виступи, що осмислюються як ворота у Всесвіт, позначений зовнішнім
колом. Деталі зображення в мандалі залежать уже від того, в якому саме ритуалі вона використовується і якому божеству присвячується (це божество зображується в центрі внутрішнього кола). У такий спосіб визначається колір основного поля, набір божеств, що сидять біля воріт у Всесвіт, зображення всередині кожного з восьми пелюстків — сегментів внутрішнього кола і багато чого іншого. Способів зобра-
ження мандал безліч: мальовані й скульптурні, з металів простих і дорогоцінних, інкрустовані коштовним камінням, з піску, тіста, квітів тощо.
Споглядання мандал і концентрація на силах, що виходять від неї, дозволяють відчути присутність божества, тому що мандала покликана відігравати роль того місця, на яке боги спускаються з небес для здійснення якогось чудодійного акту.
Символічне число ваджраяни — 108 — уособлює трикутник, складений з одиниці, двох двійок і трьох трійок.
2. Різного роду езотеричні культові дії, серед яких уяву європейця найбільше вражає ритуал одночасного вживання алкоголю, риби, м'яса, зерна а також статевого акту. Цей ритуал («ритуал п'яти
М» — тому що назви всіх його складових на санскриті починаються зі звуку М) був запозичений ваджраяною з первісного індійського тантризму.
Сильний еротичний елемент, особливо характерний для Тибету і особливо привабливий для європейських послідовників тантри, насправді не має нічого спільного з тими сексуальними надуживаннями, які стали звичними для західного суспільства після сексуальної революції. Віруючі, виконуючи ритуали, зовні подібні до оргій, насправді не отримують суто фізичне задоволення, а прилучаються до
всесвітньої жіночості й усвідомлюють споконвічний зв'язок речей, бо статеві стосунки, як ніякі інші, дозволяють вийти за межі індивідуального егоїстичного Я, відчути єдність з Іншим.
3. Як у всіх релігіях подібного напрямку, у ваджраяні необхідно керуватися настановами гуру і бути готовим цілком присвятити себе справі віри.
Тим, хто дотримується цих принципів, гарантується спасіння — швидке, як блискавка «ваджра», що випускалася богом Індрою. Та-
культи з помітними рисами анімізму і шаманізму (так звана релігія «бон» або «бон-по») переслідуються. Утвердження буддизму в Тибеті звичайно пов'язується з проповідницькою діяльністю ченця з Індії Падмасамбхави.
Проте, Тибет так і не перетворився на централізовану державу й усередині IX ст. розпався на окремі незалежні або напівнезалежні території. Певний час буддизм піддавався навіть найжорстокішим гонінням. Під час цих гонінь від вчення Будди залишилися «одне тліюче вугілля»: руйнувалися монастирі, спалювалися священні тексти, «щодо ченців, то одних зробили м'ясниками, других кастрували, третіхпослали полювати на диких звірів, а непокірливих позбавляли життя»1.
Хоч як це не дивно, буддизм не програв від децентралізації Тибету. Кожен місцевий князь, кожна область Тибету цілком обходилися без центральної влади, але вважали за необхідне для підтримки власного авторитету будувати буддійські монастирі й храми, виділяти для їхнього утримання землю, худобу і людей.
Період XI—XIV ст. характеризувався неухильним зміцненням буддизму вкраїні (підтвердженням чому стало проведення «сьомого собору буддійської Церкви» за участю тибетських ченців і численних гостей з Індії) і поступовим підпорядкуванням буддизмом світської влади. Часто це відбувалось за рахунок того, що головою буддійської чернечої громади-сангхи і господарем монастиря у певній місцевості ставав близький родич тамтешнього можноападця.
Усередині XIII ст. Тибет був завойований монголами. Вірні політиці перетворювати в підкорених країнах духівництво на своїх вірних союзників, яку б релігію ті не сповідували, вони дарували буддійському духівництву владу над Тибетом, звільнили його від податків і щедро наділили землею. Незабаром прийняли буддизм і самі монголи. На цей час припадає діяльність найбільшого буддійського вчителя Тибету Цзонхави (1357—1415). Саме він перетворив буддизм на ламаїзм, у законодавчому порядку затвердивши сформовані в реальній практиці тибетському буддизмі зміни: заснував складну систему ієрархії всередині сангхи, розробив статут для ламаїстських монастирів, ввів урочисту обрядовість при богослужінні, реформував систему релігійної освіти.
