Статистика
Онлайн всего: 3 Гостей: 3 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 5.4. РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТІ РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ БУДДИЗМУ
12:01 5.4. РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТІ РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ БУДДИЗМУ |
5.4. РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТІ РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ БУДДИЗМУ
Релігійний культ у буддизмі підпорядкований одній меті—досягненню нірвани. Релігійна організація розглядається як засіб допомоги на цьому шляху.
Умовно кажучи, людина, яка прагне зануритися у нірвану, має пройти у своєму релігійному житті три основних ступені.
На першому ступені вона повинна увірувати в ї]риратну (букв, три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) і буддійську громаду — Сангху, повірити, що тільки в цих скарбах полягає для неї єдине спасіння від потоку перероджень. Увірувавши в Будду, людина прагне осягнути його вчення. Об'єднавшись з однодумцями вдалині від суєтності світу, послідовник буддизму буде з успіхом слідувати буд-дистській Дхармі, що повинна привести його до стану Будди.
На другому ступені певною мірою розходяться шляхи основної маси віруючих мирян і ченців. Мирський послідовник Будди зобов'язаний насамперед вести праведне життя, що зводиться до п'яти заповідей:
1) не заподіювати шкоди нічому живому;
2) не красти;
3) не чинити перелюб;
4) не говорити неправди;
5) не пити спиртних напоїв і не вживати дурманних речовин.
Ці заповіді дуже близькі до іудейського Декалога, що пізніше запозичить християнство. Разом з тим між мораллю двох світових релігій існує і певне розходження: християнство й іудаїзм відносять заповідь «Не убий!» тільки до людей, в той час як буддизм поширює її на всі живі істоти, оскільки всі вони рівною мірою включені в потік перероджень. Тому, полюючи на звірів, ловлячи рибу або навіть просто зриваючи квітку, ти ризикуєш знищити нинішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.
Власне культова практика, обов'язкова для усіх віруючих, у буддизмі не одержала такої деталізації і регулярності, яку християнстві або ісламі. Ступінь регулярності культу дуже залежить від сангхи: у тих країнах і регіонах, де сангха численна і впливова, культ упорядкований і має буддійський зміст, за відсутності ж сангхи чи її слабкості, в культі дуже помітними стають небуддійські релігійні компоненти.
Основне завдання простих віруючих — постійна моральна і матеріальна підтримка членів буддійської громади. Інші форми релігійного життя віруючих: відвідування місцевого храму, відвідування «святих» місць — народження, просвітлення, смерті Будди, ступ з якоюсь реліквією, прийняття обітниць.
Центральне місце в буддійських святилищах, як правило, займає багатометрова статуя Будди з дерева, каменю, коштовних металів з інкрустаціями з дорогоцінних каменів. Найчастіше Будда зображується в позі лотоса, хоча відомо більше 40 його улюблених поз, кожна з яких несе в собі зрозумілий тільки віруючій людині глибинний релігійний зміст. А в одному з храмів столиці Таїланду Бангкоку знаходиться скульптурне зображення Будди висотою в 3 м і вагою 5,5 т, виготовлене з чистого золота. Одна тільки вартість матеріалу цієї статуї оцінюється приблизно в 40 млн доларів, що дозволило занести її до «Книги рекордів Гіннесса» як «найдорожчий культовий об'єкт у світі». Вибір дорогоцінного матеріалу пояснюється просто: світло Просвітлення, що виходить від Будди, найкраще матеріалізується в блискузолота.
Зображення Будди вшановуються обрядами поклоніння і принесення. Перший обряд полягає в тому, що буддисти встають на коліна і тричі вклоняються цим зображенням, доторкаючись чолом землі, що символізує буддійські «три скарби». Принесення статуї Будди, як правило, роблять потрійні — у вигляді свічок, що символізують світло вчення в пітьмі звичайного людського неуцтва, квітів, що вказують на мінливість світу, та ароматів, що уособлюють поширення вчення.
Цілком припустимо просто поставити перед статуєю їжу, що символізує милосердя.
Урочисті служби провадять за традиційним місячним календарем кожного разу в дні нового і повного місяця. Присутні на цих богослужіннях віруючі приходять на них з принесеннями Будді і подарунками для ченців. В ці дні вони дуже часто також приймають особливі обітниці — певний час вести більш аскетичне життя (утримуватися від споживання м'яса, відмовитися від прикрас і розваг тощо).
