Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 4.3. ЗОРОАСТРИЗМ: ЗВИЧАЇ І ВІРУВАННЯ
12:05 4.3. ЗОРОАСТРИЗМ: ЗВИЧАЇ І ВІРУВАННЯ |
4.3. ЗОРОАСТРИЗМ: ЗВИЧАЇ І ВІРУВАННЯ
Зороастризм' (за ім'ям її напівле-гендарного засновника Заратуштри) — давньоіранська релігія, що склалася в І тисячолітті до н.е. і згодом поширилася на значній частині Середньої Азії, Близького і Середнього Сходу.
Основи цієї релігії почали складатися ще в давніх скотарських племенах, що кочували в південнорусь-ких степах. У релігійному відношенні вони перебували на стадії досить розвинутого політеїзму. Перетворення цих вірувань на нову релігію пов'язано з ім'ям пророка Заратуштри (букв, той, що володіє старим верб-
Заратуштра — засновник зороастризму
1 Інші її назви — магізм, оскільки жерці-зороастрійці були вихідцями з племені магів; маздаїзм — за іменем головного божества цієї релігії Ахурамазди; релігією Авести — за назвою збірки священних книг; вогнепоклонством — у зв'язку з особливим культовим шануванням у ній вогню; мітраїзмом —за іменем бога-спасителя Мітри; парсизмом — від назви древніх іранців, що збереглася за сучасними прихильниками зороастризму. — Авт.
людом)1, який жив, за одними даними, між 1500 і 1200 р. до н.е., за іншими — наприкінці VII — початку VI ст. до н.е. Походив він з бідного і незнатного роду Спитама й із семирічного віку почав навчатися жрецького мистецтва. Згідно із зороастрійськими переказами Заратуштра багато років провів блукаючи в пошуках істини. При цьому він став свідком насильства, воєнних дій, постійних грабежів і вбивств. Усвідомлюючи себе неспроможним змінита існуючий світовий порядок, Заратуштра сповнився жагучого 11 рагнення до справедливості, бажання, щоб перемогли спокій й порядок та всі люди могли вести добре й мирне життя. Нарешті у віці ЗО років, віці зрілої мудрості, він одержав одкровення. Одного разу, беручи участь у зборах з нагоди весняного свята, Заратуштра попрямував до річки по воду для здійснення обряду, ввійшов до неї й хотів узяти води із середини потоку. Коли він повернувся на берег (перебуваючи в стані ритуальної чистоти), з'явилася йому сяюча істота, що відвела його до Богів, у присутності яких пророк «не побачив власної тіні через їхнє яскраве світіння».
Одкровення Заратуштри склали книгу Священних Писань зороастризму, відому під назвою Авеста. Вона стала не тільки зведенням священнихтекстів зороастрійського вчення, але й головним джерелом відомостей про особу самого Заратуштри. Текст Авести, що дійшов до нас, складається з трьох головних книг: Ясни, Яшти й Ви-девдати. Всі три частини розташовані в особливому, канонізованому порядку.
1. Ясна (букв, богослужіння 7 глав) насправді складається з 72 глав, 17 з яких становлять Гати — гімни, приписувані пророку Зара-туштрі (науковці за мовними ознаками справді датують їх рубежем II—І тис. до н.е.). В інших главахЯсни було зібрано все те, що старі жерці ще пам'ятали з давніх молитовних формул, які вимовлялися під час щоденних принесень вогню й воді ще в дозороастрійські часи.
2. Яшпш (букв, шанування, вихваляння) — це 22 гімни на честь нижчих божеств зороастрійського пантеону.
3. Вкдевдата(букв. Закон проти демонів) являє собою пізнішу компіляцію різних сказань, ритуальних текстів і молитов.
Запис Авести відноситься приблизно до VI ст. до н.е. На європейські мови ЇЇ почали перекладати тільки з кінця XVIII ст. Витяги
1 Греки вважали Заратуштру мудрепем-астрологом й перейменували його на Зороастра (грсцьк. аббй'ї — зірка). У європейських мовах ім'я пророка вимовляється як Заратустра. — Авт.
