Статистика
Онлайн всего: 2 Гостей: 2 Пользователей: 0
|
Книги, учебники, научная литература, українські підручники
Главная » 2009 » Декабрь » 5 » 2.2. ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ
17:16 2.2. ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ |
2.2. ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ
Вищим рівнем людського мислення є абстрактно-логічна думка, яка оперує так би мовити, «чистими поняттями», у тому числі поняттям Абсолюту. Тим часом це поняття, в опануванні якого вбачає свою найвищу мету філософія, має свій безумовний відповідник у релігійній свідомості — понятгя Бога. Таким чином, філософія за самою своєю природою виявляється тісно пов'язаною з релігією.
Від початку філософія виникає з релігійно-міфологічного світогляду і надалі постійно співіснує з ним. Тим-то багато питань, на яких зосереджуватиме свою увагу філософія релігії — походження світу, богів, людей тощо, — спершу були предметом міфопоетичної творчості, часткою релігійної мудрості, компонентом культової практики. Але вже за часів давньої філософії, причому, як західної, так і східної, проблема релігії — її сутності й походження стає предметом уваги мислителів. Проте ідея філософії релігії як самостійної галузі дослідження виникає тільки в епоху середньовіччя з прагнення відокремити суто філософські концепції від богословських схем. Таке бажання знаходимо у знаменитого середньовічного теолога Томи Ак-вінського (XIII ст.), котрий, як відомо, рішуче розмежовував сфери розумуі віри. Наприклад, істиною розуму є твердження, що Богіснує,
Бог єдиний та ін. Істини віри, заТомою, «переважають будь-яку можливість людського розуму»: те, що християнський Бог водночас троїч-ний та єдиний (Тома Аквінський. Сума проти язичників, т. 1, гл. 3).
Все ж таки основні передумови, що зробили можливим оформ -ленн я філософії релігії я к особливого типу філософствування з'яви-лись тільки в Новий час. До числа найважливіших із цих умов слід віднести притаманний усій європейській культурі цього періоду процес секуляризації, тобто відокремлення релігії від інших сфер ідеологічної і практичної діяльності людини, атакож професіоналізації філософії, набуття нею статусу самостійності. Більше того, в новочасній філософії починає переважати таке її саморозуміння, згідно з яким вона є нібито «царицею наук», яка узагальнює здобутки окремих галузей знань і винаходить на цій основі істину в останній інстанції. Тому жодна сфера буття або діяльності людини не повинна залишатися поза філософським дослідженням.
Поява філософії релігії як спеціальної предметної галузі філософського знання відбувається у XVII—XVIII ст. завдяки працям філософів Б. Спінози,Д. Юма, П. Гольбаха, найвідоміших речників німецької класичної філософії І. Канта, Г. Регеля, Л. Фейєрбаха, Ф. Шеллінга, датського мислителя С. К'єркегора, російських релігійних філософів, насамперед В. Соловйова та ін. У цій своїй якості філософія релігії, поруч із онтологією, гносеологією, антропологією, етикою, естетикою, філософією культури тощо, виступає рівноправним компонентом структури філософських знань.
Філософія релігії вивчає сутність й природу релігії, тлумачить основні ідеї та принципи, на яких вона заснована (основна причина існування світу, момсіивість безсмертя людської душ і, співвідношення душі й тіла).
На відміну від теолога або богослова, філософ не задовольняється поясненням релігії як «віри у вище Начало», Бога, богів, але намагається відповісти на запитання, які підстави у людському розумі та досвіді вона має. Філософію релі гії слід відрізняти також від релігійної філософії. Останню утворюють система поглядів на світ і людину з точки зору присутності уній Божествен ного Начала, тоді як перша претендує на виключно раціональне трактування феномена релігії та його прикметних проявів. При цьому виникає різниця між Богом як предметом релігійної віри й Богом як предметом філософських роздумів, «Богом Авраама, Ісаака, Якова» і «богом філософів».
Філософія релігії тісно пов'язана з іншими релігіе^навчими дисциплінами. Спочатку філософія релігії спирається на значний
фактичний релігієзнавчий матеріал, який пропонує їй історія релігії. Сама філософія релігії не займається накопиченням матеріалу, а лише критично аналізує його, виявляючи закономірності.