Нарешті, останньою умовою досягнення нірвани, вищим і останнім ступенем культової практики є в буддизмі медитація. В одній із Джатак Будда влучно порівняв призначення медитації із завданням людині з чашею, до самого краю наповненою олією, пройти крізь скупчення народу, повз сільську красуню. Буквально по п'ятах ЇЇ переслідуватиме інша людина з оголеним мечем, яка має відтяти невдасі голову, якщо хоча б крапля олії проллється. «Чашу слід нести обережно, не вихлюпуючи ні краплі, так і чернець нехай належним чином зосередить свої думки, не розхлюпуючи їх у суєтності»1.
Буддисти, які практикують медитацію, спочатку долають зовнішні бажання, що приносить адепту буддизму відчуття внутрішнього спокою, хоча матеріальні образи зовнішнього світу продовжують негативно впливати на його свідомість. Далі досягається повне звільнення свідомості від усього матеріального і радість проймає тіло і душу того, хто досяг цього ступеня медитації. На третьому ступені відчуття радості поступається місцем стану повної незворушності, що сприяє повній внутрішній зосередженості свідомості. У кінцевому рахунку свідомість виходить за ті межі, що накладала на неї звичка мислити власне «Я», вона споглядає нескінченність і безформність світу і наче розчиняється в ньому (див. текст 5.1).
У буддизмі вперше в історії релігії з'являється чернеча організація. За своїм укладом буддійська сангха копіює давньоіндійську сільську громаду. Чернеча громада бере свій початок в об'єднаннях мандрівних проповідників, що на період дощів збиралися перебути негодув сухому місці, віддаючись спільним медитаціям і благочестивим міркуванням.
Під сангхою розуміють сукупність людей на певній території, які залишили світ заради духовного самовдосконалення, — як ченців, що живуть у монастирі, так і ченців мандрівних, і навіть лісових ас-
1 Джатаки.- М, 1979.- С. 237-238.
кетів. При відсутності централізованої релігійної організації сангха виконує подвійну функцію. По-перше, вона зберігає, підтримує і поширює (і словом, і ділом) Дхарму, тобто саме буддійське вчення; по-друге, надає умови для морального вдосконалення і відповідно для спасіння кожної окремої людини.
Той, хто вступав у чернечу громаду, відмовлявся від родини й власності, від дотримання установ касти, до якої він належав, приймав обітницю цнотливості. Він також змінював свій зовнішній вигляд: голив голову і вдягав жовтий одяг, що символізувало бідність і смиренність, відмову від усього мирського, тому що жовтий колір традиційно вважався приналежністю нижчої касти вайш'їв. До громади приймали більшістю голосів присутніх. Дорога до неї була відкритою для всіх бажаючих. Із сангхи могли вигнати за такі гріхи: убивство, перелюбство, злодійство і хибні претензії на святість і досягнення істинного знання. Інші гріхи підлягали спокуті.
Члени громади, умовно говорячи, поділялися на три категорії:
1. Хлопчики, які одержували початкову освіту, привчалися до дисципліни й іноді рятувалися таким способом від голодної смерті.
2. Послушники, що повинні були вивчити під керівництвом наставника основні положення вчення й статутних вимог, довести справою свою готовність стати ченцем. Саме вони виконували в монастирі всю основну господарську роботу.
3. Повноправні члени громади, якими послушники могли стати тільки після досягнення 20-літнього віку. Зрілі чоловіки, як правило, стають ченцями тимчасово — заради публічного очищення від вантажу накопичених за своє життя гріхів, чим іноді спекулюють високопоставлені політики країн Південної і Південне-Східної Азії.
Переважна більшість буддійських ченців — чоловіки. Однак є й жінки-черниці. Але навіть у Бірмі, де функціонують єдині у своєму роді жіночі монастирі, на 25 тис. жінок-черниць випадає в 11 разів більше чоловіків-ченців! Відповідно до буддійських текстів чоловік і жінка рівні між собою, однак сам Будда був проти прийому до громади жінок — чи то через більшу моральну нестійкість жінок, чи то через поширене упередження, що сама жінка є важко переборною перешкодою на шляху до Просвітлення. У цьому зв'язку часто наводиться розмова Будди з улюбленим учнем Анандою щодо ставлення до жінок. На питання Ананди, як буддійські ченці повинні поводитися в присутності жінок, Будда відповів: «Так, начебто ви їх не бачите». Що мав на увазі Будда, стає ясно з наступної притчі про двох ченців.
Тандзан та Екідо йшли якось брудною дорогою. Була злива. Проходячи повз перехрестя, вони зустріли красиву дівчину в шовковому кімоно і шарфі, яка не могла перейти через вибоїну.
" «Йдемо, дівчина», — сказав Тандзан одразу ж. Він узяв її на руки і переніс через багнюку.
