Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 3.5. МАГІЯ. ТАБУ
|
3.5. МАГІЯ. ТАБУ
Магія (грецьк. цауєіа — чаклунство) — комплекс ритуальних обрядів і дій, які, згідно з переконанням їхніх виконавців, можуть спричинити надприродний вплив на навколишній світ із певною практичною метою. Відразу слід вказати на спірні моменти, що дотепер зберігаються в оцінці цього явища. Вони стосуються, з одного боку, питання про походження магії, а з другого боку — питання про її сутність і співвідношення з релігією.
Відповідно до теорії походження магії за «асоціацією ідей» Джеймса Фрезера, висунутої ним у книзі «Золота гілка» (1923), магічне мислення грунтується на двох законах, притаманних первісному світогляду з його конкретно-почуттєвим ставленнямдо природи й світу в цілому — як живій істоті з людськими почуттями і думками. Це:
1 Див. Токарев С. А. Ранние форми религии й их развитие // Токарев С. А. Ранние форми религии.- М., 1990.- С. 209-210.
1) «Закон подібності» — подібне робить подібне, або наслідок подібний до своєї причини. З першого закону, вважав Дж. Фрезер, маг робить висновок, що він може здійснювати будь-яку бажану дію шляхом простого наслідування їй: імітуючи грім і блискавку, можна викликати дощ.
2) «Закон зараження» — речі, що зіткнулися одна з одною, продовжують взаємодіяти на відстані й після припинення прямого контакту. На підставі другого принципу, за твердженням Дж. Фрезера, маг упевнюється, що все те, що він робить із предметом, вплине й на особу, котра контактувала з цим предметом: маніпулюючи з обрізками нігтів або волоссям людини, можна впливати й на її свідомість.
При цьому Дж. Фрезер був переконаний, що магія й релігія несумісні одна з одною принаймні за трьома причинами:
1. В основі магії, так само як і сучасної науки лежить лише віра в однаковість природних явищ, що підкоряються механічним законам. Релігія ж припускає надприродне порушення природного порядку речей і процесів.
2. Релігія ґрунтується на вірі в явища, наділені свідомістю й особистістю, а магія оперує бездушними речами або безликими силами.
3. Релігія — просить, магія — змушує.
У результаті в своєму фундаментальному дослідженні «магії і релігії» Дж. Фрезер дійшов до такого висновку: «поступальний рух людської думки, наскільки ми здатні скласти собі уявлення про нього, йшов від магії через релігію до науки»'.
Інша відома теорія походження магії належить англійському етнографу Броніславу Малиновському (1884— 1942). Вона відомаяк психологічна теорія походження магії. Під дією сильного емоційного переживання людина формує яскравий образ бажаної мети, що відтепер скеровує всі усвідомлені й неусвідомлені дії, вважав Б. Мали-новський. Так, «закоханий, що жагуче прагне недоступної або неприхильної до нього красуні, бачить її в своїй уяві, волає до неї, благає та вимагає її прихильності, відчуваючи себе її обранцем, притискає її до своїх грудей у своїх мріях». У цьому випадку заступна діяльність для людини має всю цінність реальної дії, що здійснилася б, якщо б не виникли нездоланні перешкоди. Коли настає розрядка і людина знову знаходить душевний спокій, їй починає здаватися, що цей спокій став результатом її уявних зусиль. Сильне емоційне переживання залишає після себе глибоке переконання в своїй реальності, у
Фрзйзер Дж. Золотая ветвь.— М., 2003.- С. 744.
тому, що досягнення бажаної мети здійснилося завдяки якійсь таємничій силі, яка відкрилася людині. «Виникає впевненість у тім, — підсумовував Б. Малиновський, — що ця сила... приходить до неї звідкись ззовні, і первісна людина... думає, начебто саме її спонтанні дії і внутрішня віра в їхню ефективність стали причиною розкриття цих зовнішніх і, безперечно, безособових джерел сили»1. У будь-якій подібній ситуації, яку людина була нездатна змінити, їй лишалося тільки імітувати бажаний результат, щоб досягти його хоча б уявно. Діяльнісну теорію походження магії сформулював акад. С.О. То-карєв. Відповідно до цієї теорії магія виникає в результаті перекручування повсякденної практичної діяльності людей. У цьому процесі С.О. Токарєв виділяв три стадії:
1. Безпосередня стихійно-доцільна дія.
