Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 2.4. ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
17:15 2.4. ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ |
2.4. ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
Через те, що майже кожна філософська чи теологічна система намагалися психологічно осмислити феномен релігії, психологія як релігієзнавча дисципліна виникла порівняно пізно — на початку XX ст. Вирішальними для її становлення виявились праці У. Джейм-са та діяльність Стенлі Холла (1846—1924), який заснував перший науковий журнал із релігійної психологіїта освіти.
Предмет психології релігії можна визначити як вивчення сукупності психологічних явищ, пов 'язаних із релігією та релігійністю.
Дослідження релігіїзточки зорупсихологіїпровадиться надвох рівнях: це, по-перше, теоретичний аналіз релігійної психіки якінди-віда, так і групи; по-друге, емпіричне дослідження психології віруючих. Зрозуміло, щоуреальній практиці психолога релігії обидва рівні тісно пов'язані один із одним: теоретичний аналіз релігійної психіки провадиться на фактологічній основі, зібраній під час емпіричних досліджень; у свою чергу, теоретичні схеми завжди мають бути перевірені через зіставлення їх із даними конкретнихдосліджень.
Психологія релігії користується методами соціальноїпсихології, серед яких можна виділити такі:
• Спостереження. Особливо ефективний цей метод тоді, коли інформацію про релігійних людей отримують, вивчаючи їхню пове-дінкув звичних для них умовах: під час богослужіння, молитви тощо. З другого боку, можливості цього методу обмежені тим, що він фіксує зовнішні прояви релігійності, залишаючи поза увагою найцікавіше — внутрішні переживання людей, перейнятих релігійною вірою.
• Дослідження документів. Багато дослідників релігійної психології ґрунтують свої міркування на щоденниках і автобіографіях релігійних містиків, аскетів, відлюдників, «ясновидців». Цей метод надає рідкісну нагоду проникнути у внутрішній світ віруючої люди-
ни, хоча, з другого боку, без критичного ставлення до подібного матеріалу, можна отримати й хибні результати. Для атеїстичне налаштованого психолога релігії особливий інтерес становлять свідчення людей, які зтих чи інших причин відійшли від релігії. Подібні свідчення багато чого можуть розповісти про умови й психологічні, світоглядні чинники виникнення релігійної віри і, навпаки, відходу від неї.
• Опитування (у формі анкети чи інтерв'ю). Завдяки цьому методу здобуваються дані про реальну мотивацію поведінки опитаних віруючих, їх соціально-психологічні й світоглядні орієнтації.
• Експеримент. Головна вимога до цього методу — його природність. Інакше кажучи, жодні штучні втручання в релігійну діяльність уважаються неприпустими. Наприклад, декілька різних осіб чи груп слухає проповідь певного змісту, яку виголошує проповідник з тими чи іншими особливостями. За відмінностями, які виникли між слухачами проповіді та тими, хто ЇЇ не слухав, робляться аналітичні висновки щодо ефективності використаних у проповіді пропагандистських прийомів, особистісних якостей оратора тощо. Також набули розголосу експерименти американського лікаря Дж. Ліппі, який широко експериментував із власною свідомістю, використовуючи психотропні речовини, а потім сконструював ізоляційну ванну, де технічними засобами моделював граничні стани спілкування з Надприродним.
Як бачимо, кожен із зазначених вище методів дозволяє задовільно вирішувати конкретні дослідницькі завдання, які ставлять перед собою психологи релігії. Водночас тільки комплексне застосування згаданих методів може забезпечити достатній рівень узагальнення.
Для психології релігії типовими є два види ставлення до релігії як такої: або неупереджений підхід, або підхід теологічний. З першої точки зору, слід принципово відмовитися від з'ясування питання про істинність чи хибність релігійних уявлень, як такого, що виходить за межі компетенції психології як науки. Так було вирішено на XV Всесвітньому психологічному конгресі. Проте представники цього підходу більш схильні вважати все різноманіття психічних проявів релігійності наслідком переорієнтації звичайної людської психіки внаслідок дії певних вагомих чинників. Скажімо, існує релігійна любов, релігійний страх. Але релігійна любов — лише загальне почуття любові, обернене на релігійний об'єкт; релігійний страх — звичайний трепет людськогойерця, що живиться ідеєю потойбічної віддяки. З теологічної точки зору, саме існування релігійних вірувань, зустріч у
них людини з Богом, пояснюється дійсною наявністю надприродного (священного, божественного) — чи то поза межами природного світу, що оточує людину, чи то в глибинах самої людської душі.