Екідо нічого не сказав і мовчав доти, доки вони не підійшли до храму. Більше він не міг стримуватися і сказав: «Нам, ченцям, треба триматися подалі від жінок, особливо від молодих і красивих. Вони небезпечні. Навіщо ти зробив це?»
«Я залишив дівчину там, — сказав Тандзан, — а ти все ще тягнеш
її!»1.
Крім п'яти заповідей для мирян, буддійські ченці підкоряються особливим п'яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 — заборони). Ці чернечі заповіді такі:
Пожитки тайського ченця:
1 — цей шмат тканини носиться на стегнах;
2 — цей черезліве плече;
3 — цей вкриває голову під час церемоній або в дорозі;
4 — чаша для подаянь;
5—голка з ниткою, точильний камінь, ситечко для проціджування
води;
6—кришка чаші для подаянь, що служить тарілкою;
7—пояс
' Репс П. 101 Дззнская история // Буддизм. Четьіре благородньїе истинм. М.-Х., 2001.- С. 256.
1) утримуватися від мирських розваг (танців, співу й музики);
2) не користуватися предметами розкоші (єдине майно буддійського ченця — чаша (горщик) для збору милостині і просто необхідні в побуті три частини одягу, пояс, бритва, голка і ситечко для води);
3) не спати на зручних і високих ліжках;
4) харчуватися тільки за рахунок милостині;
5) не приймати їжу в позаурочний час.
Велика кількість заборон і настанов, що регламентують життя буддійського ченця, насправді скеровує його до однієї мети — культивування рівноважних станів психіки і повного свідомого та вольового контролю над нею.
Перша спроба створити стаціонарні монастирі і єдину церковну організацію була зроблена в III ст. дон.е. Однак постійно діючі монастирі з'явилися вперше тільки на межі двох ер. У наші дні монастирі є в багатьох селах. У містах їх звичайно кілька. Саме монастирі стають центрами проведення релігійних церемоній на великі свята. Забезпечення громади за усталеною традицією йде з декількох джерел доходу. Основне з них — підтримка населення, що виражається у щоденних милостиняхі в одноразових внесках. Підраховано, наприклад, що в країнах південного буддизму одного ченця утримують 100—200 родин, які витрачають на це 5— 10 % річного сімейного бюджету. Інші джерела доходу—державні субсидії й доходи від майна громади-сан-гхи, насамперед землі.
Розпорядок дня в монастирі такий. Підйом не пізніше 5 години ранку, на сході сонця. Потім ченці вирушають за подаянням, щоб забезпечити себе їжею на цілий день. До полудня, настання самого спекотливого часу дня, треба встигнути повернутися до монастиря, підкріпити свою плоть — зазвичай порцією рису, рідко з доданням риби або м'яса. Забороняється їсти м'ясо собаки, змії, тигра, ведмедя, гієни і, зрозуміло, людини. Друга половина дня проходить у благочестивих думках і молитвах, медитації, вивченні священних текстів. У цей час не можна вживати їжу, дозволяється тільки чай. Такий поміркований спосіб життя й харчування забезпечує легкість у тілі та спокій у думках, тобто створює необхідні умови для вищих релігійних практик, тим більше, що ченцям не потрібно займатися виснажливою фізичною працею. Поряд з послушниками всі основні господарські роботи в монастирі здавна виконувала ціла низка різних категорій працівників — від подарованих монастиреві рабів до вільних майстрів, найнятих громадою-сангхою.
Фрагмент плану буддійського монастиря
(Махавіхара, о. Шрі-Ланка): 1 — вхід на територію монастиря; 2— дорога;
З — дхаммасала (зал зібрань); 4—малі храми; 5 — водоймище; 6— будинки для омовінь.
Міжчернецтвом християнським і чернецтвом буддійським існує досить багато істотних розбіжностей.
По-перше, для буддійських ченців їхній статус не такий незмінний: у монастирі можна провести кілька років, вивчаючи священні тексти, а потім знову повернутися у світ (мінімальний термін чернечого життя — місяць), що цілком відповідає духу серединного шляху. За соціологічними даними, у деяких країнах інститут тимчасового чернецтва проходять 20—30% дорослого чоловічого населення країни. А у Бутані підтримка буддійських чернечих громад—дуже помітна стаття видатків державного бюджету.
По-друге, на Заході Церква завжди претендувала на головну роль у політичному житті християнських держав. Відповідно добуддійсь-ких концепцій сангха й держава є наче двома колесами колісниці, віссю яких є саме людське суспільство. Лише після закінчення циклу життя цього суспільства на землю з'явиться новий Будда-рятів-ник, який стане також і правителем світу. Саме він прищепить своїм підданим основні принципи буддійського вчення, після чого на землі запанує «золотий вік».