2. Та ж дія, але осмислена як дія магічної сили, тобто пов'язаназ ідеєю надприродного; зовні це часто виявляється в тому, щодо дії додається обов'язкове заклинання. Відбувається це тоді, коли людина не впевнена в результатах своєї раціональної діяльності або ця діяльність стає для неї недоступною (поява шаманів).
3. Виникле уявлення про магічну силу починає впливати на людину, розумна дія стає магічним обрядом. Приміром, меланезійські лікарі, що вміли робити трепанацію черепа, часто робили її не за медичними показниками, а як захід профілактичної магії2.
Відомі інші численні спроби розрізнити магію та релігію: 1) релігія (релігійний культ) вимагає висококваліфікованих виконавців-жерців, тоді як магічний обряд може виконувати кожен без ґрунтовної богословської та богослужбової підготовки;
2) виконання певних релігійних дій тяжіє до священного простору, оформленого у вигляді храмової споруди, особливих культових засобів, денного світла та публічності проведення, годі як виконання магічних обрядів тяжіє до втаємниченості;
3) релігійне-культовий канон завжди заздалегідь визначений, у той час як розпорядок магічного обряду, як правило, зумовлений насамперед доцільністю задля досягнення певної мети;
4) релігія неможлива поза об'єднанням віруючих, для магії цілком вистачає одної особи. Нарешті, релігія завжди пов'язана із віровченням, загальним систематичним знанням про світ — природ-
' Меишповский Б. Магия й религия // Религия й общество: Хрестоматій по социологии религии.— М, 1996.- С. 519- 520.
2 Токарєв С. А. Сущность й происхожление магии // Токарєв С. А. Ранние форми религии.- М., 1990. - С. 501-506.
ний і надприродний, магія ж спрямована на досягнення певної практичної мети в цьому, а не в потойбічному житті.
Через те, що все різноманіття магічних обрядів і заходів, які виникли в незапам'ятні часи і почасти збереглися у численних пережитках аж до наших днів, не можна підвести під єдиний знаменник, потрібно здійснити класифікацію магії.
За типами впливу на предмет виділяються:
• контактна магія, заснована на ідеї безпосереднього перенесення магічної сили на об'єкт шляхом прямого контакту з ним або з його частиною (наприклад, клапти ком одягу чи пасмом волосся). При цьому характер самого впливу може відрізнятися — носіння амулетів, дотик руки, прийняття зілля;
• імітативна магія, коли впливу піддається копія або замінник об'єкта.
Контактний та імітативний типи магії поєднують у поняття агресивної магії, або магії безпосередньої дії. З нею сусідить так звана «профілактична магія», в якій виділяють ще два типи:
• магія, що відганяє, суть якої полягає в прагненні відігнати, відля-кати ворожі сили, не допустити їхнього наближення або сховатися від них (для чого, крім носіння оберегів, використовується створення шумів, укривання себе одягом тощо);
• очищувальна магія, заснована на використанні таких усім добре відомих засобів, як обмивання, скурювання, кровопускання тощо.
За призначенням магія поділяється на 6 видів: шкідлива, лікувальна, військова, любовна, метеорологічна (магія погоди) і виробнича. Така видова класифікація є далеко не повною, оскільки в будь-якому виді магії можна виділити безліч підвидів. Так, виробничу магію можна розділити на мисливську, рибальську, будівельну, землеробську, гончарну, ковальську, навчальну й спортивну.
Іноді також говорять про «чорну», шкідливу, і «білу» магію, спрямовану на принесення користі в результаті здійснення магічного обряду.
Зрозуміло, що в одному обряді, наприклад, лікувальної магії, можуть застосуватись різні засоби як контактної, так й імітативної магії. І все ж таки в кожному виді магії можна виділити один-два переважаючих типи магічної дії і навіть конкретних обрядів.