Для психології релігії на різних етапах її існування стрижневими залишалися кілька проблем: 1 ) проблема витоків і джерел релігійних почуттів, точніше кажучи, співвідношення індивідуального психологічного й колективного соціального факторів у їх формуванні;
2) проблема специфіки релігійних почуттів, зокрема співвідношення у них емоційних і раціональних, свідомих і несвідомих складників;
3) проблема закономірностей релігійного досвіду та форм його вияву (екстаз, одержимість, прозірливість тощо), а також проблеми релігійного страху, сутності релігійного фанатизму тощо, а також 4) механізми виконання релігією психотерапевтичних функцій.
І. Більшість західних учених, починаючи з відомого американського філософа-прагматика У. Джемса, дотримувалися індивідуалістичної позиції. Вони вважали, що релігійність індивідів визначається їхніми власними психологічними особливостями. Якщо одним корисний науковий досвід, то іншим — досвід релігійний, під яким У. Джеме розумів найрізноманітніші форми суб'єктивних релігійних переживань. Таким чином, релігійна віра уявлялась як наслідок не-усвідомленого функціонування психіки індивіда. Останній ніби випадково продукує релігійні переживання й уявлення, значною мірою позначені психологічними особливостями його особистості. Подібні позиції поділяв також інший американський психолог У. Маслоу. Він намагався довести , що в основі будь-якого релігійного переживання лежить особливий тип індивідуального «релігійного досвіду», що отримав назву «пікдосвіду». Згідно з У. Маслоу всі колективні форми релігійного життя є вторинними щодо згаданого «пікдосвіду», значущого тільки для його носія.
Проміжну позицію обстоювали так звані інтеракціоністи (Д. Бетсон,Л. Вентріс). Вони схилялися до думки, що психіка релігійної людини є продуктом взаємодії (інтеракції) між індивідом і «соціальною ситуацією», яка справляє на його уявлення досить-таки помітний вплив.
Зрештою, колективісти, до числа яких належали психологи-мар-ксисти, зазначали, що індивідуальна психіка не є замкнутою у собі цілісністю, зміст якої є природженим або успадкованим від попередніх генерацій. Навпаки, увесь зміст психіки індивіда є породженням і віддзеркаленням його взаємодії з навколишнім світом, у тому числі із суспільним середовищем. Віра у надприродне в цьому відно-
шенні не відрізняється від інших феноменів свідомості. Вона формується у процесі соціалізації індивіда. Тому, скажімо, при розгляді індивідуальної релігійності треба розуміти, що вона склалася переважним чином через релігійний ухил родинного виховання, навчання у релігійному навчальному закладі, під впливом участі у релігійній громаді, читання релігійної літератури тощо.
II. Позицію переважання несвідомих компонентів у психіці віруючої людини обстоював австрійський лікар-психіатр і філософ 3. Фрейд та його послідовники, зокрема К.-Г. Юнг (1875—1961). На відміну від 3. Фрейда, К. Юнг віддавав перевагу не індивідуальному, а «колективному несвідомому». «Колективне несвідоме» містить «ар-хетипи» — певні символи, ідеї та уявлення, притаманні всьомулюдсь-кому роду. До числа найважливіших архетипів К.-Г. Юнг відносив у тому числі релігійні символи і образи. За цим підходом доступ до колективного несвідомого відкривається переважно підчас перебування в кризових станах, зокрема таких, як психотравми, тяжкі хвороби, пологи, під час застосування психоделічних засобів, психотехнічних прийомів або жчерез сновидіння.
З точки зору радянських дослідників релігії, немає специфічних «релігійних» психологічних процесів. Формування релігійності відбувається через перелаштування звичайних людських чуттів з природного на надприродне. Релігійні уявлення існують тільки у свідомості людини, отже їхнє функціонування неможливе без активної участі раціональних пізнавальних процесів — уяви, мислення тощо. Свідомість утримує ці уявлення під своїм контролем, послабляючи його тільки у виняткових обставинах (наприклад, у короткочасну мить релігійного екстазу).