З погляду конституційного права, буддизм визнаний державною релігією тільки в Таїланді, хоча на державному рівні культивується в багатьох азіатських країнах. І разом з тим конституції цих держав, навіть Таїланду, закріплюють свободу віросповідання і повну релігійну терпимість.
По-третє, дуже специфічні в буддизмі стосунки між ченцями і мирянами. Головний принцип подібного роду стосунків священні буддійські тексти формулюють так: «Що б не пожертвував у цьому світі протягом року доброчесний як милостиню або принесення, все це не коштує й ламаного гроша. Повага до ведучих праведне життя — краще» (Дхаммапада, VIII, 108). Тому не чернець просить милостиню увіруючих, а навпаки, віруючі зобов'язані подавати ченцеві, виконуючи свій релігійний обов'язок. При цьому відповідальність за дотримання ритуальних стосунків з ченцями цілком покладена на віруючих. Мирянин не гірше ченця має знати правила «Вінаї», щоб не поставити ченця в незручне становище — запросити його на весілля, спільну поїздку, у кіно або на якусь виставу, вести в присутності ченця в громадському транспорті фривольні розмови. Цього навчають у родині, школі, роз'ясняють у текстах, що читаються віруючим під час численних релігійних церемоній.
Тож хоча на Сході чернецтво більш далеке від мирських справ, ніж на Заході, зате вплив чернецтва на повсякденне життя людей в
Азії і зараз, як дві тисячі років тому, набагато сильніший. У буденні дні монастир — це школа, єдине місце в сільській місцевості, де можна навчитися читати й писати. На свята — це центр збору селян для релігійних церемоній. Чернець — головний радник з будь-яких життєвих питань, починаючи від господарських і суто сімейних і закінчуючи виборами до органів влади. У громадських місцях ченців традиційно вітають, підносячи складені долоні до чола або до грудей. Ті ж, хто бажає одержати настанову ченця, нерідко простираються перед ним долі.
Подоба централізованої церковної організації в буддистів існує тільки в Тибеті, де утвердився особливий різновид буддизму — ламаїзм, і в Таїланді, де, як уже говорилося, він проголошений офіційною релігією. Заразу світі налічується щонайменше 1,5 млн ченців. Більше всього їх порівняно із загальною кількістю населення було колись у Тибеті — 25—30%.
Буддійські свята не такі численні, як в інших релігіях, оскільки три найбільш знаменні події в житті Будди — народження, просвітлення і занурення в нірвану — відбулися в один травневий день повного місяця:
• У лютому-березні за європейським календарем святкується відкриття Буддою основних принципів свого вчення людям.
• У квітні-травні відзначається Весак — головне свято у буддизмі, день народження його фундатора. Це свято прикметне грандіозними карнавальними ходами, добовими читаннями священних текстів, присвячених життю й переродженням Будди.
• У червні-липні відбувається свято, що знаменує початоктри-місячного посту періоду дощів. За переказом, у цей період Будда піднявся у своєму медитативному спогляданні на сьоме небо і проповідував там своє вчення богам і своїй матері, яка одержала внаслідок передчасної кончини сприятливе переродження. Тому вважається, що ченці, яким заборонено в цей день залишати стіни монастиря, прагнуть повторити духовний подвиг Будди. Саме сезон дощів вважається особливо сприятливим для прийняття тимчасових чернечих обітниць. У ці дні ченці одержують особливо багато дарунків, їм також видається одяг, яким вони будуть користуватися протягом усього наступного року. Власне кажучи, тканину чернеча громада підбирає попередньо, а потім за добу з неї потрібно зшити чернечий одяг. Готове вбрання віддається мирянам, щоб вони мали ще одну нагоду зробити підношення ченцям. Така складна церемонія повинна спонукати ченців подавати своїм мирським послідовникам духовний
приклад, а їхніх мирських послідовників — демонструвати своє милосердя.
• У жовтні-листопаді закінчення посту відзначається пишними процесіями довкола пагод (буддійська меморіальна споруда і сховище реліквій) з читанням сутр, що знаменує успішне повернення Будди на Землю. У багатьох буддійських країнах поширений звичай знімати статуї Будди з п'єдесталу і возити їх по вулицях. Вулиці, будинки, монастирі, ступи, священні дерева ілюмінуються олійними лампами, свічами й кольоровими електричними лампочками, що символізують привнесене у світ просвітлення.
Крім того, святковими вважаються щомісячні чотири фази Місяця , не кажучи вже про те, що всі скільки-небудь значні події повсякденного життя людей супроводжуються обов'язковими релігійними церемоніями. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 610 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