Шкідлива магія полягала у використанні різних обрядів, що ставили за мету надприродним способом заподіяти шкоду окремій особі або особам. Серед народів Південної півкулі в арсеналі шкідливої магії домінували імітативні прийоми, найпростіший з яких — на-
цілити на ворога шпичку або кістку, у Північному — контактні: «порча (причина)» через їжу, напої, одяг тощо. Важливим засобом шкідливої магії вважалося й сміття, якщо його таємно закидали на чуже подвір'я.
Одним із стійких забобонів, пов'язаних зі шкідливою магією, є віра в «лихе око», або «вроки». Цією магічною властивістю наділялися й окремі тварини (змія, лев, кішка, собака та ін.), і люди, зазвичай косоокі, із глибокими чорними очима, з нахмуреними або зрослими бровами. Дотепер існують повір'я, що від лихого ока занедужують люди й тварини, зброя мисливця від «вроків» утрачає бойові якості, корови й кози перестають доїтися тощо. За поширеним переконанням, «вроки» особливо дієві при пологах і на весіллях, щоб уникнути цього наречені в багатьох народів як невіддільну частину весільного вбрання носять фату.
Військова магія тісно стикалася зі шкідливою за своїми цілями й завданнями. Різниця між ними полягала в тому, що шкідлива магія, як правило, була таємною й однобічною, військова — зазвичай публічною і мала на меті необхідність подолати активний опір жертви. Джерелом військової магії служили, імовірно, і рефлекторні дії, викликані спогадом про заподіяну образу. Прийоми військової магії запозичені як із профілактичної (носіння амулетів, замовляння зброї), так і з агресивної магії — військові танці, що мали, крім іншого, практичний зміст тренування і розминки перед реальним боєм.
Любовна магія мала подвійну спрямованість: або викликати потяг, або, навпаки, знищити його. Ця подвійна спрямованість любовної магії добре передається народними поняттями «причарувати» і «відчарувати», або «присушити» і «відсушити». У любовній магії переважали контактні прийоми, що мали на меті перенесення на об'єкт магічних чарів шляхом безпосереднього з ним зіткнення. В основі всіх цих прийомів (прикраси, натирання) лежали напівінстинктивні і цілком інстинктивні акти залицяння, відомі навіть у багатьох тварин. Тому любовну магію можна вважати чи не найдревнішим видом чаклунства, її поява пов'язана з тим, що саме в цій сфері було особливо багато незрозумілого для людини, її почуття виявлялися як в жодній іншій сфері сильними, а воля — марною.
Лікувальна магія відрізнялася від інших видів магії винятковою розмаїтістю використовуваних обрядів. Неважко здогадатися, що складає її витоки — вона сягає своїм корінням в елементи народної медицини. Межу між медициною і магією провести доволі складно: натирання хворого бджолиним воском практикувалося для відляку-
вання духів лісу, хоча насправді було добрим зігрівальним засобом. Пропонується розмежування такого роду: ті засоби, що у свідомості самого пацієнта і оточуючих сприймаються як природні — медичні, вони загальнодоступні і можуть бути використані для самолікування; магічні ж зілля в очах людей звичайно належить до монополії професіоналів-знахарів. Не менш часто, ніж контактні (прийом ліків усередину, обтирання, пов'язки і компреси), використовувалися й профілактичні обряди: парова лазня, блювотні й проносні засоби, кровопускання, скурювання, не говорячи вже про амулети, охоронні кола і зв'язки часнику.
Промислова магія — її походження зводиться до раціональної господарської діяльності давніх людей. Вони рано відчули дієву силу маскування, перевдягання, підманювання тварин через наслідування їхнім голосам. Але через свою технологічну недосконалість вони вкрай залежали від природних сюрпризів у забезпеченні себе їжею та сировиною, тому намагалися компенсувати її застосуванням надприродних магічних засобів. Так, за спостереженнями Б. Малиновсько-го, ународів Океанії склалася особлива система магічних обрядів ловлення акул, але практично були відсутні інші форми рибальської магії. Найдавніші форми промислової магії зафіксовані в наскельних малюнках: ритуальне наслідування мисливських дій та імітація ураження дичини мисливською зброєю.