Остаточно повновладдя буддійських ченців установилося в Тибеті в останній чверті XVI ст., коли чернець (лама) Соднам Джампцо
1 Тибетская летопись «Светлое зерцало царских родословнмх» [Гл. 18] - Л., 1961.-С. 55.
одержав від монголів титул Далай-лами. Звичайно вважають, що «да-лай» — переклад на монгольську мову тибетського слова «джампцо» — «океан». Це мало свідчити про глибину і безмежність вченості і мудрості лами. Соднам Джампцо став уважатися III Далай-ламою, два його попередники були оголошені такими заднім числом. Так установилася спадкоємність влади лам у Тибеті. Номінальне далай-лами керували Тибетом до 1959 р., а його світськими правителями вважалися імператори сусіднього Китаю. Особливо шанується в історії ламаїзму V Далай-лама (1617— .1682), що носив титул «Великий». Після невдалого повстання частини тибетського духівництва проти центрального комуністичного уряду Китаю XI VДалай-лама (народ. 1935 р.) втікусусідню Індію, де одержав притулок як релігійний діяч.
На більшій частині території Тибету в 1965 р. був утворений Тибетський автономний район у складі Китайської Народної Республіки. Відразу ж почалася безкомпромісна боротьба з ламаїзмом. Близько 1 млн тибетців загинули в комуністичних таборах, ще 100 тис. втекли з країни. Були зруйновані практично всі 6259 монастирів (крім 13). З 600 тис. ченців і черниць загинуло 110 тис., інших змусили зректися чернечих обітниць. Тільки в 80-х рр. завдяки ліберальним реформам у Китаї, потроху починає оживати і релігійне життя в Тибеті, де нині функціонує близько 200 монастирів.
Порівняно з іншими напрямками, тибетський буддизм має свої особливості, до яких належать:
1. Релігійний синкретизм, органічне поєднання в ламаїзмі місцевої релігії бон з основними напрямками буддизму. Не дивно, що для мандрівника Тибет може з'являтися й у вигляді запаскуджених культових споруд, ченців-лам, що поводять себе якзвичайні жебраки, й у вигляді поширених усередині вузької групи посвячених таємничих обрядів, що вимагають найвищоїдуховноїіфізичноїдосконалості.
2. Створення більш централізованої і розгалуженої релігійної організації, ніж в інших країнах, де панує буддизм.
3. Зрощування державної і світської влади, що не зовсім вписується в загальнобуддійський принцип неприйняття матеріального світу.
4. Шанування і звеличування ролі наставника ченця-лами, тому що тільки за його допомогою вчення Шак'ямуні може дійти до розуму і серця слухача.
Завдяки такій ролі лам, за тибетським буддизмом закріпилася назва ламаїзму. Віруючі під загрозою «поганих» перероджень по винні звільняти лам від непотрібного їм вантажу повсякденних справ, бути готовими віддати ламі все своє майно, вшановувати ламу як самого Будду. У цьому вони присягають на урочистій церемонії проголошення Обітниць Притулку, не забуваючи прибігати одночасно й до Будди, Дхарми, Сангхи. Бували часи, коли більш як у 6200 тибетських монастирях проживало до 25—30% усього дорослого населення Тибету.
Головна збірка священних текстів у ламаїзмі — Ганджур (Канд-жур) (тибетськ. переклад одкровень (Будди), налічує 108 томів. Томи Ганджура, як і інші книги ламаїстської літератури, являють собою довгі аркуші паперу, уздовж яких іноді з обох, іноді з однієї сторони написаний текст. Ці аркуші скріплюються двома дошками-обкла-
динками або просто обертаються шматком кольорової матерії. Текст Ганджура, написаний від руки, цінується в 108 разів (по числу томів) більше, ніж друкований. Укладання священного ламаїстського канону, що завершилося в першій третині XIV ст., відбувалося шляхом перекладу найважливіших буддійських текстів.
На другому місці після Ганджура, за своїм авторитетом стоїть Данджур (Танджур) (букв, переклад тлумачень або навчань). Він налічує 225 томів творів, також перекладених із санскриту, китайської та деяких інших мов. Ці твори мають в основному коментаторський характер щодо основних священних текстів буддизму. Розміри свого священного канону ламаїсти визначають так: для перевезення Ганджура потрібно 14 мулів, Данджура — 28.