За сучасною точкою зору, рел і гійні почуття — це особливий різновид людських чуттів (поряд з естетичними, моральними, інтелектуальними), що містять як афективні, так й інтелектуальні компоненти . Релігійні почуття — переживання людини, пов'язані з її ставленням до Абсолютного, ті переживання, що виявляються здебільшого у формі тривоги, трепету, благоговіння. Релігійні почуття існують тому, що людині як такій взагалі властива потреба у вищих цінностях та абсолютних регулятивах. Але процес їх освячення опосередковується культурними, часто неусвідомленими традиціями, системою виховання, активністю релігійних організацій. Загальна складність життєвого шляху будь-якої людини, постійне виникнення ситуацій, на які людина не здатна адекватно відреагувати, також сприяють формуванню релігійного прошарку людської психіки.
Релігійні почуття виконують життєво важливі для людини функції. Скажімо, вони забезпечують психологічний комфорт людині шляхом самоза-спокоєння під час виконання культових дій.
III. Проблема релігійного досвіду постає у працях представників психології релігії насамперед як проблема розрізнення специфіки окремих його типів. Найпоширеніших типів релігійного досвіду дослідники нараховують щонайменше чотири:
• Почуття «присутності божественного», що виникає, як правило, під час релігійних церемоній або у зламні моменти людського життя. Воно характеризується підвищеною емоційністю і водночас неусвідомленістю та неконкретністю.
• Досвід «спасіння» і «досвід чудес». «Переживання спасіння» можна констатувати, коли людина відчуває, що божественне звертає на неї увагу, виявляє до неї інтерес і особливим чином свідчить їй про ЇЇ новий статус перед божеством. «Досвід спасіння» найчастіше зустрічається під час виконання певних релігійних ритуалів, якраз спрямованих на його отримання. На відміну від цього «досвід чудес» зустрічається у випадках, коли людина відчуває рятівне втручання божественного у кризову ситуацію (аварія, хвороба, втрата роботи тощо).
• Екстатичний досвід, у буквальному перекладі, є досвідом «перебування за межами» повсякденного світу, як правило, задля єднання з божественним. Найчастіше досвід такого типу має позитивне емоційне забарвлення та супроводжується станом зміненої свідомості та яскравими тілесними відчуттями.
• Досвід Одкровення. Переживаючи цей досвід, людина не тільки приєднується до божества, а й одержує від нього певну інформацію — про сутність божественного, його плани, крім того, певні повноваження, завдяки яким людина може допомогти іншим людям, людству в цілому прямувати до їхнього призначення. Досвіду Одкровення притаманні видіння, голосові галюцинації.
IV. Щодо виконання релігією психотерапевтичної функції, то останнім часом наголошується на двоїстому характері психологічного впливу на людину. З одного боку, під час виконання певних культових дій має місце трансформація, тобто переорієнтація незадоволе-них потреб і чуттів на релігійні об'єкти, яка створює новий, емоційно позитивний стан. З іншого боку, релігія підтримує віруючу людину у стані психологічної напруги, формує у неї комплекс вини перед надприроднім за неідеальне виконання своїх релігійних обов'язків, аби примусити їїробити це прискіпливіше. Цим, зрештою, вонадопома-гає суспільству підтримувати певний лад.
Новітніх дослідників релігії також цікавлять психологія релігійних груп та психологія релігійного культу, вплив соціального середовища та культурних, світоглядних особливостей тієї чи іншої епохи на специфіку тогочасної релігійної свідомості.
Останні ми десятиліттями і нтерес до психології релігії зріс. Можна вважати, що ця тенденція зберігатиметься й надалі, адже для цього наявні об'єктивні причини:
— різке зростання кількості людей, що називають себе віруючими (із усіма особливостями нової релігійної свідомості, про які вже йшлося вище). В умовах демократичного суспільного устрою існує багато бажаючих, які воліли б спрямувати цікавість цих людей в потрібне їм русло: традиційні релігії та нові релігійні рухи, засоби масової інформації, корпорації, політичні сили різної орієнтації тощо.
— релігійний фактор став дуже впливовим у сучасних міжнародних відносинах;
— зрештою, психологія релігії ближче за інші відгалуження наукового релігієзнавства знаходиться у руслі пошуку відповідей на одвічні питання.
Зазначимо, що у 1990-х рр. тривали не тільки академічні студії із згаданих проблем. Поновилися спроби створити й «релігійну психологію», й навіть «християнськи орієнтовану психологію релігії». |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 538 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