молитов з Авести складають так звану Молодшу (Молу) Авесту — збірку повся кдснних молитов і реєстр усіх шанованих богів та духів. Сутність віровчення зороастрійської релігії зводиться до боротьби двох божеств, визнаних рівноправними творцями всього існуючого на землі. Добро, сві І ло й життя персоніфікуються в Ахурсшазді(Ор-музд), що створив усе необхідне й корисне для людей, наприклад, родючу землю й свійських тварин. Усе зло, що уособлює техфяву Й смерть, зосереджується в образі бога Ангра-Майнью (Аріман), що створив пустелі, хіь- -;ків та різних гадів, хвороби, безплідність, смерть. Головним елементом у цьому одкровенні є те, що дні первинні сутності, обидві добровільно (хоча й відповідно до їхньої власної природи), обрали: одна -—добро, а друга — зло. Цей акт і служить прообразом аналогічного вибору, що має зробити кожна людина у своєму
ЖИТТІ.
Ахурамазда, стверджу вав Заратуштра, у нескінченному часі створив замкнугий відрізок часу тривалістю 12 тис. років. Потім він створив шість нижчих божеств — Амешасиента. У кожного з них було власне ім'я, однак (у приблизному перекладі) всіх їх називали «Безсмертні Святі», ці божества у свою чергу покликали до життя інших благих істот. То були добрі боги, що їх вшановували за тисячоріччя до Заратуштри., серед яких згодом виділився бог Сонця і Місяця Мітра. Сім вищих божеств спільно створили мир, у якому було сім великих створінь—чотири стихії (повітря, земля, вогонь, вода), рослини, тварини й людина. Перших три тисячі років усі вони були вільні від тілесних оболонок, і тільки згодом їм було дано «матеріальний» вид. Матеріальне буїтя було кращим, ніж попереднє нематеріальне, тому що досконалі творіння Ахурамазди одержали в ньому благо у формі чогось цільного і відчутного. Так закінчилася перша з трьох великих ер циклу існування світу — ера Творіння.
Однак матеріальне творіння виявилося вразливим для сил зла. На нього відразу ж накинувся Злий Дух. Він увірвався у світ через нижи ю сферу кам 'яного неба і зруйнував усю його досконалість. Він винирнув з води, зробивши велику її частину солоною, ринувся до землі, і там, куди він проникав, угворилися пустелі, висушив рослини, убив тварин і першу людину, навіть порушив нормальний хід небесних світил, створивши комети й метеори. Зреоітою він напав на вогонь і зіпсував його димом. Тільки об'єднаними зусиллями семи вищих божеств удалося не тільки відновити, але й збільшити все раніше створене. «Золотий вік», що згодом настав на землі, був пов'язаний з ім'ям царя Йїми, у державі якого не було ні спеки, ні холоду, ні
заздрості, ні самої смерті. Ахурамазда запропонував Йїмі проголосити себе пророком нової релігії, але той відмовився. Тоді Ахурамазда, давши йому відповідні інструменти (золоту стрілу і батіг), доручив розширити землю, що стала тісною від людей й худоби. Це Йїма робив тричі.
Однак Злий Дух не заспокоївся іразомзі своїми помічниками — девами, яких він створив, щоб протистояти силам добра, продовжував нападати на світ, заподіюючи збитки матеріальним творінням і викликаючи моральні пороки і духовне зло в людях.
У цій боротьбі й проходить друга епоха творіння, в якій живемо й ми, — ера Змішання.
Проте, як проголошувало нове одкровення, отримане Заратуштрою, людство має з благими божествами спільне призначення — перемогти зло і відновити світу його первісному досконалому вигляді. Знаменна мить, коли це станеться, буде означати початок нової ери — ери Розділення.