Почесне місце у священній ламаїстській літературі займають також Калачакра-тантра і твори «засновника» ламаїзму Цзонхави.
У жодному іншому напрямку, вжодній іншій країні, де буддизм є релігією більшості населення, його пантеон не розрісся до таких масштабів, як у ламаїзмі. Це неминуче впадає в око будь-кому, хто зазирнув в ламаїстське святилище, — настільки багаточисельні зображення різноманітних божеств і святих він там зустріне. Пояснюється це злиттям у пантеоні ламаїзму загальнобуддійських божеств із шанованими божествами махаяни, тхеравади, ваджраяни і місцевими богами та духами ще добудційського періоду. Втім, для послідовників буддизму, що по-справжньому далеко просунулися на шляху спасіння, всі божества є тільки відображеннями їхнього власного розуму в різних аспектах.
Учені лами поділяють свій пантеон на чотири розряди, у кожному з розрядів існують свої внутрішні підрозділи.
Перший розряд складають більше 1050 будд, 8 бодхисатв, 16 ар-хатів, а також обожнені діячі буддизму. До числаприрівнянихдо богів відносять як подвижників загальнобуддійського масштабу (Нагард-жуна, Васубандху), так і тих, хто зіграв вирішальну роль в історії тибетського буддизму (Цзонхава, далай-лами). Другий розряд — дакіні (букв, повітряні мандрівниці). Дакіні здатні пересуватися в небесному просторі, повелівати демонами, іноді вони з'являються до тих, хто шукає їхньоїдопомоги або викликає їх заклинаннями. Цих божеств ламаїзм запозичив з тантризму. Третій розряд — докшити (санскр. дхармапали)—страшні «охоронці закону», грізні захисники віри. Четвертий розряд містить у собі і так званих «божеств місцевості», що супроводжують вищих богів і потрапили в ламаїзм із тибетського і монгольського шаманізму, і 84 000 «господарів землі» — духів-за-
ступників окремих гір, рік, озер, населених пунктів тощо. Вони дісталися ламаїзмові «у спадщину» від колишньої релігії бон.
Ламаїзм також сприйняв з інших напрямків буддизму інші об'єкти шанування. Особливо значного поширення набув у ламаїзмі культ ступ (тибетськ. чортен). Символіка ступи досить складна. Прийнято виділяти в ступі п'ять геометричних фігур (куб, куля, півкуля, трикутник, сваямбху). Вони послідовно розташовані одна над одною й уособлюють елементи, з яких складається Всесвіт: землю, воду, вогонь, повітря й ефір (свідомість, дух). Вертикальна ж конструкція ступ символізує тричленну структуру Універсуму, де фундамент асоціюється з нижнім світом, основа купола — зі світом земним, а сам купол — з небесами. Шпиль осмислюється як вісь світу або світове дерево на вершині гори Меру. З другого боку, ступа відтворює в повній відповідності з «колесом перероджень» цикл кожного людського життя: народження на землі — сходження по сходинах знання — перехід у царство чистої свідомості — нове народження.
Найприкметнішим моментом віровчення ламаїзму є «вчення про живих богів», тобто про втілення божеств буддійського пантеону в провідних представниках ламаїстського духівництва. Воно вказувало, що якийсь бодхисатва або чернець-лама, який досягнув вищого ступеня святості, не бажаючи залишити свою паству на здобич величезному сонму злих духів, може відмовитися від переходу до нірвани і в новій тілесній оболонці продовжувати свою благородну місію.
«Вчення про живих богів» породило цілу практику пошуку нових інкарнацій, угілень знаменитих діячів ламаїзму. Найпростіший спосіб переродження полягав у тому, щоб усупереч чернечим обітницям узяти собі дружину й родити сина—духовного спадкоємця свого батька. Можна було оголосити привселюдно або таємно вказати в письмовому вигляді про своє майбутнє перевтілення. Згодом для ченців певних ступенів пошуки їхніх перевтілень почали відбуватися автоматично. На майбутнього переродженця, звичайно це було немовля до 9-ти місяців, указував цілий ряд прикмет (віщі сни учнів або батьків, час і місце народження, різного роду ознаки). Дитину відправляли до монастиря. Пізніше вона проходила через цілу низку додаткових іспитів — наприклад, мала вибрати предмети, якими буцімто володіла у минулому житті, з купи зовсім подібних. У разі успіху, після років тривалої підготовки перерожденець займав місце свого попередника.