Більш пізнім проявом промислової магії можна вважати відомі багатьом, навіть цивілізованим народам обряди аграрного культу, що відрізнялися двома примітними особливостями.
• Першою особливістю аграрної магії в багатьох народів світу були систематичні людські жертвопринесення. Давні люди, очевидно, вважали врожай подякою духів за жертви, тому намагалися зробити свої дари більш дорогими і коштовними. А що може бути дорожче за людське життя?
• Друга особливість аграрної магії стосувалася сильного еротичного елемента, властивого багатьом її обрядам. Давнім людям родючість землі і таїнство зародження нового життя здавалися явищами одноплановими, тому імітація або реальні дії сексуального плану повинні були викликати відповідну реакцію землі — її підвищену родючість.
Метеорологічна магія цікава для нас тим, що це — єдиний вид магії, об'єкт якої насправді ніяк не може залежати від людської волі та дій. Однак не можна сказати, що вона цілком є продуктом людської фантазії. Магію погоди можна звести до промислових культів:
людина, що вже привчила себе до наслідування тварин, потім переносила це наслідування на явища неживої природи, наприклад, щоб викликати дощ, треба було зросити землю. Особливістю метеорологічної магії є її «професійний характер», оскільки найпоширеніші її прийоми: імітативне наслання погоди і також імітативне віднаджен-ня негоди, за етнографічними даними, були у веденні спеціальних чаклунів.
Ці та інші магічні обряди пронизували всі форми первісних вірувань як складовий елемент культу. Отже, певним чином первісну магію слід вважати основою для подальшого становлення релігійного культу. Культові дії мали цілком земні, безрелігійні першопричини, були укорінені в повсякденному житті людини. Надалі природні практичні дії почали в очах оточуючих набувати магічного надприродного вигляду, передаючись від одного покоління до іншого в освячених традицієюдеталізованих, ритуальних формах, зрештоюобер-тались на релігійно-культовий канон:
• Молитва виникає як продовження людського спілкування: людина звертається до Бога, подібно до того, як вона звертається до іншоїлюдини.
• Релігійні пости, можливо, походять від того тривалого утримання від їжі, яке було звичайним станом у житті первісної людини і яке супроводжувалось особливими видіннями.
• Очищення мало за мету «бути поставленим поза досяжністю, захищеним» від підступу надприродних сил. Для відновлення межі між природним та надприродним використовувались: аскетизм і утримання від їжі, сексуальних стосунків, обмивання, скурювання, носіння амулетів, принесення спокутної жертви, на яку повинна впасти «нечистота», публічне покаяння у своїх провинах, що викликали стан нечистоти тощо.
• Жертвопринесення являло собою «матеріальну віддяку», якою у звичайному житті супроводжується звертання з проханням до вищестоящої та могутнішої людини.
У більш широкому аспекті досліджувалася поява жертвопринесень у теорії «символічного обміну» французького етнографа і соціального антропологам. Мосса (1872—1950). На його думку, в суспільствах, що ще не знали ринку, понять ціни й грошей, необхідний економічний обмін відбувався під виглядом дарування і відшкодування подарованого. Одними з перших і найважливіших контрагентів безперервного і обов'язкового «дарування-відшкодування» виступали, зрозуміло, духи та боги. «Саме з ними було необхідно обміню-
ватися і небезпечно не обмінюватися. Але втой же час обмін з ними був найлегшим і найнадійнішим. Точний змістжертовного знищення — служити дарунком, що обов'язково буде відшкодований» ' .