Доти, доки не настане нова ера, душа людин й після її смерті мусить залишати світ і повертатися до нематеріального стану. При цьому людську душу судитимуть зате, що вона робила протягом усього життя. Для цього вона повинна підійти до підніжжя Гори Справедливості, звідки до її вершини веде особливий міст. На вершині Гори сидить Мітра та його помічники, що зважують думки, слова і справи кожної душі: добрі — на одній чаші, погані — на другій. Якщо добрих справ виявлялося більше, душа вважається гідною раю. Міст розширюється, стаючи зручним і безпечним для проходу. Гарна дівчина, яка уособлює власну совість кожної людини, веде душу вгору. Якщо ж ваги схилялися в бік зла, тоді міст звужувався і ставав наче лезо клинка, а огидна відьма, яка зустрічала душу на мосту, тягла її вниз у пекло, де грішник мав пережити «довгий вік страждань, темряви, поганої їжі та скорботних стогонів». Таким чином, душі і праведників, і грішників, кожна в заслуженому ними місці, очікуватимуть момент Розділення. Тоді, і тільки тоді, настане Останній Суд, коли праведники будуть відділені від грішників, — як від тих, хто дожив до цього часу, так і від тих, котрі були вже засуджені раніше. З гір потече річка з розплавленого металу. Всі люди пройдуть крізь цю річку, але одним вона здаватиметься парним молоком, а інші щезнуть з лиця землі. Демони-деви й сили темряви будуть знищені в останній великій битві здобрими божествами. Річка розплавленого металу потече вниз, у пекло, уб'є Ангра-Майнью і спалить останні залишки зла у світі.
Потім Ахурамазда і добрі божества приготують містичний напій — «білу хаому», що дарує всім безсмертя. Люди стануть як боги — єдиними в думках, справах і вчинках, не старітимуть, не знатимуть хвороб, будуть вічно радісними і щасливими. Гори й долини поступляться місцем долинам, наповненим різноманітними тваринами та рослинами, що виникли ще в епоху Змішання.
Оскільки Заратуштра прекрасно розумів, що не доживе до повного торжества ери справедливості, то розпочату його проповіддю справу має завершити «праведна людина благого походження» .Послідовники Заратуштри сподівалися, що Спаситель народиться від сімені пророка, що зберігається в глибинах одного гірського озера. Коли наблизиться кінець часів, у цьому озері викупається смертна дівчина і зачне від пророка. Народженим таким дивним чином Спаситель і переважить шальки терезів на користь добра.
Легенда говорить, що роки, присвячені Заратуштрою проповіді одкровення серед одноплемінників, були майже марними — він зумів навернути до нової віри тільки свого двоюрідного брата. Тоді він залишив свій народ і знайшов притул оку царя Виштастти. Відпочатку своєї проповідницької діяльності релігійний реформатор Заратуштра закликав своїх одновірців і послідовників до створення сильного політичного об'єднання з сильним правителем, який забезпечив би розвиток скотарства і землеробства. У цьому полягає соціальне значення вчення раннього зороастризму. В особі Виштаспи Заратушра якраз побачив свій ідеал. Навернення цього царя в нову віру розсердило сусідніх правителів й спричин ило війну, в якій переміг Виштас-па. Після цього пророк прожив ще багато років, зосередивши свої зусилля на розбудові релігійної громади на основі проповідуваного ним вчення. Він був тричі одруженим, мав трьох дочок і трьох синів. Закінчив своє, життя Заратуштра трагічно — його заколов кинджалом жрець-язичник, суспільне становище й особиста кар'єра якого були підірвані релігійною реформою Заратуштри.
Для здійснення усього визначеного Заратуштрою, людина зобов'язана вести праведне релігійне життя. В основі цієї праведності лежить віра в Судний день, що вимагає відповідальності — як за свою особисту долю, так і за долю світу в цілому.
У своючергу, ця віра насамперед налаштовувала людину на дотримання етики зороастризму', заснованої на трьох основних принципах: жити відповідно до благої думки (1), благого слова (2) і благої справи (3). Заратуштра вчив, що в ці думки, слова і справи не може втручатися жодне божество і вони цілком залежать від самої людини.
На практиці це означало, що людина повинна опікуватись шістьма меншими створіннями і ретельно стежити за власним фізичним і моральним здоров'ям. Великими чеснотами вважалися старанне заняття сільським господарством і обробіток землі, дбайливе ставлення до худоби. Але для послідовників Заратуштри такі поняття, як чесність, вірність, сміливість, порядність також не тільки моральні категорії, а й релігійне значущі чесноти. Недарма зороастрійці домоглися великих успіхів у торгівлі — купці багатьох країн здавна воліли мати справу саме з ними, знаючи про їхню виняткову вірність даному слову,
У річище зороас фінської етики повністю вкладалося й особливе ставлення до навколишнього світу, що майже суцільно складається з чистихджерел життя, що їх у жодному разі не можна осквернювати. Тому в зороастризмі надзвичайний розвиток отримав культ чистоти. Щоб налити води, слід вимити руки, заборонялося виходити з житла в дощ, щоб не забруднювати землю і воду. Зороастрійці не вживали в їжу м'ясо, попередньо не видаливши з нього кров. Для розведення вогню вони користувалися тільки чистими, сухими дровами. Під час готування їжі жодна крапля не повинна була впасти на вогонь. У кожному будинку навіть існував свій «сміттєпровід» — особливе приміщення, куди наливався спеціальний розчин. Бруд і нечистоти змішувалися з ним і по спеціальному жолобу зливалися в землю.