У ламаїзмі існують численні ранги переродженців. Вищі з них — Далай-лама і його духовний наставник Панчен-лама. Титул «Вели-
кий Учитель» (Панчен-лама) вперше одержав на початку XVII ст. наставник малолітнього IV Далай-лами. Панчен-лами і Далай-лами перебувають один з одним у складних стосунках. Панчен-лама вшановується як живий будда Амітабха. У Далай-ламі вбачають земне втілення бодхисатви Авалокітешвари, свого роду «сина» Амітабхи, що рятує живих істот на землі, тоді як його «батько» перебуває в стані повного спокою, у нірвані. Незважаючи на це фактичним главою влади в Тибеті залишався Далай-лама, а Панчен-лама розглядався як вищий авторитет в суто релігійних питаннях. Резиденція Далай-лами
— палац-монастир Потала в місті Лхаса, що підноситься над містом на 140 м — майже висоту піраміди Хеопса; резиденція Панчен-лами
— монастир Дашихлумбо, біля міста Шигатце.
Культова практика мирських послідовників ламаїзму складається наче з двохдотичних, але принципово різнихшарів, — монастирського, офіційного, і позамонастирського, простонародного. Перше вимагає участі мирян у звичайних щоденних і урочистих богослужіннях у монастирях (монгол, хуралах) і щорічних великих святах (великих хурал ах).
Монастир (у монгол. —- дацан) являє собою складний архітектурний комплекс із культових, господарських, навчальних будівель,
обнесений побіленим муром. У деяких монастирях проживало часом по шість, вісім і навіть 10 тис. ченців! Уздовж монастирської огорожі стоять так звані молитовні колеса (хурде), що являють собою циліндри на вертикальній осі, заповнені сувоями із священними текстами. Усередині будь-який ламаїстський храм заповнений, точніше, переповнений картинами і скульптурами релігійного змісту. Перед зображеннями божеств знаходиться обтягнутий тканиною жертовний стіл зі священними обрядовими предметами. Для лам призначений окремий поміст, розташований між рядами колон, що підтримують дах. Підчас здійснення щоденних богослужінь (часто двічі або тричі надень) на ньому на шовкових подушках (чим вище ранг лами, тим вище в нього поміст і тим більше під ним подушок) сидять лами, що читають текст розданої їм посторінкової книги. Всі лами читають свої сторінки одночасно. Іноді, перериваючи читання, лами починають співати, супроводжуючи релігійні гімни звуками різних ритуальних інструментів.
Віруючі-миряни, як правило, на богослужіннях не присутні. Вони чекають біля храму на закінчення моління, щоб покласти земні поклони перед зображеннями божеств і залишити їм скромні підношення.
Для здійснення молитви неписьменні віруючі активно використовують механічні хурде. Один механічний поворот циліндра рівноцінний прочитанню всіх вкладених до нього молитов. Улюблені свята ламаїстів:
• Цаголган (від цагансара, білий місяць), який припадає на початок нового року за старовинним місячним календарем;
• «Круговерть Майдарі» (Майтреї) в літні місяці, покликана прискорити пришестя прийдешнього Будди на землю і встановлення ним нового життя;
• Дзул-хурал — осіннє свято на честь відходу фундатора ламаїзму Цзонхави в нірвану.
Основою другого шару ламаїстського культу є дотримання етичних заповідей. Мова йде про добре відомі кожному буддисту десять «чорних гріхів» і десять «білих чеснот». У число гріхів входять гріхи
тіла (вбивство, крадіжка, перелюб); гріхи слова (брехня, наклеп, лихослів'я, марнослів'я), гріхи думки (заздрість, злоба, єретичні помисли). Доброчесності прямо протилежні гріхам. Людям розповідається про різноманітні пекла і їхнього господаря Шиндже (індуїстський і буддійський Яма). Він володіє «дзеркалом Карми», в якому показані вчинки всіх померлих. Демонструються їм |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 916 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 3.0/1 |
|