Слід зазначити, що протягом усієї історії релігії можна спостерігати і зворотну тенденцію до виродження релігійного культу «звичай — ритуал — гра». Від звичного для давнього суспільства магічного обряду зі зрозумілим людям призначенням згодом залишається сама дія, повторювана тільки з поваги до традиції, яка цей обряд освячує в очах наступних поколінь, а в кінцевому підсумку й ця дія стає самодостатньою, що приносить задоволення від процесу виконання, а не прикінцевого результату. Так, звичай колядування був звичаєм збору їжі для зимового колективного принесення жертв богу — сонцю, що знову народжується, атому має потребу в матеріальному зміцненні своїх сил. Уже в часи Київської Русі цей звичай був одним з язичницьких ритуалів святкування Нового року. А ігровий статус коля-дувального обряду в його сучасному вигляді з усією очевидністю підтверджує той факт, що його учасниками є виключно діти та підлітки.
Особливий різновид первісної магії утворювали табу — система надприродно пояснюваних заборон і приписів, функціонування якої (накладання, зняття, покарання) відбувалося за певним ритуалом. Найбільшого поширення табу одержали в Полінезії. Єдиного переліку об'єктів табу не існувало: ним могли ставати як матеріальні предмети, так і дерева, тварини, люди, окремі виробничі процеси, ділянки місцевості тощо. Тривалість дії табу також не була визначеною: тимчасовою або постійною. Накладання й зняття табу вважалося специфічною функцією племінних вождів, старійшин і жерців (часто виступали в одній особі). Залежно від ступеня важливості («сакраль-ності») табу їхніх порушників чекали різні покарання: від морального осудження до вигнання з племені та страти (див. текст 3.2).
Витоки системи табу слід шукати в особливостях соціальної організації первинного суспільства, коли повсякденна боротьба за виживання вимагала від кожного члена громади повного і беззастережного співвіднесення власних дій з діями інших членів первісного колективу. Така авторитарна форма людського життя спиралася на безумовну довіру. Тому, незважаючи нате, що походження багатьох табу згодом ставало незрозумілим, люди продовжували свято дотримуватись їх лише через авторитет давньої традиції. Тому ми можемо
1 Мосс М. Очерк о даре. Форма й основание обмена й архаичсских обще-ствах // Мосс М. Общества. Обмен. Личность. Труди по социальной антрогюло-гии.- М., 1998.- С. 109.
вважати табу першим наріжним каменем соціального порядку, що заміняв (не без успіху) все те, що в сучасному суспільстві забезпечується моральними розпорядженнями, законодавством і правилами соціального етикету. З цього приводу відомий французький філософ А. Бергсон (1859— 1941) влучно помітив: «Будучи ірраціональним з погляду індивіда, воно було раціональним з погляду інтересів суспільства»1.
Регулятивна функція табу якраз і пояснює невизначеність механізму дії цих заборон, оскільки мимоволі сфера їхньої дії виявлялася надмірно широкою, адже вони повинні були стосуватися усього, з чим зіштовхується людина в суспільстві.
Систему табу іноді розцінюють як негативний аспект магії, що складав невіддільний ЇЇ елемент. Наприклад, дуже часто під час здійснення магічного обряду потрібно було дотримуватись певних табу. І навпаки — табу спиралися на віру в надприродні сили, і накладалися та знімалися за допомогою особливих магічних обрядів і дій. При цьому потрібно знати, що поняття табу — більш широке, ніж поняття магії, і майже таке ж широке, як поняття релігії, хоча багато релігійних заборон мають саме магічне походження.
Разом з тим, дія системи табу грунтувалася виключно на забороні і подавленні. Однак страх може застерегти від небезпеки, але не в змозі пробудити в людині творчу фізичну і моральну енергію. І тут у свої права вступає релігія. Найвідоміші релігії (зороастризм, іудаїзм, християнство та ін.) зберігають регулятивну силу табу у своїх різноманітних заповідях, часом дивно дріб'язкових. Але ці розпорядження наділяються тут новою позитивною силою — авторитетом релігійного обов'язку, заснованого на внутрішньому переконанні, а не на зовнішньому примусі. Табу ж залишається для цих релігій вкрай необхідним, але допоміжним інструментом—за його допомогою (припустімо, у формі харчових заборон) розділяються сфери «чистого» і «нечистого», земного й небесного, священного й мирського. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 583 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