Тверді правила розмежовували сфери «чистого» і «нечистого», тому що межа між цими сферами була своєрідною «лінією фронту» у вічній битві рівних супротивників—добра і зла. До «чистих» належали людина, собака, корова, вівця, їжак, дерева, рослини і плоди в полях і садах. П ісля людини найпочесніше місце займав собака. Його ритуальне призначення — знищувати все нечисте — не могло приховати того факту, що саме роль собаки як охоронця стад (предки зороастрійців, нагадаємо, були кочовиками-скотарями) спонукала зороастрійців так піднести цю домашню тварину. Передбачалися навіть спеціальні покарання за погану годівлю собак — нероздробленими кістками або надто гарячою їжею.
Суворо заборонялося торкатися самому або чистими стихіями (вогнем, водою) до всього «нечистого». Ці заборони стосувалися передусім деяких рослин і тварин: комах (мурах) і плазунів (змій). Нечистими вважалися хворі, вагітні і породіллі, до яких і ставилися відповідним чином. Порушників ритуальної чистоти чекало кількаразове очищення сумішшю води, піску і коров'ячої сечі. Землю, де вмерли людина або собака, заборонялося обробляти і зрошувати. Тільки через багато днів після смерті л юдини в приміщення, де вона померла,
дозволялося вносити вогонь. Вважалася гріхом і безшлюбність: людина була зобов'язана поповнювати військо Ахурамазди.
Щоб не осквернювати чисті стихії — вогонь, землю, воду й повітря зіткненням із трупом або падалом, зороастрійці розробили особливий комплекс обрядів, пов'язаних з похованням.
Протягом трьох днів і трьох ночей, доки небіжчик не був похований , служителі культу і родичі читали молитву, дотримуючись певних заборон щодо їжі й пиття. Тільки на четверту добу, коли вважалося, що душа покійного переселилася в потойбічний світ, із сходом сонця здійснювався обряд поховання відповідно до правил, викладених в Авесті. Спеціальні мийники трупів, до яких ніколи в житті ніхто не наближався ближче як на три кроки, клали тлінні останки на залізні ноші, покритідерев'яним настилом. Траурній процесії родичів дозволялося супроводжувати їх тільки до місця поховання. Якщо спочатку своїх померлих зороастрійці залишали у віддалених високих місцях (наприклад, у гірських печерах), то згодом для їхнього поховання стали будувати особливі «баштимовчання». Підлога башти, висота якої складала 4,5м, являла собою поховальний майданчик, розділений на три зони — для чоловіків, жінок і дітей. Тіло померлих закріплювалося в одній із зон, щоб звірі або птахи, розідравши труп, не могли віднести і розкидати рештки по землі, воді або під деревами. Коли птахи з'їдали все м'ясо, а кістки під впливом сонця цілком очищалися, їх скидали в кам'яний колодязь у середині башти, де вони повинні були чекати на Страшний суд. Будинок померлих ритуальне очищався, аза небіжчиком влаштовувалися поминки. Вони справлялися також на 10-й, 30-й, 360-й день після смерті.
Не задовольняючись етичними настановами і культовими розпорядженнями, що стосуються чистоти, пророк Заратуштра установив для своїх послідовників особливий знак, особливий молитовний ритуал і особливий святковий цикл.