Психологія релігії також поставляє необхідний фактичний матеріал для філософії релігії — передусім, він стосується релігійного досвіду. Більше того, переважна більшість явищ, з якими має справу філософія релігії, — це явища здебільшого психологічні. Тому теоретичні моделі осмислення цих явищ, розроблені психологією релігії з їх внутрішнього боку, мають обов'язково враховуватися філософією релігії, яка являє собою відсторонене, зовнішнє дослідження. У той же час, якщо психологія релігії вивчає афективний, емоціональний вимір релігії, то філософію релігії цікавить переважним чином її інтелектуальний вимір, який є органічним складником внутрішнього духовного світу людини, де народжується таємниця віри.
Які психологія та історія релігії, соціологія релігії надає філософії релігії потрібний їй фактичний матеріал, щоправда, дібраний з цікавого саме для неї боку — функціонування релігіїу суспільстві. Проте без висновків філософії релігії, без осмислення вихідних для соціології релігії проблем остання просто не може існувати. До того ж, на відміну від філософів, для яких суттєво важливі питання про хибність чи істинність релігійних вірувань, соціологія релігії підходить до них дещо з інших позицій — яким чином ці вірування об'єктивно вмотивовують людську діяльність.
У межах філософії релігії традиційно виділяють два напрями — апологетика (виправдання) релігії, захистїї необхідності (Г. Лейбніц, В. Соловйов) і філософська критика релігії. Найвідомішим способом філософської апології релігії є вчення філософа-раціоналіста Нового часу Г. Лейбніцапро «найкращий із світів». Найкращим він є у тому розумінні, що Бог як Найдосконаліша Істота серед нескінченної кількості можливих світів обрав для творення теж найдосконаліший — той, у якому найбільше розмаїття поєднується із найбільшим порядком . До цієї ж досконалості прагне й людина. Проте через низький рівень самосвідомості вона не завжди може її реалізувати. Саме через це в світі існує зло — як плід людської незграбності, але аж ніяк не Божественного Провидіння.
Форми філософської критики можуть різнитися — пантеїзм (Б. Спіноза), деїзм (Дж. Локк, Ф. Вольтер), скептицизм (І. Кант), атеїзм (П. Гольбах, Б. Рассел).
У пантеїзмі Бог ототожнюється зі світом, природою. Його прибічники розглядають Бога не як надприродну особу, а як абсолютний (безособовий) дух, злитий з природою у єдине ціле.
У деїзмі Бог постає безособистісною першопричиною світу, тобто вищим розумом, з діяльністю якого пов'язане творення світу. Але Бог після створення світу не втручається в процеси і явища, що в ньому відбуваються.
Атеїзм як найбільш послідовна критика релігії заперечує існування Бога, потойбічного світу, безсмертя людської душі та інші основоположні принципи релігії. Він стверджує, що релігія вигадана самими людьми як наслідок їхнього безсилля перед силами природи й віддзеркалення певної системи соціальних відносин. Світ же не створений ніким, і одвічно функціонує за своїми власними природними законами, підвладний пізнанню й перетворенню з боку людини, котра спирається лише на власний розум. У західній інтелектуальній традиції прийнято поруч із атеїзмом, як занадто радикальною позицією, ставити агностицизм — твердження про відсутність переконливих доказів, на підставі яких можна дійти висновку — існує Богчи ні.
Скептики не відкидають релігію так відкрито, як прибічники атеїзму, але піддають сумніву зміст релігійної свідомості. Показовою щодо цього є позиція І. Канта, видатного представника німецької класичної філософії. Він обстоював філософський розгляд релігії «у межах тільки розуму» (саме таку назву мала одна з його праць). Такий підхід, на його думку, покликаний не заперечувати релігію, а знаходити раціональний зміст у релігійних віруваннях, аби у такий спосіб створити «розумну релігію». «Розумна релігія», у свою чергу, має допомагати людям зрозуміти свої соціальні обов'язки як божественну волю, як безумовну вимогу вести доброчесне життя.
Порі вняно з часами свого розквіту у XIX — на початку XX ст., у наш час філософія релігії, ймовірно під впливом кризових явищ у самій філософії, звузила предметну сферу дослідження, зменшила розміри своїх наукових домагань. Там запанувала думка, що філософія релігії покликана лише встановлювати, наскільки логічними виглядають ті чи інші релігійні вірування, як слід розуміти мову релігії — буквально чи метафорично, якою мірою релігійні вірування поєднуються з іншими світоглядними системами. |
|
Категория: К.В. Кислюк, О.М. Кучер Релігієзнавство |
Просмотров: 345 |
Добавил: freelib
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