Відзнакою зороастрійців, як чоловіків, так і жінок, було носіння поясного шнура, обгорненого тричі навколо талії і зав'язаного вузлом спереду і ззаду. Складався цей пояс з 72 ниток — за числом гімнів Ясни. Після обряду посвячення, що відбувався у 15 років, віруючий мав сам зав'язувати і розв'язувати пояс під час молитви. Пояс зав'язувався навколо нижньої сорочки, у комір якої був зашитий маленький гаманець. Він нагадував віруючим про те, що людина зобов'язана все життя наповнювати цей гаманець благочестивими думками, словами та справами, щоб у кінцевому підсумку знайти своє місце на небесах. Цей звичай Заратуштра, очевидно, запозичив в індійських
жерців, де плетений шнур означав приналежність до релігійної громади. У зороастризмі же три витки шнура були призначені для того, щоб його носій зосередився на благій думці, благому слові і благій справі.
Заратуштра установив для кожного віруючого обов'язок здійснювати п'ять молитов на день: на сході сонця, до полудня, опівдні, пополудні й на заході. Обряд молитви був такий. Спочатку віруючий готував себе до молитви, омиваючи від пилу обличчя, руки та ноги. Потім, щоб ввійти в потрібний настрій, розв'язував свій пояс і, тримаючи його перед собою обома руками, уявляв себе в присутності Творця. Потім, вдивляючись у цей символ праведності, він молився Ахурамазді і нижчим божествам. Коли ж переходив до прокльонів на адресу бога зла, то в такт молитві презирливо розмахував кінцем пояса. Будь-яка молитва починалася такою формулою: «Нехай зрадіє Ахура-Мазда і обмине Ангра-Майнью... Віддаюся всьому благодумству, благослів'ю й благодіянню та зрікаюся усього злодум-ства, лихослів'я і злодіяння. Приношу Вам, Безсмертні Святі, молитву й хвалу думкою і словом, справою і силою, і тіла свого життя»1. Згідно з канонами зороастрійської релігії молитися можна було де завгодно: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи. Акцент на етичному змісті молитви та ЇЇ регулярному індивідуальному характері помітно відрізняли зороастризм від прийнятої в інших етнічних і регіональних релігіях культової практики, де переважав обряд колективних жертвопринесень.
Крім п'яти щоденних молитов, Заратуштра вимагав від своїх прихильників дотримання семи особливих свят (гаханбарів) у році, кожне з яких тривало по п'ять днів: «Середина весни», «Середина літа», «Середина зими», «Свято збирання зерна» та ін. Кожне свято присвячувалось одному із створінь. Кожна зороастрійська громада відзначала цю подію тим, що зранку відбувалося урочисте богослужіння, ритуал якого був прописаний у Малій Авесті. Потім влаштовувалося спільне частування, де вживалася їжа, що отримала благословення під час богослужіння. Ритуальна їжа складалась із семи рослин: мигдалю, фісташок, волоського горіха, інжиру, хурми, винограду і гранатів, їх доповнювали свіжий хліб і вода, священний напій — хаома. На свята збиралися і бідні, і багаті, вороги і друзі, тому ці дні вважалися днями примирення і злагоди.
1 Авеста в русскях переводах (1861 — 1996).— 2-е изд., испр.— СПб., 1998,—
С.І60.
Окремо відзначалося свято вогню — Новий рік («Ноуруз»), який за зороастрійським обліком часом припадав на весняне рівнодення. Увечері напередодні настання Нового року на дахах будинків запалювався вогонь. Тут же розміщували ритуальні їжу та пиття, поруч у посудину ставили гілку з листям молодого дерева. З першими променями сонця вся родина збиралася на даху будинку і чекала обряду запалювання вогню на даху будинку вищого священнослужителя. Це й було сигналом настання Нового року. Обов'язковими атрибутами зустрічі Ноуруза були також свічки, акваріум із золотими рибками, таця з пахощами, дзеркало із покладеним на нього яйцем, а також квіти. Всьому цьому надавалося певного значення. Свічки символізували пам'ять про священний вогонь, яйце — символ зародження життя, дзеркало — немовби відображення світла Всесвіту.
Далі зороастрийці збиралися за святковим столом, покритим скатертиною, на якому лежав збірник молитов з Авести авестійською мовою. На святковому столі обов'язково мали бути згадані сім страв — зацукровані фрукти та солодощі. Глава родини починав обертати дзеркало. Коли воно зупинялося перед найстаршим членом сім'ї, той вимовляв: «Нехай буде світло!» Після цього всі присутні приступали до трапези, заздалегідь пробуючи і з'їдаючи по декілька пророслих зерен. Господар будинку вручав кожному дарунок або гроші.
Закінчивши гуляння, зороастрійці йшли в гості до родичів або друзів і сусідів. Свято тривало й на вулицях. Там запалювали багаття з колючок рослин, які ростуть у пустелі, і молодь стрибала через них, що означало очищення від «скверни і нечистоти».
Ранній зороастризм не мав потреби в особливих культових спорудах, а тому не залишив після себе майже ніяких археологічних слідів. Перші зороастрійці, ймовірно, цілком задовольнялися колективними святковими богослужіннями десь у затишному місці високо в горах. З середини І тисячоліття до н.е. почали будуватися т. зв. «храми вогню». Судячи з дуже пізніх описів (на межі ер) і споруд, які збереглись до нашихднів, храм^Івляв собою куполоподібну залу із глибокою нішею, де у величезній латунній чаші на кам'яному постаменті — своєрідному зороастрійському вівтарі — містився священний вогонь. Через певний час з особливими ритуалами доводилося обновляти вогонь. Найбільшу священну силу мав вогонь, що спалахнув від удару блискавки в дерево. Торкатися вогню міг тільки жрець, одягнений у білий халат, білу шапочку у формі тюбетейки, білі рукавички, котрий ховав обличчя залегкою білою пов'язкою, необхідною, щоб запобігти забруднення вогню подихом. У вівтарній чаші спалю-
валися дрова з цінних порід дерева. Коли вони горіли, храм наповнявся приємним ароматом. Попіл збирали в спеціальні коробочки, що потім закопували в землю. Під час богослужінь священнослужи -тель рухався навколо вівтаря, повільно повертаючись за рухом сонця, то піднімаючи, то опускаючи «барсман» — зв'язане в пучок священне гілля з тамариска або верби (пізніше — зв'язка металевих прутів), і читаючи співучо молитву. Як жертву на вівтар звичайно клали маленький шматочок м'яса або корж (яку сучасних послідовників цієї релігії). З дозоро-астрійських часів зберігався звичай ритуального принесення вогню води у вигляді священного напою хаоми, який готували з молока і соку, гілок рослин, зокрема соку ефедри з наркотичними властивостями. Головний священнослужитель сам виготовляв хаому, пив її, а потім давав усім присутнім у храмі, викликаючи в них відчуття релігійного збудження.
Приміщення для віруючих розташовувалося збоку від вівтарної ніші з вогнем, яка була прихована від них перегородкою. Кам'яна підлога молитовного залу покривалась овчиною або килимом. На ньому босоніж сиділи віруючі. Під час молитви вони, стежачи за рухами служителя культу, при-
кладали руку до очей І голови, що означало найбільшу любов до бога.
Зорострійці від часів виникнення своєї релігії зорганізовані у релігійні грома-
План зороастрійського храму
(реконструкція): 1 — чаша з вогнем; 2—вхід;
З—зал для віруючих; 4 —- зал для жерців; 5—внутрішні дверні прорізи; 6—службові ніші.
ди. Усі справи у громадах вирішуються разом найавторитетнішими представниками мирян і духовенством. Зороастрійське духовенство відокремлено в соціальний стан із складною внутрішньою ієрархією священнослужителів нижчого, середнього та вищого рангу. Духовний стан успадковується завдяки системі домашньої освіти, здобуваючи яку, майбутні священнослужителі отримують і широкі загальні знання.
Після свого виникнення зороастризм був пануючою релігією в кількох східних імперіях (в тому числі Перської) приблизно з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е. Лише після завоювання Ірану арабами і послідовної ісламізації цих територій зороастризм став піддаватися гонінням. У VII—X ст. н.е. більшість його послідовників поступово переселилося в Індію, де їх стали називати «парсами». Сьогодні зороастризм зберігається кількома сотнями тисяч парсів, котрі живуть замкнутими громадами на заході Індії, і в «гебрів» в Ірані. Хоча шанувальників вчення Заратуштри можна зустріти і в багатьох інших країнах світу.
Для нас зороастризм цікавий як релігія, що зробила винятковий вплив на християнство й іслам. Основні моменти цього впливу:
• вчення про світ як споконвічну боротьбу двох начал і свободу людської волі як свободи вибору правильного життєвого шляху;
• вчення про загробну віддяку;
• практика індивідуального регулярного культу. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 494 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 4.0/1 |
|
